ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 420/645/23
провадження № К/990/37901/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Прокопенка О. Б.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Одеського міського голови Труханова Геннадія Леонідовича, Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Потоцької Н. В., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Яковлєва О. В., суддів: Єщенка О. В., Крусяна А. В.
І. Суть спору
1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Одеського міського голови Труханова Геннадія Леонідовича, Юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому просить:
1.1. визнати протиправним та скасувати розпорядження Одеського міського голови від 09 грудня 2022 року № 1552К «Про звільнення ОСОБА_1 »;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради;
1.3. стягнути з Юридичного департаменту Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 листопада 2022 року до дати ухвалення судового рішення, з урахуванням належних до сплати податків та інших обов`язкових платежів;
1.4. стягнути з Юридичного департаменту Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 100000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що починаючи з 12 липня 2018 року, позивач обіймала посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради.
Однак, розпорядженням Одеського міського голови від 09 грудня 2022 року № 1552К «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади з 13 грудня 2022 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вказує, що 24 лютого 2022 року з метою недопущення несанкціонованого втручання, спотворення даних і випадків рейдерства Міністерством юстиції України та ДП «Національні інформаційні системи» тимчасово призупинено роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 року № 480 внесено низку змін до нормативно-правових актів, що регулюють правила доступу до державних реєстрів та вчинення певних нотаріальних і реєстраційних дій, якими поступово знімалось повне блокування роботи державних реєстрів, зокрема, відновлювався доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановлювались окремі норми і правила щодо порядку доступу та вчинення реєстраційних дій. Таким чином, з початку військового вторгнення до червня 2022 року державні реєстратори відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради на роботу не виходили, дистанційно не працювали.
Розпорядженням Одеського міського голови від 11 березня 2022 року № 129 «Про оплату праці працівників виконавчих органів Одеської міської ради, підприємств та установ, що фінансуються або визначені одержувачами коштів із бюджету Одеської міської територіальної громади, при встановлені простою в умовах воєнного стану» керівників виконавчих органів, підприємств та установ, що фінансуються або визначені одержувачами коштів з бюджету Одеської міської територіальної громади, зобов`язано встановлювати підпорядкованим їм працівникам до припинення чи скасування воєнного стану простій з оплатою праці у розмірі двох третин посадового окладу (тарифної ставки).
Стверджує, що протягом березня - травня 2022 року робота державних реєстраторів відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради була призупинена через обставини невідворотної сили (військові дії), а також відсутність організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи (припинення і наступні суттєві обмеження доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), що є простоєм не з вини працівника.
Разом з цим позивач вказує, що розпорядженням Одеського міського голови від 11 березня 2022 року № 129 їй відмовлено в оформленні простою, незважаючи на приписи статей 34 113 КЗпП України. За повідомленням начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, Юридичним департаментом Одеської міської ради прийнято рішення оформлювати простій лише тим державним реєстраторам, які залишились в Україні (хоч і виїхали з Одеси). Державні реєстратори, які виїхали за кордон, в тому числі і позивач, отримали вимогу подати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати та загрози звільнення у разі неподання такої заяви, що підтверджується матеріалами листування від 30 березня 2022 року, 31 березня 2022 року, 25 квітня 2022 року.
Наголошує, що відсутність на роботі в період з 01 квітня по 15 листопада 2022 року викликана форс-мажорними обставинами, а саме, військовою агресією Російської Федерації проти України, що створило небезпеку для мого життя і здоров`я та свідчить про відсутність, на думку позивача, її провини у невиході на роботу та підтверджує поважність причин такого невиходу.
Що стосується відсутності на роботі у період з 16 по 30 листопада 2022 року, така відсутність, на думку позивача, обумовлена бездіяльністю відповідача щодо повідомлення про можливість приступити до роботи та незвернення до Міністерства юстиції України для поновлення позивачу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також мобінгом (цькуванням), тобто протиправними діяннями начальника відділу інформаційно-правової та кадрової роботи і в.о. директора Юридичного департаменту у формі погроз про звільнення, безпідставного недопуску до роботи, примушування до зміни місця роботи тощо.
При цьому стверджує, що протягом понад 6 років служби в органах місцевого самоврядування Одеської міської ради, у тому числі близько 4 років - на посаді державного реєстратора, позивач сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, до дисциплінарної відповідальності жодного разу не притягувалась, рішення про анулювання та/або про блокування мого доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Міністерством юстиції України не приймались.
Враховуючи, що 16 листопада 2022 року позивач прибула до Юридичного департаменту Одеської міської ради та заявила про готовність приступити до роботи, але не була допущена до роботи керівником, позивач вважає, що наказ про звільнення є неправомірним, а середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з дати фактичного виходу на роботу, тобто 16 листопада 2022 року.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Згідно з розпорядженням Одеського міського голови від 04 травня 2018 року № 593К позивача призначено з 14 травня 2018 року виконуючою обов`язки державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради тимчасово, до заміщення посади в порядку, передбаченому законодавством України.
4. Розпорядженням Одеського міського голови від 05 липня 2018 року № 930К «Про призначення працівників юридичного департаменту» з 12 липня 2018 року позивача призначено на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, як таку, що пройшла за конкурсом.
5. Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України позивач виїхала з України 27 лютого 2022 року (пункт пропуску - Орлівка) та в`їхала в Україну 14 серпня 2022 року (пункт пропуску - Порубне).
6. 16 листопада 2022 року ОСОБА_1 прибула до Юридичного департаменту Одеської міської ради, де надала усні та письмові пояснення про причини своєї відсутності на робочому місці начальнику відділу інформаційно-правової та кадрової роботи Юридичного департаменту Одеської міської ради Ігнатовій О. А. і в.о. директора Юридичного департаменту Одеської міської Жилкіній Т. П.
7. Крім того 30 листопада 2022 року на вимогу в.о. директора Юридичного департаменту ОСОБА_1 надала додаткові пояснення щодо поважності причин своєї відсутності на роботі з матеріалами листування зі своїм безпосереднім керівником - начальником відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підтвердження повідомлення відповідача про місце свого перебування та причини відсутності на робочому місці.
8. При цьому, 01 грудня 2022 року на вимогу в.о. директора Юридичного департаменту (копія листа від 28 листопада 2022 року вих.№165- ч/вих.) ОСОБА_1 прибула до Юридичного департаменту Одеської міської ради, де ознайомлена з актами про відсутність на роботі в період з 01 квітня 2022 року по 07 грудня 2022 року.
9. Розпорядженням Одеського міського голови від 09 грудня 2022 року № 1552К відповідно до статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 147 1471 148 149 КЗпП України, враховуючи відкрите довготривале ухилення від виходу на роботу, значну тривалість відсутності на роботі без поважних причин, що має систематичний характер, свідчить про невиконання трудових обов`язків державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради ОСОБА_1 та обумовлює важкий ступінь вчиненого проступку, звільнено ОСОБА_1 з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, з 13 грудня 2022 року.
10. Підставою для звільнення слугували: подання в.о. директора Юридичного департаменту Жилкіної Т. П., акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року по 07 грудня 2022 року, пояснення ОСОБА_1 від 16 листопада 2022 року та від 30 листопада 2022 року, лист Юридичного департаменту від 28 листопада 2022 року № 165-Ч/вих.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року, в позові відмовлено.
12. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець визначив механізм оформлення трудових відносин у ситуаціях відсутності працівника на роботі з посиланням на умови воєнного стану, у той час як діяльність роботодавця в цей період продовжується. Будь-якої письмової заяви ОСОБА_1 з цих питань до Юридичного департаменту Одеської міської ради не надходило, а простій державному реєстратору речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради ОСОБА_1 не встановлювався. Отже, фактично ОСОБА_1 виходила з того, що жодним чином оформлювати свою відсутність на роботі їй нібито не потрібно, що, не узгоджується із трудовим законодавством.
Суд першої інстанції зазначив, що територія міста Одеси, де знаходиться Юридичний департамент Одеської міської ради та його структурні підрозділи, у тому числі управління державної реєстрації, у якому працювала позивач, не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих територій. Натомість, сам по собі воєнний стан на території України не означає, що ОСОБА_1 не могла виконувати свої трудові обов`язки протягом усього часу з 01 квітня 2022 року по 13 грудня 2022 року, при тому, що робота установи продовжувалася.
Разом з цим суд першої інстанції вказав, що окрім прибуття до Юридичного департаменту Одеської міської ради 16 листопада 2022 року та 01 грудня 2022 року для надання пояснень та ознайомлення з документами щодо неї відповідно, що свідчить про її перебування у місті Одесі, ОСОБА_1 у ці дні до роботи так і не приступила, до управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради не прибула, а і по день звільнення на роботу не вийшла і трудові обов`язки не виконувала без жодних поважних причин. Крім того, навіть у позові ОСОБА_1 не наводить жодних причин та доказів поважності відсутності на роботі 02 грудня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 06 грудня 2022 року, 07 грудня 2022 року, що також свідчить про вчинення позивачем прогулів й у ці дні.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення, враховуючи відкрите довготривале ухилення ОСОБА_1 від виходу на роботу, значну тривалість відсутності на роботі без поважних причин, яка має систематичний характер та свідчить про невиконання трудових обов`язків увесь цей час, що обумовлює важкий ступінь вчиненого державним реєстратором ОСОБА_1 проступку, обставини, за яких вчинено проступок. Те, що ОСОБА_1 очікувала дозволу вийти на роботу та повідомити дату виходу на роботу, вищевикладеного не спростовує. При цьому, з урахуванням фактичних обставин справи, жодна посадова особа Юридичного департаменту Одеської міської ради, у тому числі його керівник, не зобов`язана була надавати дозвіл виходу на роботу та визначати дату виходу на роботу працівнику, з яким укладений трудовий договір та який вже декілька років працює у Юридичному департаменті Одеської міської ради, і, відповідно, повинен перебувати на роботі протягом робочого часу, з графіком якого він обізнаний під розписку. Відповідно, ніяких дозволів виходу на роботу та визначення дати виходу на роботу ОСОБА_1 не мала очікувати, а повинна була належним чином виконувати свої трудові обов`язки без будь-яких зволікань, чого, однак, зроблено не було дуже тривалий час.
13. Зазначена позиція підтримана П`ятим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
14. Позивач подала касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. Так, автор скарги зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 29, пункту 4 статті 40, статей 149 153 КЗпП України, статті 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17; від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц; від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17; від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19; від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17; від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20; від 12 квітня 2023 року у справі № 711/5593/21; від 26 червня 2019 року у справі № 572/2941/160ц; від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18; від 21 грудня 2022 року у справі № 299/2706/20.
Крім того, автор скарги наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання взаємного застосування статей 21 34 113 КЗпП України з урахуванням обставин, установлених в цій справі.
16. Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
17. Представник Одеського міського голови та Юридичного департаменту Одеської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
21. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ (далі - Закон № 2493-ІІІ) посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
22. Частиною першою статті 20 Закону № 2493-ІІІ крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України.
23. Приписами частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX) передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
24. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
25. Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
26. Частиною третьою статті 12 Закону № 2136-IX визначено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".
27. Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
28. При цьому, призупинення дії трудового договору, в розумінні частини першої статті 13 Закону № 2136-IX, це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
29. При цьому КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці та за змістом статті 2-1 якого рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці.
30. Частиною третьою статті 29 КЗпП України передбачено, що ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.
31. Тимчасове переведення на іншу роботу в разі простою врегульовано статтею 34 КЗпП України, відповідно до якої простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
32. При цьому порядок оплати часу простою унормовано статтею 113 КЗпП України.
33. Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
34. Положеннями статті 148 КЗпП України обумовлено, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
35. В силу статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
36. Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань у працівників.
Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від виконання дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, що становить небезпеку для життя чи здоров`я такого працівника або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я умов праці роботодавець зобов`язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може надати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.
На роботодавця покладається обов`язок проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.
Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов праці, охорони праці та проведення санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання таких планів.
При укладенні трудового договору про дистанційну роботу на роботодавця покладається обов`язок систематичного проведення інструктажу (навчання) працівника з питань охорони праці і протипожежної безпеки в межах використання таким працівником обладнання та засобів, рекомендованих або наданих роботодавцем.
Такий інструктаж (навчання) може проводитися дистанційно, з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема шляхом відеозв`язку. У такому разі підтвердженням проведення інструктажу (навчання) вважається факт обміну відповідними електронними документами між роботодавцем та працівником.
При виконанні дистанційної роботи роботодавець відповідає за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що передаються працівнику для виконання дистанційної роботи.
37. Згідно зі статтею 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.
Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.
У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб - місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, електронна комунікаційна, інформаційно-комунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.
VI. Позиція Верховного Суду
38. У справі, що розглядається, позивача звільнено з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
39. Так, зі змісту пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України висновується, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.
40. При цьому прогул, в розумінні КЗпП України, це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
41. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути підставою звільнення працівника.
42. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.
Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
43. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».
44. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».
45. Варто зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
46. У справі, що розглядається, позивач до 01 квітня 2022 року фактично перебував у відпустці та, починаючи з вказаного дня, мав приступити до виконання її посадових обов`язків у Юридичному департаменті Одеської міської ради.
47. Свою відсутність на робочому місці, починаючи з 01 квітня 2022 року, позивач пояснює перебуванням за межами України з поважних причин, адже вимушено виїхала закордон у зв`язку із наявною загрозою для її життя та здоров`я, яка пов`язана з військовою агресією проти України та систематичними обстрілами міста Одеса.
48. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наданої Державною прикордонною службою України інформації, у період з 27 лютого 2022 року по 14 серпня 2022 року, позивач дійсно перебувала поза межами України.
49. Водночас позивач 14 серпня 2022 року повернулась в Україну та 16 листопада 2022 року прибула до Юридичного департаменту Одеської міської ради для встановлення можливості подальшого проходження публічної служби.
50. Наведене свідчить, що протягом трьох місяців після повернення в Україну позивач не з`являлась за місцем роботи, а також не зверталась з будь-якими письмовими заявами та зверненнями до Юридичного департаменту Одеської міської ради щодо врегулювання процесу проходження нею публічної служби.
51. При цьому відсутні докази, що підтверджують факт перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності, а також будь-які інші докази, які б підтверджували поважність відсутності позивача на роботі у період з 14 серпня 2022 року по 16 листопада 2022 року.
52. Крім того, як вбачається з наданих позивачем пояснень, після повернення в Україну вона перебувала у м. Києві та не бажала повертатися до м. Одеси.
53. Водночас перебування будь-якої особи на всій території України, починаючи з 24 лютого 2022 року, не може вважатись безпечним та несе значну кількість ризиків для життя та здоров`я такої особи.
54. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач мав усвідомлювати факт перебування у триваючих трудових відносинах з Юридичним департаментом Одеської міської ради, а також те, що позивач є посадовою особою органу місцевого самоврядування, а як наслідок має виконувати свої посадові обов`язки, дотримуватись правил трудового розпорядку, а у випадку відсутності на роботі повідомляти свого роботодавця про причини відсутності на робочому місці.
55. Водночас варто зауважити, що позивач обіймала посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради та у період з лютого по червень 2022 року в Україні тимчасово призупинено роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
56. Натомість, починаючи з червня 2022 року, в Україні відновлено роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому проходила службу позивач, мав змогу виконувати покладені на нього функції.
57. Наведене в сукупності свідчить, що перебування позивача у м. Києві після повернення в Україну, не є поважною причиною для прогулу, без врегулювання позивачем процесу проходження публічної служби з роботодавцем у передбаченому чинним законодавством порядку, навіть в умовах триваючої збройної агресії проти України.
58. При цьому з аналізу наведених вище правових норм висновується, що працівникам, зокрема, які виїхали за межі території України або набули статусу внутрішньо переміщеної особи, за їх заявою, в обов`язковому порядку мають надаватись відпустки без збереження заробітної плати, можуть надаватись щорічні відпустки, або з такими працівниками може призупинятись дія трудового договору, а відтак пропозиція роботодавця щодо надання відпустки без збереження заробітної плати не є примусом, як це вважає позивач.
59. Разом з цим за умови функціонування Юридичного департаменту Одеської міської ради, а також наявності в останнього потреби в працівниках, відповідач не зобов`язаний переводити своїх працівників в простій лише за одностороннім бажанням працівника, тим паче враховуючи, що в період перебування позивача в Україні та небажання повертатись до м. Одеса, інші працівники Юридичного департаменту Одеської міської ради, які продовжили виконувати свої посадові обов`язки в умовах дії воєнного стану, перебували в обмеженому становищі в порівнянні з позивачем, яка не виконувала своїх посадових обов`язків.
60. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність позивача на роботі у зазначений період, що супроводжувався небажанням позивача подавати своєму роботодавцю будь-які заяви та звернення для врегулювання процесу проходження ним публічної служби, не є наслідком існування обставин непереборної сили.
61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вперше позивач звернулась до Юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою 16 листопада 2022 року, в якій надала пояснення щодо відсутності на роботі з 01 квітня 2022 року та в якій містилось прохання щодо надання можливості виходу на роботу та стосовно повідомлення позивачу дати виходу на роботу.
62. Своєю чергою роботодавцем запрошено позивача на 01 грудня 2022 року для надання пояснень та доказів щодо відсутності на роботі, а також для ознайомлення зі складеними актами про відсутність позивача на роботі.
63. Наведене свідчить, що починаючи з 16 листопада 2022 року, тобто з дня звернення із заявою, позивач фактично також не виконувала своїх посадових обов`язків, водночас дійсно бажала повернутися до роботи та вчиняла активні дії.
64. Натомість, враховуючи загальну тривалість прогулу позивача, а також вищеописані обставини та причини такого прогулу, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вчинені позивачем дії з 16 листопада 2022 року не можуть легалізувати її відсутність на роботі у попередні періоди, а також свідчити про повноцінне виконання ним своїх посадових обов`язків у вказаному періоді.
65. Тож варто констатувати, що відсутність позивача на роботі є триваючим порушенням трудової дисципліни, яке розпочалось ще з 01 квітня 2022 року.
66. Верховний Суд також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що визначення в оскаржуваному розпорядженні усього періоду прогулу позивача, який охопив більш ніж 6-місячний період до дня звільнення позивача, не є порушенням частини другої статті 148 КЗпП України, остільки достатньою тривалістю прогулу працівника для його звільнення є 3 години.
67. Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 639/2672/22, де Суд не визнав у якості поважної причини для відсутності на роботі факт перебування особи за кордоном, в умовах триваючої військової агресії проти України та дії воєнного стану в Україні. При цьому, особу, яка виїхала за кордон з початком військової агресії проти України та не з`являлась на роботі з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, правомірно звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
68. Варто зазначити, що застосування правових позицій Верховного Суду має здійснюватися на підставі ретельної оцінки обставин справи. Висновки ж Верховного Суду, викладені у постановах: від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17; від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц; від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17; від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19; від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17; від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20; від 12 квітня 2023 року у справі № 711/5593/21; від 26 червня 2019 року у справі № 572/2941/160ц; від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18; від 21 грудня 2022 року у справі № 299/2706/20, на які посилається автор касаційної скарги, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, а відтак не підлягають застосуванню.
69. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
70. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
71. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
72. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 420/645/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Б. Прокопенко