№ 420/2512/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа №420/2512/21

адміністративне провадження № К/990/2343/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 (судді: Кравець О.О., Коваль М.П., Зуєва Л.Є.)

у справі № 420/2512/21 за позовом Кабінету Міністрів України, Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, треті особи - Національний природній парк "Тузловські лимани", Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибацька Гавань», про визнання протиправним та скасування рішення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Кабінет Міністрів України та Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область), в інтересах яких, представляючи інтереси держави, діє Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, звернулись до суду з позовом, в якому просили:

-визнати протиправним та скасувати рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 797-VII від 09.10.2020 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Рибацька Гавань" для розміщення інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту".

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України "Про створення національного природного парку "Тузловські лимани" № 1/2010 від 01.01.2010 на території Татарбунарського району Одеської області створено національний природний парк "Тузловські лимани" (далі - НПП "Тузловські лимани").

Пунктом 1 вищевказаного Указу до території НПП "Тузловські лимани" погоджено в установленому порядку включення 27865 га земель державної власності, а саме: 2022 га земель запасу (у тому числі 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843 га земель (у тому числі 3233,18 га земель запасу, 541 га земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства "Саратське лісове господарство", 21186,03 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське) та 882,79 га прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення.

На виконання Указу Президента України № 1/2010 від 01.01.2010 наказами Міністерства екології та природних ресурсів № 320 від 07.09.2011, № 109 від 31.08.2020 затверджено Положення про національний природний парк "Тузловські лимани" (далі - Положення).

Відповідно до п. 1.1 Положення, парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Територія парку є Рамсарським водно-болотним угіддям міжнародного значення та об`єктом Смарагдової мережі Європи. Парк розташований на території Татарбунарського району Одеської області.

Згідно п. 1.6 Положення загальна площа парку становить 27865 га земель державної власності, а саме: 2022 га земель запасу (у тому числі 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються парку в постійне користування; 25 843 га земель (у тому числі 3233,18 га земель запасу, 541 га земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства "Саратське лісове господарство", 21186,03 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське) та 882,79 га прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу парку без вилучення.

Відповідно до п. 1.9 Положення межі парку встановлюються в натурі (на місцевості) та закріплюються межовими знаками в порядку, визначеному законодавством. Відомості про межі, цільове призначення, оцінку, угіддя земельних ділянок парку та про обмеження в їх використанні вносяться до Державного земельного кадастру у встановленому порядку та обов`язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.

Згідно пояснювальної записки до проекту створення Національного природного парку "Тузловські лимани" на території Татарбунарського району Одеської області, розробленого ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на підставі договору № 2629 від 30.09.2006, НПП "Тузловські лимани" розташований на півдні Татарбунарського району, в який входять озера Солоне, Бурнас, Алібей, Хаджидер, Карачаус, Будури, Шагани, Джантшейське та їх прибережна захисна смуга, Причорноморська піщана коса від с. Лебедівка до с.Приморське.

Відповідно до висновку звіту з науково-дослідної роботи "Розробка наукових обґрунтувань щодо створення нових, зміни статусу існуючих територій та об`єктів природно-заповідного фонду Одеської області" "Створення національного природного парку " Тузловські лимани" Південного наукового центру Національної академії наук України і Міністерства освіти та науки України 2009 року досліджена територія водно-болотних угідь міжнародного значення "Шагани-Алібей-Бурнас" з прилягаючими навколо ділянками малих лиманів, включаючи Джаншейський і Малий Сасик, а також гирловими ділянками впадаючих у них річок Алалія і Хаджидер, є унікальним природним комплексом з високими показниками біологічного й ландшафтного різноманіття. Але намічаються негативні тенденції її деградації внаслідок нераціонального і не бережливого здійснення господарської діяльності і використання не за цільовим призначенням.

З картосхеми території НПП "Тузловські лимани", яка міститься на 9 аркуші вказаного вище звіту, вбачається, що Чорноморська піщана коса біля озер Джаншейський і Малий Сасик входить в межі створеного НПП "Тузловські лимани".

За географічним розташуванням Причорноморська піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморського, що має ширину менше 2 км, відділяє групу Тузловських лиманів від Чорного моря.

Розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації №1053/А-2017 від 07.11.2017 "Про погодження включення земельних ділянок, що ввійшли до складу національного природного парку "Тузловські лимани" погоджено включення земельних ділянок державної власності, розпорядником яких є Одеська обласна державна адміністрація, що ввійшли до складу НПП "Тузловські лимани", до заповідної зони, зон регульованої та стаціонарної рекреації відповідно до схеми функціонального зонування НПП "Тузловські лимани".

ТОВ "Рибацька Гавань" перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області з 10.09.2020. Основними видами діяльності підприємства є допоміжне обслуговування водного транспорту (основний); морське рибальство; пасажирський морський транспорт; пасажирський річковий транспорт.

11.09.2020 директор ТОВ "Рибацька Гавань" звернувся до Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За результатами розгляду поданої заяви 09.10.2020 Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області № 797-VII прийнято рішення "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років "Рибацька Гавань" для розміщення інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту.

Згідно графічних матеріалів, які додані до заяви ТОВ "Рибацька Гавань", земельна ділянка розташована на території Чорноморської піщаної коси біля озера Малий Сасик.

Сертифікованим інженером геодезистом ФОП ОСОБА_1 на виконання листа обласної прокуратури № 15/1/1-129вих-21 від 04.02.2021 в процесі камеральної обробки наданих документів, в тому числі доданих до заяви ТОВ "Рибацька Гавань" графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки, для наглядності відтворено картосхему із зазначенням орієнтовного місця знаходження земельної ділянки, дозвіл на відведення якої надано ТОВ "Рибацька Гавань" спірним рішенням, що розташована на Чорноморській піщаній косі та в межах земель території НПП "Тузловські лимани", які включені до складу Парку без вилучення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, щодо якої рішенням Приморської сільської ради №797-VII від 09.10.2020 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Рибацька Гавань" для розміщення інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту, - є землею комунальної власності, що входить до меж Приморської сільської ради, не відноситься до меж території НПП "Тузловські лимани" та не є землею природно-заповідного Фонду.

Також суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є початковим етапом реалізації фізичними та юридичними особами гарантованого законодавством права власності на користування землею, та не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування в майбутньому, як і не зобов`язує орган місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення. Розроблений проект підлягає як погодженню уповноваженими органами, так і остаточному затвердженню органом місцевого самоврядування за результатами розгляду на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано.

Позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 797-VII від 09.10.2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Рибацька Гавань" для розміщення інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту".

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №797-VII від 09.10.2020 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Рибацька Гавань" для розміщення інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту" прийнято всупереч вимог ст.ст. 9, 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», оскільки цілі використання територій природно-заповідного фонду не передбачають розміщення інженерно-транспортної інфраструктури, баз маломірних (малих) суден.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Причорноморська піщана коса є прибережною захисною смугою Чорного моря та групи лиманів, у тому числі озера Малий Сасик, які входять до складу території НПП "Тузловський лимани", на якій відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 , ч. 1 ст. 38 Закону № 2456-XII, забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів і об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням або загрожує їх збереженню.

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що за результатами опрацювання відомостей публічної кадастрової карти про території об`єкта природно-заповідного фонду НПП "Тузловські лимани" беззаперечно вбачається, що Причорноморська піщана коса, у тому числі біля озер Малий Сасик та Джаншейське, входить до складу території парку.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Причорноморська піщана коса є прибережною захисною смугою Чорного моря та групи лиманів, у тому числі озера Малий Сасик, які входять до складу території НПП "Тузловський лимани", на якій відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 , ч. 1 ст. 38 Закону № 2456-XII, забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів і об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням або загрожує їх збереженню.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, звертаючись з цим позовом до суду, прокурором обґрунтовано наявність порушень інтересів держави у сфері забезпечення належного функціонування природних екосистем, тому звернення прокурора до суду з цим позовом є обґрунтованим.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач та звернувся з касаційною скаргою.

В обґрунтування касаційної скарги покликається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що предметом спору є землі комунальної власності, розпорядником яких є виключно Лиманська (Приморська) сільська рада.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені ч. 9 статті 149 Земельного кодексу України, і ніякого відношення до земель комунальної власності Кабінет Міністрів України не має, тому прокуратура звернулась з позовом в інтересах особи (Кабінету Міністрів України), до повноважень якої не входить розпорядження землями комунальної власності.

Також покликається на те, що суд апеляційної інстанції помилково зазначає, що власником земель є Одеська обласна державна адміністрація, при цьому суд не залучає її до справи.

Також покликається на те, що спірні землі входять до меж села Приморське Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району, категорія земель визначена як землі водного фонду, а не природо-охоронного фонду.

Також покликається на те, що спірні землі не входять до території НПП "Тузловські лимани", розпорядження зазначеними землями входить до повноважень сільської ради відповідно до статті 12 122 Земельного кодексу України.

Як на підставу касаційного оскарження відповідач покликається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права, а саме статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме: постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, постановах Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Також покликається на те, що суд не звернув уваги на відсутність підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави за наявності компетентного органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а саме Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область).

Також покликається на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів, а також не дослідив зібрані у справі докази.

Позивачі та треті особи не скористались правом подати відзиви на касаційну скаргу відповідача.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статті 113 Конституції Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», в редакції чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин (Закон №794-VІІ), Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до пункту 3 статті 2 Закону № 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України, серед іншого, належить забезпечення проведення політики у сфері охорони природи.

Відповідно до статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до статті 37 № 794-VII Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти газотранспортної системи, що передаються суб`єкту господарювання у зв`язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до повноважень якого, серед іншого, належить забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду, в разі якщо рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідних суб?єктів порушено вимоги законодавства у зазначеній сфері.

Покликання відповідача в обґрунтування доводів касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не залучив до розгляду справи Одеську обласну державну адміністрацію також є безпідставним, оскільки відповідно до частини 7 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності віднесено до повноважень саме Кабінету Міністрів України.

Повноваження Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) на звернення до суду з позовом відповідачем не заперечується і відповідні доводи касаційна скарга не містить, відтак в силу приписів статті 341 КАС України в цій частині касаційний перегляд справи не здійснюється.

Встановивши, що захист інтересів держави уповноважені органи державної влади здійснюють прокурор, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся з цим позовом до суду.

Покликання відповідача в обґрунтування доводів касаційної скарги на недоведеність підстав прокурором підстав представництва інтересів держави є безпідставним, оскільки рішення суду першої інстанції з цих підстав відповідачем не оскаржувалось і з цих підстав в апеляційному порядку не переглядалось.

Схожий підхід застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі №227/2301/21.

2.

Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», в редакції чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин (Закон № 2456-XII), до природно-заповідного фонду України, серед іншого, належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Відповідно до частин 1-4 статті 7 Закону № 2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до частин 1-3 статті 20 Закону № 2456-XII національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, яка включена до земель природно-заповідного фонду території НПП "Тузловські лимани", що в силу приписів статей 7, 9, 20 Закону № 2456-XII виключає можливість відведення її відповідачем як органом місцевого самоврядування в довгострокову оренду фізичним та юридичним особам для розміщення інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення відповідача та постановив рішення про задоволення позовних вимог.

Покликання відповідача в обґрунтування доводів касаційної скарги на те, що спірна земельна ділянка не відноситься до території НПП "Тузловські лимани" є безпідставним, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на Чорноморській піщаній косі біля озер Джаншейський і Малий Сасик, яка входить в межі створеного НПП "Тузловські лимани".

Такі фактичні обставини встановлено судом апеляційної інстанції на підставі зібраних у справі доказів та картографічних матеріалів, в т.ч. долучених третьою особою до заяви про відведення спірної земельної ділянки, а також даних розділу природно-заповідного фонду Публічної кадастрової карти.

Покликання відповідача на те, що такі факти встановлені судом апеляційної інстанції на підставі листа фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 05.02.2021, який є неналежним доказом також є безпідставним, оскільки викладена у цьому листі інформація стосувалась предмета доказування у цій справі, що в силу приписів статті 73 КАС України визначає такий доказ як належний.

Крім того, у постанові від 18.02.2021 у справі № 815/5658/17 Верховний Суд виходив з того, що відповідно до Проекту створення НПП «Тузловські лимани» до території природно-заповідного фонду відноситься вся Піщана коса від с.Лебедівка до с.Приморське без виключення.

Покликання відповідача в обґрунтування своїх доводів на те, що межі НПП "Тузловські лимани" не визначені також є безпідставним, оскільки за правилами частини 4 статті 7 Закону № 2456-XII до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Покликання відповідача в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, на висновки Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, постановах Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 є безпідставним, оскільки правовідносини і підстави звернення прокурора до суду у зазначених справах не є подібними до правовідносин і підстав звернення прокурора до суду у справі, яка розглядається.

Так, у зазначених справах, на відміну від справи, яка розглядається, Кабінет Міністрів України та Державна екологічної інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) позивачами не виступали і представництво інтересів держави у цих справах прокурор не пов?язував із захистом інтересів держави у сфері забезпечення належного функціонування природних екосистем.

Крім того, у справах № 826/13768/16 та № 826/3492/18 прокурор виступав як самостійний позивач, що також відрізняє підстави представництва інтересів держави від тих, які мають місце у справі, яка розглядається.

З цих мотивів, безпідставним є також покликання відповідача в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено зібрані у справі докази щодо перебування спірної земельної ділянки в межах с.Приморське, оскільки за правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України такі обставини можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення на новий судовий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

До того ж, судовими рішеннями у справі №420/11076/20 скасовано рішення Татарбунарської районної ради Одеської області "Про встановлення меж с.Приморське на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області" від 19.06.2020 №740-VII, на що покликається НПП "Тузловські лимани" у додаткових поясненнях.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 18.08.2023 у справі №420/11076/20 дійшов висновку, що спірним рішенням від 19.06.2020 №740-VII Татарбунарською районною радою Одеської області було встановлено межі с.Приморське площею 1101,2074 га, тобто у більшому розмірі, ніж була площа с.Приморське до цього, і вказана площа була збільшена, зокрема, за рахунок земель, які були надані національному природному парку згідно з Указом Президента України від 01 січня 2010 року №1/2010 "Про створення національного природного парку "Тузловські лимани" без їх вилучення.

В решті доводи касаційної скарги також не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, а їх зміст зводиться до додаткової перевірки доказів, що, в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, до повноважень суду касаційної інстанції не належить.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №420/2512/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук