Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 382/1140/17-ц
провадження № 61-40242св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С.,
Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації Київської області, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька.
Позовна заява мотивована тим, що з 09 лютого 2013 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем, який рішенням Яготинського районного суду Київської області від 11 квітня 2017 року було розірвано. Мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати разом із нею.
Посилалась на те, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не спілкувався з дитиною, участі у житті сина не приймав, мав заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Вона самостійно несла усі витрати щодо утримання сина.
Також посилалась на те, що їй запропоновано роботу у туристичній агенції товариства з обмеженою відповідальністю «Дзвелі Медіані» (далі -
ТОВ «Дзвелі Медіані») у Грузії, де роботодавець брав на себе зобов`язання щодо забезпечення її квартирою, поблизу від роботи та зобов`язувався повністю профінансувати соціальну програму адаптації її сина у дитячому садочку.
З цього приводу вона зверталась до відповідача з проханням надати нотаріальний дозвіл на виїзд їх сина разом із нею за кордон, проте їй було відмовлено.
Посилаючись на викладене та ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд надати їй дозвіл на виготовлення проїзних документів та на тимчасове вивезення за межі України до території держави Грузія неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , з метою поліпшення стану здоров`я та соціального розвитку дитини відповідно до рекомендацій лікувальної установи упродовж періоду з 15 березня
2018 року до 15 березня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 15 лютого
2018 року позов задоволено.
Надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проїзних документів та на тимчасове багаторазове вивезення за межі України до території держави Грузія неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 упродовж періоду (терміну), починаючи з 15 лютого 2018 року по 15 лютого 2019 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тимчасовий виїзд до Грузії створить для дитини та її матері умови для покращення матеріального стану, для оздоровлення дитини, для нормального розвитку дитини.
При цьому судом першої інстанції було враховано те, що участь батька у вихованні дитини та здійсненні ним своїх батьківських обов`язків щодо створення умов для фізичного, духовного, морального розвитку, покращення стану здоров`я дитини є недостатньою. Також ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів на користь малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина на час звернення із цим позовом потребувала підвищеної турботи та піклування, оскільки мала захворювання, а тому суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітнього підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Яготинського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надання дозволу на необмежений виїзд дитини за кордон без дозволу одного із батьків за рішення суду законодавством не передбачено та суперечить положенням Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та статей 141 153 157 СК України.
Ухвалюючи рішення суду про надання дозволу на тимчасове багаторазове вивезення за межі України малолітнього ОСОБА_3 , суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачкою не заявлялась така вимога.
Ухвалюючи вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проїзних документів на тимчасове багаторазове вивезення за межі України до території держави Грузія неповнолітнього ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 упродовж періоду з 15 лютого 2018 року до 15 лютого 2019 року буде суперечити сталому режиму спілкування сина з сім`єю, а батько дитини не буде мати повноцінної змоги брати участь у його вихованні.
При цьому суд апеляційної інстанції враховував те, що позивачкою не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що надання такого дозволу необхідне для дитини та найкраще відповідатиме її інтересам.
Разом з тим, оскільки необґрунтованими є вимоги про надання такого дозволу, тому й відсутні підстави вважати такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про надання дозволу для виготовлення відповідних документів на виїзд дитини за кордон.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий апеляційний розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації Київської області, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 посилалась на те, що вирішуючи спори у подібних правовідносинах суди виходять із інтересів дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Вважала, що відмовляючи у задоволенні її позову про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, пояснень сторін у достатньому обсязі не перевірив, обставин, що мають значення для вирішення спору й досягнення балансу між інтересами дитини та правами батьків, не встановив.
Разом з тим ОСОБА_1 посилалась на те, що під час апеляційного перегляду цієї справи, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме щодо не повідомлення її належним чином про дату та час розгляду справи.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Яготинського районного суду Київської області
від 11 квітня 2017 року (а. с. 9).
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні
(а. с. 14).
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 26 травня
2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_1 отримувала запрошення на роботу до туристичної агенції
ТОВ «Дзвелі Медіані» у Грузії, де роботодавець брав на себе зобов`язання щодо забезпечення її квартирою, поблизу від роботи та повного фінансування соціальної програми адоптації її сина у дитячому садочку
(а .с. 16, 19).
Малолітній ОСОБА_3 мав діагноз: плоско-вальгусна деформація обох ступнів, у зв`язку із чим потребує масажу, ЛФК, придбання ортопедичного взуття (а. с. 50-51, 54-55).
ОСОБА_3 проходив обстеження у Київській міській клінічній офтальмологічній лікарні та мав проблеми із зором. Також потребував протирецедивного лікування два рази на рік та санаторно-курортного лікування (а. с. 52).
Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що дитина потребувала лікування зазначених хвороб саме за кордоном.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проїзних документів не відповідає.
Щодо вимог про надання дозволу на виготовлення проїзних документів
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
Особа, яка досягла шістнадцяти років, відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а до досягнення шістнадцяти років має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.
Відповідно до частини другої пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 07 травня 2014 року № 152 (у редакції постанови Кабінету Міністрів Українивід 16 листопада 2016 року № 1001, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.
У разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній
установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків/законних представників та письмової згоди другого з батьків/законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків/законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства чи за наявності виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців).
У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою.
Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа.
Отже, встановивши те, що ОСОБА_1 має намір оформити проїзні документи своєму малолітньому сину для виїзду за кордон України, а його батько ОСОБА_2 , який мешкає окремо від них, не надає відповідного дозволу та ураховуючи те, що у разі оформлення проїзних документів для виїзду за кордон у закордонній установі тим із батьків з ким проживає дитина необхідна письмова згода другого з батьків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог щодо надання дозволу на виготовлення проїзних документів дитині без згоди батька.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог щодо надання дозволу на виготовлення проїзних документів без згоди батька і залишає в цій частині в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Щодо вимог про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.
Частинами першою, другою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини за вимогами статті 157 СК України вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Згідно статті 7 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», пунктів 16, 18 «Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» самостійний виїзд за кордон дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, здійснюється за нотаріально засвідченою згодою батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) дійшла висновку про те, що дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон дитини у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, за відсутності другого з батьків може бути наданий на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог статей 12 81 89 ЦПК України, враховуючи те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супровода батька не підлягають задоволенню за недоведеністю.
При цьому Верховний Суд також виходить із положень частини другої
статті 400 ЦПК України і тих обставин, що станом на час касаційного перегляду справи термін, на який просила позивачка дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька - з 15 лютого 2018 року
до 15 лютого 2019 року, уже пройшов у лютому 2019 року.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про дату та час слухання справи є безпідставними, оскільки судову повістку про призначення справи на 31 травня 2018 року до судового розгляду було вручено їй 27 квітня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення
(а. с. 134).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішення, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня
2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу в частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в цій частині - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проїзних документів без згоди батька скасувати, рішення Яготинського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року у цій частині залишити без змін.
У іншій частині постанову Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
О. М. Осіян
Судді:
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович