№ 381/4163/14-ц

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 381/4163/14-ц

провадження № 61-11814св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В.,

Андрієнко А. М., Соколової В. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

21 серпня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 38 224,68 євро та 1 767 098,19 грн заборгованості за кредитним договором .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 серпня 2006 року між

ВАТ «Комерційний банк "Надра" (у подальшому перейменоване на ПАТ "КБ "Надра") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у сумі 29 000 євро на строк по 15 серпня 2016 року, за користування якими зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 9,5 % річних та 0,42 % плати за управління кредитом від розміру фактичного залишку заборгованості протягом всього терміну кредитування.

Кредитні зобов`язання забезпечені порукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно із окремими договорами поруки від 16 серпня 2006 року.

02 листопада 2010 року між сторонами кредитного договору та поручителями укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 16 серпня

2006 року, згідно із якою сума кредиту, проценти за його користування, плата за управління та строк кредитування залишились незмінними, проте надано відстрочку з листопада 2010 року по квітень 2011 року щодо сплати частини чергового платежу. З травня 2011 року позичальник зобов`язався сплачувати відстрочені платежі, одноразову комісію за консультації по кредитних операціях в розмірі 0,75 % від суми залишку по кредиту.

За недотримання умов договору щодо повноти та строків сплати кредиту

і процентів відповідно до пункту 4.1 цієї угоди передбачена відповідальність

у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

За недотримання умов визначених у пунктах 3.3.2-3.3.13, 3.3.15-3.3.23 (крім пункту 3.3.7), які передбачають необхідність: надання банку документів для відкриття позичкового рахунку; забезпечення укладення договорів поруки; дотримання положень цього договору; страхування майна; використання кредиту за цільовим призначенням; без згоди кредитора не отримувати інших кредитів, не надавати поруку, не обтяжувати майно іншими зобов`язаннями, не здійснювати будівельних дій щодо предмету іпотеки, не використовувати її в комерційних цілях та не передавати її іншим особам; повідомляти кредитора про зміну контактних даних, майнового стану, стану предмета забезпечення,

а також про іншу інформацію, що може вплинути на виконання зобов`язань; не здійснювати дії по зниженню вартості предмета забезпечення; своєчасно укладати угоду про зміну процентної ставки; погоджувати умови страхування; повідомлення у строк про використання кредиту за призначенням; щорічно повідомляти про розмір доходів; передати в іпотеку земельну ділянку, яка до цього не була приватизована і на якій знаходиться предмет іпотеки; не здійснювати реєстрацію неповнолітніх дітей за адресою предмет іпотеки;

у раз погіршення фінансового стану надати додаткове забезпечення; повідомляти про обставини, якщо позичальник стане інсайдером банку або пов`язаною із банком особою; звертатись до кредитора для отримання інформації щодо зміненого розміру щомісячного платежу; виконувати інші обов`язки, що випливають з договору, позичальник зобов`язався сплатити штраф у розмірі 5 % від суми залишку заборгованості по кредиту, розрахованої на день порушення умов договору за кожен випадок.

Позичальник своїх зобов`язань не виконав та станом на 09 червня 2014 року мав таку заборгованість у загальному розмірі за кредитом, виданим у євро: 38 224,68 євро та 1 767 098,19 грн, а саме: непогашений кредит - 26 435,94 євро; несплачені відсотки - 11 788,74 євро; несплачена пеня за прострочення сплати кредиту - 3 587,69 євро; заборгованість по сплаті комісії - 7 688,57 євро; реструктуризована пеня - 93 722,96 євро; несплачений штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу 5 140,83 євро, що за курсом НБУ станом 09 червня 2014 року становило 2 380 378,86 грн,

а саме: непогашений кредит - 414 140,92 грн; несплачені відсотки - 189 139,75 грн; несплачена пеня за прострочення сплати кредиту - 57 561,26 грн; заборгованість по сплаті комісії - 123 356,20 грн; реструктуризована пеня -

1 503 700,73 грн; несплачений штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу 82 480 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції

Справа неодноразово розглядалась судами.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від

27 листопада 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором № 9/П/05/2006-978 від 16 серпня 2006 року у розмірі 554 182,18 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах судовий збір по 406 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник допустив утворення заборгованості, тому є підстави для її стягнення в судовому порядку, у тому числі і з поручителя, як солідарного боржника. Позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані. Проте розрахунок заборгованості є неправильним. Виходячи з того, що несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, а саме: непогашений кредит - 414 140,92 грн; несплачена пеня за прострочення сплати кредиту - 57 561,26 грн; несплачений штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу - 82 480,00 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 16 серпня 2006 року

в розмірі 49 500, 94 євро, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 09 червня 2014 року 794 198,13 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом -

26 435,94 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 424 140,92 грн; заборгованості зі сплати відсотків - 11 788,74 євро, що еквівалентно за курсом НБУ

189 139,75 грн; комісії за консультаційні послуги - 7 688,57 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 123 356,20 грн; пені за прострочення сплати кредиту - 3 587,69 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 57 561,26 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що заборгованість, яка виникла

з вини позичальника, підлягає стягненню знього на користь банку в межах позовної давності. Порука є припиненою, оскільки банк протягом шести років та п`яти місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням не пред`явив вимогу до поручителів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 06 липня 2016 року скасовано рішення апеляційного суду і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 232 - 234).

Суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд не звернув уваги на додаткову угоду від 02 листопада 2010 року до кредитного договору (а. с. 14 - 20) та додаток № 1 до додаткової угоди від 16 серпня 2006 року (а. с. 21 - 22), а також не дослідив належним чином цих документів, які погоджені сторонами, зокрема й поручителями, які свідчать, що поручителі визнали свій солідарний обов`язок перед кредитором боржника. Сторони погодили, що позичальник з травня 2011 року починає сплату відстрочених платежів. Суд також не встановив, чи проводив відповідач оплату заборгованості згідно графіку, що затверджений вказаним додатком № 1 до додаткової угоди від

02 листопада 2010 року, якщо проводив, то в яких розмірах, в які строки та коли припинив сплату. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги та не перевірив розрахунки боргу, надані банком, а також не перевірив усіх обставин справи, зокрема, що реструктуризована пеня передбачена в додатку № 1 до додаткової угоди від 16 серпня 2006 року, який підписаний усіма сторонами. Крім того, інші види стягнень: неустойка, пеня та штраф передбачені умовами додаткової угоди від 16 серпня 2006 року до кредитного договору, зокрема пунктами 4.1 - 4.3, які недійсними у встановленому законом порядку не визнавались (а. с. 19).

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову

в задоволенні позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не надав розрахунків заборгованості, які б підтверджували розмір заборгованості, час, з якого вона виникла. Крім того, позивач зазначив, що заборгованість складає

2 380 378,86 грн, натомість просив стягнути 38 224,68 євро та 1 767 098,19 грн і не вказав, з яких саме платежів складаються ці суми. Позивач не надав доказів щодо видачі коштів відповідачу, зокрема, фінансові касові документи. Надані докази в розумінні статей 58 59 64 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) не є належними і допустимими, оскільки надані лише в копіях, які відповідно до вимог закону не посвідчені.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року (провадження

№ 61-21117св18) рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції не врахував, що в ході неодноразових переглядів справи судами апеляційної та касаційної інстанції не ставилось під сумнів отримання позичальником кредиту, також установлено часткове виконання умов кредитного договору шляхом внесення відповідних коштів. Залишилась не з`ясованим сума заборгованості та період, за який вона виникла, ураховуючи умови додаткової угоди від 02 листопада 2010 року до кредитного договору, яким була надана відстрочка сплати частини необхідного платежу. Матеріали справи не містять жодних письмових доказів, які б свідчили про вжиття апеляційним судом заходів для виконання вимог ухвали суду касаційної інстанції, зокрема витребування розрахунку. Апеляційний суд звільнив відповідачів від відповідальності за невиконання зобов`язань по кредитному договору та договором поруки, і залишив спір фактично невирішеним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ПАТ "КБ "Надра" задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра" 26 435,94 євро заборгованості за кредитним договором, 10 352,07 євро несплачених відсотків за період по 20 лютого 2014 року, 34 517,07 грн пені за прострочення сплати кредиту за період по 20 лютого 2014 року, 414 140,92 грн реструктуризованої пені.

Припинено поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 16 серпня 2006 року за зобов`язаннями по кредитному договору за платежами, що мали бути здійснені до 20 лютого 2014 року включно.

Припинено поруку ОСОБА_3 за договором поруки від 16 серпня

2006 року за зобов`язаннями по кредитному договору за платежами, що мали бути здійснені до 20 лютого 2014 року включно.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" 1 436,67 євро несплачених відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 01 червня 2014 року, 23 044,19 грн пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по 08 червня 2014 року.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" 1 436,67 євро несплачених відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 01 червня 2014 року, 23 044,19 грн пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по 08 червня 2014 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору по 2 145,19 грн з кожного.

Апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли правовідносини у зв`язку із укладенням кредитного договору та відповідних договорів поруки, зобов`язання за якими відповідачами в повному обсязі не виконано.

Матеріали справи не містять даних про відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту, у зв`язку із чим подання цієї позовної заяви 20 серпня 2014 року слід вважати такою вимогою.

Відповідно до розрахунку заборгованості проценти нараховані по 08 червня 2014 року, тому їх нарахування відбулось в межах визначеного договором строку кредитування, у зв`язку із чим такі вимоги підлягають задоволенню

у розмірі та валюті кредитування.

Заборгованість станом на 08 червня 2014 року (дату, визначену позивачем), що підлягає стягненню, має наступні складові: заборгованість за тілом кредиту - 26 435,94 євро; заборгованість за процентами - 11 788,74 євро; пеня за прострочення сплати кредиту - 57 561,26 грн; реструктуризована пеня - 414 140,92 грн.

Стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам визначається у валюті зобов`язання, ураховуючи, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, при цьому належним виконанням зобов`язання є повернення коштів у строки,

у розмірі та саме у той валюті, яка визначена договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У цій справі сторони строк договору поруки не визначили, вказавши на подію, з якою пов`язано його припинення. Зокрема договори поруки з кожним із поручителів мають однакові положення пункту 5.3 такого змісту: "Дія цього Договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього Договору". Оскільки за умовами договору позичальник мав виконувати зобов`язання кожного місяця впродовж строку кредитування, то і порука, яка не має вказівку на строк дії, буде забезпечувати повернення лише тих прострочених платежів, які охоплюються 6 місяцями до звернення кредитора до суду з відповідним позовом, а також поточні платежі, тобто строк сплати яких не настав. Зобов`язання поручителя за іншими платежами, які не охоплені цими

6 місяцями, припиняються. До суду позовна заява направлена 20 серпня

2014 року, у зв`язку із чим порукою залишаються забезпечені вимоги кредитора щодо платежів, які мали бути сплачені в період з 20 лютого

2014 року по 20 серпня 2014 року. Проте оскільки заявлені позивачем вимоги охоплені періодом станом на 09 червня 2014 року, колегія суддів визначає зобов`язання поручителів по 08 червня 2014 року включно.

Порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договорами поруки від 16 серпня 2006 року за зобов`язаннями по кредитному договору за платежами, що мали бути здійснені до 20 лютого 2014 року включно, є припиненою.

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не застосував позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20 червня 2018 року

у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 05 червня

2019 року у справі № 495/94/15-ц, згідно з якою у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання. Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання,

в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній, на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Такий правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня

2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 686/4627/14-ц, постанові Верховного Суду України від вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не застосував положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не врахував, що відлік шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів розпочався з дня прострочення чергового платежу - 10 грудня 2012 року (остання оплата була 29 листопада 2012 року). Тому саме з цієї дати ПАТ КБ «Надра» набув права протягом шести місяців пред`явити до поручителів вимогу про погашення кредитної заборгованості, чого не вчинив.

З висновком апеляційного суду про те, що до суду позовна заява направлена 20 серпня 2014 року, у зв`язку із чим порукою залишаються забезпечені вимоги кредитора щодо платежів, які були сплачені в період з 20 лютого

2014 року по 20 серпня 2014 року, не можна погодитись. Відповідно до змісту позовної заяви особисто позивач неодноразово повідомляв відповідачів про факт виникнення заборгованості та її розмір. Фактично суд апеляційної інстанції прирівняв момент подання позовної заяви до вимоги про дострокове повернення кредиту та на підставі вказаних обставин здійснив нарахування пені та відсотків, які у подальшому стягнув з нього.

Він повідомляв суд першої інстанції про наявність у провадженні Деснянського районного суду м. Києва цивільної справи № 754/3471/14-ц (провадження № 2/754/2820/14) за позовною заявою ПАТ КБ «НАДРА» до ОСОБА_1 та його ( ОСОБА_3 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

№ 9/П/05/2006-978 від 16 серпня 2006 року у загальному розмірі 1 750 375,30 грн. Також повідомлявся суд першої інстанції про ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року про залишення позовної заяви ПАТ КБ «НАДРА» без розгляду, відповідно до змісту якої вимога про дострокове повернення заборгованості по кредитному договору була пред`явлена відповідачам 27 лютого 2014 року шляхом звернення до суду

з позовною заявою. У зв`язку з чим, починаючи з 27 лютого 2014 року позивач змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, пред`явив вимогу про дострокову сплату заборгованості, а тому нарахування відсотків після 27 лютого 2014 року суперечить положенням частини другої статті 1050 ЦК України та не узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року

у справі № 643/16336/16-ц (провадження № 61-12848св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 473/825/16-ц (провадження № 61-3240св18), від

12 вересня 2018 року у справі № 186/1974/14-ц (провадження

№ 61-24172св18), згідно з якою кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків

є безпідставним. Тому відсутні правові підстави задовольняти позовні вимоги про нарахування та у подальшому стягнення передбачених договором процентів та пені після пред`явлення вимоги про дострокове стягнення кредитної заборгованості, тобто після 27 лютого 2014 року.

Зміст касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується в частині задоволених позовних вимог ПАТ "КБ "Надра" про солідарне стягнення

з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 1 436,67 євро несплачених відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 01 червня 2014 року, 23 044,19 грн пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по 08 червня 2014 року, тому в іншій частині судове рішення в касаційному порядку не переглядається.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду України від

14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 758/6863/14-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 495/94/15-ц, від

20 березня 2019 року у справі № 686/4627/14-ц, від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від

22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

16 серпня 2006 року ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 29 000 євро на споживчі цілі, із процентною ставкою 9,5 % на рік, строком повернення до 15 серпня 2016 року.

Згідно з умовами кредитного договору (пункти 2.4, 2.5, 2.6) погашення основної суми кредиту та сплата процентів здійснюється у формі щомісячних платежів.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 16 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки. Аналогічний договір поруки укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 .

Відповідно до умов додаткової угоди від 02 листопада 2010 року ОСОБА_1 протягом шести місяців, а саме з листопада 2010 року по квітень 2011 року, надана відстрочка сплати частини необхідного платежу, згідно графіку.

За недотримання умов договору щодо повноти та строків сплати кредиту

і процентів відповідно до пункту 4.1 цієї угоди передбачена відповідальність

у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

У пункті 3.2.3 кредитного договору, в редакції додаткової угоди, передбачено, що кредитор має право вимагати достроково вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів, комісії та можливих штрафних санкцій.

Згідно із пунктом 3.3.14 позичальник зобов?язаний протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора, достроково повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти, комісії у вигляді плати за управління кредитом, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, визначених пунктами 2.7.3, 3.2.3 цього договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено

у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то

в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи

у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно

з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі

№ 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом

з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено,

є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) вказано, що умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-53цс14 зроблено висновок, що «строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд встановив, що позовна заява ПАТ «КБ «Надра» направлена до суду 20 серпня 2014 року, у зв`язку із чим порукою залишаються забезпечені вимоги кредитора щодо платежів, які мали бути сплачені в період з 20 лютого 2014 року.

Такий висновок є правильним та відповідає частині четвертій статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року у справі № 754/3471/14-ц (провадження № 2/754/2820/14) про залишення позовної заяви без розгляду 27 лютого 2014 року ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9/П/05/2006-978 від 16 серпня 2006 року та звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин апеляційний суд не врахував, що кредитодавець використав своє право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки 27 лютого 2014 року, чим змінив умови основного зобов`язання.

У зв`язку з цим право банку на стягнення процентів та пені, нарахованих поза межами періоду з 21 лютого 2014 року по 27 лютого 2014 року, припинилося, тому позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» про солідарне стягнення

з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 процентів та пені підлягають задоволенню лише за вказаний період.

Згідно розрахунку позивача заборгованість за процентами за період

з 21 лютого 2014 року по 27 лютого 2014 року становить 48,16 євро (26 435,94 євро : 100 % * 9,5 % : 365 * 7), за пенею - 1 065,38 грн (26 639,17 євро : 100 % * * 13 % : 365 * 7 *16,04 грн - курс НБУ станом на 09 червня 2014 року згідно

з позовною заявою).

Ураховуючи наведене, сума стягнутої заборгованості за процентами підлягає зменшенню з 1 436,67 євро до 48,16 євро, за пенею - з 23 044,14 грн до 1 065,38 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судове рішення в оскарженій частині частково ухвалено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення в оскарженій частині змінити, зменшивши суму стягнутих процентів і пені, у зв`язку з чим також скасувати оскаржене судове рішення

в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір задоволених вимог до ОСОБА_3 від оспорюваної суми становить 3,99 %. Тому сплачений сторонами судовий збір при зверненні

з апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам.

ОСОБА_3 у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції сплатив 1 230,94 грн (262,94 грн + 968 грн). Тому понесені скаржником судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок позивача у розмірі 1 181,83 грн.Понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_3 у розмірі 85,59 грн. Різниця судових витрат, що підлягає сплаті сторонами, становить 1 096,24 грн на користь ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 141 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 відсотків та пені змінити, зменшивши їх розмір, у зв?язку з чим абзац восьмий постанови викласти у такій редакції:

«Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" 48,16 євро несплачених відсотків та 1 065,38 грн пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по

27 лютого 2014 року».

Постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" судових витрат скасувати.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь ОСОБА_3 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 096,24 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в скасованій та зміненій частинах втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук