ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 400/103/19
адміністративне провадження № К/9901/32206/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Уханенка С.А., Шевцової Н.В.
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу №400/103/19
за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року, ухвалену у складі: головуючого судді Бойка А.В., суддів Федусика А.Г., Шевчук О.А.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС України в м. Києві, орган Казначейства, відповідач-2) з вимогами:
1.1. визнати протиправною бездіяльність держави Україна в особі ДСА України та ГУ ДКС України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 у період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2018 року щомісячного грошового утримання у загальній сумі 93 378,42 грн із ДСА України за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року у справі №2-а-3748/09/1470 з урахуванням ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року;
1.2. стягнути в держави Україна на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 142 709,22 грн, з яких: індекс інфляції - 113 409,01 грн, 3% річних - 29 300,21 грн.
2. Позов обґрунтовував тим, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року у справі №2-а-3748/09/1470 на користь позивача відповідачами не здійснюється виплата присуджених сум щомісячного грошового утримання, у зв`язку з чим держава допустила прострочення виконання грошових зобов`язань в загальній сумі 93 378,42 грн. Посилаючись на таку протиправну бездіяльність відповідачів, позивач уважає, що має право на виплату суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також на нарахування трьох відсотків річних від простроченої суми.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року в справі №2а-3748/09/1470 визнано протиправними дії Господарського суду Миколаївської області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді з січня 2009 року по лютий 2010 року; стягнуто з Господарського суду Миколаївської області на користь ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді з січня 2009 року по лютий 2010 року в сумі 93 378,42 грн.
4. 27 квітня 2010 року Миколаївським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 2а-3748/09/1470.
5. Постановою Центрального відділу ДВС Миколаївського МУЮ від 28 травня 2010 року відкрито виконавче провадження №19467053 з примусового виконання судового рішення у справі № 2а-3748/09/1470.
6. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року змінено порядок і спосіб виконання судового рішення, поклавши обов`язок виконання постанови суду про стягнення присудженого на користь ОСОБА_1 щомісячного грошового утримання на ДСА України.
7. 08 квітня 2016 року виконавчий документ у справі № 2а-3748/09/1470 було передано на виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві, яке включило його до другої черги погашення заборгованості за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
8. У відповідь на заяву позивача від 27 вересня 2017 року (вх. №8-20553 від 03 жовтня 2017 року) щодо стану виконання виконавчого листа Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року у справі №2а-3748/09/1470 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві листом від 23 жовтня 2017 року №5-08/4401-13269 повідомило ОСОБА_1 , що перерахування коштів на його користь буде проведено після виконання рішень суду, що надійшли раніше зазначеного судового рішення.
9. Листом від 24 травня 2018 року №14-08.10/978-5218 «Про надання інформації» Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повідомило ОСОБА_1 про те, що протягом 2018 року планується здійснення перерахування коштів за рішеннями судів, поданих до органів казначейської служби до квітня 2016 року (акт №9 приймання-передачі за ІІІ квартал 2015 року (перша черга) від 09 жовтня 2015 року, акт №12 приймання-передачі за ІV квартал 2015 року (перша черга) від 06 січня 2016 року).
10. Станом на день звернення позивача до суду (січень 2019 року) присуджене рішенням суду довічне грошове утримання судді з січня 2009 року по лютий 2010 року у сумі 93 378, 42 гривень залишилося невиплаченим.
11. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
12. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року адміністративний позов задоволено:
12.1.визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо не виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2010 року у справі №2-а-3748/09/1470, з урахуванням ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року;
12.2. стягнуто з Державної судової адміністрації України компенсацію за порушення строку виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2010 року у справі № 2-а-3748/09/1470, з урахуванням ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року в загальній сумі 142 709,22 грн, з яких: індекс інфляції - 113 409, 01 грн, 3 % річних - 29 300,21 грн.
13. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що перерахування коштів стягувачу здійснюється за судовим рішенням, яке передбачає стягнення коштів з державного органу, має відбуватися упродовж трьох місяців з дня надходження виконавчого документа та необхідних відомостей до органу казначейства.
14. Ураховуючи, що протягом трьох місяців рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2010 року у справі № 2-а-3748/09/1470 залишилося невиконаним, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.
15. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року:
15.1. у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності держави Україна в особі ДСА України та ГУ ДКС України у м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2018 року щомісячного грошового утримання у загальній сумі 93 378,42 грн з ДСА України за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року у справі №2-а-3748/09/1470 з урахуванням ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено;
15.2. у частині вимог про стягнення з держави Україна на користь ОСОБА_1 грошових коштів в загальній сумі 142 709,22 грн., з яких: індекс інфляції - 113 409,01 грн та 3% річних - 29 300,21 грн, провадження у справі закрито.
16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що невиплата ОСОБА_2 коштів за вказаним виконавчим листом зумовлена не протиправною бездіяльністю відповідача, як про це зазначив суд першої інстанції, а відсутністю достатніх коштів на відповідному казначейському рахунку та наявністю значної кількості виконавчих документів на виконанні в казначействі, що надійшли раніше виконавчого листа позивача.
17. Суд апеляційної інстанції вважав, що орган Казначейства у межах наданих повноважень вчинило всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення суду.
18. У частині позовних вимог, що стосуються стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, зазначив, що спір про застосування статті 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
19. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважав, що спір в частині вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з держави Україна на його користь грошових коштів в загальній сумі 142 709,22 грн, у тому числі індексу інфляції - 113 409,01 грн та 3% річних - 29 300,21 грн має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
20. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
21. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про непідсудність цієї справи в частині вимог про стягнення інфляційних і трьох відсотків річних адміністративному суду.
22. Позивач, посилаючись на положення частини четвертої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, доводить, що справа, яка одночасно містить вимогу про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та похідну вимогу приватноправового характеру про відшкодування шкоди, розглядається адміністративним судом.
23. Щодо іншої частини позовних вимог, то позивач зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях, адже в матеріалах справи відсутні, а судом не досліджувалися докази, які б вказували на те, що відповідач-2 вжив заходів для організації виконання судового рішення.
24. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 20 листопада 2019 року та за наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Уханенку С.А., Шевцовій Н.В.
25. Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року було відкрито провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
26. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
27. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
28. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
29. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.
30. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їхнього виконання встановлюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI).
32. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів і зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
33. Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
34. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів і відомостей.
35. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
36. Заборгованість погашається в такій черговості:
- у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;
- у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами;
- у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
37. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
38. Пунктом 20 Порядку №440 передбачено, що погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок №845).
39. Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
40. Згідно з пунктом 7 Порядку №845 у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.
41. Пунктом 8 Порядку №845 передбачено, що органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку: 1) приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; 2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.
42. Відповідно до пункту 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.
43. У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
44. Згідно з пунктом 28 Порядку №845 орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів.
45. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.
46. Відповідно до пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
47. Відповідно до пункту 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
48. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
49. Пунктом 49 Порядку №845 передбачено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
50. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
VI. Позиція Верховного Суду
51. Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачеві довічного грошового утримання судді з січня 2009 року по лютий 2010 року в сумі 93 378,42 грн за виконавчим листом №2а-3748/09/1470, виданим Миколаївським окружним адміністративним судом.
52. 01 січня 2013 року набрав чинності Закон №4901-VI, яким законодавець запровадив комплекс засобів, які покликані забезпечити безумовне виконання рішень суду про стягнення коштів, боржниками за якими є держава та її органи.
53. Беручи до уваги, що до набрання чинності Законом №4901-VI рішення про стягнення коштів, боржниками за якими є державні органи, виконувалися в загальному порядку органами Державної виконавчої служби України, з метою уникнення випадків повторного стягнення коштів з боржників (Державного бюджету України) на підставі виконавчих документів, які повністю або частково виконані органами ДВС України, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI та Порядком №440 передбачений спеціальний порядок прийняття до виконання виконавчих документів, що були видані до 01 січня 2013 року, відповідно до якого такі виконавчі документи (рішення) передаються до органів Казначейства після перевірки їхнього виконання за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.
54. За умови, що вказані рішення залишилися невиконаними, їхнє виконання здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»), а у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду - виключно за цією бюджетною програмою.
55. Суд зазначає, що в межах спірних правовідносин позивач стягує з ДСА України довічне грошове утримання судді з січня 2009 року по лютий 2010 року в сумі 93 378,42 грн.
56. Як установили суди попередніх інстанцій, 08 квітня 2016 року виконавчий документ у справі №2а-3748/09/1470 було передано на виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві та включено до другої черги погашення заборгованості за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
57. У контексті викладеного Суд зазначає, що з 2004 року в Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесених на користь суддів і працівників апаратів судів, розпорядником якої є ДСА України.
58. Отже, виходячи з положень пункту 24 Порядку №845, для забезпечення виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року в справі №2а-3748/09/1470 безспірне списання коштів має здійснюватися за бюджетною програмою КПКВ 0501150, розрахунково-касове обслуговування якої здійснює безпосередньо ДКС України.
59. На цьому ж наполягало ГУ ДКС України в м. Києві під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, однак ані суд першої, ані суд апеляційної інстанцій не надали оцінки вказаним аргументам відповідача-2 та не з`ясували, з яких причин рішення позивача виконувалося за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», яких заходів вживало ГУ ДКС України в м. Києві для зміни програми чи передачі виконавчого документа та інших матеріалів, необхідних для виконання рішення, до ДКС України як особи, уповноваженої здійснювати списання, та не розглядали питання про залучення ДКС України до участі в справі як відповідача.
60. Так, визнаючи бездіяльність ГУ ДКС України в м. Києві щодо невиконання рішення на користь позивача протиправною, суд першої інстанції зосередився виключно на дослідженні питання дотримання відповідачем-2 тримісячного строку, який встановлений Законом №4901-VI, як строку, протягом якого стягувач має отримати присуджені йому судовим рішенням кошти.
61. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції, зосередився лише на питанні обсягу фінансування бюджетних програм для виконання рішень судів та їхньої достатності для виплати заборгованості особам, що знаходяться в черзі перед позивачем на одержання відповідних виплат.
62. Водночас особливостей виконання рішень судів на користь суддів суди попередніх інстанцій не врахували, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача-2.
63. Суд також не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних.
64. Закриваючи провадження у справі у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних, навіть якщо боржником за цим зобов`язанням є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
65. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №758/1303/15-ц та №646/14523-ц.
66. Суд уважає, що суд апеляційної інстанції помилково послався на вказані судові рішення Великої Палати Верховного Суду, адже викладені в них висновки були зроблені за відмінних фактичних обставин справи.
67. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц міститься висновок про те, що справа про застосування відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
68. Проте в обох указаних справах вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат і трьох відсотків річних не були поєднані з вимогами вирішити публічно-правовий спір.
69. У контексті викладеного Суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у межах справи № 910/4590/19 вже вирішувалося питання юрисдикції спорів про стягнення інфляційних витрат і трьох відсотків річних у зв`язку з простроченням суб`єктом владних повноважень виконання грошового обов`язку.
70. У справі № 910/4590/19 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до органу Казначейства з вимогами про стягнення інфляційних витрат і трьох відсотків річних унаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми податку на додану вартість (далі - ПДВ).
71. Визначаючись щодо природи встановленої у статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідальності за порушення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стягнення інфляційних і відсотків річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних і річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних і річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
72. З викладеного випливає, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їхній похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
73. Подібний висновок було викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, відповідно до якого «Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин».
74. Отже, якщо вирішення питання про стягнення інфляційних і річних відсотків безпосередньо пов`язане із розв`язанням публічно-правового спору, то розгляд таких справ має відбуватися в порядку адміністративного судочинства.
75. У цій справі заявлені до відповідачів вимоги про стягнення трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції тісно пов`язані з позовними вимогами до них як до суб`єктів владних повноважень про визнання протиправною бездіяльності щодо тривалого невиконання судового рішення, які підлягають вирішенню саме в порядку адміністративного судочинства.
76. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що і вимоги про стягнення трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції у таких справах відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
77. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
78. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
79. Отже, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень. При цьому в частині закриття провадження у справі рішення суду апеляційної інстанції було ухвалено з порушенням правил юрисдикції.
80. Викладене з огляду на вимоги частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд.
81. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VII. Судові витрати
82. Оскільки Суд не змінив та не ухвалив нового рішення, судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.
83. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
84. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
85. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року скасувати.
86. Адміністративну справу №400/103/19 направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
87. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: С.А. Уханенко
Н.В. Шевцова