ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 420/10807/24
адміністративне провадження № К/990/9893/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 (суддя Андрухів В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 (колегія суддів у складі судді-доповідача Бітова А.І., суддів Лук`янчук О.В., Ступакової І.Г.) у справі №420/10807/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 21.01.2023 №104750006294 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 02.03.2023 №104750006294 про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком на пільгових умовах;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.04.2023 №104750006294 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.05.2023 №104750006294 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з часу первинного звернення 13.01.2023, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 22.06.1988 по 01.06.2017, з 13.03.2018 по 29.11.2019, з 21.03.2020 по 13.11.2020, з 01.04.2021 по 25.03.2022, а також періоди навчання та проходження строкової військової служби.
2. Разом з позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву від 29.03.2024 про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в якій просить визнати поважними причини пропуску цього строку.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 15.04.2024 визнав неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, що наведені у заяві позивача від 29.03.2024, позов залишив без руху та роз`яснив позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом: звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення строку. Для усунення цих недоліків суд надав позивачу десять днів з дня отримання копії ухвали.
4. На виконання вимог цієї ухвали від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої вказано, що позивач 01.11.2023 звернувся зі скаргою до Пенсійного фонду України. Після спливу місячного строку на розгляд скарги, беручи до уваги відсутність відповіді на скаргу, позивач 05.01.2024 звернувся з заявою до Пенсійного фонду України, в якій просив надати відповідь на скаргу від 01.11.2023. Не отримавши відповідь на скаргу від 01.11.2023 та заяву від 05.01.2024, позивач звернувся з заявою до Президента України (заява від 16.01.2024). Офіс Президента України 21.02.2024 направив заяву позивача на розгляд Пенсійного фонду України. За результатами розгляду заяви скаргу позивача, що надійшла до Пенсійного фонду України з Офісу Президента України, залишено без задоволення, у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах йому відмовлено через відсутність пільгового стажу. Таким чином, скарга на рішення територіальних органів Пенсійного фонду України залишилася без задоволення.
5. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 08.08.2024, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025, визнав неповажними причини пропуску позивачем строку та повернув позовну заяву позивачу. позовну заяву повернув.
6. Не погодившись з ухвалою та постановою судів попередніх інстанцій, позивач оскаржив їх у касаційному порядку і просив скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
IІI. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, а наведені позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду обставини, зокрема щодо звернення до органів пенсійного фонду, не є тими обставинами, які об`єктивно унеможливлювали звернення до суду із цим позовом в межах встановленого строку.
8. Суди зазначили, що отримання позивачем листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і, ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку, тощо.
9. Стосовно доводів позивача про триваюче правопорушення, яке виразилось у формі не вчинення дій (дії) відповідачем, яку він зобов`язаний був вчинити, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначене не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав та, відповідно, міг звернутися до суду з позовом.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
10. Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник визначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
11. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на неправильне застосування судами положення статей 122 123 КАС України та не врахування правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021у справі №320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20.
12. Також скаржник зазначає про неврахування судами, в порушення вимог статті 90 КАС України, поважності причин пропуску строку звернення до суду, зокрема, що позивач неодноразово звертався до Пенсійного фонду України з проханням надати відповідь стосовно неврахування до страхового стажу відповідних періодів його роботи, що позбавило його можливості своєчасно звернутися до суду із цим позовом.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, виходить з такого.
14. Частиною четвертою статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
15. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
16. Положення статті 2, частини четвертої статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
17. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на таке.
18. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
19. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
20. Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів.
21. Частиною третьою статті 25 Конституції України регламентовано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
22. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
23. Пенсії відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
24. Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
25. Як зазначено у пункті 2.8 Рішення Конституційного Суду України від 05.07.2023 у справі №5-р(ІІ)/2023, відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України; установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх має встановлювати виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати легітимній меті, бути обумовленими суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке юридичне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним утручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016).
26. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
27. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
28. Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
31. Разом з тим, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного процесуальним законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
32. Причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
33. Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
34. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16.09.2021 у справі №560/5412/20, від 01.06.2022 у справі №460/100/21, від 29.03.2023 у справі №380/10073/20, від 04.07.2023 у справі №620/4707/22, від 20.07.2023 у справі №420/8355/22.
35. Проте колегія суддів вважає помилковим застосування судами попередніх інстанцій шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, виходячи із такого.
36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
37. Пенсія призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
38. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
39. У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до особи у правовідносинах, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
40. Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
41. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
42. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
43. Як вбачається з матеріалів справи, протягом усього часу позивач вживав заходів до вирішення спору, в тому числі в позасудовому порядку, а тому не втрачав інтересу, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.
44. Однак, в порушення наведених положень Конституції та КАС України, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду та повернення позовної заяви позивачу, не звернули увагу на позовні вимоги позивача, які стосувались протиправності дій відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії з підстав не зарахування органом пенсійного фонду до страхового стажу позивача відповідних періодів його роботи, які тривають на час звернення позивача до суду з цим позовом, суди не надали оцінку доводам позивача про причини пропуску ним строку звернення до суду, зокрема, його неодноразовим зверненням до відповідача з проханням надати інформацію щодо підстав відмови у призначенні йому пенсії.
45. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 122 123 КАС України та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, призвело до передчасного повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
46. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
47. З огляду на вищевикладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
48. Оскільки колегія суддів направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 341 349 353 355 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі №420/10807/24 скасувати.
Справу №420/10807/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб