№ 420/7869/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 420/7869/21

адміністративне провадження № К/990/1469/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року (суддя Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2021 року (головуючий суддя Градовський Ю.М., судді: Крусян А.В., Яковлєв О.В.) у справі №420/7869/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо залишення без виконання заяви,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС в Одеській області щодо залишення без виконання заяви ОСОБА_1 від 25 травня 2020 року №52284/Т/15-32 про повернення податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 78826,70 грн;

зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 сплаченого до місцевого бюджету міста Одеси податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 78826,70 грн та подати висновок до відповідного органу Державної казначейської служби України, що здійснює обслуговування місцевого бюджету м. Одеси.

Позов мотивований тим, що позивачем помилково сплачено податок на доходи фізичних осіб до місцевого бюджету міста Одеси при відчуженні 1/2 частини квартири, оскільки квартира перебувала у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 більше 3 років, а саме з 11 червня 2007 року (дата реєстрації права власності), відчуження належної ОСОБА_1 частини квартири є його першим та єдиним відчуженням об`єкта нерухомості у 2020 році, відтак згідно приписів п. 172.1 ст. 172 ПК України ОСОБА_1 не повинен був сплачувати податок на доходи фізичних осіб, отриманий від продажу частини квартири.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 28 квітня 2020 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивачем продано частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить продавцю на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 522/12362/18, провадження № 22-ц/813/1419/20.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС в Одеській області із заявою про повернення помилково зарахованих до бюджету коштів у розмірі 78826,70 грн згідно квитанції №28-266338/1 від 28 квітня 2020 року як податок на доходи фізичних осіб, сплачений при відчуженні частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу від 28 квітня 2020 року: код класифікації доходів бюджету - 11010501; бюджетний рахунок, на який перераховано кошти - UA 238999980333159338000015008, код ЄДРПОУ територіального органу Казначейства, на ім`я якого відкрито рахунок, - УК у м. Одесі/Приморський район/11010501; МФО 899998.

До вказаної заяви позивачем додано: копії паспорту та довідки про РНОКПП ОСОБА_1 ; копію квитанції № 28-266338/1 від 28 квітня 2020 року, копію договору купівлі-продажу від 28 квітня 2020 року; копію постанови Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 522/12362/18.

18 грудня 2020 року представником позивача направлено до Головного управління ДПС в Одеській області адвокатський запит щодо стану розгляду заяви позивача від 22 травня 2020 року.

21 грудня 2020 року (вих. № 74) представником позивача надано до Головного управління ДПС в Одеській області доповнення до вищевказаного запиту.

24 грудня 2020 року (вих. № 23027/10/15-32-04-06-19) Головним управлінням ДПС в Одеській області за результатами розгляду вищевказаного адвокатського запиту повідомлено, що з урахуванням приписів ст. 331 ЦК України, якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору купівлі-продажу від 28 квітня 2020 року, який засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 зареєстроване 15 квітня 2020 року (реєстраційний номер 207115555110). З урахуванням викладеного умова перебування такого майна у власності понад три роки не виконана, отже заява від 22 травня 2020 року №52284/Т/15-32 ОСОБА_1 про повернення податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 78826,70 грн залишена без виконання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий орган правомірно дійшов висновку, що вимоги п.172.1 ст.172 ПК України в частині звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб на позивача не поширюються, оскільки позивачем не дотримано умови щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки.

Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі ОСОБА_1 зазначає пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 щодо застосування норми ст.392 ЦК України. Поряд з наведеним скаржник також вважає відсутнім висновок Верховного Суду щодо застосування п.172.1 ст. 172 ПК України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що оскільки 8 червня 2007 року (з моменту її придбання спільно з його колишньою дружиною ОСОБА_2 ) він набув права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку із чим він в силу п.172.1 ст.172 ПК України звільнений від сплати спірного податку.

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу відповідач не скористався, що не перешкоджає її касаційному перегляду.

26 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з метою перевірки доводів позивача.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Положення Податкового кодексу України (далі - ПК України) регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами пп.43.1, 43.2, 43.3 ст.43 ПК України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст.301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або на єдиний рахунок або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Згідно пп.14.1.115, 14.1.182 п.14.1 ст.14 ПК України, як надміру сплачені грошові зобов`язання розуміють суму коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату, так і помилково сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов`язань.

У відповідності до п.164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням п.164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п.177.2 ст.177 та п.178.3 ст.178 цього Кодексу.

Згідно пп.164.2.4 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями ст.172-173 цього Кодексу.

Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна регламентований ст.172 ПК України.

У відповідності до п.172.1 ст.172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об`єкт незавершеного будівництва таких об`єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст.121 ЗК України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

Згідно з абз.1 п.172.3 п.172.3 ст.172 ПК України, дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону, та зареєстрованої в єдиній базі даних звітів про оцінку.

Приписами п.172.5, 172.8 ст.172 ПК України визначено, що сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи:

а) особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

б) особою, у власності якої перебував об`єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов`язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об`єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.

Положеннями п.172.4 ст.172 ПК України встановлено, що під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності електронної довідки про оціночну вартість такого об`єкта нерухомості або звіту про оцінку, зареєстрованого відповідно до п.172.3 цієї статті, та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору і вносить до Єдиної бази інформацію про ціну договору купівлі-продажу.

Нотаріус щокварталу в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку, подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про посвідчені ним протягом звітного кварталу договори купівлі-продажу (міни) між фізичними особами, включаючи інформацію про ціну таких договорів та розмір сплаченого податку у розрізі кожного договору.

При цьому, особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються цивільним законодавством.

Так, у відповідності до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.2 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч.2 ст.328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч.1 ст.346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч.3,4 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Положеннями ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004р. за №1952-IV регулюються відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Так, згідно із п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 28 квітня 2020 року, ОСОБА_1 відчужено 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить продавцю на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 522/12362/18. При цьому, право власності за позивачем на вищевказану квартиру було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 квітня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2071155551101, номер запису про право власності: 36289268, підстава для державної реєстрації права власності - постанова Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі №522/12362/18, провадження № 22-ц/813/1419/20, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Суди врахували, що при вирішенні справи №522/12362/18 встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя. Тобто зазначена квартира була спільною власністю двох осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Також суди встановили, що 29 січня 1997 року по 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_2 8 червня 2007 року ОСОБА_2 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровано право власності за ОСОБА_2 . Під час апеляційного розгляду, представник позивача зазначав, що ОСОБА_1 надавав згоду на придбання вказаної квартири. Проте, належних письмових доказів, які б підтверджували чи спростовували вказане, позивачем та його представником до суду апеляційної інстанції надано не було. Також, під час апеляційного розгляду представником позивача не підтверджено наявність запису в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно про те, що майно (спірна квартира) є спільною сумісною власністю подружжя.

Суди встановили, що 8 червня 2007 року ОСОБА_1 набув права спільної часткової власності на вказану квартиру одночасно та спільно з ОСОБА_2 та вказане квартира була спільною сумісною власністю подружжя.

13 лютого 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, вказане підтверджується матеріалами справи та самим позивачем.

В подальшому, ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, в якому просив поділити спільну сумісну власність, зокрема, просив поділити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках між ним та колишньою дружиною. Постановою Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі за №522/12362/18, було визнано, зокрема, за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1,2 ст.372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За правилами ч.3 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно ч.3 ст.364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що після визначення часток у праві власності на спільне майно у кожного із подружжя виникає нове право - на певну частку у праві спільної часткової власності. Тобто, право спільної сумісної власності, що належало кожному з подружжя, перетворюється на нове право на частку у спільному майні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що з моменту прийняття Одеським апеляційним судом рішення у справі за №522/12362/18 та виділення кожному із подружжя частки у спільній сумісній власності, у позивача припинилося право спільної сумісної власності на вищезазначену квартиру.

Також суди відзначили, що момент виникнення права кожного з подружжя на частку у праві власності визначається з дня державної реєстрації такої частки нерухомого майна за кожним із подружжя.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 набув права власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 з моменту його державної реєстрації, тобто з 15 квітня 2020 року, оскільки після поділу 1/2 частина вказаної квартири стала окремим об`єктом, яке в подальшому 28 квітня 2020 року реалізував покупцю ОСОБА_3 , а тому, позивач під час реалізації зазначеного майна повинен був сплатити відповідний податок, оскільки ним не дотримано умови щодо перебування такого майна у власності понад три роки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18, на неврахування якої посилається скаржник, серед іншого, сформувала наступний висновок: відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

Однак, цей висновок не свідчить про те, що 8 червня 2007 року (момент придбання позивачем спільно з його колишньою дружиною ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 ) у нього виникло право власності на вищезазначену квартиру, оскільки, як вже зазначалось, момент виникнення права кожного з подружжя на частку у праві власності визначається з дня державної реєстрації такої частки нерухомого майна за кожним із подружжя, а тому, оскільки ОСОБА_1 набув права власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 лише 15 квітня 2020 року (з моменту його державної реєстрації), не можна вважати, що позивачем дотримано умови щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки.

Реалізуючи мету, з якою касаційне провадження було відкрито у цій справі, колегія суддів формулює такий правовий висновок. За змістом норм ст. 172 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу ( обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року квартири та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не оподатковується. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в п.172.1 ст. 172 Податкового кодексу України підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п.167.2 ст. 167 Податкового кодексу України. Оскільки, об`єкт нерухомості, а саме 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за позивачем 15 квітня 2020 року, тобто на момент продажу перебував у його власності менше 3-х років, підстав для повернення сплаченого ним податку відсутні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком попередніх інстанцій про відмову у задоволенні адміністративного позову, оскільки податковий орган правомірно дійшов висновку, що вимоги п.172.1 ст.172 ПК України в частині звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб на позивача не поширюються, оскільки позивачем не дотримано умови щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки.

З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що в межах даної справи оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі яких суди встановили обставини у справі, відповідає правилам оцінки доказів, зокрема правилам оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться у касаційній скарзі, правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2021 року у справі №420/7869/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва