Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 405/1468/18
провадження № 61-2434св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Кіселика С. А., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 14 липня 2017 року про порядок володіння та користування майном між співвласниками, квартирою АДРЕСА_1 , зі змінами відповідно до додаткової угоди від 22 січня 2018 року.
Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 уклали між собою договір про порядок володіння та користування майном між співвласниками, яким позбавили його конституційного права на житло та власність.
22 січня 2018 року відповідачі уклали додаткову угоду до договору, якою виправили явні суперечності та помилки, а також зазначили, що основний договір нотаріального посвідчення не потребує.
Зазначає, згідно з цим договором, співвласники домовились між собою і встановили такий порядок володіння та користування житловим приміщенням, внаслідок якого йому кімнати для проживання не залишили.
В кімнату площею 12,63 кв. м з балконом, де він проживав завжди, протиправно вселили ОСОБА_2 , при цьому позивачу житлової площі не надали.
Вказував, що перший раз його позбавили конституційного права на житло та власність 13 лютого 2009 року, протизаконною приватизацією квартири за 15 днів до його звільнення з місць позбавлення волі.
Зазначав, що у спірне приміщення 20 січня 1990 року він вселився як член сім`ї син ОСОБА_6 , якій у 1986 році був виданий ордер на підставі рішення № 76, де в додатку зазначені всі шість дітей.
Рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, від 18 липня 1990 року № 389 позивача протиправно виключили із списку сім`ї його матері ОСОБА_6 .
Вважав, що оскільки він був записаний в ордері від 1986 року протягом 4 років, то відповідно має право на житло на АДРЕСА_1 .
Таким чином, вселившись як член сім`ї в квартиру, він набув рівного з іншими членами сім`ї права користування спірною квартирою.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір від 14 липня 2017 року про порядок володіння та користування майном між співвласниками квартири АДРЕСА_1 зі змінами відповідно до додаткової угоди від 22 січня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір, зі змінами відповідно до додаткової угоди, відповідає вимогам закону і не порушує прав позивача, оскільки не встановлено порушень вимог, передбачених нормами частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку. Відповідачі є співвласниками на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 . Позивач вселився до спірної квартири як член сім`ї своєї матері ОСОБА_6 , яка на час укладення оспорюваного правочину не була співвласником квартири. Питання щодо прав позивача ОСОБА_1 на володіння і користування спірною квартирою оспорюваним правочином не вирішувалось.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали на підставі статті 262 ЦПК України, якою визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 незаконною.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою ОСОБА_1
Ухвалою судді Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають обставинам справи. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що на підставі рішення Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда від 19 лютого 1986 року № 76 позивач отримав право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 . Позивач постійно проживав у зазначеній квартирі. Рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 18 липня 1990 року № 389 є незаконним.
Касаційна скарга ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають обставинам справи, оспорюваним договором порушено права позивача. Крім того, постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у цивільній справі № 405/8534/16 рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року скасовано, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним ордера та скасування рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним ордера та скасування рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, Верховний Суд послався на те, що ОСОБА_1 пропущено позовну давність. Разом з тим, клопотання сторонами про застосування строку позовної давності не заявлялося.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому вони просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , власник 3/8 часток квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 лютого 2009 року, зареєстрованого Кіровоградським бюро технічної інвентаризації 25 березня 2009 року номер запису: 62830 в книзі 176 та договору дарування ј частки квартири від 19 червня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Лебедєвою Н. Л., зареєстрованого у реєстрі за № 452 (т. 1, а. с. 5).
ОСОБА_3 , власник 3/8 часток квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 лютого 2009 року, зареєстрованого Кіровоградським бюро технічної інвентаризації 25 березня 2009 року номер запису: 62830 в книзі 176 та договору дарування ј частки квартири від 19 червня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Лебедєвою Н. Л., зареєстрованого у реєстрі за № 452 (т. 1, а. с. 5).
ОСОБА_4 , власник 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 лютого 2009 року, зареєстрованого Кіровоградським бюро технічної інвентаризації 25 березня 2009 року номер запису: 62830 в книзі 176 та договору дарування ј частки квартири від 19 червня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Лебедєвою Н. Л., зареєстрованого у реєстрі за № 452 (т. 1, а. с. 5).
14 липня 2017 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір про порядок володіння та користування майном (а.с. 5, т.1).
За умовами договору сторони домовилися встановити між собою порядок володіння та користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 , що є їхньою спільною частковою власністю.
Квартира складається із: кімнати - 12,63 кв. м, 9,64 кв. м, 13,16 кв. м, 11,93 кв. м; кухня 5,02 кв. м; вбиральня 1,17 кв. м; ванна кімната 1,93 кв. м; коридор 10,68 кв. м; комора 0,98 кв. м; балкон 0,64 кв. м. Загальна площа квартири 68,78 кв. м; житлова 47,36 кв. м.
Згідно з пунктом 2 договору від 14 липня 2017 року сторони домовилися між собою установити порядок володіння та користування кожним зі сторін частиною майна в натурі, а саме: ОСОБА_2 , власник 3/8 часток квартири, володіє і користується кімнатою площею 12,63 кв. м та балконом площею 0,64 кв. м;
ОСОБА_3 , власник 3/8 часток квартири, володіє і користується кімнатою площею 11,93 кв. м (т. 1, а. с. 5).
ОСОБА_4 , власник 1/4 частки квартири, володіє і користується кімнатою площею 13,16 кв. м (т. 1, а. с. 5).
Кімната площею 9,64 кв. м знаходься у спільному користуванні сторін і має цільове призначення для проживання в ній матері ОСОБА_6 .
Кухня, вбиральня, ванна кімната, коридор, комора залишаються у спільному користуванні сторін.
Сторони домовилися між собою, що встановлений ними в договорі порядок володіння та користування майном не тягне за собою сплату будь-якої компенсації один одному (п. 3 договору).
Договір укладено сторонами на невизначений термін (пункт 14) та вступає в дію з моменту його підписання (пункт 15 договору).
22 січня 2018 року сторонами укладено додаткову угоду до договору про порядок володіння та користування майном між співвласниками від 14 липня 2017 року (а.с. 9, т.1). Погоджено зміни та уточнення до преамбули, першого речення пункт 2 та другого речення пункт 16 основного договору «Даний договір нотаріального посвідчення не потребує».
Згідно з копіями свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є дітьми ОСОБА_12 та ОСОБА_6 (а.с.6-8, т.1).
Відповідно рішення від 19 лютого 1986 року № 76 виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда погодили рішення адміністрації і профкому підприємств і організацій району щодо надання квартири громадянам, згідно з додатками 1, 2 (а.с. 10, 68-69 т.1). Згідно із списками на надання житлової площі громадянам району до вказаного рішення ОСОБА_6 надано службове житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Кіровоградської міської ради від 18 липня 1990 року № 389, у зв`язку з тим, що син ОСОБА_6 ОСОБА_1 та донька ОСОБА_7 в надану їй службову квартиру не вселялись, а прописані і проживають в житловій площі батька за адресою: АДРЕСА_3 , виключено їх зі складу сім`ї матері (а.с.11, т.1). Зазначено зарахованими до складу сім`ї: дочку ОСОБА_7 , та синів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2
Згідно з копією вироку Кіровоградського обласного суду від 16 листопада 1994 року ОСОБА_1 визнано винним у вбивстві батька ОСОБА_12 на підставі пункту «б» статті 93, статті 17, пункту 2 статті 93 КК України (а.с.12, т.1).
Відповідно до довідки від 28 лютого 2009 року ОСОБА_1 засуджений 16 листопада 1994 року до 10 років позбавлення волі, звільнений 28 лютого 2009 року (а.с.13, т.1).
Після відбуття покарання ОСОБА_1 повторно зареєстрований на АДРЕСА_3 з 06 березня 2009 року, що підтверджується записом у його паспорті.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що співвласники квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дійшли згоди щодо цільового призначення кімнати площею 9,64 кв. м - для проживання в ній матері сторін ОСОБА_6 .
Питання щодо прав позивача ОСОБА_1 на володіння і користування спірною квартирою оспорюваним правочином не вирішувалось.
Відповідно до статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Підстави для визнання недійсним договору про порядок володіння та користування майном між співвласниками від 14 липня 2017 року не встановлені.
Судами попередніх інстанцій враховано, що рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 липня 2016 року у справі № 405/6504/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кіровоградської міської ради, Комунального підприємства «Правник», третя особа - Обласне комунальне підприємство «Кіровоградське обласне об`єднане Бюро технічної інвентаризації», про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування правовстановлюючих документів на житло, визнання права користування житлом, зобов`язання виділити недодану житлову площу (а.с.14-16, т.1), на яке посилавсься заявник в касаційній скарзі, скасоване рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2016 року та у задоволенні позову відмовлено (а.с.122-125, т. 2), залишеним без змін постановою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року (а.с.126-129, т.2).
Крім того, постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 405/8534/16 (провадження 61-26547св18) рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним ордера та скасування рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, - змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови (а.с.152-169, т. 2). Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним ордера та скасування рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, Верховний Суд послався на те, що ОСОБА_1 пропущено позовну давність.
Доводи касаційної скарги про те, що на підставі рішення Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда від 19 лютого 1986 року № 76 позивач отримав право на свою частку в цій квартирі, та постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 18 липня 1990 року № 389 його виключено зі складу сім`ї наймача ОСОБА_6 , так як він проживав та був зареєстрований за іншою адресою (у квартирі АДРЕСА_3 ), а у спірну квартиру не вселявся.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незаконність рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 18 липня 1990 року № 389 та ордера від 25 липня 1990 року № 17 є безпідставними, оскільки згадані документи у встановленому законом порядку не скасовані.
Доводи касаційної скарги щодо порушення оспорюваним договором житлових прав позивача є необґрунтованими, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 вселився і проживав у спірній квартирі як член сім`ї своєї матері користувача цим житлом.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали
Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції
у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК Українисуд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Верховний Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали, якою заявник просить визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 незаконною, оскільки, питання щодо законності набуття права власності відповідачами на спірну квартиру в цій цивільній справі не вирішувалося.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.
Касаційні скарги ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк