ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 397/670/19
провадження № 61-4556св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Олександрівська селищна рада Кіровоградської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Кропивницького апеляційного суду
від 5 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду
від 17 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися з позовом до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Олександрівська селищна рада Кіровоградської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову вказували, що вони є власниками квартир у будинку на АДРЕСА_1 . Відповідач є власником домоволодіння і земельної ділянки на
АДРЕСА_2 , яка межує з прибудинковою територією будинку позивачів.
Вважають, що вони є належними користувачами земельної ділянки
площею 0,2 га, яка є прибудинковою територією житлового будинку
АДРЕСА_1 .
У серпні 2018 року ОСОБА_5 за сприяння Олександрівського управління експлуатації газового господарства на їх прибудинковій території їх житлового будинку № 30 за вказаною адресою без згоди співвласників цього будинку та без дозволу Олександрівської селищної ради Кіровоградської області на проведення земельних робіт для розміщення підземного газопроводу, провів підземний газопровід до свого будинку. Крім того, ОСОБА_5 на осі газопроводу встановив опору димової труби.
Позивачі вважають, що спорудження підземного газопроводу на прибудинковій території домоволодіння АДРЕСА_1 порушує права власників квартир, загрожує їх безпеці та заважає користуватися вільно, на власний розсуд, прибудинковими спорудами і прибудинковою територією. Підземний газопровід споруджений
ОСОБА_5 з грубим порушенням норм і правил, що діють при проведенні підземного газопроводу та його експлуатації.
Крім того, 26 березня 2019 року відповідач самовільно встановив на їх прибудинковій території паркан між своєю огорожею та сараями позивачів, чим перекрив доступ до частини прибудинкової території, і пошкодив багаторічні насадження, які їм належали.
За таких обставин просили зобов`язати ОСОБА_5 перенести підземний газопровід та опору димової труби за межі прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 і знести самовільно ним встановлений паркан.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області
від 10 жовтня 2019 року, ухваленим у складі судді Мирошниченка Д. В., відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у встановленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції зазначив, що позивачі не надали належних і допустимих доказів порушення їх прав відповідачем, оскільки земельна ділянка, на якій розміщені підземний газопровід, опора димової труби та паркан, у власність або користування позивачам, у тому числі як співвласникам багатоквартирного будинку, не передавалась. Будь-якого рішення органу місцевого самоврядування щодо закріплення за даним будинком прибудинкової території, її розміру, кадастрового номеру, а також акта на право власності чи користування земельною ділянкою, позивачами не надано.
Також місцевий суд врахував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що їм відповідач не чинить будь-яких перешкод, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що такі перешкоди на даний час відсутні, але можуть чинитись у майбутньому.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_5 перенести опору димової труби за межі прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування судового збору задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 960,50 грн у відшкодування судового збору.
Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 384,20 грн у відшкодування судового збору.
Задовольняючи позов в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання перенести димову трубу за межі прибудинкової території, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прибудинкова земельна ділянка на АДРЕСА_1 сформована до набуття позивачами права власності на квартири у вказаному будинку, тому до них перейшло право користування цією земельною ділянкою. Зазначив, що належні ОСОБА_5 підземний газовий трубопровід частково розміщено на території спірної земельної ділянки, а фундамент димової труби повністю влаштовано на цій території. При цьому позивачі не надавали відповідачу згоду на розміщення фундаменту димової труби на прибудинковій земельній ділянці.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що розміщення на поверхні вказаної земельної ділянки фундаменту димової труби порушує право позивачів щодо користування земельною ділянкою, тому відповідач зобов`язаний перенести зазначену споруду за межі прибудинкової території.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання перенести підземний газопровід за межі прибудинкової території, суд апеляційної інстанції виходив з недоведення позивачами того, що розміщення на прибудинковій території підземного газового трубопроводу порушує їх права. Також суд зазначив про відсутність доказів того, що газовий трубопровід, прокладений траншейним способом з наступним засипанням ґрунтом, загрожує життю чи здоров`ю позивачів.
Крім того, апеляційний суд вказав про ненадання позивачами доказів на підтвердження факту самовільного встановлення відповідачем паркану на земельній ділянці позивачів, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про знесення паркану.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_5 перенести за межі прибудинкової території підземний газопровід і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову; скасувати додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду
від 17 лютого 2020 року в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат і стягнути судові витрати з ОСОБА_5 .
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про недоведення позивачами порушення відповідачем їх права будівництвом підземного газопроводу на належній позивачам земельній ділянці. Апеляційний суд не врахував, що пунктом 1.12 розділу Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 15 травня 2015 року № 285, встановлено обмеження щодо користування земельною ділянкою, на якій проведено газопровід. А саме впродовж траси газорозподільчої системи в межах охоронної зони шириною 2 метри з обох боків від зовнішньої стінки газопроводу не допускається обмеження доступу обслуговуючого персоналу у світлу пору доби, а при аварійній ситуації - цілодобово; складання матеріалів і устаткування; ведення земляних та будівельно-монтажних робіт; садіння дерев; улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових.
Крім того, пунктом 1.16 та 1.17 розділу 4 Кодексу газорозподільних систем визначено, що проведення ремонтних будівельних та/або земляних робіт в охоронній зоні газорозподільних систем здійснюється відповідно до законодавства за письмовим погодженням оператора газорозподільних систем. Таке обмеження, зумовлене розміщенням відповідачем газопроводу на прибудинковій території, є прямим порушенням прав об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садова 30» і кожного члена цього об`єднання.
Заявник вказує про помилкове незастосування апеляційним судом статті 376 ЦК України, оскільки власники земельної ділянки заперечують проти визнання права власності на підземний газопровід за ОСОБА_6 , який здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці позивачів, тому такий газопровід підлягає знесенню відповідачем за його рахунок.
Заявник вважає, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16, від 31 липня
2018 року у справі № 813/6426/14, від 7 вересня 2018 року у справі № 813/6284/14, від 6 березня 2019 року у справі № 814/2645/15, від 15 травня 2019 року у справі № 813/6423/14, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18.
У жовтні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року і залишити в силі рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2019 року.
Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про порушення ним прав позивачів, оскільки останні у визначеному законом порядку не набули право власності або користування на земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Вказував, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції спірна земельна ділянка у певній конфігурації не була сформована з присвоєнням кадастрового номеру.
Суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши статті 377 391 ЦК України і статтю 152 ЦК України, не врахував, що лише власник або землекористувач вправі вимагати захисту порушеного права та безпідставно частково задовольнив позов в інтересах осіб, які не є ні власниками, ні землекористувачами спірної земельної ділянки.
Заявник вважає, що, частково задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 127/378/17 (провадження № 61-6210св19), від 12 серпня 2020 року у справі № 569/16666/16-ц (провадження № 61-14719св19), від 18 грудня 2019 року у справі № 299/2326/15-ц (провадження № 61-13238св18).
Позиція інших учасників справи
У липні 2020 року представник ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Просив врахувати факт відсутності у позивачів будь-якого права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яку вони вважають прибудинковою територією свого будинку.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказував на правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що прибудинкова земельна ділянка сформована до набуття позивачами права власності на квартири, тому до них перейшло право користування земельною ділянкою. Крім того вказує, що на 27 січня 2020 року земельна ділянка на АДРЕСА_1 є сформованою та цій ділянці присвоєно кадастровий номер 3520555100:50:067:0026.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року; витребувано матеріали справи.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи ОСОБА_1 про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16, від 31 липня 2018 року у справі № 813/6426/14, від 7 вересня 2018 року
у справі № 813/6284/14, від 6 березня 2019 року у справі № 814/2645/15,
від 15 травня 2019 року у справі № 813/6423/14, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
ОСОБА_5 про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 127/378/17 (провадження № 61-6210св19), від 12 серпня 2020 року у справі № 569/16666/16-ц (провадження № 61-14719св19), від 18 грудня 2019 року
у справі № 299/2326/15-ц (провадження № 61-13238св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири
від 19 грудня 2007 року, зареєстрованого за № 1515. Крім того, ОСОБА_1 є власником 5/100 частки квартири № 3 за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу 5/100 часток квартири від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого за № 204.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору дарування квартири від 29 січня 2003 року зареєстрованого за № 137.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 128077486 від 19 червня 2018 року суди встановили, що ОСОБА_3 є власником квартири
АДРЕСА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 січня 2003 року № 794.
ОСОБА_4 є власником 1/2 частки квартири
АДРЕСА_7 на підставі договору
купівлі-продажу квартири від 7 березня 2008 року, зареєстрованого за № 377, що суди встановили з витягу з Державного реєстру правочинів № 5564924
від 7 березня 2008 року та реєстраційного посвідчення від 18 березня 2008 року № 3427 (а.с. 23-25).
Зі змісту рішення Олександрівської селищної ради Кіровоградської області № 343 від 25 липня 2002 року суди встановили, що житлове приміщення з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 загальною площею 290 кв.м, житловою площею 155,5 кв.м взято на баланс селищної ради та передано на баланс Комбіната комунальних підприємств (далі - ККП).
Судами встановлено, що відповідно до акта передачі житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 з балансу Олександрівської селищної ради на баланс ККП від 25 липня 2002 року вказаний житловий будинок переданий на баланс ККП; будинок не обладнаний водопроводом і каналізацією, відсутнє газове опалення, опалення у будинку пічне; біля будинку є господарські споруди: три сараї цегляні з літньою кухнею, сарай цегляний, сарай-гараж цегляний, погріб шлаковий, вбиральня цегляна, колодязь із залізобетонними кільцями, огорожа, ворота і хвіртка металеві.
Зі змісту листа Комунального підприємства (далі - КП) «Оберіг-Аква» Олександрівської селищної ради № 13-01-09 від 24 травня 2018 року суди встановили, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі
КП «Оберіг-Аква» з 12 серпня 2016 року; технічна документація на будинок відсутня.
З довідки Олександрівської селищної ради Олександрівського району Кіровоградської області № 3977 суди встановили, що за домоволодінням на АДРЕСА_1 рахується земельна ділянка площею 2 600 кв.м.
5 січня 2019 року на замовлення КП «Оберіг-Аква» Олександрівської селищної ради фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 виготовлено технічний паспорт на квартирний житловий будинок
АДРЕСА_1 , в якому відображена експлікація площі земельної ділянки, а саме: загальна площа - 2 000 кв.м, під будинком - 313,1 кв.м, під господарськими будівлями - 234,6 кв.м, під двором - 1 163,4 кв.м, під городом - 288,9 кв.м; норма землі не встановлена.
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку
НВ-3508181552019 від 6 квітня 2019 року суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3520555100:50:067:0007, площею 0,0837 га, розташована на АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_5 .
Відповідно до листа Олександрівської селищної ради в смт Олександрівка Олександрівського району Кіровоградської області № 218/01-16 від 20 березня 2019 в селищній раді відсутній дозвіл на проведення земельних робіт для розміщення підземного газопроводу, власником якого є ОСОБА_5 .
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суди встановили, що 22 лютого
2018 року зареєстровано об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садова 30» в смт Олександрівка, керівником якого є ОСОБА_1 .
Судами встановлено, що 9 жовтня 2018 року Олександрівським управлінням по експлуатації газового господарства складено попередження ОСОБА_1 про порушення правил безпеки систем газопостачання, а саме в охоронній зоні газопроводу висаджені дерева. У попередженні зазначено про необхідність в десятиденний термін прибрати дерево з охоронної зони газопостачання.
З листа Олександрівської селищної ради Олександрівського району Кіровоградської області від 5 вересня 2019 року № 641/01-16 суди встановили, що у період з 2013 року селищна рада рішення про виділення земельної ділянки з прибудинкової території АДРЕСА_1 для підведення газопроводу до будинку АДРЕСА_2 не приймала.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК).
Відповідно до статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема - співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Частинами першою-третьою статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Згідно з четвертим та шостим пунктами частини першої статті 1 Закону
України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у встановленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.
Зазначене у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» поняття «права на земельну ділянку» варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.
За статтями 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За наведеного, до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні ділянкою може звертатись особа, яка у встановленому законом порядку набула право власності або право користування такою земельною ділянкою.
Чинними нормами законодавства не передбачено передачу у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки, на якій він розташований.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12 серпня
2020 року у справі № 569/16666/16-ц (провадження № 61-14719св19).
Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про перехід до позивачів права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 на підставі статті 377 ЦК України, як до осіб, які придбали окремі квартири у багатоквартирному будинку за цією адресою, оскільки матеріали справи не містять доказів передачу і органом місцевого самоврядування вказаної земельної ділянки у власність або користування попереднім власникам квартир.
Дійшовши помилкового висновку про існування у позивачів на час вирішення справи судом першої інстанції права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , апеляційний суд безпідставно частково задовольнив позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою особам, які у встановленому законом порядку не набули право власності або право користування такою земельною ділянкою.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивачі не надали належних і допустимих доказів передання їм на час розгляду справи у спільну власність або спільне користування як співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки на АДРЕСА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин, враховуючи висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/16666/16-ц (провадження № 61-14719св19), оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, а судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права і правильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_5 , скасування постанови Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року і залишення в силі рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області
від 10 жовтня 2019 року.
Разом з тим, касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 127/378/17 (провадження № 61-6210св19) та від 18 грудня 2019 року у справі № 299/2326/15-ц(провадження № 61-13238св18).
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 127/378/17 (провадження № 61-6210св19) та від 18 грудня 2019 року у справі № 299/2326/15-ц(провадження № 61-13238св18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у цій справі.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині зобов`язання ОСОБА_5 перенести за межі прибудинкової території підземний газопровід на правильність вирішення справи по суті не вливають.
Враховуючи висновок Верховного Суду про скасування постанови Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року, додаткова постанова цього ж суду від 17 лютого 2020 року, якою здійснено розподіл судових витрат за наслідком апеляційного перегляду справи, також підлягає скасуванню.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_5 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ОСОБА_5 при поданні касаційної скарги, по 420,50 грн з кожного.
Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 5 лютого 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року скасувати і залишити в силі рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2019 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, по 420,50 грн з кожного.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук