ПОСТАНОВА
Іменем України
17 вересня 2020 року
Київ
справа №420/5693/18
адміністративне провадження №К/9901/30615/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/5693/18 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Стас Л.В., судді: Турецька І.О., Шеметенко Л.П.),-
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач-1) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2018 року №00085151301, №00085161301, №0614395-1302-1426, №0614396-1302-1426 та від 15 серпня 2018 року №0613011-1302-1426, №0613013-1302-1426, №0613016-1302-1426, №0613015-1302-1426.
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач-2) також у листопаді 2018 року звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2018 року №0615512-1301-1426, №00089481301, №0615513-1301-1426, №0615515-1301-1426, №0615514-1301-1426, №0615517-1301-1426, №0615519-1301-1426, №0615518-1301-1426.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2018 року адміністративну справу №420/5693/18 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень об`єднав в одне провадження із адміністративною справою №420/6262/18 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень із присвоєнням об`єднаній адміністративній справі №420/5693/18. Об`єднуючи справи в одне провадження, суд виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є подружжям, спільно володіють майном, яке їм належить на праві спільної часткової власності, зокрема нерухомим майном, відмінним від земельної ділянки, щодо якого контролюючим органом було винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Адміністративні позови вмотивовано тим, що у відповідача не було законодавчих підстав для винесення вищезазначених податкових повідомлень-рішень за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року. Крім того, об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_2 , є гуртожитками, а тому в силу приписів підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Враховуючи викладене, у 2016 році загальна площа об`єктів нерухомості, яка підлягає оподаткуванню, не перевищує встановлену законом пільгу у 180 кв. м.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено повністю.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 3 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ГУ ДФС задовольнив частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року скасував та прийняв нову постанову, якою позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення рішення про визначення ОСОБА_2 суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік: від 12 вересня 2018 року №00085151301 в частині 83,90 грн, №00085161301 в частині 65,97 грн, №0614395-1302-1426 в частині 1211,34 грн, №0614396-1302-1426 в частині 375,77 грн; та від 15 серпня 2018 року №0613011-1302-1426 в частині 21221,21 грн, №0613013-1302-1426 в частині 10484,54 грн, №0613016-1302-1426 в частині 8726,60 грн, №0613015-1302-1426 в частині 7298,26 грн.
Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення рішення про визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік: від 25 вересня 2018 року №0615512-1301-1426 в частині 5,55 грн, №00089481301 в частині 64,62 грн, №0615513-1301-1426 в частині 1186,03 грн, №0615515-1301-1426 в частині 21221,21 грн, №0615514-1301-1426 в частині 10484,54 грн, №0615517-1301-1426 в частині 368,10 грн, №0615519-1301-1426 в частині 8726,60 грн, №0615518-1301-1426 в частині 7298,26 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовив.
Вирішуючи спір, суди встановили, що згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 17-37; т.2 а.с. 103-106) ОСОБА_2 на праві власності належить наступне нерухоме майно:
1/1 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 59,2 кв.м (з 10 червня 2014 року по 15 вересня 2016 року);
1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 93,1 кв.м (з 24 березня 2015 року по 25 травня 2016 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1709,5 кв.м (з 26 грудня 2015 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3484,6 кв.м (з 17 грудня 2014 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1721,6 кв.м (з 26 грудня 2014 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 530,3 кв.м (з 26 грудня 2015 року);
2380/5000 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1505,2 кв.м (з 16 січня 2008 року);
4/8 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1198,4 кв.м (з 16 січня 2008 року).
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 187-211) ОСОБА_1 на праві власності належить наступне нерухоме майно:
1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 93,1 кв.м з (з 24 березня 2015 року по 25 травня 2016 року);
1/8 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 32 кв.м (з 21 липня 2015 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1709,5 кв.м (з 26 грудня 2015 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3484,6 кв.м (з 17 грудня 2014 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1721,6 кв.м (з 26 грудня 2014 року);
1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 530,3 кв.м (з 26 грудня 2015 року);
2380/5000 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1505,2 кв.м (з 16 січня 2008 року);
4/8 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1198,4 кв.м (з 16 січня 2008 року).
Відповідно до інформації, вказаної у зазначених витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ГУ ДФС на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 266.7 статті 266 ПК України були винесені податкові повідомлення-рішення (далі - ППР), якими ОСОБА_2 були нараховані податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, №№00024901301 та 0043424-1302-1554 від 6 квітня 2018 року та №№0043384-1302-1554, 0043383-1302-1554, 0043381-1302-1554, 0043380-1302-1554, 0043379-1302-1554, 0043378-1302-1554 від 4 квітня 2018 року. ОСОБА_1 податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, були визначені ППР №№0043385-1302-1554, 0043386-1302-1554, 0043388-1302-1554, 0043390-1302-1554, 0043391-1302-1554 від 4 квітня 2018 року, №№0043427-1302-1552, 0043428-1302-1554, 0043431-1302-1554 від 6 квітня 2018 року.
Позивачі оскаржили вказані ППР в адміністративному порядку. Рішеннями ДФС України №11933/с/99-99-11-02-01-14 від 10 серпня 2018 року (т. 1 а.с. 43-46) та №14475/п/99-99-11-02-01-14 від 21 вересня 2018 року (т. 1 а.с. 214-216) скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було задоволено частково, вищевказані податкові повідомлення-рішення - скасовано, та зобов`язано ГУ ДФС здійснити перерахунок сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та винести нові податкові повідомлення-рішення.
15 серпня 2018 року ГУ ДФС було сформовано нові податкові повідомлення-рішення №0613019-1302-1426, №0613018-1302-1426, №06130101302-1426, №0613011-1302-1426, №0613013-1302-1426, №0613026-1302-1426, №0613016-1302-1426, №0613015-1302-1426 про визначення ОСОБА_2 податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
23 серпня 2018 року та 28 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено на адресу ГУ ДФС заяви про проведення звірки щодо нерухомого майна згідно підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПКУ та надано відповідачу відповідні документи на зазначене нерухоме майно (т. 1 а.с. 47-48, а.с .217-218). За наслідками проведення звірки 12 вересня 2018 року ГУ ДФС було частково скасовано ППР №0613019-1302-1426, №0613018-1302-1426, №0613010-1302-1426, №0613026-1302-1426 від 15 серпня 2018 року.
Разом з тим, ППР від 15 серпня 2018 року за 2015-2017 рік №0613011-1302-1426, №0613013-1302-1426, №0613016-1302-1426, №0613015-1302-1426 відповідачем були залишені в силі. Додатково податковим органом були сформовані нові ППР №00085151301, №00085161301, №0614395-1302-1426 та №0614396-1302-1426.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати протиправними та скасувати ППР про визначення їй податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:
- №00085151301 від 12 вересня 2018 року - за 2015 та 2016 рік на загальну суму 138,29 грн - за 1/1 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 59,2 кв.м (т. 1 а.с. 55);
- №00085161301 від 12 вересня 2018 року - за 2015 та 2016 рік на загальну суму 87,35 грн - за 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 93,1 кв.м (т. 1 а.с. 56);
- №0614395-1302-1426 від 12 вересня 2018 року - за 2015-2017 рік на загальну суму 53756,79 грн - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1709,5 кв.м (т. 1 а.с. 57);
- №0614396-1302-1426 від 12 вересня 2018 року - за 2015-2017 рік на загальну суму 1165,39 грн - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 530,3 кв.м (т. 1 а.с. 60);
- №0613011-1302-1426 від 15 серпня 2018 року за 2015-2017 рік на загальну суму 124992,60 грн - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3 484,6 кв.м (т. 1 а.с. 58);
- №0613013-1302-1426 від 15 серпня 2018 року за 2015-2017 рік на загальну суму 61753,79 грн. - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1721,6 кв.м (т. 1 а.с. 59);
- №0613016-1302-1426 від 15 серпня 2018 року за 2015-2017 рік на загальну суму 51399,72 грн - за 2380/5000 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 505,2 кв.м (т. 1 а.с. 61);
- №0613015-1302-1426 від 15 серпня 2018 року - за 2015-2017 рік на загальну суму 42986,61 грн - за 4/8 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 198,4 кв.м (т. 1 а.с. 62).
ОСОБА_1 податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, були визначені ППР від 25 вересня 2018 року за наступними об`єктами оподаткування:
- №0615512-1301-1426 - за 2015-2017 роки на загальну суму 17,46 грн - за 1/8 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 32 кв.м (т. 1 а.с. 225);
- №00089481301 - за 2015-2016 роки на загальну суму 86,00 грн - за 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 93,1 кв.м (т. 1 а.с. 226);
- №0615513-1301-1426 - за 2015-2017 роки на загальну суму 53732,08 грн - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1709,5 кв.м (т. 1 а.с. 227);
- №0615515-1301-1426 - за 2015-2017 роки на загальну суму 124992,60 грн - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3484,60 кв.м (т. 1 а.с. 228);
- №0615514-1301-1426 - за 2015-2017 роки на загальну суму 61753,79 грн - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1721,60 кв.м (т. 1 а.с. 229);
- №0615517-1301-1426 - за 2015-2017 роки на загальну суму 1157,72 грн - за 1/2 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 530,3 кв.м (т. 1 а.с. 230);
- №0615519-1301-1426 - за 2015-2017 роки на загальну суму 51399,72 грн - за 2380/5000 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 505,2 кв.м (т. 1 а.с. 231);
- №0615518-1301-1426 - за 2015-2017 роки на загальну суму 42986,61 грн - за 4/8 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 198,4 кв.м (т. 1 а.с. 232).
Крім того, суди встановили, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2015 року у справі №522/4298/15-ц (набрало законної сили 21 червня 2015 року) приміщенням за адресою: АДРЕСА_6 , було встановлено статус гуртожитків (т. 1 а.с. 63-68, 233-238, т. 2 а.с. 86-91).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 3 березня 2017 року у справі №522/3699/17-ц (набрало законної сили 14 березня 2017 року) (т. 1 а.с. 72-78, 239-241, т. 2 а.с. 92-94) було встановлено факт, що має юридичне значення, що жиле літнього типу приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1709,5 кв. м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 821407751101), разом з нежитловою будівлею за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 721,6 кв. м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 543170851101), разом із будівлею за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 961,4 кв. м (реєстраційний номер майна 16276573), разом з нежилою будівлею за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 914,6 кв. м (реєстраційний номер майна 16281169), разом з нежитловими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2926,1 кв. м (реєстраційний номер майна 11309881) є гуртожитком, за адресою: АДРЕСА_1 , з 21 червня 2015 року.
Встановлено факт того, що жиле приміщення літнього типу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 530,3 кв. м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 821380551101) разом з нежилими будівлями водної станції за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1505,2 кв. м (реєстраційний номер майна 7387378) є гуртожитком, за адресою: АДРЕСА_1 , з 21 червня 2015 року.
Встановлено факт того, що нежитлова будівля, адміністративно - культурного центру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1198,4 кв. м (реєстраційний номер майна 12721374) є гуртожитком, за адресою: АДРЕСА_1 , з 21 червня 2015 року.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення позивачам податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» нові місцеві податки в силу вимог пункту 12.3 статті 12 ПК України не могли бути застосовані у 2015 році. Податкові зобов`язання за 2016-2017 роки за об`єктами нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_9, АДРЕСА_10 , АДРЕСА_9», на думку суду першої інстанції, помилково були визначені відповідачем, оскільки вказані об`єкти мають статус гуртожитку, а тому в силу приписів підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктами оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки. Решта належного позивачам нерухомого майна у свої сукупності не перевищує встановлену чинним законодавством пільгу в 180 кв. м, а тому відсутні підстави для нарахування податкових зобов`язань і в цій частині.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року та частково задовольняючи вимоги позову, погодився з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, оскільки рішення місцевих рад про встановлення такого податку, прийняті та опубліковані у 2015 році, не могли бути застосовані у цьому ж році. Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування спірного податку у 2016 та 2017 роках на об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_9, АДРЕСА_11 , АДРЕСА_9», оскільки відповідно до вимог підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України контролюючий орган при обчисленні бази оподаткування використовує дані саме Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, у вказаному реєстрі тип вказаних об`єктів нерухомості зазначено як нежитлова будівля та житлове (жиле) приміщення. Будь-які інші документи, які б посвідчували право власності позивачів на вказані об`єкти саме як на гуртожиток в матеріалах справи відсутні.
Не погодившись з рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі позивачі зазначають, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що загальна площа нерухомого майна різних видів, належного ОСОБА_2 (1/1 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 59,2 кв.м та 1/2 частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 93,1 кв.м) та ОСОБА_1 (1/2 частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 93,1 кв.м та 1/8 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 32 кв.м) не перевищує встановленої законодавством пільги у 180 кв. м., тому підстав для винесення ППР № 00085151301, №00085161301 від 12 вересня 2018 року та №00089481301, №0615512-1301-1426 від 25 вересня 2018 року не було.
Щодо ППР, винесених відносно нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_9, АДРЕСА_12 скаржники вказують, що матеріали справи містять достатньо доказів, які залишив поза увагою апеляційний суд, на підтвердження статусу спірних будівель. Так, окрім судових рішень, якими цій нерухомості встановлено статус гуртожитків, у справі міститься копія реєстраційного посвідчення, виданого контролюючим органом, для реєстрації реєстратора розрахункових операцій саме на комплекс гуртожитків. Скаржники наполягають, що судом апеляційної інстанції проігноровано приписи статті 129-1 Конституції України та частини четвертої статті 78 КАС України, внаслідок неврахування судових рішень у справах №522/4298/15-ц та №522/3699/17-ц.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).
Згідно з вимогами частини першої статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи відсутність у касаційній скарзі доводів про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права щодо визнання протиправними та скасування ППР в частині визначеного податкового зобов`язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, суд касаційної інстанції не перевіряє правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в цій частині.
Відтак, в межах вимог касаційної скарги спірним у цій справі є питання розповсюдження на належні позивачам на праві спільної часткової власності об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_9», положень підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об`єктом оподаткування. Так, відповідно до підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування гуртожитки.
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
У пункті 266.4 статті 264 ПК України встановлено пільги зі сплати податку. Так, відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
З аналізу наведених вище законодавчих положень, зокрема підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, слідує, що невключення окремого виду нерухомості до об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов`язане із встановленням законодавцем прив`язки до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю, та/або виду цієї нерухомості, її стану, місця розташування, а також специфікою діяльності, в якій використовується такий об`єкт нерухомості.
На думку колегії суддів, невключення гуртожитків до об`єктів оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки, зумовлене саме видом таких об`єктів нерухомого майна.
Стаття 127 Житлового Кодексу Української РСР встановлює, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
За визначенням, наведеним у пункті 2 розділу І Положення про гуртожитки, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84, гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, гуртожитки віднесено до підрозділу 11 «Будівлі житлові» групи 113 «Гуртожитки» класу 1130 «Гуртожитки». Вказаний клас включає житлові будинки для колективного проживання, включаючи будинки для людей похилого віку та інвалідів, студентів, дітей та інших соціальних груп, наприклад, будинки для біженців, гуртожитки для робітників та службовців, гуртожитки для студентів та учнів навчальних закладів, сирітські будинки, притулки для бездомних та т. ін.). Клас 1130 складається з підкласів 1130.1 «Гуртожитки для робітників та службовців», 1130.2 «Гуртожитки для студентів вищих навчальних закладів», 1130.3 «Гуртожитки для учнів навчальних закладів», 1130.4 «Будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів», 1130.5 «Будинки дитини та сирітські будинки», 1130.6 «Будинки для біженців, притулки для бездомних», 1130.9 «Будинки для колективного проживання інші».
З аналізу наведених вище положень нормативно-правових актів слідує, що віднесення об`єктів нерухомості до гуртожитків зумовлене функціональним призначенням останніх, яке полягає у наданні місця для тимчасового проживання певним категоріям населення, які навчаються, виконують певну трудову функцію чи наділені відповідним статусом.
Таким чином, на переконання колегії суддів, звільнення гуртожитків від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід пов`язувати не тільки з наявністю у такої будівлі статусу гуртожитку, а й з дійсним використанням такої нерухомості для тимчасового проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших визначених законодавством осіб, які можуть використовувати гуртожитки для проживання.
Колегія суддів зазначає, що за приписами статті 127 Житлового кодексу Української РСР гуртожитки мають бути зареєстровані у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Разом з тим, судами не з`ясовувались обставини того, чи було належне позивачем нерухоме майно зареєстроване в якості гуртожитків відповідно до вимог наведеної правової норми.
Крім того, за визначеннями, що надаються у Житловому кодексі Української РСР, Положенні про гуртожитки та Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 до гуртожитків можуть бути віднесені лише житлові будинки. Натомість з відомостей, що містяться у витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 17-37; 187-211, т.2 а.с. 103-106) щодо об`єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, містяться наступні відомості:
- будинок АДРЕСА_13 графа «Об`єкт нерухомого майна» - жиле приміщення літнього типу, графа «Об`єкт житлової нерухомості» - Ні;
- будинок АДРЕСА_14: графа «Об`єкт нерухомого майна» - жиле приміщення літнього типу, графа «Об`єкт житлової нерухомості» - Ні;
- будинок АДРЕСА_13 графа «Об`єкт нерухомого майна» - нежитлова будівля, графа «Об`єкт житлової нерухомості» - Ні;
- - будинок АДРЕСА_10/в: графа «Об`єкт нерухомого майна» - жиле приміщення літнього типу, графа «Об`єкт житлової нерухомості» - Так;
- будинок АДРЕСА_10: графа «Об`єкт нерухомого майна» - нежилі будівлі водної станції;
- будинок АДРЕСА_16 графа «Об`єкт нерухомого майна» - нежитлова будівля, адміністративно-культурний центр.
Суди попередніх інстанцій вказані обставини залишили поза увагою та не дослідили належним чином вказані документи.
Щодо позиції контролюючого органу про нарахування позивачам спірного податкового зобов`язання, виходячи з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в той час, як позивачі посилаються в обґрунтування своєї позиції про належність спірного нерухомого майна до гуртожитків відповідно до судових рішень, що набрали законної сили, колегія суддів зазначає наступне.
У підпункті 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України вказано, що база оподаткування для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, обчислюється контролюючим органом не тільки на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але й на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомості, належні позивачам, з яких можна було б встановити, в якому статусі спірна нерухомість була набута позивачами, або ж документи, які б свідчили про переведення відповідних об`єктів нерухомості у статус гуртожитків у передбаченому законом порядку.
При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог саме з огляду на відсутність у справі вказаних вище документів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, апеляційним судом всупереч вимог принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріпленого у частині четвертій статті 9 КАС України, не було вжито заходів щодо витребування таких документів з власної ініціативи, хоча ці обставини входять до предмету доказування з огляду на позицію позивачів та доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.
Стосовно судових рішень у справах № 522/4298/15-ц та №522/3699/17-ц, відповідно до яких об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_9», та на які послався суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, колегія суддів зазначає, що звільнення від доказування, закріплене у частині четвертій статті 78 КАС України, не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Так само суди не можуть посилатись при мотивуванні рішень і на відсутність в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили, дослідження судами певних обставин.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року (справа №6-327цс15), та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа №234/1116/16-а), від 6 березня 2019 року (справа №813/4924/13-а), від 15 листопада 2019 року (справа №826/198/16).
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні належним засвідчені копії судових рішень, на які посилаються скаржники в обґрунтування правомірності заявлених ними позовних вимог, а наявні лише світлокопії з останніх. При цьому за результатами здійснення пошуку у Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером справи №522/4298/15-ц рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2015 року не ідентифікується.
При цьому, як уже зазначалось, для застосування положень підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України слід вирішити питання приналежності спірних об`єктів нерухомості до гуртожитків, для чого слід керуватись належними доказами, що підтверджують право власності та дотримання вимог державної реєстрації таких об`єктів, зокрема, встановлених приписами статті 127 Житлового кодексу Української РСР, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Щодо обкладення податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об`єктів нерухомості, розташованих за адресами: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , колегія суддів зазначає, що означене питання має бути вирішено після всебічного та повного з`ясування судами всіх обставин справи, а саме приналежності об`єктів нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_9, АДРЕСА_12 до гуртожитків, а також до житлової нерухомості. Такий висновок випливає з наступного.
Так, з положень підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України слідує, що передбачена ним податкова пільга застосовується саме до об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб.
При цьому, підпункти «в» та «г» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачають наступний алгоритм обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб:
в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.
Тобто, обрахування спірного податку у разі наявності права власності на різні типи об`єктів житлової нерухомості здійснюється із сумарної загальної площі таких об`єктів (зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті), яка помножена на питому вагу загальної площі конкретного об`єкта нерухомості та ставку податку.
Колегія суддів погоджується із доводами скаржників, що сама по собі загальна площа об`єктів нерухомості, розташованих за адресами: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , не перевищує 180 кв. метрів, що складає податкову пільгу відповідно до приписів підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України (наявність у власності різних типів об`єктів житлової нерухомості). Водночас, один із належних позивачам на праві спільної часткової власності об`єктів (жиле приміщення літнього типу за адресою: АДРЕСА_1 ) за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у графі «Об`єкт житлової нерухомості» містить позначку «Так».
Відтак, судам, крім питання приналежності указаного об`єкта нерухомості до гуртожитків, слід з`ясувати на підставі належних та допустимих доказів, чи є цей об`єкт житловою нерухомістю у розумінні приписів підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Від встановлення цих обставин залежить вирішення питання із обкладення податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розташоване за адресами: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , в контексті наявності підстав для застосування положень підпункту «г» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України.
При цьому колегія суддів зауважує, що підпункт 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України також встановлює, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Тобто, на об`єкти нежитлової нерухомості передбачена підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України податкова пільга не розповсюджується.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в частині нарахованого податкового зобов`язання за 2015 рік, враховуючи приписи частини першої статті 341 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін. В іншій частині, а саме щодо позовних вимог, заявлених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган визначив позивача податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 роки, колегія суддів вважає, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального та матеріального права, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, на підставі належних та допустимих доказів з`ясувати, чи визнані у встановленому законом порядку належні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_7 , гуртожитками, а також чи віднесені до житлової нерухомості. В залежності від встановленого прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Керуючись ст. 341 345 349 350 353 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2019 року у справі №420/5693/18 скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2018 року №00085151301, №00085161301, №0614395-1302-1426, №0614396-1302-1426, від 15 серпня 2018 року №0613011-1302-1426, №0613013-1302-1426, №0613016-1302-1426, №0613015-1302-1426, якими ОСОБА_2 визначено суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 роки, а також податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2018 року №0615512-1301-1426 №00089481301, №0615513-1301-1426, №0615515-1301-1426, №0615514-1301-1426, №0615517-1301-1426, №0615519-1301-1426, №0615518-1301-1426, якими ОСОБА_1 визначено суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 роки.
В цій частині справу №420/5693/18 направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2019 року у справі №420/5693/18 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко Р.Ф. Ханова