ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 420/5416/19
провадження № К/990/1320/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати за період відпустки, грошової допомоги за період відпустки, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року (судді: Димерлій О. О., Єщенко О. В., Танасогло Т. М.) та
в с т а н о в и в:
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області у якому, з урахуванням уточнень, просив:
1) визнати протиправним і скасувати абзац другий частини першої наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 24 вересня 2019 року № 768-В;
2) зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року;
3) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 147297,57 грн;
4) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 98874,25 грн;
5) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 156239,05 грн;
6) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 107446,59 грн;
7) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, можна викласти так.
ОСОБА_1 з квітня 2003 року проходив службу в Управлінні ветеринарної медицини в Одеській області на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи управління ветеринарної медицини в Одеській області.
Згідно з наказом Управління ветеринарної медицини в Одеській області від 29 січня 2008 року № 05-к ОСОБА_1 звільнений зі своєї посади з 31 січня 2008 року відповідно до пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Цей наказ ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку і в підсумку Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 лютого 2018 року у справі № 2а-4555/08/1570 частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 (скасувавши постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у справі № 2а-4555/08/157); визнав протиправним і скасував наказ Управління ветеринарної медицини в Одеській області від 31 січня 2008 року № 05-к в частині звільнення ОСОБА_1 ; поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 1 лютого 2008 року; стягнув з Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року по день поновлення на роботі.
На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 2а-4555/08/1570 Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області наказом від 30 травня 2018 року № 222-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » поновило ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 1 лютого 2008 року. Тим самим наказом передбачено нарахування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року по 30 травня 2018 року.
Після того Одеський апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 12 червня 2018 року у справі № 2а-4555/08/1570 стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року по день поновлення на роботі в розмірі 159824,86 грн.
На виконання зазначеної додаткової постанови Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області 20 червня 2018 року виплатило ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року по 30 травня 2018 року у розмірі 159824,86 грн, з відрахуванням податків: податку на доходи фізичних осіб в сумі 28768,47 грн та військового збору в сумі 2397,37 грн.
31 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки з 31 травня 2018 року за весь час вимушеного прогулу з наступним звільненням після закінчення відпустки; просив також виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за весь час відпустки.
Крім того, 1 червня 2018 року позивач звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки з наступним звільненням після закінчення відпустки, в якій, з покликанням на статтю 110 КЗпП України, просив надати також розрахунок відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення.
Згідно з наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 31 травня 2018 року № 259-В позивачу надана відпустка тривалістю 59 календарних днів з 1 червня 2018 року по 30 липня 2018 року з урахуванням одного святкового дня, з яких: (1) 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 1 лютого 2008 року по 31 січня 2009 року; (2) 9 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період роботи з 1 лютого 2008 року по 31 січня 2009 року та (3) 20 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 1 лютого 2009 року по 31 січня 2010 року. Також цим наказом передбачено виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Листами від 3 червня 2018 року вих. № 4747/12/18, від 26 червня 2018 року вих. № 5298/12/18, від 3 липня 2018 року вих. № 5433/12/18 Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надало позивачу рахунок відпускних і матеріальної допомоги на оздоровлення та запитувані документи.
Згідно з наказом Головного управління Дежпродспоживслужби в Одеській області від 2 липня 2018 року № 255-к ОСОБА_1 звільнений з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області за угодою сторін з 30 липня 2018 року відповідно до частини другої статті 86 Закону України [від 10 грудня 2015 року № 889-VIII] «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Тим самим наказом передбачено проведення статочного розрахунку і виплату [ ОСОБА_1 ] компенсації за 397 календарних днів невикористаної основної щорічної та додаткової оплачуваної відпустки за період з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року, а саме:
- за період роботи з 1 лютого 2009 року по 31 січня 2010 року - 10 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 11 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2010 року по 31 січня 2011 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 13 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2011 року по 31 січня 2012 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2016 року по 31 січня 2017 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2017 року по 31 січня 2018 року - 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2018 року по 30 липня 2018 року - 12 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 06 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби.
У справі з`ясовано, що позивачу виплачені відпускні: за липень 2018 року - 3 липня 2018 року в сумі 13423,21 грн; остаточний розрахунок при звільненні відбувся 30 липня 2018 року, коли позивачеві виплатили 52000,28 грн компенсації, що підтверджено виписками з рахунків.
Позивач оскаржив в судовому порядку наказ Головного управління Дежпродспоживслужби в Одеській області № 255-к від 2 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
У підсумку Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 липня 2019 року у справі № 420/4122/18 частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 (скасувавши рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 420/4122/18); визнав протиправним і скасував наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 2 липня 2018 року № 255-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року; зобов`язав Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по день поновлення на роботі; стягнув на користь ОСОБА_1 з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
На виконання цього судового рішення начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області видав наказ від 18 липня 2019 року № 299-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », за яким позивач поновлений на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи з 30 липня 2018 року і йому передбачено нарахування і виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по 18 липня 2019 року.
19 липня 2019 року позивач звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою «Про надання відпустки за період вимушеного прогулу».
В цій заяві позивач зазначив про те, що при незаконному звільнені з роботи не можна позбавити поновленого на роботі працівника гарантованого права на відпочинок, якщо він виявив бажання скористатися цим правом. Крім того, з посиланням на статтю 1215 Цивільного кодексу України, заявник підкреслив, що грошова компенсація за невикористану основну та додаткову відпустки, отримана внаслідок незаконного звільнення з роботи, не повертається.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2019 року Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області видало наказ від 23 липня 2019 року № 514-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 », яким наказано:
1) надати ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області:
1.1) відпустку на 397 календарних днів, з 29 липня 2019 року по 9 вересня 2020 року, з урахуванням 12 святкових днів, шляхом надання фактичних днів відпочинку:
- за період роботи з 1 лютого 2009 року по 31 січня 2010 року - 10 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 11 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2010 року по 31 січня 2011 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 13 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2011 року по 31 січня 2012 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2016 року по 31 січня 2017 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2017 року по 31 січня 2018 року - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року - 12 календарних днів основної щорічної відпустки та 6 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби.
У цьому зв`язку в наказі є застереження про те, що оплату 397 календарних днів відпустки за час вимушеного прогулу, розрахованої у пункті 1.1 цього наказу, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області здійснило згідно з платіжним дорученням від 27 липня 2018 року № 593;
1.2) оплачувану відпустку тривалістю 57 календарних днів, з 10 вересня 2020 року по 6 листопада 2020 року з урахуванням одного святкового дня:
- за період роботи з 1 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року - 18 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 9 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за стаж державної служби;
- за період роботи з 1 лютого 2019 року по 29 липня 2019 року - 15 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби.
В цій частині [пункт 1.2] наказ передбачає виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згодом позивач знову звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою від 6 серпня 2019 року «Про надання відпустки за період до незаконного звільнення з роботи» тривалістю 33 календарні дні за період [«до незаконного звільнення»] з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2018 року.
За наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 24 вересня 2019 року № 768-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачу надана відпустка тривалістю 33 календарні дні з 7 листопада 2020 року по 9 грудня 2020 року за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року: 25 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 8 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби.
В абзаці другому частини першої наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 768-В від 24 вересня 2019 року зазначено, що оплата 33 календарних днів відпустки Управління ветеринарної медицини в Одеській області здійснило на ще виконання наказу від 29 січня 2008 року № 05-к.
3. Утім, як з`ясували суди попередніх інстанцій, позивач вважає, що він має право на оплачувану відпустку тривалістю 33 календарних дні, право на яку набув за період «до незаконного звільнення з 1 лютого 2008 року». Зазначив також, що розрахунково-платіжна відомість, надана разом з листом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 14 серпня 2018 року № 6906/12/18, не відповідає вимогам статті 110 КЗпП України, тому що в ній не зазначений посадовий оклад ОСОБА_1 , надбавка за вислугу років, доплати за ранг, розмір премії та утримання із заробітної плати по місяцям року.
Зауважив також, що відповідно до розрахунково-платіжної відомості за липень 2018 року йому [ ОСОБА_1 ] нарахована компенсація за невикористану відпустку за період з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 64596,62 грн. Однак, на його думку, це нарахування суперечить вимогам статті 50 Закону України «Про державну службу», підпункту «а» пункту 1 розділу І, абзацам 7, 8 пункту 2 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). У цьому зв`язку зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2019 року № 102 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році» (далі - Постанова № 102) підвищено посадові оклади державних службовців з 1 січня 2019 року; відтак посадовий оклад державного службовця головного спеціаліста категорії «В», який з 1 січня 2018 року становив 4800,00 грн, з 1 січня 2019 року становить 5110,00 грн. Щодо середньомісячного розміру премії зазначив, що відповідно до абзацу 4 пункту 1 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» з 1 січня 2019 року набрали чинності абзац 4 частини третьої статті 50 та частина шоста статті 52 Закону, відповідно до яких загальний розмір місячних або квартальних премій, які може отримати державний службовець за рік, не перевищуватиме 30 відсотків Фонду його посадового окладу за рік.
Зважаючи на наведене, на думку позивача, відповідач мав розрахувати компенсацію за невикористані дні відпусток виходячи із посадового окладу 5110,00 грн, надбавки за вислугу років (50 % посадового окладу) в сумі 2555,00 грн, доплати за ранг державного службовця в сумі 200,00 грн, середньомісячного розміру премії за рік в сумі 1533,00 грн (30 % посадового окладу).
Крім того зазначив, що за правилами статті 57 Закону України «Про державну службу» державному службовцю надається щорічна оплачувана відпустка з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Водночас допомога є гарантованою виплатою один раз на рік при надані відпустки за відповідний робочий рік. З посиланням на статті 34 Закону України [від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР] «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), статті 1, 2 Закону України [від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ] «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) зазначив, що якщо виплата заробітної плати затримується на один і більше календарних місяців, роботодавець зобов`язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати.
Додав також, що незаконні дії відповідача завдали йому моральної шкоди, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 6 жовтня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд першої інстанції виходив з такого. Щодо позовної вимоги про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за час відпустки тривалістю 33 календарних дні за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року цей суд зазначив, що про надання цієї відпустки позивач зазначив у заяві від 6 серпня 2019 року. Згідно з наказом відповідача від 24 вересня 2019 року № 768-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 », відпустка за вказаний період роботи надається - на підставі заяви позивача від 6 серпня 2019 року -з 7 листопада 2020 року по 9 грудня 2020 року.
В другому абзаці пункту 1 цього наказу зазначено, що оплата 33 календарних днів зазначеної відпустки здійснена на виконання наказу від 29 січня 2008 року № 05-к (яким, нагадаємо, ОСОБА_1 був звільнений з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи управління ветеринарної медицини області з 31 січня 2008 року з мотивів невідповідності займаній посаді через недостатню кваліфікацію відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України).
З уваги на дату початку відпустки відповідач мав провести відповідний розрахунок до 4 листопада 2020 року. Проте, як зауважив суд першої інстанції, позивач звернувся до суду з цим позовом 13 вересня 2020 року, на основі чого цей суд виснував, що позовні вимоги в цій частині є передчасні, відтак відмовив у їх задоволенні.
Відповідаючи на вимоги позивача про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області заробітної плати за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 147297,57 грн у зіставленні з доводами про неправильний розрахунок здійсненого нарахування середньої заробітної плати для виплати відпускних за цей період суд першої інстанції зазначив, що в останньому абзаці пункту 4 Порядку № 100 чітко зазначено, що «в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу». Наведені приписи Порядку № 100, на думку суду першої інстанції, спростовують твердження позивача про неправильне обчислення середньої заробітної плати та невключення до розрахунку надбавки за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, доплати за ранг державного службовця у розмірі 30 % посадового окладу та середньомісячний розмір премії за рік. З цих мотивів у задоволенні окресленої частини позовних вимог суд першої інстанції відмовив.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача грошової допомоги за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 98874,25 грн суд першої інстанції зауважив, зокрема, що позивач мав право на отримання грошової допомоги на оздоровлення один раз на рік при наданні відпустки; грошова допомога (грошова допомога на оздоровлення) відноситься до інших заохочуваних та компенсаційних виплат заробітної плати. Позивач протягом зазначеного періоду не перебував у трудових відносинах з відповідачем і йому не надавалися відповідні відпустки, тому, за текстом рішення суду, нема підстав для надання йому допомоги на оздоровлення, оскільки подією, у зв`язку з якою призначається матеріальна допомога на оздоровлення, є щорічна основна відпустка.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 156239,05 грн та 107446,59 грн відповідно суд першої інстанції виходив з того, що в період з 1 лютого 2008 року по 30 травня 2018 року - період вимушеного прогулу - позивач не отримував заробітної плати; на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 2а-4555/08/1570 відповідач виплатив позивачеві середній заробіток за цей період в сумі 159824,86 грн.
На думку суду першої інстанції, заявлені позовні вимоги в цій частині фактично є похідними від позовних вимог про стягнення заробітної плати за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 147297,57 грн та грошової допомоги за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 98874,25 грн. Позаяк нема підстав для задоволення позовних вимог про стягнення цих виплат, то нема й підстав для стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 відповідної компенсації втрати частини доходу.
5. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 2 листопада 2022 року скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року і прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково; (1) стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 116988,25 грн; (2) стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 48801,52 грн; (3) стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 9888,43 грн; (4) стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 4720,65 грн; (5) стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Крім того, суд апеляційної інстанції стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 35735,22 грн.
Суд апеляційної інстанції передовсім звернув увагу на те, що відповідно до наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 23 липня 2019 року № 514-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 », позивачу надана відпустка [тривалістю 397 днів] за період [роботи], який починається з 1 лютого 2009 року.
З уваги на наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 30 травня 2018 року № 222-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », 1 лютого 2018 року є датою, з якої ОСОБА_1 поновлений на раніше займаній посаді (на виконання судового рішення від 20 лютого 2018 року у справі № 2а-4555/08/1570).
Тож на основі встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції виснував, що з 1 лютого 2008 року по 1 лютого 2009 року позивач не перебував у відпустці. Відтак констатував, що спірним в цій справі є період з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року.
З`ясувавши період, за який позивач вимагає - чи може вимагати - стягнення заробітної плати та грошової допомоги суд апеляційної інстанції перейшов до розрахунків цих сум.
Почав цей суд з довідки Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 1 червня 2018 року № 4396/13/23, відповідно до якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за період з грудня 2007 року по січень 2008 року складає 61,78 грн.
Далі, спираючись на пункт 8 Порядку № 100, апеляційний суд зазначив, що середня заробітна плата за період з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року становить 146912,84 грн (61,78 грн х 2378 робочих днів у зазначеному періоді).
Відповідно до штатного розпису Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на 2018 рік та розрахунково-платіжної відомості № 35 за січень 2008 року до видаткового касового ордеру від 29 січня 2008 року, після підвищення оклад головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи становив 4800,00 грн, а до підвищення - 709,00 грн. Отже, за текстом постанови апеляційного суду, коефіцієнт коригування - 6,77 (4800,00 грн / 709,00 грн).
На основі наведеного апеляційний суд зазначив, що розмір середньої заробітної плати за період з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року, з урахуванням коефіцієнта коригування, складає 994599,93 грн (146912,84 грн х 6,77). Середньомісячна заробітна плата за спірний період - за розрахунками апеляційного суду - становить 8724,56 грн (994599,93 грн / 114 місяців).
Зваживши на періоди, за які позивачеві надана відпустка згідно з наказом від 23 липня 2019 року № 514-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 » (на 397 календарних днів) суд апеляційної інстанції розрахував заробітну плату за кожен з цих періодів (детальний розрахунок - у постанові цього суду) та в підсумку зазначив, що загальна сума заробітної плати за відпустку, надану за період з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року, становить 116988,25 грн.
Щодо доводів відповідача про виплату позивачеві - на виконання додаткової постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 2а-4555/08/1570 - суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 159824,86 грн суд апеляційної інстанції зазначив, що вони не впливають на розрахунок заробітної плати за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року.
Суд апеляційної інстанції зауважив також, що розраховуючи зазначену суму заробітної плати [116988,25 грн] за період відпустки не установив здійснення на користь позивача інших виплат, які могли б вплинути на цей розрахунок.
Стосовно грошової допомоги за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року суд апеляційної інстанції спершу звернув увагу на нормативне регулювання виплати цієї допомоги. Зокрема зауважив, що у період з 1 лютого 2009 року до 1 травня 2016 року діяв Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII), статтею 35 якого було гарантовано надання державним службовцям щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Проте 1 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», статтею 57 якого передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Отже, зазначив суд апеляційної інстанції, у період з 1 лютого 2009 року до 1 травня 2016 року розрахунковою величиною грошової допомоги під час отримання щорічної відпустки був посадовий оклад, а з 1 травня 2016 року до 30 липня 2018 року - середньомісячна заробітна плата.
З цих міркувань суд апеляційної інстанції визначив, що грошова допомога, яку належить виплатити позивачеві за період відпустки з 1 лютого 2009 року до 1 травня 2016 року, складає 38400,00 грн (8 років х 4800,00 грн посадового окладу); грошова допомога, яку належить виплатити позивачеві за період відпустки з 1 травня 2016 року до 30 липня 2018 року, становить 17449,12 грн (2 роки х 8724,56 грн середньомісячної заробітної плати).
Зваживши також на те, що в липні 2019 року ОСОБА_1 отримав грошову допомогу в розмірі 7047,60 грн, загальна сума грошової допомоги за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року, згідно з висновком апеляційного суду, становить 48801,52 грн (38400 грн + 17449,12 грн) - 7047,60 грн).
Щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою заробітною платою за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до наказу від 23 липня 2019 року № 514-В позивачу надана відпустка тривалістю 397 календарних днів, починаючи з 29 липня 2019 року по 9 вересня 2020 року.
За правилами статті 115 КЗпП України заробітна плата за весь час щорічної відпустки мала б бути виплачена не пізніше 25 липня 2019 року. Відтак з посиланням на положення статей 1, 2, 3 Закону № 2050-ІІІ, пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України суд апеляційної інстанції визначив, що компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою заробітною платою за відпустку за період з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року складає 9888,43 грн (94175,54 грн х 10,5 / 100).
Стосовно компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплати грошової допомоги апеляційний суд зазначив, що це питання урегульоване так само, як і компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою заробітною платою. З погляду цього суду, загальна сума грошової допомоги за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року складає 55849,12 грн, тому ставка податку 18% - 10052,84 грн. (55849,12 грн х 18%), військовий збір 1,5% - 837,74 грн (55849,12 грн х 1,5%). Отже, за розрахунками суду апеляційної інстанції, грошова допомога за період відпустки з урахуванням виключення сум відрахувань на податки складає 44958,54 грн, відповідно компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року становить 4720,65 грн (44958,54 грн х 10,5 / 100).
Касаційне оскарження
6. У касаційній скарзі Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року і залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року.
Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим пояснив, що наразі нема висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 21 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) в частині оплати днів відпустки при її наданні працівникам, яких поновили на займаній посаді у зв`язку з незаконним звільненням, а також статті 2 Закону № 2050-ІІІ у вимірі спірних відносин.
З уваги на обсяг з`ясованих в цій справі обставин відповідач звернув увагу на те, що ОСОБА_1 двічі був звільнений, при звільненні двічі отримав компенсацій за дні невикористаних відпусток відповідно до вимог статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України. Підкреслив також, що позивач визнав факт отримання грошових компенсацій за дні невикористаних відпусток.
З метою дотримання права особи на відпочинок Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області видало наказ [від 23 липня 2019 року про відпустку] і позивач фактично вибув у відпустку, кошти [грошову компенсацію] за яку отримав ще до початку тієї відпустки. Відповідач знову нагадав, що ОСОБА_1 не заперечував факту отримання компенсації за невикористані дні відпустки на загальну суму 64596,62 грн (відповідно до платіжного доручення від 27 липня 2018 року № 593, що є у матеріалах справи). Тож відповідач переконує, що чинне законодавство про працю не передбачає повторної оплати раніше оплачених/компенсованих [невикористаних] днів відпустки. На його думку, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 21 Закону № 504/96-ВР, адже при перегляді справи не дослідив, чи мав позивач право на виплату заробітної плати за час відпустки (яку розрахував цей суд у своїй постанові) у зіставленні з тим, що позивач отримав відповідну компенсацію задовго до надання відпустки.
Аналізуючи положення статей 21, 24 Закону № 504/96-ВР, статей 83 235 КЗпП України, статті 2 Закону № 108/95-ВР відповідач виснував, що грошова компенсація за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки, отримана працівником відповідно до статті 24 Закону № 504/96-ВР у зв`язку зі звільненням з роботи, при реалізації ним права на відпочинок при поновленні на роботі за своєю суттю і є заробітною платою за весь час відпустки, яка передбачена статтею 21 Закону № 504/96-ВР.
Тому у разі використання працівником днів відпусток, що належать до періоду вимушеного прогулу, і які були компенсовані роботодавцем при незаконному звільненні, обов`язку щодо повторної оплати таких днів відпустки у роботодавця не виникає, адже працівник отримав усі складові такої відпустки - як дні відпустки (після поновлення на раніше займаній посаді), так і кошти за відпустку, які були компенсовані перед звільненням (у 2018 році).
Натомість, переконує скаржник, суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області повторний обов`язок виплатити ОСОБА_1 заробіток за [оплачувану] відпустку при фактичному її наданні позивачеві після того, як він був поновлений на посаді.
7. Представник ОСОБА_1 - адвокат Губська Х. Ю. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити вимоги скаржника без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року - без змін.
Аргументація представника позивача починається з викладу фактичних обставин справи, які встановили суди попередніх інстанцій в цій справі.
Виклад цих обставин завершується на згадці про два накази Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо надання відпустки ОСОБА_1 : (1) від 23 липня 2019 року № 514-В (яким передбачено надання ОСОБА_1 оплачуваних відпусток на 397 календарних днів з 29 липня 2019 року по 9 вересня 2020 року (за (сумарний) період роботи з 1 лютого 2009 року по 31 січня 2019 року; пункт 1.1. наказу) та ще на 57 календарних днів з 10 вересня 2020 року по 6 листопада 2020 року (за (сумарний) період роботи з 1 лютого 2018 року по 29 липня 2019 року; пункт 1.2 наказу); (2) від 24 вересня 2019 року № 768-В (яким передбачено надання ОСОБА_1 оплачуваної відпустки тривалістю 33 календарні дні з 7 листопада 2020 року по 9 грудня 2020 року (за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року).
Незважаючи на застереження відповідача про оплату 397 календаних днів відпустки (розрахунок якої наведений в пункті 1.1. наказу від 23 липня 2019 року № 514-В), а також 33 днів відпустки (яка надана відповідно до наказу від 24 вересня 2019 року № 768-В) позивач і його представник усе ж стверджують, що відповідач не виплатив заробітної плати за надану відпустку з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року [згідно з наказом від 23 липня 2019 року № 514-В].
Переконують, що доводи відповідача про компенсацію ОСОБА_1 невикористаних днів відпусток при звільненні у 2018 році ніяким чином не впливають на право позивача - після поновлення на посаді - піти в оплачувану відпустку.
Цитуючи окремі фрагменти листа Міністерства соціальної політики України від 28 жовтня 2016 року № 1500/13/84-16 автор відзиву підкреслює, що кошти, які виплатили працівникові при звільненні як компенсацію за невикористану відпустку не повертаються, а також не можуть зараховуватися в рахунок суми за відпустку, яка надається за період вимушеного прогулу.
Крім того, представник позивача нагадує положення статті 1215 Цивільного кодексу України, які, як видається, мають переконати в тому, що отриману позивачем при звільненні [у 2018 році] компенсацію немає підстав повертати чи зараховувати як оплату за відпустку, право на яку, з погляду автора відзиву, ОСОБА_1 має зважаючи на період вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням.
У відзиві його автор, покликаючись, зокрема, на постанову Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 750/9956/17, заначила також, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. При цьому грошова компенсація за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки, отримана працівником внаслідок незаконного звільнення з роботи, при реалізації ним права на відпочинок при поновленні на роботі поверненню не підлягає.
З погляду представника позивача, наведене спростовує доводи відповідача, адже по суті він [відповідач] ототожнює грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, передбачену статтею 24 Закону № 504/96-ВР, та заробітну плату за час щорічної відпустки, передбаченої статтями 2, 21 Закону № 504/96-ВР.
Релевантні джерела права
8. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
За частиною другою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
9. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті (частина десята статті 6 Закону № 504/96-ВР).
10. Відповідно до статті 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до частин першої, другої статті 58 Закону № 889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.
За статтею 59 Закону № 889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
11. За частиною першою статті 9 Закону № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); .
Відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону № 504/96-ВР заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України).
12. За текстом частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Висновки Верховного Суду
13. Щоб відповісти на питання, яке порушив скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що спершу варто ще раз стисло окреслити суть цього спору, наскільки це дозволяє обсяг з`ясованих в цій справі обставин.
Отож у справі відомо, що ОСОБА_1 двічі був звільнений з посади, яку він займав в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області (перед тим - в Головному управлінні ветеринарної медицини в Одеській області), і, відповідно, двічі був поновлений на посаді на підставі судових рішень, наслідком чого було також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Період умовного «першого» вимушеного прогулу позивача (внаслідок неправомірного звільнення відповідно до наказу від 29 січня 2008 року № 05-к) починається з 1 лютого 2008 року (дата звільнення) по 30 травня 2018 року (дата поновлення відповідно до наказу від 30 травня 2018 року № 222к, виданого на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 2а-4555/08/1570). Відтак період «другого» вимушеного прогулу ОСОБА_1 (внаслідок неправомірного звільнення відповідно до наказу від 2 липня 2018 року № 255-к) починається з 30 липня 2018 року (дата звільнення, зазначена в цьому наказі) по 19 липня 2019 року (дата поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до наказу від 18 липня 2019 року № 299-к, виданого на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 1540/4122/18).
У проміжку часу від 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року (тобто до дати «другого» звільнення, неправомірність якого потім була встановлена судовим рішенням) позивач, судячи зі згаданого вище наказу від 31 травня 2018 року № 259-В, був у відпустці (сумарна тривалість якої - 59 днів - визначена, як видно з наказу, за період з 1 лютого 2008 року по 31 січня 2010 року, тобто який лише почасти охоплює період «першого» вимушеного прогулу).
Щодо днів відпустки, які позивач мав би право використати (в повному обсязі, якби виявив таке бажання) за решту періоду «першого» вимушеного прогулу, то обставини справи, принаймні у відомому їх обсязі, у зіставленні з доводами сторін дають підстави вважати, що за всі ті невикористані дні відпустки, йому - як то переконує відповідач - виплатили грошову компенсацію при другому звільненні (за наказом від 2 липня 2018 року № 255-к).
Втім після того, як позивача вдруге поновили на посаді (згідно з наказом від 18 липня 2019 року № 299-к), він ще двічі звертався до відповідача про надання відпустки.
У справі встановлено, що за наслідками розгляду першого звернення ОСОБА_1 (від 19 липня 2019 року) відповідач видав згаданий вище наказ від 23 липня 2019 року № 514-В, відповідно до якого надав ОСОБА_1 відпустку тривалістю 397 календарних днів з 29 липня 2019 року по 9 вересня 2020 року та на 57 календарних днів з 10 вересня 2020 року по 6 листопада 2020 року.
За наслідками розгляду другого звернення (від 6 серпня 2019 року) відповідач видав наказ від 24 вересня 2019 року № 768-В, яким надав ОСОБА_1 відпустку тривалістю 33 календарних дні з 7 листопада 2020 року по 9 грудня 2020 року за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року (тобто за період «першого» вимушеного прогулу).
14. Якщо повернутися до обґрунтування позову, яке стисло наведене вище, то ці 33 календарних дні позивач теж вимагає оплатити заробітною платою, попри застереження відповідача про виплату грошової компенсації за цей період роботи теж.
Водночас, з уваги на доводи позивача і аргументацію судів попередніх інстанцій, спір в цій справі головним чином пов`язаний з оплатою 397 календарних днів щорічної відпустки, стаж роботи для надання якої - відповідно до пункту 1.1 наказу від 23 липня 2019 року № 514-В - охоплює головно період «першого» вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції уточнив, що йдеться про період з 1 лютого 2009 року (а не з 1 лютого 2008 року, як пише позивач) по 30 липня 2018 року й вважав, що цей період підлягає оплаті як середнім заробітком, так і дає підстави для виплати грошової допомоги [на оздоровлення]. Період, зазначений в наказі від 24 вересня 2019 року № 768-В, як і вимоги позивача про оплату 33 календарних днів відпустки суд апеляційної інстанції не розглядав.
Суд першої інстанції питання періодів так ретельно не аналізував, натомість зосередився на доводах позивача про складові заробітку, які мали б бути враховані при обчисленні йому заробітної плати (відпускних) за період з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року. Видається, що саме цими доводами позивача й був продиктований підхід суду першої інстанції до вирішення спору про стягнення заробітної плати за вказаний період. Суть позиції суду першої інстанції з цього приводу стисло написана вище.
Тим часом з рішення суду першої інстанції не вдається достеменно зрозуміти, що малося на увазі - неправильний, з погляду позивача, розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпусток за період роботи з 1 лютого 2008 року (чи з 1 лютого 2009 року, як визначив суд апеляційної інстанції) по 30 липня 2018 року, яку, як переконує відповідач, вже виплатили (компенсували) ОСОБА_1 при звільненні в липні 2018 року, чи все ж стягнення (заново) заробітної плати за відпустку, надану йому згідно з пунктом 1.1 наказу від 23 липня 2019 року № 514-В (397 календарних днів, період роботи для яких, повторимося, охоплює період «першого» вимушеного прогулу), розрахунок якої він здійснив самотужки й долучив до позову. Так само виникає питання щодо грошової допомоги, про стягнення якої теж просив позивач. Суд першої інстанції, як видається, виходив з того, що мовиться про невиплачені кошти за період вимушеного прогулу, тоді як позивач, як видається з його аргументації, вимагав стягнення грошової допомоги за відпустку, у яку він мав відбути з 29 липня 2019 року по 9 вересня 2020 року, потім з 10 вересня 2020 року по 6 листопада 2020 року, а період з 1 лютого 2008 року (чи з 1 лютого 2009 року) тут вказаний як період роботи, який дає право на цю відпустку.
15. Вивчивши доводи касаційної скарги і пояснення представника позивача, наведені у відзиві, колегія суддів дійшла висновку, що для правильного вирішення цієї справи потрібно передовсім з`ясувати, чи отримував позивач грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, наданої за періоди роботи, визначені в пункті 1.1. наказу від 23 липня 2019 року № 514-В (які, нагадаємо, охоплюють період «першого» вимушеного прогулу), а також за невикористані дні відпустки за період з 1 квітня 2007 року по 21 січня 2008 року (тобто до «першого» вимушеного прогулу), відпустка за який надана згідно з наказом від 24 вересня 2019 року № 768-В.
Суди першої і апеляційної інстанції, попри доводи відповідача з цього приводу, не надали значення цим обставинам, однак вони якраз мали значення і ось чому.
У контексті правової ситуації, з якої виник цей спір, поновлення на посаді працівника, звільнення якого відбулося без законної підстави (відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України), має означати, що період вимушеного прогулу, спричинений цим незаконним/неправомірним звільненням, зараховується до стажу [працівника], який дає право на щорічну основну відпустку (пункт 2 частини першої статті 9 Закону № 504/96-ВР).
Водночас часові рамки періоду вимушеного прогулу (внаслідок незаконного/неправомірного звільнення) визначають власне дата звільнення працівника і дата видання розпорядчого акта (наказу) про його поновлення. Тож визначений таким чином період вимушеного прогулу не може охоплювати періоду роботи (як стажу, який дає право на щорічну відпустку) до [незаконного/неправомірного] звільнення.
Якщо у зв`язку зі звільненням, яке згодом визнане таким, що відбулося незаконно/неправомірно, працівникові виплатили - на підставі статті 24 Закону № 504/96-ВР - грошову компенсацію за невикористані дні відпустки (які він мав право використати на день звільнення), то після поновлення на роботі/посаді цей працівник - якщо він отримав грошову компенсацію - має право використати щорічну відпустку тільки за період вимушеного прогулу, але не за період роботи до звільнення, за який йому виплатили грошову компенсацію.
Слушними є доводи представника позивача про те, що грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, яку виплатили працівникові при звільненні, не підлягає поверненню після поновлення цього працівника на роботі/посаді. Власне цей спір і не про це. Тут, з погляду колегії суддів, важливо пам`ятати, що поновлення на роботі/посаді працівника (на підставі частини першої статті 235 КЗпП України) не нівелює цієї [виплаченої] грошової компенсації й не «відновлює» права на використання щорічної відпустки, за яку працівник отримав грошову компенсацію при звільненні. Тим паче, що ця виплата (грошова компенсація), якщо вона була, вочевидь ніяким чином не може стосуватися періоду вимушеного прогулу, який «виникне» лише після того, коли незаконність/неправомірність звільнення встановить орган, який розглядатиме цей спір.
16. Отож якщо працівник отримав грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток, то використати ці [раніше «компенсовані»] дні відпусток він уже не може, зокрема й після поновлення на роботі/посаді.
Такий самий зміст закладений і в роз`ясненнях, які надало Міністерство соціальної політики України в листі від 28 жовтня 2016 року № 1500/13/84-16, який представник позивача згадує у відзиві на підтвердження своєї правоти, хоча в інтерпретації останньої вони наповнені іншим сенсом.
Повертаючись до обставин цієї справи нагадаємо, що позивач вимагає, зокрема, оплатити йому відпустку тривалістю 397 календарних днів, надану згідно з пунктом 1.1 наказу від 23 липня 2019 року № 514-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 ».
Відповідач, хоч і надав ОСОБА_1 цю відпустку, наголошує, що не має обов`язку повторно оплачувати її середнім заробітком, адже виплатив позивачеві за ці 397 календарних днів (за періоди роботи з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року) грошову компенсацію на підставі статті 24 Закону № 504/96-ВР (за текстом касаційної скарги, ця виплата здійснена відповідно до платіжного доручення від 27 липня 2018 року № 593.
Нагадаємо, що виплата грошової компенсації (за 397 календарних днів) була пов`язана з виданням наказу від 2 липня 2018 року № 255-к про звільнення ОСОБА_1 з 30 липня 2018 року, який згодом був скасований як неправомірний у судовому порядку.
17. Зі всього обсягу з`ясованих в цій справі обставин можна зрозуміти, що у періоді з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року (пункт 1.1 наказу від 23 липня 2019 року № 514-В): (1) період з 1 лютого 2009 року по 30 травня 2018 року - «перший» вимушений прогул (у зв`язку зі скасуванням як протиправного наказу від 29 січня 2008 року № 05-к про звільнення ОСОБА_1 та поновленням його на посаді); (2) період з 1 червня 2018 року по 30 липня 2018 року - щорічні основна і додаткові відпустки тривалістю 59 днів за період роботи з 1 лютого 2008 року по 31 січня 2009 року (39 днів) та з 1 лютого 2009 року по 31 січня 2010 року (20 днів), надана згідно з наказом від 31 травня 2018 року № 259-В (як видається, теж за період «першого» вимушеного прогулу).
На дату видання наказу від 23 липня 2019 року № 514-В за позивачем був також період «другого» вимушеного прогулу (з 30 липня 2018 року по 19 липня 2019 року), який апріорі дає право на відпустку, та декілька відпрацьованих (робочих) днів (з 22 до 26 липня 2019 року, адже, як відомо, з 29 липня 2019 року позивачеві надали «оспорену» відпустку). З цього напрошується також висновок, що позивач має право використати щорічну відпустку з урахуванням стажу роботи з 30 липня 2018 року («другий» вимушений прогул) й оплату цієї відпустки відповідно до встановленого для цих цілей порядку. Іншими словами позивач, будучи поновлений на посаді внаслідок неправомірного звільнення, має право використати відпустку, зокрема, за весь час вимушеного прогулу.
18. Проте - з уваги на позицію скаржника та, власне, мотиви позову - треба з`ясувати чи може позивач використати оплачувану відпустку за період до [«другого»] вимушеного прогулу (який своєю чергою складається з періодів «першого» вимушеного прогулу та щорічної відпустки).
Позаяк відповідач порушив питання лише щодо оплати відпустки (заробітною платою) поновленому працівникові, колегія суддів не вдаватиметься до оцінювання рішень відповідача щодо власне надання цих щорічних відпусток.
Отож відповідач ствердив, що за період [вимушеного прогулу] з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року позивач отримав грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток (тобто за 397 календарних днів).
Позивач у категоричній формі не висловився щодо (не)отримання грошової компенсації за 397 календарних днів; він та його представник акцентують головним чином на відсутності законних підстав для повернення отриманої компенсації й вимагають стягнути заробітну плату за відпустку за період роботи з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року (окреслений період поєднує «перший» і «другий» вимушений прогул).
Суди попередніх інстанцій, як уже мовилося, теж як слід не з`ясовували цього питання, принаймні в обсязі, достатньому, щоб збагнути чи виплатив відповідач ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року й на яку суму. Те саме стосується і днів відпустки за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тобто ті ж таки 33 календарних днів відпустки, передбачені наказом від 24 вересня 2019 року № 768-В, які позивач теж вимагав оплатити заробітною платою.
Тому відповідаючи на питання скаржника про застосування статті 21 Закону № 504/96-ВР у вимірі описаних обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що поновлення працівника у зв`язку з незаконним звільненням має значення для визначення періоду вимушеного прогулу, який [вимушений прогул], повторимося, зараховується до стажу, який дає право на відпустку, відповідно на це треба зважати при обчисленні заробітної плати за час щорічної відпустки (за правилами Порядку № 100).
19. Та зважаючи на висловлені вище міркування, у контексті цієї справи, повторимося, треба спершу з`ясувати чи був факт виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпусток (яка кількість днів була компенсована і за які періоди роботи, коли відбулася виплата грошової компенсації, на якій підставі, які суми грошової компенсації). Відповідь на питання щодо виплати компенсації втрати частини доходів відповідно положень Закону № 2050-ІІІ залежатиме від відповіді на питання, чи порушив відповідач строки їх виплати взагалі.
У продовження відповіді на запитання скаржника колегія суддів зазначає також, що виплата грошової компенсації, як в тому переконує відповідач, означає, що працівник надалі вже не може претендувати на те, щоб використати «компенсовані» дні щорічної відпустки й тим паче вимагати оплачувати їх заробітком, а також грошовою допомогою.
20. Обсягу з`ясованих в цій справі обставин виявилося недостатньо для підтвердження висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заробітної плати і грошової допомоги за відпустку, надану за періоди роботи з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року, адже визначивши «спірний» період цей суд не з`ясовував чи дні відпустки, які надані відповідно до пункту 1.1 наказу від 23 липня 2019 року № 514-В, були компенсовані позивачеві грошима (при «другому» звільненні з 30 липня 2018 року).
Суд першої інстанції теж не розглядав цього спору в окресленому аспекті, змістивши акцент на складові середнього заробітку, а потім ототожнивши період, за який позивачу надали відпустку згідно з пунктом 1.1 наказу від 23 липня 2019 року № 514-В, з періодом самої відпустки. Колегія суддів з`ясувала також, що наказ від 23 липня 2019 року № 514-В, зокрема його пункт 1.1, суд першої інстанції взагалі не розглядав у сукупності з іншими обставинами цієї справи, адже позовні вимоги щодо оскарження цього наказу (якими позивач «збільшив позовні вимоги»), цей суд повернув згідно з ухвалою від 9 вересня 2020 року.
Відповідно до згаданої ухвали позовна вимога «визнати протиправним та скасувати останній абзац пункту 1.1 наказу 514-В від 23.07.2019 року» не пов`язана ані з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції. На думку суду першої інстанції, заява позивача про збільшення позовних вимог в зазначеній частині є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог.
З цього можна дійти висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за період з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року, відповідно і грошової допомоги за той самий період у зв`язку з наданням відпустки суд першої інстанції розглядав безвідносно до наказу від 23 липня 2019 року № 514-В (зокрема пункту 1.1), тож і не міг звернути уваги на обставини, які мали значення для правильного вирішення цієї справи, про які стільки написано вище.
Тому з уваги на мотиви суду першої інстанції, викладені в його рішенні, висновок про відмову у задоволенні позовних вимог також є поспішний і необґрунтований.
21. За частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; .
22. Зважаючи на наведене колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанції не відповідають вимогам законності і обґрунтованості й на підставі частини другої статті 353 КАС України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для того, щоб усунути порушення (з урахуванням висновків і мотивів цієї постанови), які слугували підставою для їх скасування.
23. За частинами четвертою, п`ятою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області задовольнити частково.
2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року і рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року в цій справі скасувати, а справу № 420/5416/19 направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова