№ 405/4934/18

Постанова

Іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 405/4934/18

провадження № 61-5456св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2021 року у складі судді Бойко І. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Мурашка С. І., Черненка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку площею 5,7500 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією спадкової справи № 72/2018, заведеної 09 лютого 2018 року Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1 після смерті ОСОБА_3 , із заявами про прийняття спадщини звернулися

09 лютого 2018 року ОСОБА_2 (син) та 18 липня 2018 року

ОСОБА_1 (дочка).

10 січня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Клинцівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та зареєстрований у реєстрі за № 1, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_1

19 травня 2017 року ОСОБА_3 склав інший заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Качан Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 317, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважала, що її батько не міг підписати заповіт від 19 травня 2017 року через втрату зору на початку 2017 року. Відповідач ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що ОСОБА_3 не може надавати значення своїм діям через свої фізичні вади (сліпота) під приводом необхідності подачі документів для оформлення інвалідності, які підлягають нотаріальному засвідченню, шляхом обману переконав його підписати зовсім інший документ - заповіт на свою користь.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати заповіт від 19 травня 2017 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , недійсним на підставі вимог статей 203 215 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 01 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 01 червня 2021 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами порушення вимог під час посвідчення заповіту

від 19 травня 2017 року, не доведено обману заповідача та відсутності його волевиявлення щодо складання заповіту на користь відповідача. Разом з тим, висновок посмертної судово-медичної експертизи був складений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме без вирішення питання щодо заявленого відповідачем відводу експерту. Отже, підстав для задоволення позову немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 333/293/16-ц (провадження № 61-2452св18) та від 23 травня 2018 року

у справі № 755/1009/15-ц (провадження № 61-6282св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний правочин від 19 травня 2017 року укладений з порушенням вимог цивільного законодавства, оскільки під час посвідчення заповіту ОСОБА_3 , який мав порушення зору, нотаріус повинен прочитати заповіт вголос заповідачу, про що зробити відповідну відмітку в тексті заповіту.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1

та ОСОБА_2

10 січня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Клинцівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та зареєстрований в реєстрі за № 1, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_1

19 травня 2017 року ОСОБА_3 склав інший заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Качан Л. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 317, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 . Заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідача ОСОБА_3 , до підписання прочитаний уголос заповідачем

ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса

о 17.00 год. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Кропивницьким міським відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 31 січня 2018 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на житловий будинок та земельну ділянку площею 5,7500 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією спадкової справи № 72/2018, заведеної 09 лютого 2018 року Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1 після смерті ОСОБА_3 , із заявами про прийняття спадщини звернулися

09 лютого 2018 року ОСОБА_2 (син) та 18 липня 2018 року

ОСОБА_1 (дочка).

Відповідно до довідок Подільського району міста Кропивницького

ОСОБА_3 з 04 серпня 2017 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з ним проживали: онук ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_1 , з якою вони вели спільне господарство. ОСОБА_1 доглядала за батьком, після його смерті здійснила його поховання.

Суди також встановили, що відповідно до договору дарування від 19 червня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Кропивницької міської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 1-493 ОСОБА_3 передав у власність обдарованому ОСОБА_5 житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено, договір підписано в присутності нотаріуса.

Згідно з довіреністю від 18 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Балик Т. М.

та зареєстрованою в реєстрі за № 725, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником для вчинення дій, пов`язаних із реєстрацією права власності, управлінням та передачею в оренду земельної ділянки. В довіреності зазначено, що вона ОСОБА_3 прочитана, умови довіреності та правові наслідки її підписання йому зрозумілі. Нотаріусом зазначено, що особу ОСОБА_3 встановлено, його дієздатність перевірена, довіреність підписана в його присутності.

Відповідно до відповіді головного лікаря Комунального закладу «Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи»

(далі - КЗ «Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи») від 21 грудня 2018 року № 10040 після огляду лікаря-окуліста

ОСОБА_6 , остання встановила ОСОБА_3 діагноз (атрофія зорових нервів, початкова катаракта обох очей) і рекомендувала направити його на медико-санітарну експерту комісію (далі - МСЕК). На підставі висновку лікарсько-консультативної комісії КЗ «Центральна міська лікарня міста Кіровограда» Орєшков М. О. 31 травня 2017 року оглянутий спеціалізованою офтальмо-неврологічною МСЕК та визнаний особою з інвалідністю І Б групи, безтерміново, через загальне захворювання по зору.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області з клопотанням про призначення

судово-медичної експертизи.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 24 квітня 2019 року призначено у справі посмертну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено КЗ «Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи». Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Відповідно до висновку посмертної судово-медичної експертизи

від 12 червня 2019 року № 33, проведеної комісією КЗ «Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи» у складі: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , померлий ОСОБА_3 страждав на початкову катаракту обох очей, атрофію зорових нервів обох очей, гострота правого та лівого ока - рух тіні. З гостротою зору, яка мала місце у ОСОБА_3 , прочитати заповіт не можливо.

При розгляді справи були допитані свідки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася не те, що порушений порядок посвідчення нотаріусом заповіту, відсутнє волевиявлення заповідача на укладення заповіту через його обман нотаріусом щодо юридичної природи та наслідків документу.

За клопотанням позивачки ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2019 року призначено у справі посмертну судово-медичну експертизу, на вирішення якої були поставлені запитання судом, з урахуванням запитань, викладених ОСОБА_1 в клопотанні від 24 квітня 2019 року. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи сторонами не заявлялось.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Отже, обов`язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на особу, яка заперечує правомірність такого правочину.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним заповіт від 19 травня 2017 року, оскільки її батько ОСОБА_3 мав вади зору та не міг самостійно читати, підписавши заповіт, не розумів значення своєї дії, отже, його волевиявлення не відповідало його внутрішній волі.

Статтею 1257 ЦК України визначений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить,

що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним

та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня

2021 року у справі № 703/4689/18 (провадження № 61-14976св21).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях

1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5

(далі - Порядок № 296/5 (у редакції, чинній на момент складання заповіту), визначено, що нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю. У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Заповіт особисто підписує заповідач. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Згідно з пунктом 1.7 глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 (у редакції, чинній на момент складання заповіту) нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Суди встановили, що до моменту звернення до нотаріуса для посвідчення заповіту 19 травня 2017 року ОСОБА_3 звертався до медичних установ з приводу зниження зору, йому встановлювався відповідний діагноз. При цьому, консультативний висновок спеціаліста від 11 травня 2017 року складений лікарем-офтальмологом ОСОБА_6 . За наявності такого висновку лікарсько-консультативною комісією ОСОБА_3 12 травня 2017 року направлено на огляд МСЕК, яка 31 травня 2017 року встановила йому І групу інвалідності по зору.

Надаючи оцінку висновку експертизи з точки зору його допустимості, суд виходить з приписів статей 78 89 ЦПК України, згідно з якими суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Висновок експертизи для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК Кодексу.

Оцінивши висновок посмертної судово-медичної експертизи від 12 червня 2019 року № 33, проведеного комісією КЗ «Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи» у складі: Шилана В. І., ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , та встановивши, що лікар-офтальмолог ОСОБА_6 вже висловила свою думку раніше щодо діагнозу померлого ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що питання щодо відводу експерта Скороход Л. А. під час проведення судово-медичної експертизи не вирішено у встановленому законом порядку. Дане порушення є істотним, тому висновок експертизи від 12 червня 2019 року № 33 складений з порушенням порядку, встановленого законом, у зв`язку з чим даний висновок експертизи і надані до нього пояснення експертів не є допустимим доказом відповідно до статті 78 ЦПК України.

Необхідність вирішення питання щодо участі лікаря-офтальмолога

ОСОБА_6 в якості експерта у даній справи вбачається з позиції сторони відповідача, який зазначив, що у нього виник сумнів в об`єктивності та неупередженості даного експерта під час проведення судово-медичної експертизи.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, й висновку експертизи в сукупності з іншими доказами та показаннями свідків про поведінку особи, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, оскільки оспорюваний заповіт складений у письмовій формі, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця, який підписав заповіт, дату та місце його народження, а також прізвище, ім`я та по батькові спадкоємця із зазначенням родинних зв`язків з ним, заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького МНО Качан Л. Л. у тексті заповіту вказано, що особу заповідача та її дієздатність нотаріусом перевірено.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 333/293/16-ц (провадження № 61-2452св18)

та від 23 травня 2018 року у справі № 755/1009/15-ц (провадження

№ 61-6282св18).

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 333/293/16-ц (провадження № 61-2452св18), погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що через вади зору ОСОБА_9 неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість заповіту,

а тому такий договір відповідно до положень статей 203, 215,

229 ЦК України є недійсним.

Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 755/1009/15-ц (провадження № 61-6282св18), погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, зазначив, що ОСОБА_10 є особою похилого віку, інвалідом другої групи по зору, частково нездатною до самообслуговування, потребує стороннього догляду, спірна квартира є її єдиним житлом. Врахувавши обставини, що передували посвідченню довіреності та укладенню спірного договору дарування, а саме те, що між сторонами склалися відносини, що характерні для правовідносин довічного утримання, та пояснення позивача про те, що вона мала намір у майбутньому укласти договір довічного утримання, дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому апеляційний суд також врахував, що фактична передача спірної квартири після укладення договору дарування не відбулась,

ОСОБА_10 , не маючи іншого житла, продовжила проживати у цій квартирі, сплачувати комунальні платежі та отримувати пенсію за місцем проживання.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених Верховного Суду від 11 квітня 2018 року

у справі № 333/293/16-ц (провадження № 61-2452св18) та від 23 травня

2018 року у справі № 755/1009/15-ц (провадження № 61-6282св18), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги про те, що під час посвідчення заповіту від 19 травня 2017 року ОСОБА_3 мав порушення зору, тому нотаріус повинен прочитати заповіт вголос заповідачу, про що зробити відповідну відмітку в тексті заповіту, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Суди встановили, що впродовж 2017-2018 років заповідач ОСОБА_3 , крім посвідчення оспорюваного заповіту, неодноразово звертався до різних приватних нотаріусів, а також до державної нотаріальної контори для вчинення нотаріальних дій.

При цьому, обов`язок щодо визначення обсягу дієздатності особи, яка звертається до нотаріуса прямо зазначена статтею 44 Закону України «Про нотаріат». Дана вимога нотаріусами щодо ОСОБА_3 виконувалась, про що свідчать відповідні зазначення у відповідних нотаріально посвідчених документах, складених та оформлених за результатами вчинення нотаріальних дій.

На підставі вищенаведеного, з урахуванням того, що групу інвалідності по зору заповідачу ОСОБА_3 встановлено 31 травня 2017 року, а заповіт, який є предметом спору, посвідчений раніше - 19 травня 2017 року, суди частково врахували пояснення спеціаліста ОСОБА_11 , допитаної судом, яка пояснила, що при захворюванні на катаракту зір втрачається не одразу. На початковій стадії атрофії зорових нервів людина бачить більш чітко і деталізовано. Поступово межа поля зору звужується і потім може зникнути зовсім.

Таким чином, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження повної нездатності заповідача

ОСОБА_3 19 травня 2017 року бачити і читати, матеріалами справи містять докази, що він мав погіршення зору, що не заважало йому самостійно спілкуватись з нотаріусами і вчиняти юридично значимі дії, зокрема, підписати заповіт власноручно.

Отже, презумпція психічного здоров`я заповідача та здатність його до самостійного читання на час складання заповіту, посвідченого 19 травня 2021 року, позивачкою не спростована.

Оспорюваний заповіт, складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу, особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом.

Текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписано заповідачем у присутності нотаріуса, який у свою чергу вчинив нотаріальну дію з дотриманням вимог діючого законодавства та підзаконного нормативно-правового акта щодо посвідчення заповітів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 01 червня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 25 травня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк