Постанова
Іменем України
29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 415/3146/19
провадження № 51-5014 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_6.,
суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8.
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_9.,
прокурора ОСОБА_10.,
захисника ОСОБА_11.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019130240000371 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 29 липня 2019 року за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 29 липня 2019 року, більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 22 лютого 2019 року, приблизно об 11:20 год., знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , під час спільного вживання спиртних напоїв із ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у ході сварки, після нанесення останнім ОСОБА_1 не менше двох ударів кулаками по голові та обличчю, умисно, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, завдав один удар ножем у голову ОСОБА_2 , заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер на місці.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд не взяв до уваги його показання та висновки експертизи, які спростовують наявність у нього умислу на вбивство потерпілого, натомість поклав в основу вироку висновки комісійної експертизи, які є припущеннями. Вважає кваліфікацію судом своїх дій невірною. Стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив його клопотання про проведення повторної експертизи.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та захисник у судовому засіданні підтримали скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 438 КПК України, предметом перевірки суду касаційної інстанції можуть бути доводи, які узгоджуються з його процесуальними повноваженнями, тобто стосуються: істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність; невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі винного.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить із обставин, установлених цими судами. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Мотиви суду
Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на доказах, які були всебічно досліджені та оцінені відповідно до ст. 94 КПК України.
Так, суд поклав в основу вироку показання ОСОБА_1 , який свою вину визнав частково, не заперечував той факт, що вдарив ножем ОСОБА_2 , внаслідок чого настала смерть останнього, проте наполягав на відсутності умислу на вбивство потерпілого. Також суд послався на показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які підтвердили факт заподіяння смерті потерпілому за обставин, викладених у вироку; на протоколи огляду місця події, проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 , висновки судово-медичних, цитологічних та імунологічних експертиз.
Судом як першої, так і апеляційної інстанції були досліджені висновки судово-медичної та комісійної судово-медичної експертиз, а також допитано в судовому засіданні експерта ОСОБА_5 .
У касаційній скарзі засуджений ставить під сумнів висновок комісійної судово-медичної експертизи № 79 та стверджує, що він ґрунтується на припущеннях. Засуджений не погоджується із висновком, лише в частині неспроможності його показів щодо утворення тілесного пошкодження за повідомлених ним обставин.
У суді під час допиту експерта ОСОБА_5 , який проводив судово-медичну експертизу № 48/1, було встановлено, що висновки цієї експертизи щодо механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілого зроблені на неповних матеріалах, наданих на дослідження, а саме, експерту не надавався диск з відеозаписом слідчого експерименту із обвинуваченим.
Статтею 332 КПК України передбачено, що суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.
Саме тому по справі була призначена комісійна експертиза, яка зроблена на підставі усіх матеріалів кримінального провадження. Експерти дійшли висновку, що утворення тілесного ушкодження у потерпілого більш вірогідно при розташуванні його і нападника обличчям один до одного або близькому до цього положенні. При цьому утворення тілесних ушкоджень за обставин, вказаних ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту (потерпілий стояв праворуч і він відмахнувся від нього, необережно попав ножем в око), неможливо і суперечить даним судово-медичної експертизи.
За змістом ст. 94 КПК України суд оцінює докази на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
Відповідно до ч.10 ст. 101 КПК України висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги висновок комісійної експертизи, який узгоджується з іншими доказами по справі, та не бере до уваги висновок експерта № 48/1. Усі докази суд оцінив з дотриманням ст. 94 КПК України, як кожен окремо, так і в сукупності.
Що стосується твердження засудженого про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого, то суд звертає увагу на таке.
Ч.1 ст. 115 КК України передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел конкретизований і неконкретизований. Конкретизований умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а неконкретизований - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків.
У даному кримінальному провадженні суд першої інстанції встановив, що про наявність у ОСОБА_1 умислу на вбивство ОСОБА_2 свідчить сукупність усіх обставин вчиненого засудженим діяння, зокрема знаряддя злочину (ніж), спосіб нанесення - з достатньою силою, характер, локалізація тілесних ушкоджень, а саме завдання удару в життєво важливий орган - голову (око), інтенсивність та цілеспрямованість дій засудженого. Також суд взяв до уваги поведінку засудженого та події, що передували цьому, а саме те, що між засудженим та потерпілим виник конфлікт, під час якого останній наніс кілька ударів кулаками по голові ОСОБА_1 . Після цього засуджений застосував ніж, завдавши ОСОБА_2 умисно удар ножем у голову (око).
Зміст досліджених судом фактичних обставин і доказів дали достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 , завдаючи удар, діяв з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілому, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки у виді смерті потерпілого і бажав їх настання.
Ці висновки місцевого суду перевірив апеляційний суд, який визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга засудженого не містить.
Що стосується твердження про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції в призначенні повторної судово-медичної експертизи, то статтею 332 КПК України визначено чіткі підстави для проведення експертизи за ухвалою суду.
Суд апеляційної інстанції дав оцінку висновкам експертиз та показанням експертів і дійшов переконливого висновку про відсутність підстав, передбачених наведеною нормою процесуального закону, для проведення повторної експертизи.
Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу обвинуваченого у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення. Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370 419 КПК України, тому касаційні доводи засудженого в цій частині теж є безпідставними.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8