28.07.2024

№ 420/36/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 420/36/23

адміністративне провадження № К/990/34936/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року (суддя-доповідач: Домусчі С.Д., судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.)

у справі № 420/36/23

за позовом ОСОБА_1 до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,-

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, скаржниця, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 24 листопада 2022 року;

- стягнути з відповідача на користь позивачки 94428,67 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 24 листопада 2022 року;

- стягнути з відповідача на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 червня 2022 року №224-к позивачку звільнено з посади заступника начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства завідувача-сектору економіки, фінансування та планування 15 липня 2022 року.

Херсонському обласному управлінню лісового та мисливського господарства визначено провести всі необхідні розрахунки, передбачені законодавством.

Днем звільнення позивачки є 15 липня 2022 року, однак в день звільнення жодних грошових коштів позивачці не виплачено.

23 листопада 2022 року від відповідача надійшли кошти на рахунок позивачки в сумі 313,41 грн та 24 листопада 2022 року в сумі 68158,97 грн.

Таким чином відповідач здійснив виплату сум, належних позивачці при звільненні, 24 листопада 2022 року.

Листом від 01 грудня 2022 року №01-04/57 відповідач повідомив позивачці про те, що 23 листопада 2022 року та 24 листопада 2022 року Управлінням здійснено виплату сум, нарахованих в день звільнення, шляхом здійснення перерахунку коштів на картку.

При цьому, нарахування середнього заробітку управлінням не здійснювалося, у зв`язку із чим позивачка звернувся до суду з цим позовом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року;

- стягнуто з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року у розмірі 66740 грн з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено;

- стягнуто з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн;

- стягнуто з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки виплату належних ОСОБА_1 сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, не проведено з вини Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року (24 листопада 2022 року не включається, оскільки в цей день нараховані кошти на рахунок позивачки).

З листів Державного агентства лісових ресурсів України вбачається, що відповідач мав можливість провести з позивачкою розрахунок при звільненні, оскільки Херсонським обласним управлінням лісового та мисливського господарства підписувалися платіжні доручення для виплати коштів позивачці, які органами казначейства не прийняті, отже бездіяльність відповідача допущена не внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Суд зауважив, що оскільки виплата грошового забезпечення здійснена 24 листопада 2022 року, строк затримки розрахунку складає - 94 робочих дні.

Середньоденний заробіток позивачки відповідно до довідки Голови Комісії з ліквідації Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства №01-04/101 від 07 квітня 2023 року складає 710 грн.

За період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року розмір коштів, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивачки, складатиме 66740 грн (710 грн х 94 дні).

Також, суд врахував, що, стягуючи з відповідача на користь позивачки вже після її звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача на користь позивачки 10000 грн як компенсацію моральної шкоди, суд зазначив таке.

Ураховуючи бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим позивачка вимушена була неодноразово звертатись до відповідача, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Держпраці в Миколаївській області, Державного агентства лісових ресурсів України з метою відновлення порушених прав, враховуючи те, що позивачці довелося евакуюватись із міста Херсона і наразі позивачка є внутрішньо-переміщеною особою та не має роботи і коштів для існування, що змусило її звертатися до суду з позовом про захист своїх прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку розумним та доцільним буде стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 завданої такою бездіяльністю моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн на користь позивачки, суд зазначив таке.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачкою надані до суду договір про надання юридичних (адвокатських) послуг (правової допомоги) від 15 грудня 2022 року б/н укладений між адвокатом Білецьким О.В. та ОСОБА_1 , акт №1 виконаних робіт від 14 лютого 2023 року, опис наданих послуг від 14 лютого 2023 року до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг (правової допомоги) від 15 грудня 2022 року б/н, квитанцію про отримання оплати від 02 січня 2023 року на суму 1000 грн.

Відповідно до п.п. 3.1 п. 3 договору про надання юридичних (адвокатських) послуг (правової допомоги) від 15 грудня 2022 року б/н сторони досягли згоди, що замовник оплачує виконавцю грошову винагороду, яка визначається у наступному розмірі: 1000 грн. за складання позовної заяви, 500 грн за складання відзиву, відповіді на відзив.

Згідно акту виконаних робіт від 14 лютого 2023 року адвокатом надані юридичні послуги на суму 1000 грн (надання консультації, детальне ознайомлення з документами, підготовка позовної заяви).

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції знайшов підтвердженими витрати позивачки на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн, а тому такі витрати позивачки мають бути стягнуті з відповідача.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року скасовано в частині стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року у розмірі 66740 грн з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів та стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково:

- стягнуто з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року у розмірі 18457,45 грн з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів;

- в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року - залишено без змін.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати належних сум на підставі ст. 117 КЗпП України.

Кількість робочих днів у період з 15 липня 2022 року по 24 листопада 2022 року становить 95 днів.

З довідки про доходи ОСОБА_1 №01-04/69 від 12 грудня 2022 року убачається, що розмір заробітної плати, виплаченої позивачці за останні два місяці перед звільненням (15 липня 2022 року), за травень - червень 2022 року (останні два місяці, що передували звільненню) складає у загальному розмірі 18459,95 грн, кількість робочих днів за період травень - червень 2022, складає 44 календарних дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки становила 296,82 грн (18459,95 грн / 44 дня = 419,54 грн). Отже, середній заробіток за час затримки виплат (95 днів) 95 днів х 296,82 грн = 39856,30 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції знайшов за необхідне застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати, що узгоджується з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року у справі №2-1579/11.

Істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 18459,95 грн / 39856,30 грн (сума грошової компенсації за відпустки та чергування у пожежонебезпечний період/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,4631.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 419,54 грн (середньоденна заробітна плата) х 0,4631 х 95 (кількість днів затримки розрахунку) = 18457,45 грн.

Таким чином, враховуючи справедливий і розумний баланс між інтересами позивачки і відповідача, а також враховуючи те, що стягнення компенсації у розмірі 94428,67 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у загальному розмірі 39856,30 грн, на переконання суду апеляційної інстанції, є явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивачки, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачці у розмірі 18457,45 грн, як належна сатисфакція майнових прав позивача за встановлених обставин.

Щодо вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн, суд апеляційної інстанції вказав таке.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачкою не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну їй шкоду та з чого вона при цьому виходить. Також позивачкою у позові не обґрунтовано розмір моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

Підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн, визначені судом першої інстанції, є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року в частині скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року в частині стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року у розмірі 66 740,00 грн та залишити без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року в цій частині.

Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції від 19 липня 2022 року, якою встановлено обмеження періоду стягнення середнього заробітку з роботодавця шістьма місяцями, а саме застосування цієї норми у взаємозв`язку із принципами співмірності, розумності, добросовісності та інших подібних принципів, які застосовувались судами для зменшення суми середнього заробітку, яка підлягала стягненню з роботодавця, коли ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України не містила обмеження по періоду стягнення, і середній заробіток стягувався за весь час прострочення.

Також позивачка зазначає, що відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (до 19 липня 2022 року), виплата середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Дана обставина прямо впливає на розмір середнього заробітку, оскільки його обрахунок здійснюється за певний період затримки розрахунку при звільненні.

Проте, як зауважує скаржниця, суди першої та апеляційної інстанцій позбавлені своєрідного орієнтиру при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні і часто застосовують при вирішенні таких спорів ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України і опираються на висновки Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду, які зроблені як результат аналізу статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року. І це призводить до того, що при вирішенні подібних спорів, навіть з повністю аналогічними обставинами, суди виносять зовсім протилежні рішення.

Позивачка звертає увагу, що суд апеляційної інстанції застосував положення ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка не містила шестимісячного обмеження періоду стягнення середнього заробітку, а в якій зазначено, що середній заробіток стягується за весь період прострочення. Апеляційний суд застосував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду на підставі аналізу ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в старій редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не містила жодних обмежень щодо періоду стягнення середнього заробітку.

Такий підхід суду апеляційної інстанції щодо визначення розміру середнього заробітку є взаємовиключним та помилковим, оскільки редакція статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року та після 19 липня 2022 року має зовсім інший правовий зміст в частині обчислення строку виплати середнього заробітку та, відповідно, його розміру, адже до 19 липня 2022 року працівник мав право на виплату середнього заробітку за весь час затримки, проте після 19 липня 2022 року такий строк обмежений шістьма місяцями.

Також в касаційній скарзі позивачкою заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

На думку відповідача доводи наведені в касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду апеляційного інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 25 липня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, з 2015 року ОСОБА_1 працювала в Херсонському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26 липня 2021 року №370-к переведена на посаду заступника начальника управління - завідувача сектором економіки, фінансування та планування Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства з 28 липня 2021 року.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №224-к від 28 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства-завідувача сектору економіки, фінансування та планування 15 липня 2022 року за угодою сторін на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 та ст. 86 Закону України «Про державну службу». Херсонському обласному управлінню лісового та мисливського господарства наказано провести всі необхідні розрахунки, передбачені законодавством.

Повний розрахунок з позивачкою Херсонським обласним управлінням лісового та мисливського господарства проведено 23 листопада 2022 року та 24 листопада 2022 року шляхом здійснення перерахунку коштів на карту.

На звернення позивачки до Урядової гарячої лінії від 26 липня 2022 року №ПО-14333057 щодо невиплати розрахункових коштів при звільненні листом від 08 серпня 2022 року Державне агентство лісових ресурсів України повідомило позивачці про те, що з 24 лютого 2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України м. Херсон опинилося в зоні активних бойових дій, в результаті чого місто тимчасово захоплене окупантами, що унеможливлює повноцінну роботу Управління. Станом на 21 липня 2022 року Держлісагентство направило на погодження кандидатуру на начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства в Херсонську ОДА та Міндовкілля.

Листом від 23 серпня 2022 року №05-40/4094-22 Державне агентство лісових ресурсів України на звернення позивачки до Урядової гарячої лінії від 12 серпня 2022 року №ПО-14413533 щодо невиплати розрахункових коштів при звільненні повідомило останню про те, що у листі Держлісагентства від 08 серпня 2022 року №05-40/3734-22 надано роз`яснення щодо ситуації, яка склалася в Херсонському обласному управлінні лісового та мисливського господарства у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. З 17 серпня 2022 року приступив до виконання обов`язків начальник Управління, якому доручено невідкладно вжити необхідних заходів, передбачених законодавством щодо забезпечення розрахунків із заробітної плати та інших виплат із співробітниками Управління. Крім того, позивачці повідомлено, що відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії).

Також Управлінням Держпраці у Миколаївській області листом від 05 вересня 2022 року надані позивачці роз`яснення на звернення до Веб-сайту Урядового контактного центру щодо невиплати належних при звільненні коштів. В роз`ясненнях повідомлено позивачку про те, що на даний час Управління не може здійснити захід контролю з питань оплати праці в Херсонському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, оскільки установа територіально знаходиться в Херсонському районі Херсонської області, яка станом на дату розгляду звернення є тимчасово окупованою територією відповідно до «Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 серпня 2022 року», затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75.

Крім того, позивачці повідомлено про те, що з метою всебічного розгляду її звернення державним інспектором Управління отримано пояснення від першого заступника начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства. За його поясненнями, позивачці нараховані належні при звільненні кошти. 13 липня 2022 року платіжне доручення для перерахунку коштів було підписано та передано до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області. Казначейством прийнято рішення щодо залишення платіжного доручення без розгляду, оскільки постало питання щодо легітимності підписів на документах, наданих до служби. 17 серпня 2022 року призначено нового начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, який після врегулювання питань щодо оформлення електронного підпису здійснить виплату належних позивачці при звільнені коштів. Також позивачці повідомлено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю в частині відносин, врегульованих Законом №2136. В Законі №2136 зазначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Разом з тим, ч. 3 ст. 10 Закону №2136 визначено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства, відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону №2136. І хоча закон допускає порушення строків оплати внаслідок бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, це не звільняє роботодавця від обов`язку виплати належних коштів працівникові. Також повідомлено, що згідно Положення про Державну службу України з питань праці, державні інспектори не наділені повноваженнями щодо витребування грошових коштів на користь працівника. В примусовому порядку належні працівникові грошові кошти можливо стягнути лише в судовому порядку.

Листом від 10 листопада 2022 року Державне агентство лісових ресурсів України на звернення позивачки до Урядової гарячої лінії від 31 жовтня 2022 року №ПО-14740084/Д1 щодо невиплати розрахункових коштів при звільненні повідомило позивачку про те, що 24 лютого 2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України м. Херсон опинилося в зоні активних бойових дій, в результаті чого місто тимчасово захоплене окупантами, що унеможливлює повноцінну роботу Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства. Відповідно до наказу Держлісагентства від 15 серпня 2022 року №323-к 17 серпня 2022 року приступив до виконання обов`язків начальник Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_2 , якому доручено невідкладно вжити необхідних заходів, передбачених законодавством, щодо забезпечення розрахунків із заробітної плати та інших виплат із співробітниками Управління. Керівництвом Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства не забезпечено дієвих заходів щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати. Держлісагентство наказом від 21 вересня 2022 року №375-к утворило дисциплінарну комісію для здійснення дисциплінарного провадження щодо начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_2 та звільнило його наказом №412-к від 20 жовтня 2022 року. З метою вжиття заходів із виплати заборгованості із заробітної плати працівникам Управління Держлісагентство наказом від 02 листопада 2022 року №426-к поклало з 03 листопада 2022 року тимчасове виконання обов`язків начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на начальника відділу лісового господарства, охорони та захисту лісу цього Управління ОСОБА_3 , якій доручено невідкладно вжити необхідних заходів щодо забезпечення розрахунків заробітної плати та інших виплат із співробітниками Управління. Разом з тим, відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії).

Крім того, листом від 14 листопада 2022 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України повідомило позивачку на її звернення на Урядову гарячу лінію з приводу затримки виплати розрахункових коштів при звільненні про те, що відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії).

Отримавши 23 листопада 2022 року та 24 листопада 2022 року заробітну плату, позивачка звернувся до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства із заявою про надання розрахункового листа та повідомлення про нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку і в які строки позивачка отримає кошти.

Листом від 01 грудня 2022 року №01-04/57 Херсонське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило позивачці про те, що територіальна громада, в якій територіально знаходиться Управління є тимчасово окупованою територією (наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 зі змінами). Згідно із ч. 4 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства. 23 листопада 2022 року та 24 листопада 2022 року Управлінням здійснено виплату сум, нарахованих в день звільнення, шляхом здійснення перерахунку коштів на карту. Нарахування середнього заробітку управлінням не здійснювалось.

Уважаючи бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

ІV. Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач у день звільнення позивачки - 15 липня 2022 року не виплатив належні їй суми при звільненні.

Вказані суми нараховані та виплачені відповідачем 24 листопада 2022 року.

Тож, спірний період у цих правовідносинах охоплюється з 15 липня 2022 року до 23 листопада 2022 року.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року до 23 листопада 2022 року.

Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, а також питання обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін, внесених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових правовідносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суд апеляційної інстанції і вирішив цей спір.

Зокрема, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції посилався на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до яких з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

Верховний Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

Своєю чергою, після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід суду апеляційної інстанції в цій справі.

Однак, Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 15 липня 2022 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 23 листопада 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Верховний Суд резюмує, що суд апеляційної інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивачки вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.

Проте, сума, яку постановив стягнути апеляційний суд, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до 6 місяців, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки є помилковими.

Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, апеляційним судом було безпідставно зменшено розмір виплати 6 місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, яка безпосередньо стосується норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на її виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статті 139 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Щодо клопотання скаржниці про стягнення судових витрат на правничу допомогу, Суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу наведених норм випливає, що остаточне вирішення питання щодо стягнення судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відбувається після остаточного вирішення справи по суті.

Частиною сьомою статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У касаційній скарзі позивачка просить стягнути з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства судові витрати, зокрема, витрати на правову допомогу.

Вартість послуг, згідно з Договором про надання юридичних (адвокатських) послуг (правової допомоги) від 15 грудня 2022 року, зокрема, за складання касаційної скарги становить 500,00 (п`ятсот) гривень.

Докази понесених витрат позивачка зобов`язалась надати до винесення касаційним судом рішення по цій справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

В той же час позивачкою до суду касаційної інстанції не надано жодних документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (акт приймання-передачі наданої правової допомоги з описом наданих послуг та вартості кожної з них окремо, квитанції про отримання адвокатом оплати, тощо).

Також позивачкою не подавалась заява, що докази понесених судових витрат на правничу допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

З огляду на відсутність доказів документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, Верховний Суд уважає, що клопотання позивачки про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у Верховному Суді не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року в частині скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року в частині стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року у розмірі 66 740,00 грн та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги скасувати, а справу №420/36/23 направити на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

О.А. Губська