№ 408/8268/16-ц

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 408/8268/16-ц

провадження № 61-38096св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Станично-Луганське районне територіальне медичне об`єднання Станично-Луганського району Луганської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Станично-Луганського районного територіального медичного об`єднання Станично-Луганського району Луганської області на постанову Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Коновалової В. А., Коротенка Є. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2018 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Коновалової В. А., Коротенка Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комісії по трудових спорах Станично-Луганського районного територіального медичного об`єднання Станично-Луганського району Луганської області (далі - КТС Станично-Луганське РТМО) про скасування рішення КТС і визнання його незаконним, визнання незаконним наказу від 30 листопада 2016 року № 72 та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебуває з відповідачем у трудових відносинах, обіймає посаду медичної сестри у дитячому відділенні.

У жовтні 2016 року її неправомірно позбавили премії, у зв`язку з чим вона звернулася зі скаргою до відділу праці та соціальних зв`язків Станично- Луганського УСЗН РДА.

Згідно з актом № 13 цільової перевірки додержання законодавства про працю Станично-Луганське РТМО не мало мотивованих підстав щодо ненадання їй премії.

На засіданні КТС від 23 листопада 2016 року вирішено виплатити їй премію, а також рекомендовано адміністрації відповідача перевести її на посаду медичної сестри психіатричного кабінету поліклініки.

Наказом відповідача від 29 листопада 2016 року № 71 її на підставі статті 33 КЗпП України переведено на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення.

Наказом відповідача від 30 листопада 2016 року № 72 скасовано наказ № 71 та у зв`язку з виробничою необхідністю та згідно з частиною другою статті 32 КЗпП України її тимчасово переведено на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення.

Ознайомившись з вказаними наказами та не погоджуючись з ними, вона 30 листопада 2016 року звернулась до роботодавця з службовою запискою.

05 грудня 2016 року вона звернулася з заявою до голови КТС Станично-Луганського РТМО, в якій просила визнати незаконним та скасувати наказ від 30 листопада 2016 року № 72, визнати вимушеними прогули з моменту відмови виконувати наказ № 72, поновити її на роботі на посаді медичної сестри дитячого відділення.

За наслідками розгляду її заяви складений протокол КТС Станично-Луганського РТМО від 22 грудня 2016 року, однак вона не згодна з рішенням КТС, оскільки комісія не надала належної оцінки фактам порушення трудового законодавства адміністрацією відповідача.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення КТС від 23 листопада 2016 року та від 22 грудня 2016 року, визнати незаконним та скасувати наказ від 30 листопада 2016 року № 72, визнати вимушеними прогулами з моменту відмови виконувати неправомірний наказ від 30 листопада 2016 року № 72 з 02 грудня 2016 року до моменту скасування цього наказу, зобов`язати Станично-Луганське РТМО поновити її на посаді медичної сестри дитячого відділення та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2016 року, стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Станично-Луганського РТМО, в якому просила скасувати наказ відповідача від 27 грудня 2016 року № 77 про її звільнення з посади медичної сестри дитячого відділення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді медичної сестри дитячого відділення з 02 грудня 2016 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2016 року та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 23 лютого 2017 року об`єднані в одне провадження справа № 408/655/17 та справа № 408/8268/16-ц за позовом ОСОБА_1 до відповідача.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 26 жовтня 2017 року замінено первісного відповідача - КТС Станично-Луганського РТМО належним відповідачем - Станично-Луганським РТМО у справі за позовом ОСОБА_1 до КТС Станично-Луганського РТМО про скасування рішення КТС і визнання його незаконним, визнання незаконним наказу від 30 листопада 2016 року № 72 із зобов`язанням поновити на посаді медичної сестри та стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області у складі судді Карягіна В. А. від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень КТС від 23 листопада 2016 року та від 22 грудня 2016 року, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості вказаних позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу відповідача від 30 листопада 2016 року № 72, суд першої інстанції, установивши, що функціональні обов`язки, кваліфікація сестри медичної палатної хірургічного відділення та дитячого відділення не відрізняються, по класифікації мають однин код - 3231, умови оплати праці не змінюються, дійшов висновку про те, що позивача було саме переміщено до хірургічного відділення, яке не потребувало згоди на це працівника.

Крім того, судом не встановлено протипоказань для переміщення позивача на посаду сестри медичної палатної хірургічного відділення за станом здоров`я. Виробнича необхідність переміщення викладена в наказі відповідача від 30 листопада 2016 року № 72 і обумовлена великою завантаженістю на середній медичний персонал хірургічного відділення, пов`язаного з неукомплектованістю медичними кадрами, тимчасовим перебуванням їх у відпустках та на екзаменаційних сесіях, наявністю великого числа хворих у відділенні, що створює умови, які можуть поставити під загрозу життя та нормальні життєві умови хворих. Також виробнича необхідність зазначеного переміщення підтверджується наказом відповідача № 428 про надання з 02 грудня 2016 року відпустки ОСОБА_2 - сестрі медичній хірургічного відділення та заявою останньої про її подальше звільнення, а також службовою запискою завідуючого хірургічним відділенням ОСОБА_3 від 28 листопада 2016 року, в якій він повідомляв про забезпечення роботи цілодобового поста та що у відділенні за штатним розписом 9,5 ставки палатної медичної сестри, з яких зайнято лише 5.

При цьому суд першої інстанції врахував, що Станично-Луганське РТМО знаходиться на лінії розмежування з територією, яка непідконтрольна державній владі, де періодично відбуваються події, які становлять загрозу життя людей, а забезпечення умов життя та здоров`я людей, які перебувають у хірургічному відділенні або потребують допомоги спеціалістів цього відділення, є прямим обов`язком керівництва Станично-Луганського РТМО.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, оскільки позивач без поважних причин була відсутня на роботі у визначений графіком час, а саме: 03, 04, 07 та 11 грудня 2016 року, як у хірургічному відділенні, так і у дитячому відділенні, у яке позивач прийнято на роботу за трудовим договором на посаду медичної (палатної) сестри.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідач не допустив порушення трудових прав позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ від 30 листопада 2016 року № 72.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді медичної сестри дитячого відділення Станично-Луганського РТМО з 27 грудня 2016 року.

Стягнуто з Станично-Луганського РТМО на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2016 року по 07 травня 2018 року у розмірі 61 568,64 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнуто зі Станично-Луганського РТМО на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

В іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивача без її згоди переведено, а не переміщено на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення, оскільки у позивача змінюються істотні умови трудового договору - медична сестра (палатна) хірургічного відділення не відноситься до професій зі шкідливими умовами праці, тобто у позивача змінюються умови трудового договору, та відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що за позивачем зберігаються всі види соціальних гарантій, передбачених для шкідливих професій, а тому суд дійшов висновку про те, що наказ відповідача від 30 листопада 2016 року № 72 є таким, що не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню.

Установивши, що при переведенні позивача відповідачем порушено її трудові права і її невихід на роботу пов`язаний з незаконним переведенням, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наказ Станично-Луганського РТМО від 27 грудня 2016 року № 77 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2016 року по 07 травня 2018 року, а також моральної шкоди, яка завдана позивачу незаконним звільненням з роботи.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених вимог позивача в частині визнання незаконними та скасування рішень КТС від 23 листопада 2016 року та від 22 грудня 2016 року.

Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткової постанови

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткової постанови.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнавши незаконним наказ від 30 листопада 2016 року № 72 та встановивши, що прогули, вчинені нею 03, 07 та 11 грудня 2016 року, були вимушеними з моменту відмови виконувати цей наказ, не врахував ці дні у розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також вказувала на те, що суд апеляційної інстанції задовольнив три з чотирьох її позовних вимог, у зв`язку з чим при пропорційному розподілі витрат має бути сплачений судовий збір на користь позивача у розмірі 720,00 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати прогули, вчинені нею з моменту відмови виконувати наказ № 72, а саме: 03, 07 та 11 грудня 2016 року, вимушеними та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 грудня 2016 року по 07 травня 2018 року у розмірі 63 034,56 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів; а також стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 3 600,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткової постанови

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення у розумінні статті 270 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 розглянув усі вимоги позивача та вирішив питання про судові витрати.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У червні 2018 року Станично-Луганське РТМО подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга Станично-Луганського РТМО мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивача без її згоди переведено, а не переміщено на посаду медичної сестри палатної хірургічного відділення.

Вказуючи на те, що у позивача змінюються істотні умови трудового договору - медична сестра (палатна) хірургічного відділення не відноситься до професій з шкідливими умовами праці, тобто у позивача змінюються умови трудового договору, та представником відповідача не надано належних та допустимих доказів того, що за позивачем зберігаються всі види соціальних гарантій, передбачені для шкідливих професій, апеляційний суд не врахував, що вказаним переміщенням не порушувалось право позивача на пільгове пенсійне забезпечення.

Дійшовши висновку про те, що відповідач не надав доказів збереження за позивачем розміру заробітної плати, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме: наказу від 29 травня 2015 року № 34 про прийняття позивача на роботу, довідці від 30 січня 2017 про переведення позивача до структурного підрозділу «Хірургічне відділення», наказу від 12 грудня 2016 року № 446 про надання позивачу відпустки.

Суд апеляційної інстанції всупереч фактичним обставинам справи розглядав не тимчасове переведення та переміщення (частина друга статті 32 КЗпП України та стаття 33 КЗпП України), а переведення працівника на постійну роботу та переміщення (частина перша статті 32 КЗпП України та частина друга статті 32 КЗпП України), що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Оскільки переміщення позивача здійснено на тому ж підприємстві на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ, у тій же місцевості та в межах відповідної посади, тобто відбулась лише зміна робочого місця (місця безпосереднього виконання роботи), структурного підрозділу у тій самій місцевості, не змінилась жодна з істотних умов трудового договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивача було саме переміщено, а не переведено в інший структурний підрозділ, а саме з посади сестри медичної палатної дитячого відділення ОРВІ на посаду сестри медичної палатної хірургічного відділення.

Касаційна скарга Станично-Луганського РТМО не містить доводів щодо незаконності судового рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України судове рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду про відмову у задоволенні її заяви про ухвалення додаткової постанови та задовольнити її заяву.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її заяви про ухвалення додаткової постанови у справі.

Суд апеляційної інстанції, визнавши незаконним наказ від 30 листопада 2016 року № 72, встановив, що прогули 03, 07 та 11 грудня 2016 року були вимушеними з моменту відмови виконувати цей наказ. Разом із цим апеляційний суд не врахував ці дні у розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції повністю задовольнив три з чотирьох її позовних вимог, у зв`язку з чим при пропорційному розподілі витрат має бути сплачений судовий збір на користь позивача у розмірі 720,00 грн.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Станично-Луганського РТМО на постанову Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року клопотання Станично-Луганського РТМО про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року задоволено частково.

Відмовлено у зупиненні виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

В іншій частині виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року зупинено до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Станично-Луганського РТМО від 29 травня 2015 року № 34 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 01 червня 2015 року у дитяче відділення ОРВІ на посаду медичної сестри (палатної) на 1,0 ставки.

Наказом Станично-Луганського РТМО від 29 листопада 2016 року № 71 ОСОБА_1 у зв`язку з виробничою необхідністю та згідно зі статтею 33 КЗпП України переведено тимчасово на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення для закриття цілодобового поста з 02 грудня 2016 року тимчасово строком на один місяць зі збереженням заробітної плати.

ОСОБА_1 при ознайомленні із зазначеним наказом висловила свою незгоду, про що зазначено нею в наказі при ознайомленні.

Наказом Станично-Луганського РТМО від 30 листопада 2016 року № 72 скасовано наказ від 29 листопада 2016 року № 71 у зв`язку з виявленою помилкою та у зв`язку з великим навантаженням на середній медичний персонал хірургічного відділення, пов`язаного з неукомплектованістю медичними кадрами, тимчасовим перебуванням їх у щорічних відпустах та на екзаменаційних сесіях, наявністю великого числа хворих у відділенні, що створює умови, які можуть поставити під загрозу чи нормальні життєві умови хворих (людей), ОСОБА_1 (медичну сестру (палатну) дитячого відділення ОРВІ) у зв`язку з виробничою необхідністю та згідно з частиною другою статті 32 КЗпП України переведено тимчасово на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення для закриття цілодобового поста з 02 грудня 2016 року тимчасово строком на один місяць зі збереженням заробітної плати.

30 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я в.о. головного лікаря, в якій висловила свою незгоду з наказами № № 71, 72 та повідомила, що графік чергувань у дитячому відділенні не складений.

05 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до голови КТС, у якій зазначила про свою незгоду з наказом № 72 про її тимчасове переведення та про те, що у неї змінюються істотні умови праці та вона змушена залишити роботу та піти у вимушений прогул.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з переведенням її тимчасово на один місяць на посаду медичної (палатної) сестри хірургічного відділення, не вийшла на роботу до хірургічного відділення 03, 04, 07 та 11 грудня 2016 року.

Із 12 по 24 грудня 2016 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна.

Наказом Станично-Луганського РТМО від 27 грудня 2016 року № 77 ОСОБА_1 звільнено з посади медичної сестри (палатної) дитячого відділення ОРВІ з 27 грудня 2016 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Перевіряючи доводи касаційної скарги Станично-Луганського РТМО, колегія суддів виходить із такого.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Відповідно до статті 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Норма статті 32 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві в установі, організації або в іншу місцевість хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускаються тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законом.

У частині другій статті 32 КЗпП України зазначається, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протиправне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1178цс15.

Зазначена норма трактує поняття «переміщення» у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Вона передбачає у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зміну: робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи); структурного підрозділу у тій самій місцевості; роботи на іншому механізмі або агрегаті.

Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.

Таким чином, якщо переведення на іншу роботу пов`язане зі зміною трудових функцій працівника, місця роботи (місцевості), то переміщення в інший структурний підрозділ передбачає збереження обумовленого трудовим договором місця роботи і трудових функцій.

З установлених у справі обставин вбачається, що переміщення позивача здійснено на тому ж підприємстві на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ, у тій же місцевості та в межах відповідної посади, тобто відбулась зміна робочого місця (місця безпосереднього виконання роботи), структурного підрозділу у тій самій місцевості.

У відповідному розділі Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, міститься посада «сестра медична», код - 3231.

Отже, по кваліфікації посади «сестра медична (палатна) хірургічного відділення» та «сестра медична (палатна) дитячого відділення ОРВІ» мають один код - 3231.

Також установлено, що на підприємстві діяли посадові інструкції посади сестри медичної (палатної), залежно від структурного підрозділу, в якому працівник виконує посадові обов`язки, а саме посадова інструкцію сестри медичної (палатної) дитячого відділення гострих респіраторних вірусних інфекцій ЦРЛ та посадова інструкцію сестри медичної стаціонару (палатної) хірургічного відділення.

Суд апеляційної інстанції, встановлюючи наявність на підприємстві двох посадових інструкцій, не надав належної правової оцінки змісту цих посадових інструкцій та не перевірив, чи є відмінності у функціональних обов`язках сестри медичної стаціонару (палатної) хірургічного відділення та сестри медичної (палатної) дитячого відділення ОРВІ.

Відповідно до довідки відповідача від 25 квітня 2018 року ОСОБА_1 протягом 2016 року працювала у дитячому відділенні, яке відноситься до списку, що дає право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У трудовій книжці позивача міститься запис від 01 червня 2015 року № 35, згідно з яким за результатами атестації робочих місць професія «сестра медична палатна» відноситься до шкідливих професій і працівник має право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2.

Відповідно до довідки відповідача від 04 травня 2018 року № 43 у хірургічному відділенні Станично-Луганського РТМО є наявність спецстажу в окремих категорій робітників, а саме медичного персоналу (медичні сестри, лікарі), за якими не передбачаються пільгові умови для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вказуючи на те, що у позивача змінюються істотні умови трудового договору, оскільки медична сестра палатна хірургічного відділення не відноситься до професій із шкідливими умовами праці, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи втрачає позивач право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку з її тимчасовим переведенням на один місяць на посаду медичної сестри палатної хірургічного відділення.

Крім того, посилаючись на те, що відповідач не надав доказів того, що за позивачем при переміщенні до хірургічного відділення зберігається її заробітна плата медичної сестри (палатної) дитячого відділення ОРВІ і доплати та не втрачається право на додаткову відпустку, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи.

Так, згідно з наказом відповідача від 29 травня 2015 року позивач прийнята на роботу до структурного підрозділу «Дитяче відділення ОРВІ» на посаду медичної сестри палатної на 1,0 ставки (а. с. 40, т. 1)

Згідно з довідкою відповідача від 30 січня 2017 року № 163 позивач переведена до структурного підрозділу «Дитяче відділення ОРВІ» на посаду медичної сестри (палатної) на 1,0 ставки (а. с. 76, т. 1).

У наказі відповідача від 30 листопада 2016 року № 72 зазначено, що позивач переведена тимчасово на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення для закриття цілодобового поста з 02 грудня 2016 року тимчасово строком на один місяць зі збереженням заробітної плати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не встановив обставини справи, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, а тому судове рішення апеляційного суду не може бути визнано законним та обґрунтованим.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме вимоги пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України. Так, вказуючи у мотивувальній частині судового рішення про те, що наказ Станично-Луганського РТМО від 27 грудня 2016 року № 77 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України підлягає скасуванню, суд апеляційної інстанції не зазначив про цей висновок у резолютивній частині судового рішення.

Крім того, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу відповідача від 27 грудня 2016 року № 77 про її звільнення з посади медичної сестри дитячого відділення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять позовної заяви ОСОБА_1 , поданої останньою у лютому 2017 року. Також матеріали справи не містять ухвали суду про відкриття провадження у справі за цим позовом та ухвали суду про об`єднання позовів.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням того, що колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду, не може бути залишена без змін ухвала апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови до постанови апеляційного суду, яка скасована судом.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Станично-Луганського районного територіального медичного об`єднання Станично-Луганського району Луганської області та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк