Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 414/1210/19
провадження № 61-21065св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: Луганська обласна державна адміністрація, Луганський обласний центр соціально-психологічної допомоги,
третя особа директор Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги Куценко Аліна Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Оверченко Оксаною Анатоліївною, на постанову Луганського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Єрмакова Ю. В., Коновалової В. А., Луганської В. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луганської обласної державної адміністрації, Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги, третя особа директор Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги Куценко Аліна Олександрівна, про визнання незаконним розпорядження, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він був прийнятий 06 квітня 2017 року на посаду директора Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги на підставі розпорядження Голови Луганської обласної державної адміністрації від
06 квітня 2017 року за № 138-к відповідно до пункту 5 частини третьої статті 4, пункту 8 частини третьої статті 6 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» та Указу Президента України від 05 березня 2015 року № 123/2015 «Про утворення військово-цивільних адміністрацій».
У зв`язку з виникненням в Україні кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, продовженням особливого періоду 30 жовтня 2017 року він був прийнятий на військову службу за контрактом на 3 роки. Згідно довідки від 07 лютого 2018 року
№ 65132 з 30 січня 2018 року сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 . Тим самим, він став військовослужбовцем Збройних Сил України сержантського складу, що підтверджується військовим квитком
НОМЕР_2 .
Задля дотримання гарантій, передбачених частиною другою та частиною третьою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України Лисичанським МВК Луганської області 29 січня 2018 року за вих. № 2/60 було направлено до Департаменту соціального захисту населення Луганської області державної адміністрації (тобто за місцем роботи) відповідне Повідомлення щодо необхідності дотримання трудових прав позивача. Згодом останній дізнався, що його було звільнено з займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, про що було винесено розпорядження голови обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації Гарбуза Ю. В. від 05 березня 2018 року № 124-к.
У зв`язку з викладеним позивач просив поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права, визнати незаконним розпорядження голови обласної державної адміністрації від 05 березня 2018 року № 124-к про його звільнення, поновити його на попередній посаді, стягнути з Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги на його користь середній заробіток з 06 березня 2018 року по 02 липня 2019 року в сумі 95 876,18 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 02 липня
2019 року поновлено строк звернення до суду ОСОБА_1 .
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 05 березня 2018 року № 124-к про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги Луганської обласної державної адміністрації.
Стягнуто з Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги Луганської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час перебування позивача на військовій службі за контрактом за період з 06 березня 2018 року і на час винесення рішення судом першої інстанції 02 липня 2019 року, 95 876,18 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, відповідно до статті 430 ЦПК України допущено до негайного виконання.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що 30 жовтня 2017 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на 3 роки, тобто у особливий період, передбачений Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України», тому за ним зберігаються місце роботи (посада) та середній заробіток на підприємстві. Оскільки на час звільнення ОСОБА_1 , в Україні згідно Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 діяв особливий стан, на нього поширювались вимоги частини третьої статті 119 КЗпП України.
Поновлюючи позивачу строк на звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не просто працює, він є військовим, що має відповідний графік, навантаження, нетипові ситуації кожного дня, а тому не у повній мірі міг своєчасно скористатися своїм правом на захист від незаконного звільнення, тому суд в сукупності всіх обставин та приймаючи до уваги статус ОСОБА_1 , вважав посилання позивача на поважність строку пропуску на звернення до суду за захистом свого права обґрунтованим.
Постановою Луганського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Луганської обласної державної адміністрації задоволено.
Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 02 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що права позивача були порушені з боку відповідача винесенням розпорядження від 05 березня 2018 року № 124-к про його звільнення з займаної посади. Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів про неможливість своєчасно звернутись з позовом до суду за захистом свого порушеного права, а також не встановлені та недоведені поважні причини пропуску строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, які б об`єктивно свідчили про обставини, які перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском визначеного статтею 233 КЗпП України строку для звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване судове рішення, оскільки відповідачі не надали належних та допустимих доказів щодо ознайомлення ОСОБА_1 з розпорядженням голови обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації Гарбуза Ю. В. від 05 березня 2018 року № 124- к та щодо дати отримання позивачем трудової книжки, що є порушенням трудового законодавства України.
Крім того, згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від
10 червня 2019 року № ВОЗІК/1497 сержант ОСОБА_1 обмежений у свободі пересування, так як військове навчання, бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюється у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу. Ведення табелю обліку робочого часу на військовослужбовців не передбачено.
З огляду на викладене, заявник вважає, що обмеження у свободі пересування є об`єктивною перешкодою, що створило труднощі для своєчасного звернення до суду.
Отже, всупереч своїм інтересам ОСОБА_1 виконуючи обов`язок громадянина України став на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та не міг своєчасно захистити своє особисте конституційне право на захист від незаконного звільнення.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 через адвоката Оверченко О. А. на постанову Луганського апеляційного суду від
21 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Кремінського районного суду Луганської області.
У грудні 2019 року справу № 414/1210/19 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з трудовою книжкою 06 квітня 2017 року розпорядженням голови обласної державної адміністрації позивач призначений на посаду директора Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги та 05 березня 2018 року, звільнений у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України згідно з розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 05 березня 2018 року.
Відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу від
30 січня 2018 року ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання строком на 3 роки проходити військову службу у Збройних Силах України, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби. Про це було належним чином повідомлено за місцем роботи позивача, а саме Департамент соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації, що встановлено з повідомлення військового комісаріату.
Згідно з довідкою від 01 квітня 2019 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом в Лисичанському міському військовому комісаріаті.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Указ Президента України від 24 червня 2016 року № 271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» та Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» не містять положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосуються лише проведення звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України
№ 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатоване виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
В Постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), суд аналізуючи Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказав, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період.
Ураховуючи наведене та, те що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, закон гарантує йому збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України призов або вступ працівника на військову службу є підставою припинення трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що права ОСОБА_1 були порушені відповідачем винесенням розпорядження від 05 березня 2018 року № 124-к про його звільнення з займаної посади.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі
№ 727/2187/16ц, у справі від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц, від
07 листопада 2018 року у справі № 235/1457/18.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи, що місячний строк для звернення до суду у справах про звільнення розпочинається з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, суд першої інстанції встановивши, що відповідачем не надано підтверджуючих документів щодо належного ознайомлення позивача з наказом про його звільнення, дати отримання останнім наказу про звільнення та дати отримання трудової книжки, правильно дійшов висновку про поновлення строку позивачу для звернення до суду з даним позовом та стягнення з Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги на користь позивача середнього заробітку.
Стаття 43 Конституції України чітко зазначає, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а стаття 1 Основного Закону презюмує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. В правовій державі кожен громадянин має право на захист його конституційного права. При цьому органи державної влади (посадові особи) повинні не тільки неухильно дотримуватися Конституції України, а й сприяти громадянам у забезпеченні їх конституційних прав.
ОСОБА_1 виконав свій громадянський обов`язок, став на захист Батьківщини в умовах кризової ситуації та продовжує захищати безпеку держави на даний час. В свій час держава попіклувалася про нього та захистила його право на збереження за ним місця роботи та заробітку на час проходження військової служби.
За таких обставин касаційний суд дійшов до висновку про те, що оскаржуване судове рішення ухвалене без дотримання норм матеріального права, оскільки апеляційний суд на наведені норми матеріального права та обставини справи уваги не звернув, не прийняв до уваги статус ОСОБА_1 та дійшов помилково висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову
ОСОБА_1 з підстав пропуску строку звернення до суду.
Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Оверченко Оксаною Анатоліївною, задовольнити.
Постанову Луганського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року скасувати, рішення Кремінського районного суду Луганської області від 02 липня
2019 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш Є. В. Петров В. В. Сердюк С. П. Штелик