28.04.2024

№ 420/6027/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 420/6027/19

провадження № К/9901/13302/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Одеської міської ради

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 (суддя Самойлюк Г.П.), додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 (суддя Самойлюк Г.П.) та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 (головуючий суддя Ступакова І.Г., судді Бітов А.І., Лук`янчук О.В.)

у справі №420/6027/19

за позовом ОСОБА_1

до Одеської міської ради

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії,

I. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської міської ради, в якій просила:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 31.07.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,10 га, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу із наведенням усіх підстав такої відмови;

- зобов`язати Одеську міську раду повторно розглянути на найближчому пленарному сесійному засіданні клопотання ОСОБА_1 від 31.07.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,10 га з прийняттям рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у надані дозволу з підстав, передбачених ч.7 cт.118 ЗК України, та з урахуванням висновків суду.

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020, позов задоволено.

3. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020, заяву позивача про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з бюджетних асигнувань Одеської міської ради на користь позивача судові витрати в сумі 3500,00 грн.

4. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2019, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №420/6027/19, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та здійснити новий розподіл судових витрат.

5. 01.06.2020 від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження з огляду на те, що вже існує висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

6. 09.06.2020 від позивача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

ІІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 31.07.2019 ОСОБА_1 звернулася до Одеської міської ради із клопотанням (вх. № 37-Ко-642/5) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтовною площею 0,10 га за адресою (бажане місце розташування земельної ділянки): м. Одеса, Малиновський район, орієнтовно межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (вільна земельна ділянка).

8. Листом від 13.08.2019 №Ко-127/3-мр Одеська міська рада повідомила позивача, що вищевказане клопотання буде розглянуто на черговій комісії Одеської міської ради з питань землеустрою та земельних правовідносин.

9. На засіданні постійної комісії з питання землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради 04.09.2019 прийнято рішення рекомендувати розглянути порушенні у зверненні ОСОБА_1 питання на пленарному засіданні сесії Одеської міської ради та рекомендовано Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підготувати відповідний проект рішення Одеської міської ради.

10. На запит представника позивача від 23.09.2019 №ЗПІ-692 Одеська міська рада листом від 26.09.2019 №ЗПІ-117/мр повідомила про те, що проект рішення щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за результатами голосування не набрав необхідної кількості голосів та рішення з цього питання не прийнято.

11. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на запит представника позивача від 23.09.2019 №ЗПІ-692 надано листом від 27.09.2019 №01-17/281-ЗПІ аналогічну за змістом відповідь щодо не набрання, внесеного постійно діючою комісією Одеської міської ради з питань землеустрою та земельних правовідносин на розгляд сесії Одеської міської ради 18.09.2019 проектом рішення достатньої кількості голосів, у зв`язку із чим рішення не прийнято.

12. Вважаючи протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання від 31.07.2019 (вх. №31-Ко-642/5) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу із наведенням усіх підстав такої відмови ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що у ч. 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Положення Регламенту Одеської міської ради визначають саме процедуру прийняття або відхилення міською радою проектів рішень, але його приписи не звільняють орган місцевого самоврядування, як суб`єкта розпорядження землями, від обов`язку навести відповідне мотивування прийнятого рішення у відповідності до положень чинного законодавства.

14. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, частково задовольнив заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Суди виходили з недоведення матеріалами справи співмірності понесених витрат за критеріями, визначеними у ч.5 ст.134 КАС України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

15. У касаційній скарзі наголошено на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання протиставлення передбаченого земельним законодавством обов`язку прийняття рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою або мотивованої відмови у його наданні регламентованому Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Законом України "Про статус депутатів місцевих рад" праву вільного волевиявлення депутата ради при вирішенні того чи іншого питання місцевого значення.

16. Відповідач вказує на неоднакове застосування судами положень чинного законодавства, що вбачається, зокрема з висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.09.2018 року у справі №343/244/16-а.

17. Також скаржник посилається на інші порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору, зокрема, у заявах по суті справи та апеляційній скарзі Одеська міська рада звертала увагу на відсутність у позивача порушеного права, яке може бути поновлено шляхом задоволення даного позову, виходячи з передбаченого ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України принципу «мовчазної згоди», відповідно до якого у разі ненадання органом місцевого самоврядування у місячний термін дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє орган місцевого самоврядування.

18. Щодо додаткового рішення, скаржник наголошує, що суди не взяли до уваги відсутність у договорі про надання правової допомоги ОСОБА_1 розрахунку погодинної вартості правової допомоги, а також того, що до матеріалів цієї адміністративної справи позивачем не надавався такий розрахунок, що позбавляє можливості об`єктивно вирахувати співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката і свідчить про необґрунтованість клопотання позивача. Наданий ОСОБА_1 розрахунок не відображає вартості години за видів послуг, надані адвокатом під час розгляду цієї справи, та взагалі не містить жодної інформації з приводу часу, витраченого адвокатом на здійснення останнім представництва інтересів позивача, що виключає можливість здійснення належного розрахунку витрат на професійну допомогу, понесених позивачем, та є підставою для відмови у задоволенні такої заяви з огляду на недотримання приписів процесуального законодавства. Розрахунок представника позивача ціни за «клопотання-заяву щодо розподілу судових витрат» з розрахунку 1000 грн за примірник останньої є також необґрунтовано завищеними, оскільки, як вбачається з самого змісту вказаного документу, заява складається з переліку процесуальних норм, які регулюють питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу та порядку розрахунку адвоката Бєлова О.О. з ОСОБА_1 (що безпосередньо і так відображено у договорі про надання правової допомоги від 10.06.2019) та переліку документів, які, на думку представника, підтверджують понесення витрат, на що абсолютно не звернув увагу суд апеляційної інстанції та дійшов необґрунтованого висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги міської ради.

19. Позивач вважає касаційну скаргу необґрунтованою та стверджує, що Одеська міська рада протиправно не прийняла рішення про надання чи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 за результатами розгляду на сесії проекту рішення №6.1.1. «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

На підтвердження своєї позиції, зокрема, покликається на висновку викладені у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №221/285/17, від 31.10.2019 у справі №822/25/18, від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18

20. Позивач зазначає, що посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у постанові від 25.09.2018 у справі №343/244/16-а не може підлягати застосуванню до спірних правовідносин. Так, предметом спірних правовідносин у справі №343/244/16-а було визнання бездіяльності міської ради щодо не прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду. Правовідносини щодо оренди регулюються положеннями ст.ст. 93 124 ЗК України, норми яких не передбачають прийняття рішення про передачу чи відмову у передачу в оренду.

21. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу також не погоджується з доводами відповідача щодо нібито неправомірного розподілу судами судових витрат на професійну правову допомогу.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

23. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.

25. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема Земельним кодексом України (по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

26. За змістом ч. 1 - 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

27. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

28. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

29. У ст. 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1), для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (п. "в" ч. 1).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

30. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

31. Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

32. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

33. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

34. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

35. Судами попередніх інстанцій встановлено, що проект рішення щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за результатами голосування не набрав необхідної кількості голосів та рішення з цього питання не прийнято.

36. Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій було протиставлення передбаченого земельним законодавством обов`язку прийняття рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою або мотивованої відмови у його наданні регламентованому Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Законом України "Про статус депутатів місцевих рад" праву вільного волевиявлення депутата ради при вирішенні того чи іншого питання місцевого значення.

37. У п. 30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що вирішення питань про прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

За приписами п.11 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

38. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. 4 і 16 ст. 26, п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст.ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

39. Статтею 26 Регламенту Одеської міської ради VII скликання від 11.11.2015 №1-VII визначено, що рішення ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування картками за допомогою електронної системи підрахунку голосів. Відкрите поіменне голосування за допомогою електронної системи підрахунку голосів дозволяє здійснювати фіксацію (в тому числі друкування) персональних результатів голосування кожного депутата.

40. Правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про статус депутатів місцевих рад".

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

41. Верховний Суд у постанові від 19.05.2020 у справі №221/285/17 при розгляді питання бездіяльності органу місцевого самоврядування з приводу затвердження технічної документації з нормативної оцінки земельних ділянок зробив такі висновки:

«Оскільки питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, тому способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

…відповідно до статті 2 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.

Правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про статус депутатів місцевих рад".

Таким чином, депутати Волноваської районної ради Донецької області, не приймаючи тривалий час рішення щодо затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виготовленої на замовлення ОСОБА_3 , діють всупереч вимогам статті 59 Закону № 280/97-ВР та статті 62 Регламенту Волноваської районної ради Донецької області.

42. Суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що положення Регламенту Одеської міської ради визначають саме процедуру прийняття або відхилення міською радою проектів рішень, але його приписи не звільняють орган місцевого самоврядування, як суб`єкта розпорядження землями, від обов`язку навести відповідне мотивування прийнятого рішення у відповідності до положень чинного законодавства і задовольнили позовну вимогу про визнання протиправної бездіяльності Одеської міської ради.

43. Колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 19.05.2020 у справі №221/285/17 і підстав для відступу від цієї позиції не вбачається.

44. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.09.2018 року у справі №343/244/16-а оцінюються колегією суддів критично через те, що обставини цієї справи та справи №343/244/16-а є не релевантними.

45. Доводи касаційної скарги про відсутність у позивача порушеного права спростовуються встановленими судами обставинами та матеріалами справи, які свідчать про неодноразове звернення позивача до відповідача з аналогічними вимогами та відсутність з боку відповідача належного реагування на звернення позивача.

46. Щодо додаткового рішення, Верховний Суд керується таким.

Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені ст. 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

47. Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

При цьому, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (ч. 3 ст. 143 КАС України); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (п. 3 ч. 1 ст. 252).

48. Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному ст. 252 цього Кодексу.

49. Частина 1 ст. 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

50. Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку ст. 252 КАС України.

Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

51. Суд першої інстанції прийняв додаткове рішення, яким частково задовольнив заяву представника позивача щодо розподілу судових витрат (вх.№48371/19), в якій представник позивача просить відповідно до ст.139 КАС України здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом стягнення з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи №420/6027/19 у суді першої інстанції.

52. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

53. Матеріалами справи підтверджено, що до позовної заяви надавався орієнтовний розрахунок судових витрат, у тому числі й витрат на професійну правову допомогу, 17.12.2019 перед судовим засіданням через канцелярію суду надано заяву позивача про подання доказів про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у відповідності до положень ч. 7 ст. 139 КАС України.

54. Частиною 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

55. Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

56. Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

57. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження розрахунку вартості послуг адвоката в розмірі 8750 грн. представником позивача надано: копію договору про надання правової допомоги від 10.06.2019 №011/08; копію затверджених ставок гонорару адвоката на 2019; копію замовлення від 09.10.2019 №1 (додатку №1 до договору №011/08); копію рахунку від 06. 12.2019 №16; копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 07.12.2019 №17; копію акту виконаних робіт від 18.12.2019 до договору №011/08; детальний опис робіт (наданих послуг адвокатом) - додаток до акту та договору; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.09.2018 №5189.

В рахунку від 06.12.2019 № 16 до договору про надання правової допомоги від 10.06.2019 №011/08 зазначено наступне: підготовка / складання позову - 2600 грн; підготовка / складання відповіді на відзив - 2000 грн; підготовка та складання письмового заперечення на клопотання вілповідача про обєднання справ в одне провадження - 250 грн.; Участь у судових засіданнях 2400 грн.; підготовка / складання заяви (клопотання) про вирішення питання щодо розподілу судових витрат - 250 грн.

58. Відповідач проти заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу заперечував, подавши відповідну заяву, в якій зазначив, що розмір витрат в сумі 8750 грн є безпідставним та необґрунтованим, заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи, яка є справою незначної складності та не потребувала з боку представника позивача додаткового моніторингу судової практики чи норм матеріального права, витрачання зусиль та часу, наголошуючи, зокрема, на не визначенні часу який було витрачено адвокатом на виконання робіт, надання послуг.

59. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, проаналізувавши надані позивачем документи та заперечення відповідача, дійшов висновку про те, що заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову, який є позовом немайнового характеру, і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, на думку суду першої інстанції, достатнім і співмірним є розмір витрат правничої допомоги в сумі 3 500 грн.

60. Доводом касаційної скарги в частині відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що суди не взяли до уваги відсутність у договорі про надання правової допомоги ОСОБА_1 розрахунку погодинної вартості правової допомоги.

61. Подібний аргумент наводився відповідачем і в апеляційній скарзі.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив таке посилання, керуючись тим, що ОСОБА_1 , обґрунтовуючи понесений позивачем розмір витрат на правничу допомогу, посилається на те, що за умовами договору від 10.06.2019 №011/08 про надання правової допомоги сторони погодили надання адвокатом послуг за тарифами на підставі фіксованого розміру гонорару згідно до затверджених ставок гонорару адвоката. При цьому, відповідачем не спростовано реальності понесених витрат та не надано будь-яких доказів того, що вказана сума є явно завищеною на ринку юридичних послуг.

62. Верховний Суд вважає висновки судів законними та обґрунтованими, оскільки суди врахували заперечення відповідача та зменшили розмір судових витрат на професійну правову допомогу з урахуванням положень ст. 133 134 139 КАС України.

63. Інші доводи касаційної скарги не спростовують вищенаведеного, тому відхиляються Верховним Судом.

64. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ст. 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

65. Верховний Суд, в межах касаційного перегляду, встановлених ст. 341 КАС України, не встановив порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а судові рішення слід залишити без змін.

66. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Одеської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2019, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №420/6027/19- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя Л.Л. Мороз