Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 401/1996/19
провадження № 61-4328св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи із самостійними вимогами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (від імені якого діє опікун ОСОБА_6 ),
треті особи без самостійних вимог: Фермерське господарство «Семенов», орган опіки та піклування Світловодської районної державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи із самостійними вимогами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (від імені якого діє опікун ОСОБА_6 ), треті особи без самостійних вимог: Фермерське господарство «Семенов», орган опіки та піклування Світловодської районної державної адміністрації, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності на 1/5 частину земельної ділянки в порядку спадкування,
за касаційною скаргою адвоката Кириченко Галини Володимирівни як представника ОСОБА_7 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Іващенко В. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яким посвідчено право ОСОБА_2 на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 5,68 га, розташовану на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3525287600:02:000:0082 (далі - земельна ділянка № НОМЕР_1 ); скасувати в реєстрі речових прав запис про право власності та визнати за нею право власності на 1/5 частину земельної ділянки в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_1 .
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_1 , яка успадкувала після смерті своїх батьків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 земельну ділянку № НОМЕР_1.
Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_1 є її діти: ОСОБА_10 , 1989 року народження, ОСОБА_3 , 1992 року народження, ОСОБА_1 , 1996 року народження, ОСОБА_4 , 2000 року народження, ОСОБА_5 , 2002 року народження, які прийняли спадщину як спадкоємці, які постійно проживали разом із спадкодавцем.
Опікунами неповнолітніх дітей ОСОБА_1 було призначено ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , які проживали разом з ними в с. Нагірне Світловодського району.
18 лютого 2019 року позивач звернулася до Світловодської районної державної нотаріальної контори для оформлення права власності на частину спадкового майна, а саме земельної ділянки № НОМЕР_1 , однак нотаріус винесла постанову про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_1 було видано 20 грудня 2012 року за номером 2-2468 іншому спадкоємцю за законом.
Отримавши свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_7 позбавила інших спадкоємців ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, частка кожного в якому становить 1/5.
Після прийняття спадщини відповідач передала земельну ділянку в строкове платне користування Фермерському господарству «Семенов» строком на 10 років на підставі договору оренди землі від 11 листопада 2013 року.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , від імені якого діє опікун ОСОБА_6 , заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, які є аналогічними позовним вимогам ОСОБА_1 , та просили визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, яким посвідчено право ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, недійсним та скасувати в Державному реєстрі речових прав запис про право власності, визнати за кожним з них право власності на 1/5 частину земельної ділянки в порядку спадкування після матері ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнив. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Світловодської районної державної нотаріальної контори від 12 грудня 2012 року та зареєстроване в реєстрі за № 2-2468, яким посвідчено право ОСОБА_10 на земельну ділянку № НОМЕР_1. Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 9003339. Визнав за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності за кожним на 1/5 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що всі діти ОСОБА_1 є її спадкоємцями першої черги за законом у рівних частках, які в установленому законом порядку прийняли спадщину після смерті матері, однак свідоцтво про право власності на все спадкове майно отримала відповідач, що порушує права інших спадкоємців.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Кропивницький апеляційний суд постановою від 02 лютого 2021 року рішення
Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-2468, видане 20 грудня 2012 року державним нотаріусом Світловодської районної державної нотаріальної контори Драною Л. А., порушує права позивача і третіх осіб, перешкоджає їм реалізувати своє право на оформлення права власності на успадковану ними після смерті ОСОБА_1 частку у праві власності на земельну ділянку, тому підлягає скасуванню у судовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, пояснень на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 15 березня 2021 року, адвокат Кириченко Г. В. як представник ОСОБА_7 просить скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2020 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, та ухвалити нове рішення про відмову у позовах повністю.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопад 2019 року у справі № 914/3224/16 та постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 391/375/15, від 15 травня 2019 року у справі № 521/2464/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 136/1892/16, від 18 березня 2020 року у справі № 483/354/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/149 та № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 09 квітня 2019 року у справі № 912/1104/18, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18, від 16 березня 2020 року у справі № 190/171/17; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і суд касаційної інстанції визнав підстави про відвід обґрунтованими.
На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суд безпідставно позбавив її права власності на належну їй частку у спадковому майні, незаконно визнавши в цілому недійсним свідоцтво про право на спадщину від 20 грудня 2012 року, адже позивач і треті особи із самостійними вимогами не оспорювали її право як спадкоємиці першої черги за законом на спадкування, вони оспорювали лише розмір її частки у спадщині, зазначаючи, що її частка має становити 1/5 від спадкового майна відповідно до кількості спадкоємців однієї черги.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач не позбавлена права на 1/5 частку спадкового майна, пославшись на правові висновки Верховного Суду, в дійсності суд апеляційної інстанції застосував статтю 1301 ЦК України у подібних правовідносинах без урахування таких висновків.
Наведені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судів у відповідній частині, ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовів, а саме: визнання частково недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом у частині 4/5 спадкового майна, яке складається із земельної ділянки № НОМЕР_1 .
Крім того, суди при застосуванні статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не врахували ту обставину, що висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 653/1713/19, стосувався редакції цієї статті, яка була чинною до 16 січня 2020 року. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції, тобто на час ухвалення рішення у цій справі такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачає.
Також позивачі пропустили позовну давність для звернення з цими позовами, про застосування якої просив усно представник відповідача в судовому засіданні 28 серпня 2020 року, що залишено поза увагою судів.
Разом із цим оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено суддею Іващенком В. М., якому під час розгляду справи був двічі заявлений відвід.
14 червня 2021 року до Верховного Суду надійшло пояснення ОСОБА_5 на касаційну скаргу, яке мотивоване законністю і обґрунтованістю судових рішень, позовна давність до цих правовідносин не застосовується.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
30 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є рідними братами та сестрами, які проживали у будинку на АДРЕСА_1 , разом із своїми дідом ОСОБА_8 , бабою ОСОБА_9 та матір`ю ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_1 .
Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_1 є її діти: ОСОБА_12 , 1989 року народження, ОСОБА_3 , 1992 року народження, ОСОБА_1 , 1996 року народження, ОСОБА_4 , 2000 року народження, ОСОБА_5 , 2002 року народження, які на день смерті матері були зареєстровані та проживали разом з нею у будинку на АДРЕСА_1 .
Розпорядженням голови Світловодської РДА від 09 березня 2004 року № 184-р опікуном малолітнього ОСОБА_5 призначено його двоюрідну сестру ОСОБА_13 . Розпорядженням голови Світловодської РДА від 16 листопада 2011 року № 961-р в попереднє розпорядження внесено зміни, прізвище опікуна змінено з ОСОБА_14 на ОСОБА_15 .
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відмовлялися від прийняття спадщини після смерті матері на користь їх сестри ОСОБА_2
20 грудня 2012 року ОСОБА_12 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 5,68 га, розташовану на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, що раніше належала ОСОБА_8 , спадкоємцем якого була ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, однак не оформила своїх спадкових прав.
Постановою державного нотаріуса Світловодської районної державної нотаріальної контори від 18 лютого 2019 року № 48/02-31 відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки 20 грудня 2012 року свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку було видано іншому спадкоємцю за законом після смерті ОСОБА_1 .
Згідно з договором оренди землі від 11 листопада 2013 року ОСОБА_12 надала ФГ «Семенов» в строкове платне користування земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 5,68 га, строком на 10 років, відомості про вказаний договір оренди внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Частиною третьою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шість місяців з часу відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Для того щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно зі спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Суди встановили, що ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є спадкоємцями за законом першої черги після смерті матері ОСОБА_1 , які в установленому законом порядку прийняли спадщину, адже постійно проживали спільно із спадкодавцем та є спадкоємцями, щодо яких встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяв про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
Відомостей про те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звертались до нотаріальної контори із заявами про відмову від спадщини, яка відкрилася після смерті матері, матеріали справи не містять та суди таких обставин не встановили.
Ураховуючи наведене, правильними є висновки судів про наявність у ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 спадкових прав у кожного із спадкоємців на 1/5 частину земельної ділянки після смерті матері ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_1 успадкували по 1/5 частці земельної ділянки, а свідоцтво про право на спадщину за законом видане 12 грудня 2012 року державним нотаріусом Світловодської районної державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_10 , вимоги позивачів є обґрунтованими щодо недійсності цього свідоцтва в частині 4/5 спадкового майна.
Крім цього, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судами оскаржуваних рішень), на відміну від частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи нині є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.
Отже, на момент ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій рішень у цій
справі скасування державної реєстрації прав відповідача на спадкове майно було правомірним та ефективним способом захисту права; з урахуванням змін, внесених до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», саме такий спосіб захисту прав позивача є дієвим та належним, його застосування призведе до відновлення порушеного права позивачів.
За вказаних обставин, обґрунтованими є вимоги позивачів саме щодо скасування державної реєстрації прав ОСОБА_2 на спадкове майно, адже за відповідачем проведено державну реєстрацію прав на всю земельну ділянку, тоді як суди встановили, що вона має право лише на 1/5 її частину.
Разом із тим, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про невирішення судом першої інстанції заяви сторони відповідача про застосування позовної давності, адже під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача 25 серпня 2020 року у судовому засіданні усно заявила про застосування позовної давності.
При цьому касаційний суд зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 09 квітня 2019 року у справі № 912/1104/18, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom») § 51)), рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) § 43)).
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення на суд покладено обов`язок вирішувати, серед іншого, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Однак, рішення суду першої інстанції не містить жодних висновків з вирішення питання щодо позовної давності, суд не встановив початок перебігу позовної давності, хоча встановлення дотримання позивачем позовної давності має вирішальне значення для правильного вирішення спору, та не навів ніяких обґрунтувань причин не взяття до уваги цього важливого аргумента представника відповідача, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 22 липня 2014 року у справі «Grafescolo S.R.L. v. The Republic of Moldova»).
Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги про залишення поза увагою усної заяви представника відповідача про застосування позовної давності заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що фактичні обставини для правильного вирішення справи суди не встановили, ухвалені у справі рішення не можуть уважатись законними і обґрунтованими, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Кириченко Галини Володимирівни як представника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов