07.02.2023

№ 409/2212/19

Постанова

Іменем України

17 червня 2022 року

м. Київ

справа № 409/2212/19

провадження № 61-15258ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Селянське (фермерське) господарство «Вікторія-К»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 21 травня 2021 року в складі судді Третяка О. Г. та постанову Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Стахової Н. В., Кострицького В. В., Назарової М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Вікторія-К» про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Вікторія-К», (далі - СФГ «Вікторія-К») про розірвання договору оренди землі.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що 12 січня 2012 року між ним з СФГ «Вікторія-К» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивач передав в оренду відповідачу земельну ділянку загальною площею 8,2695 га, розташованої на території Просторівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області (далі - земельна ділянка), строком на 15 років. Договір оренди зареєстровано у відділі Державного земельного кадастру Білокуракинського району 28 березня 2012 року за № 442090004001223. Відповідно до пункту 11 договору орендна плата повинна вноситися в строк до 20 грудня кожного року. Проте відповідач не виконує свої зобов`язання, а саме в період з 2012 по 2019 рік систематично не сплачує орендну плату, що суттєво порушує права позивача.

Посилаючись на зазначене позивач просив суд розірвати договір оренди спірної земельної ділянки від 12 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ «Вікторія-К», та витребувати у відповідача оригінал договору оренди земельної ділянки від 12 січня 2012 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 21 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було порушено умови договору оренди землі, оскільки заборгованість по орендній платі виникла виключно з вини ОСОБА_1 , який, змінивши адресу свого проживання (м. Харків), не повідомив про це відповідача та не надав будь-яких відомостей, які б надали можливість зв`язатися з ним або перерахувати кошти на рахунок позивача. Окрім того, ОСОБА_1 заявив, що справжньою причиною подання позову є його бажання самому господарювати на його земельній ділянці.Суд вважав, що позивач свідомо не вимагав від відповідача коштів за орендну плату, а намагався використовувати цю обставину в своїх інтересах як причину для дострокового розірвання вказаного договору.

Постановою Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 21 травня 2021 року змінено.

Викладено мотивувальну частину рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 21 травня 2021 року в редакції постанови.

В іншій частині рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 21 травня 2021 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, але припустився помилки в частині мотивів, які стали підставою для відмови у задоволенні позову. Суд зазначив, що в матеріалах справи наявні письмові докази щодо виплати позивачу орендної плати за 2012 - 2017 роки. Вказані обставини не спростовано позивачем як в суді першої, так і апеляційної інстанцій належними та допустимими доказами. В 2018-2019 роки орендна плата позивачу не виплачувалася. Згідно умов договору орендна плата вноситься до 20 грудня кожного року. З позовом позивач звернувся до суду 27 вересня 2019 року, тобто до закінчення строку виплати орендної плати за 2019 рік. Тому, оскільки на час звернення позивача до суду з вказаним позовом, відповідачем не прострочена сплата орендної плати, колегія суддів вважала, що відсутні підстави для розірвання договору оренди землі, у зв`язку з систематичною (два і більше випадків) несплатою орендної плати, оскільки позивачем не доведено порушення орендарем умов договору.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

У вересні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 21 травня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норми матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні спору, зокрема, пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України, пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, статей 651 та 629 ЦК України, частини першої статті 76,частин першої та другої статті 77, частини другої статті 78 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 293/1011/16, від 31 липня 2020 року в справі № 479/1073/18, від листопада 2018 року в справі № 484/301/18, від 14 серпня 2019 року в справі № 484/4135/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована ти, що суд апеляційної інстанції зробив протилежний висновок «про сплату оренди» відповідачем на підставі створеної ним довідки та звітності відповідача до податкового органу на відміну від висновку суду першої інстанції про несплату орендної плати з вини позивача.

Зазначає, що суди не взяли до уваги доводи позивача про несплату орендної плати за землю, пояснень відповідача в суді першої інстанції про несплату ним орендної плати за договором з вини позивача, зміст довідки відповідача від 08 грудня 2020 року про нарахування орендної плати за землю, відсутність виплат за 2012-2017 роки, сплата оренди у 2021 році за 2018-2020 роки та відсутність доказів виконання відповідачем ухвал суду від 18 серпня 2020 року та від 14 грудня 2020 року.

Відомості податкового органу містять інформацію про звітність відповідача з нарахування орендної плати за землю на користь позивача за 2012-2017 роки, тобто про суми, які мали бути сплачені позивачу, а з 2018 до 2020 року свідчать про відсутність взагалі звітності по виплатам орендної плати до податкового органу.

Довідка СФГ «Вікторія-К» про доходи від 08 грудня 2020 року свідчить про нарахування сум орендної плати за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, а твердження про отримання позивачем орендної плати в розмірі 9 969,10 грн за 2017 рік не підтверджена бухгалтерським видатковим ордером про отримання орендної плати з підписом позивача, який застосовується у разі видачі грошових коштів.

Сплату оренди за 2018, 2019, 2020 роки орендар здійснив навіть не після подання позову у вересні 2019 року, а у лютому 2021 року після спливу 1,5 року після знаходження справи у суді з порушенням строків сплати за умовами договору, а сплати за землю за 2012-2017 рік позивач не отримав до цих пір. Підставами позову зазначена систематична несплата орендної плати за землю протягом 2012-2019 року. Зазначає, що належними й допустимими доказами виплати суб`єктом підприємницької діяльності - юридичною особою орендної плати за 2012-2017 роки можуть бути видатковий ордер із зазначенням у ньому виплати орендної плати у відповідному розмірі з підписом позивача, або перерахування грошових коштів шляхом поштового грошового переказу за адресою, яка зазначена в договорі, або виконання зобов`язання відповідно до статті 537 ЦК України.

Саме документи про виплату орендної плати з особистим підписом позивача у 2012-2019 роках є належним доказом, однак відповідачем таких доказів надано не було.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Білокуракинського районного суду Луганської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 січня 2012 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та СФГ «Вікторія-К» як орендарем був укладений договір оренди спірної земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії та номер ЛГ 111249, який зареєстровано у відділі Державного земельного кадастру Білокуракинського району 28 березня 2012 року за № 442090004001223 (т. 1 а. с. 6-9).

Згідно з пунктами 1, 2 договору оренди землі орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Просторівської сільської ради загальною площею 8,2695 га.

Пунктами 9-14 договору оренди землі встановлено, що за користування вказаною земельною ділянкою передбачено, що орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату у грошовій або натуральні формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, що становить 4955,34 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься до 20 грудня кожного року. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами. Розмір орендної плати переглядається один раз на рік. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

Пунктом 39 договору оренди землі передбачено, що дострокове розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Луганській області від 15 березня 2021 року встановлено, що СФГ «Вікторія-К» згідно даних ІТС «Податковий блок» відобразило у формі 1 ДФ за «106» ознакою ОСОБА_1 доходи у сумі: за 4 квартал 2012 року - 4 955,34 грн, за 3 квартал 2013 року - 4 955,34 грн, за 4 квартал 2014 року - 4 955,34 грн, за 3 квартал 2015 року - 6 189,22 грн, за 4 квартал 2015 року - 1 500 грн, за 2 квартал 2016 року - 7 427,06 грн, за 3 квартал 2016 року - 4 956,77 грн, за 4 квартал 2017 року - 12 383,97 грн. За 2018-2020 роки у формі 1 ДФ СФГ «Вікторія-К» відсутня інформація про нараховані та виплачені доходи платнику з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 102, 103).

Згідно довідки про доходи від 08 грудня 2020 року, виданої СФГ «Вікторія-К» ОСОБА_1 нараховано за 2017 рік - 12 383,97 грн та виплачено 9 969,19 грн, за 2018 рік нараховано - 19 875,77 грн, за 2019 рік - 19 875,77 грн, за 2020 рік - 19 875,77 грн. Орендну плату за 2018-2019 роки ОСОБА_1 не отримував з невідомих причин (т. 1 а. с. 68).

02 лютого 2021 року позивач надав відповідачу номер карткового рахунку для зарахування орендної плати (т. 1 а. с. 109).

12 лютого 2021 року відповідачем на рахунок позивача було перераховано заборгованість по орендній платі за 2018-2020 роки в сумі 48 000,00 грн (т. 1 а. с. 107-110).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами у справі).

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір, відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Виходячи з системного аналізу зазначених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовується зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Вказаний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, який підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) та Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 227/5452/18 (провадження № 61-15647св19).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 , зокрема, зазначав підставою для розірвання спірного договору оренди землі факт систематичної несплати орендарем орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено систематичної (два і більше випадків) несплати орендної плати та порушення орендарем умов договору від 12 січня 2012 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами 12 січня 2012 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та СФГ «Вікторія-К» як орендарем був укладений договір оренди земельної ділянки.

Пунктами 9-14 договору оренди землі за користування вказаною земельною ділянкою передбачено, що орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату у грошовій або натуральні формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, що становить 4 955,34 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься до 20 грудня кожного року. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами. Розмір орендної плати переглядається один раз на рік. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

Отже, зазначені довідки свідчать про те, що відповідач виплатив орендну плата за 2012-2017 роки. На спростування зазначеного позивачем не надано належних та допустимих доказів.

Виходячи з зазначеного, доводи касаційної скарги про те, що позивач не отримував орендної плати за 2012-2017 роки спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи в 2018-2019 роках орендна плата позивачу не виплачувалася, що підтверджується довідкою СФГ «Вікторія-К» від 08 грудня 2020 року.

Оскільки відповідно до умов договору орендна плата вноситься до 20 грудня кожного року, а з позовом позивач звернувся до суду 27 вересня 2019 року, тобто до закінчення строку виплати орендної плати за 2019 рік, то правильними є висновки апеляційного суду про те, що на час звернення позивача до суду з вказаним позовом, відповідачем не прострочена сплата орендної плати за 2019 рік.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідачем вживались заходи щодо виплати орендної плати позивачу шляхом запрошення через поштове повідомлення від 07 жовтня 2019 року та від 29 жовтня 2019 року (т. 1 а. с. 68-73).

12 лютого 2021 року відповідач на рахунок позивача перерахував заборгованість по орендній платі за 2018-2020 роки в сумі 48 000,00 грн (т. 1 а. с. 107, 110).

Тому виходячи з вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що згідно з положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі», частини другої статті 651 ЦК України відсутні підстави для розірвання договору оренди землі у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати та порушення орендарем умов договору.

Оскільки позивачем не доведено, а судами не встановлено систематичну (два і більше випадків) несплату орендної плати, то відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень закону про істотне порушення умов договору у зв`язку із систематичною несплатою орендних платежів та задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 293/1011/16, від 31 липня 2020 року в справі № 479/1073/18, від листопада 2018 року в справі № 484/301/18, від 14 серпня 2019 року в справі № 484/4135/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 не заслуговують на увагу, оскільки висновки у цій справі не суперечать правовим висновкам у зазначених постановах. Крім того, у наведених заявником справах встановлені інші, відмінні від цієї справи, обставини, зокрема у зазначених постановах позивачами було доведено наявність систематичної несплати орендних платежів відповідачем.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши усі надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд апеляційної інстанції, правильно встановив відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 21 травня 2021 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко