№ 398/2305/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року

м. Київ

справа № 398/2305/24

провадження № 61-5546св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малиновської Наталії Олександрівни, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року у складі колегії суддів:

Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради,про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

2. Позов обґрунтовував тим, що із 2007 року він та ОСОБА_2 перебували у незареєстрованому шлюбі та під час спільного проживання у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Спільне життя позивача та відповідача не склалося через відсутність порозуміння та поваги одне до одного, що призвело до остаточного припинення сімейних відносин із 2015 року.

4. Після припинення відносин між сторонами спільний син залишився проживати із позивачем. Відповідачка має іншу сім`ю та виховує дитину від іншого шлюбу.

5. ОСОБА_2 не цікавиться сином, не проявляє до нього інтересу, не бере участі у його вихованні, не піклується про його фізичний і духовний розвиток та не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.

6. Оскільки відповідачка ухиляється від виховання дитини та свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а намагання позивача в досудовому порядку врегулювати спір бажаного результату не принесло, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, в якому просив суд:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з відповідачки аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду, та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини - ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 її заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду, тобто з 30 квітня 2024 року, та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.

Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

8. Задовольняючи позовні вимоги у частині позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, міськрайонний суд мотивував своє рішення тим, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.

9. Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення аліментів із відповідачки, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка

є працездатною особою та зобов`язана утримувати свого сина. При цьому міськрайонний суд врахував, що зміна сімейного стану, а саме одруження та наявність іншої дитини, не є підставою для стягнення аліментів у меншому ніж визначено законом розмірі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2025 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ковалюха Василя Миколайовича, задоволено частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області

від 30 жовтня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 816,80 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

11. Скасовуючи рішення міськрайонного суду в частині позбавлення відповідача батьківських прав та відмовляючи у задоволені вказаної позовної вимоги, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, оскільки позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення останньої батьківських прав відносно неповнолітнього сина.

12. Водночас апеляційний суд зазначив, що обставини справи свідчать про наявність підстав для попередження відповідачки про необхідність зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодження контакту із сином, прийняття участі у вихованні, розвитку та піклуванні щодо останнього.

13. Водночас, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача аліментів, апеляційний суд зауважив, що оскільки неповнолітній син сторін проживає разом із позивачем, перебуває на його утриманні, враховуючи інтереси дитини, для благополуччя та повноцінного розвитку якої необхідним є забезпечення її коштами одним із батьків, а також враховуючи, що мати дитини зобов`язана та має можливість утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

14. Таким чином, апеляційний суд погодився із висновками міськрайонного суду про наявність підстав для стягнення із відповідача аліментів, розмір яких відповідає принципам розумності та справедливості.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. У квітні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Малиновської Н. О., на постанову Кропивницького апеляційного суду

від 25 березня 2025 року.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат

Малиновська Н. О., просить скасувати оскаржуване судове рішення

в частині відмови в задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав та перерозподілу судових витрат, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

18. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18 (провадження № 61-2861св20), від 17 липня 2024 року в справі № 755/8647/23 (провадження № 61-6722св24) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Також, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом помилково враховано посилання відповідачки на бажання спілкуватися із сином, оскільки таке бажання відповідачки не підтверджується діями останньої після 2016 року, окрім звернення до служби у справах дітей із заявою про визначення порядку спілкування із сином, яка, в свою чергу, не була реалізована та носила виключно формальний характер.

21. Так, на переконання заявника касаційної скарги, декларативні заяви без реальних дій зі сторони відповідачки не спростовують ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов`язків.

22. Відповідачкою при розгляді справи не було надано до суду жодного доказу на підтвердження реального наміру змінити в кращу сторону свою поведінку відносно сина, а також не було вчинено жодних дій, спрямованих на налагодження контактів із дитиною.

23. Відтак вважає, що саме по собі зазначення позивачкою про бажання спілкуватися із дитиною та заперечення проти позову щодо позбавлення батьківських прав недостатньо для підтвердження наявності справжнього та належного інтересу до власної дитини.

24. Також заявник касаційної скарги вважає, що апеляційним судом помилково не прийнято до уваги показання дитини, висновок органу опіки та піклування, довідку із навчального закладу дитини, які підтверджують повну відсутність участі відповідачки у житті сина, а також належно не обґрунтувало,

у чому збереження батьківських прав ОСОБА_2 у житті сина відповідатиме інтересам дитини.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26. ОСОБА_3 проживає із батьком - ОСОБА_1 , за адресою:

АДРЕСА_1 .

27. Відповідно до копії висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 16 квітня 2024 року № 124/9/10/3, орган опіки та піклування не заперечує проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

а також зазначено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини

ОСОБА_2 присутня не була, але працівники служби у справах дітей вийшли з нею на зв`язок утелефонному режимі. У спілкуванні із працівниками

ОСОБА_2 зазначила, що з сином багато років не спілкується з ініціативи останнього, але в неї є бажання спілкуватися з ним.

28. Відповідно до думки ОСОБА_3 , допитаного у судовому засіданні щодо позбавлення матері батьківських прав, останній повідомив, що після розірвання відносин між батьками він залишився проживати з батьком. Мати жодного разу до нього не приїздила. За весь цей час вони спілкувались близько 5 разів по телефону. Батько ніколи не забороняв йому спілкуватися з матір`ю. Коли мати телефонувала вони розмовляли, коли не телефонувала, він не хотів сам їй телефонувати. Мати не піклувалася про ньоготане забезпечувала. Він на неї ображений.

29. Згідно із копією акту обстеження житлово-побутових умов проживання здобувача освіти ОСОБА_3 , складеного 07 лютого 2024 року Державним навчальним закладом «Олександрійський професійний ліцей», умови проживання задовільні.

30. З копії довідки Ізмайлівської гімназії Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 08 лютого 2024 року № 1 ОСОБА_3 проживав разом із батьком - ОСОБА_1 , який належним чином займався вихованням сина, систематично контролював його навчання та поведінку, був активним учасником шкільних заходів. Мати участі у вихованні та навчанні сина не приймала.

31. Згідно із копією характеристики фермерського господарства «Ріта» (далі - ФГ «Ріта») від 19 лютого 2024 року № 8 ОСОБА_1 характеризується позитивно.

32. ОСОБА_1 працює у ФГ «Ріта» на посаді різноробочого.

33. ОСОБА_2 має малолітнього сина - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

34. Відповідно до копії заяви від 18 березня 2024 року

ОСОБА_5 звернулася до служби у справах дітей Олександрійської міської ради для визначення їй порядку спілкування із сином.

Позиція Верховного Суду

35. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

36. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

39. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

40. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

41. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

42. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

43. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини

від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

44. Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

45. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

46. Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,

№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

47. Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).

48. Відповідно до пунктів 1-6 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

49. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду

від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження

№ 61-12305св18)).

50. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

51. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

52. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

53. Верховним Судом у змісті постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження

№ 61-8918сво23) зазначено, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

54. Відтак, при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав суд передусім повинен надати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання застосування такого заходу необхідно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

55. З урахуванням винятковості заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру такої поведінки, особи батька

і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається виключно за умови неможливості зміни поведінки батьків (одного з батьків) у кращу сторону, і при наявності вини у діях батьків (одного з батьків).

56. Скасовуючи рішення міськрайонного суду в частині задоволеної позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову у вказаній частині, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природніх прав, наданих останній щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин даної конкретної справи позивачем не доведено.

57. Відтак, на переконання апеляційного суду, матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо неповнолітньої дитини. При цьому надані позивачем докази, на переконання суду апеляційної інстанції, виключно підтверджують характер та спосіб участі останнього у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, зокрема на підтвердження того, що відповідачка систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

58. Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що поведінку відповідачки не можна визнати достатньою для висновку про належне виконання останньою батьківських обов`язків щодо виховання, піклування, утримання і розвитку сина, водночас бажання ОСОБА_2 спілкуватись з дитиною та заперечення проти позбавлення батьківських прав свідчать про можливість зміни поведінки матері.

59. Виходячи із встановлених обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 не бере достатньої участі у вихованні дитини, апеляційний суд правильно вважав за доцільне попередити відповідачку про необхідність зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодження контакту з сином, прийняття участі у вихованні, розвитку та піклуванні щодо дитини.

60. Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, що

у даному конкретному випадку стороною позивача не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це покращить існуючу ситуацію та сприятиме захисту інтересів дитини, зокрема, з урахуванням того, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

61. При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідачки як матері стосовно сина протягом розумного строку після ухвалення судового рішення, позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення

ОСОБА_2 батьківських прав.

62. Колегія суддів відхиляє посилання заявника касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18 (провадження № 61-2861св20), від 17 липня 2024 року в справі № 755/8647/23 (провадження № 61-6722св24), оскільки фактичні обставини у справі, що переглядається, та у справах, на які посилається заявник у змісті касаційної скарги, не є подібними.

63. Зокрема, постановою від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18) Верховний Суд за результатами касаційного перегляду передав вказану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з метою встановлення фактичних обставини справи, а тому висновки Верховного Суду у вказаній справі не сформульовано.

64. У постанові від 27 січня 2021 року за результатами касаційного перегляду справи № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позбавлено батька батьківських прав, виходив з того, що суди врахували те, що неповнолітій є особливою дитиною, їй діагностовано аутизм, сприйняття світу вона здійснює виключно через контакт з матір`ю та її психоемоційний стан. Контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Для лікування дитини позивачу рекомендовано виїжджати за межі України, проте, оскільки відповідач не підтримує спілкування з дитиною, місцеперебування його невідоме, то неможливо отримати дозвіл відповідача на виїзд з дитиною за кордон.

65. У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-2861св20) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду із позовом про поновлення батьківських прав.

66. У змісті постанови від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23 (провадження № 61-6722св24) Верховний Суд вказав, що судами встановлено небажання відповідача спілкуватися із дочкою та брати участь у її вихованні, остаточне і свідоме самоусунення від виконання своїх обов`язків із виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю, і можливість налагодження стосунків між батьком та дочкою остаточно втрачена. Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав. Суди також взяли до уваги думку дитини щодо необхідності позбавлення батька батьківських прав, проти чого вона не заперечувала.

67. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 267 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а також якнайкращим інтересам дитини.

68. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

69. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

70. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

71. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

72. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малиновської Наталії Олександрівни,залишити без задоволення.

2. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян