ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа №420/822/21
адміністративне провадження № К/9901/40712/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/822/21
за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді Зуєвої Л.Є., суддів - Коваля М.П., Кравця О.О.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1;
- визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо направлення до Державної прикордонної служби України доручення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 та рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року;
- стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоди, заподіяну йому протиправними діями Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в сумі 500000 гривень.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що 31 липня 2020 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в ППР «Бориспіль» окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державною прикордонною службою України було відмовлено у в`їзді в Україну у зв`язку з невиконанням умов перетину кордону України, передбачених статтею 8 Закону України «Про прикордонний контроль», оскільки згідно з інформацією, яка містилася у базах даних відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 було доручення уповноважених державних органів України про заборону в`їзду в Україну.
3. Указав, що співробітники відділу прикордонної служби повідомили, що таке рішення було прийнято Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області. Разом з тим, законних підстав для заборони в`їзду громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в Україну не існувало.
4. Указав, що рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року не відповідає вимогам Порядку №280. Необґрунтованість та протиправність рішення підтверджується також його достроковим зняттям з контролю органом Держприкордонслужби, яке могло відбутися виключно на підставі відповідного повідомлення про його відкликання.
5. Звертав увагу на те, що внаслідок відмови у перетині кордону на підставі протиправного рішення відповідача, позивач був змушений протягом майже 2 місяців знаходитися у Туреччині, що призвело до значних для нього незручностей, стурбованості, занепокоєння та тривоги. Його нормальні життєві зв`язки були порушені через неможливість продовження звичайного для нього життя. Тривале незаплановане та вимушене перебування в іншій країні внаслідок протиправних дій відповідача призвело до негативних емоцій та душевних страждань, як наслідок йому заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінював в 500000 грн 00 коп. Крім того, позивач повідомив, що йому була заподіяна матеріальна шкода.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції установив, що згідно копії доручення №7401.3-140/7401.3.01-17 від 06 лютого 2020 року, наданої до суду Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням ДМС України у Чернігівській області заборонено в`їзд в Україну терміном на три роки громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 02 лютого 2016 року (том 1, а.с.100).
8. Згідно копії рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року, наданої до суду Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням ДМС України у Чернігівській області заборонено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 02 лютого 2016 року, місце проживання Об`єднані арабські Емірати, в`їзд в Україну терміном на 3 роки (том 1, а.с.101).
9. Суд відмітив, що відповідач, суб`єкт владних повноважень, заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_1 не приймалось та доручення від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 до Державної прикордонної служби не направлялось.
10. Так, відповідачем повідомлено, що за обліками Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оскаржуване рішення не значиться, рішення про заборону в`їзду в Україну стосовно позивача відповідачем не приймалось та до Державної прикордонної служби України не направлялось, документ за вихідним номером №7401.3-140/7401.3-17 та №7401.3-140/7401.3.01-17 не існує.
11. Згідно листів Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 03 серпня 2020 року, від 07 вересня 2020 року рішення про заборону в`їзду в Україну стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 не приймалось (том 1, а.с.45,46).
12. Указана інформація також підтверджується листами Державної міграційної служби України від 01 вересня 2020 року, від 11 вересня 2020 року (том 1, а.с.56-57).
13. За інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України доручення від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3.01-17 надійшло поштою. Відповідно до розділу ІІІ пункту 150 Інструкції №55 поштовий конверт в якому надійшли документи не зберігся (том 1, а.с.17,50).
14. Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на відсутність конверту, у якому надійшов лист №7401.3-140/7401.3 від 06 лютого 2020 року, відсутня можливість достеменно установити адресу особи, яка відправила документи, дату та час відправлення, ідентифікувати пункт відправлення та відстежити яка саме особа та з якого поштового відділення здійснила відправку зазначеного листа.
15. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття відповідачем, Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області, рішення від 06 лютого 2020 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, та направлення до Державної прикордонної служби України доручення УДМС України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 та рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року.
16. Суд установив, що станом на дату звернення до суду та вирішення справи в суді, заборона в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 знята.
17. Зазначив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
18. Водночас, з огляду на те, що станом на дату звернення до суду та вирішення справи в суді, заборона в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 знята, суд дійшов висновку, що стверджувальне порушення прав позивача є не обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
19. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
20. Суд апеляційної інстанції установив, що оскаржуване рішення містить недостовірну інформацію щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію та така інформація спростовується відповіддю Головного управління ДМС України в Одеській області від 11 серпня 2020 року №5100.5.3-8336/51.1-20, наданою на адвокатський запит представника позивача.
21. Із зазначеного листа судом установлено, що посвідка видана ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16 травня 2013 року є дійсною.
22. Однак, на виконання доручення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області у Чернігівській області від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 31 липня 2020 року було відмовлено у в`їзді в Україну.
23. Суд зазначив, що супровідний лист та доручення підписані начальником Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області К.В. Лук`янець; додаток до доручення - рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року підписане заступником начальника відділу - завідувачем сектору організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області В.О. Бабак та затверджено за підписом начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області К.В. Лук`янець.
24. Під час розгляду справи у суді відповідач надав суду електронні докази відсутності відправки доручення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06 березня 2020 року на адресу Державної прикордонної служби, що, на думку відповідача, доводить обставини не вчинення Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області протиправних дій та не прийняття оскаржуваного рішення.
25. Однак судова колегія не взяла цей доказ до уваги, оскільки паперові ксерокопії скріншотів електронного журналу реєстрації вихідної кореспонденції не є належними доказами.
26. Суд апеляційної інстанції вирішив, що сукупність таких обставин у цій справі як, відсутність конверту, у якому надійшов лист №7401.3-140/7401.3 від 06 лютого 2020 року до Державної прикордонної служби та порушенням відповідачем порядку надання електронних доказів, унеможливлює установлення факту вчинення або не вчинення Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області дій щодо направлення оскаржуваного рішення до Державної прикордонної служби України та не дає можливості достеменно установити адресу особи, яка його відправила, дату та час відправлення, ідентифікувати пункт відправлення та відстежити, яка саме особа та з якою поштового відділення здійснила відправку зазначеного листа, з огляду на зазначене позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо направлення до Державної прикордонної служби доручення від 06 лютого 2020 року задоволенню не підлягають.
27. Водночас, колегія суддів установила, що Державна прикордонна служба України виконувала доручення саме Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, яке було отримано поштою разом з рішенням про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року, які за своєю формою та оформленням відповідали нормам законодавства, містили дату, номер, печатку, підпис відповідальної особи та були викладені на фірмовому бланку відповідача, а тому у третьої особи були відсутні підстави щодо не виконання такого доручення та, як наслідок, відмова громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в перетині державного кордону України була обумовлена саме виконанням Державною прикордонною службою України доручення щодо заборони йому в`їзду в Україну.
28. Суд зазначив, що необґрунтованість та протиправність оскаржуваного рішення підтверджується також достроковим зняттям його з контролю органом Держприкордонслужби, оскільки згідно даних Адміністрації Державної прикордонної служби України інформація стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , була вилучена з відповідних баз даних Державної прикордонної служби України (достроково припинено виконання доручення).
29. Указав, що листом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 14 вересня 2020 року №7401.5-3-6123/74.1-20, який як зазначає представник Адміністрації Державної прикордонної служби України слугував підставою для вилучення інформації стосовно позивача, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повідомило, що рішення про заборону в`їзду в Україну стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не приймалось; доручення щодо заборони в`їзду в Україну стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за реєстраційним номером від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 не направлялось; реєстраційний номер документа від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 в Управлінні Державної міграційної служби України в Чернігівській області не існує, у зв`язку з чим в Управління відсутня правова можливість здійснити заходи, визначені пунктом 16 Порядку №280 (том 2, а.с.159-160).
30. Суд зазначив, що фактично у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України була зареєстрована інформація про заборону в`їзду в Україну строком на три роки стосовно позивача - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року було реалізовано та мало певні юридичні наслідки у вигляді відмови 31 липня 2020 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у в`їзді в Україну.
31. Лист Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 14 вересня 2020 року №7401.5-3-6123/74.1-20 не є повідомленням про відкликання доручення, в розумінні пункту 16 Порядку №280, та не є рішенням про скасування заборони в`їзду в Україну позивачу, у зв`язку з чим на думку суду апеляційної інстанції висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем порушення його прав та законних інтересів є помилковим, оскільки у даному випадку діє презумпція того, що документи складені на бланку відповідача, підписані його керівником та скріплені гербовою печаткою відповідача є законними. Крім того зазначив, що законодавство не пов`язує справжність або дійсність документу з наявністю або відсутністю його реєстрації в будь-якій системі документообігу органу владних повноважень.
32. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вирішив, що відповідач не надав суду допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що ним не приймалося рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року, а тому з огляду на презумпцію законності і правильності змісту документів, які приймаються суб`єктами владних повноважень, до яких відноситься відповідач, керуючись принципом верховенства права, передбаченого статтею 6 КАС України, позовні вимоги підлягають задоволенню у частині визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 02 червня 2020 року.
33. Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначив, що до відкриття провадження у справі та під час розгляду справи у суді, у передбачений законом спосіб не установлено винних осіб, які вчинили протиправні дії щодо направлення до Державної прикордонної служби України доручення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року та прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року, які спричинили порушення прав та інтересів позивача щодо в`їзду в Україну, а тому суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є передчасними та задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
34. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції у листопаді 2021 року Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року .
35. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
36. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального законодавства, які стосуються обов`язку доказування, а саме частини другої статті 77 та пункту 5 частини п`ятої статті 160 КАС України у правовідносинах, в яких позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, однак відповідач не має на меті доводити правомірність оскаржуваного рішення, оскільки заперечує сам факт його прийняття.
37. Указує, що суд апеляційної інстанції не здійснив належним чином установлення наявності чи відсутності такого факту, як прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
38. Переконує, що суд не дослідив належним чином матеріали, надані Державною прикордонною службою України, а саме копії листа №7401.3-140/7401.3-17 від 06 лютого 2020 року та доручення №7401.3-140/7401.3.01-17 від 06 лютого 2020 року, зі змісту яких вбачається, що вони містять певні номери, що свідчить про можливість перевірити наявність чи відсутність документів з такими ж реєстраційними номерами в Управлінні Державної міграційної служби України в Чернігівській області.
39. Зазначає, що зауваживши про формальну відсутність в процесуальних документах відповідача інформації про наявність оригіналів поданих у паперових копіях електронних доказів, а саме скріншотів власного електронного журналу, які підтверджують відсутність в системі електронного документообігу номерів оскаржуваних документів, суд апеляційної інстанції, незважаючи на важливість такої інформації для правильного вирішення справи, не запропонував відповідачу надати ці докази додатково з урахуванням висновків суду.
40. Вважає, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідач повинен був надати докази того, що ним не приймалось оскаржуване рішення є помилковими, оскільки суперечать змісту частини другої статті 77 КАС України, яка встановлює обов`язок доказування для суб`єкта владних повноважень лише щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але не стосовно того, що ним певне рішення не приймалось.
41. Переконує, що припинення виконання Державною прикордонною службою України доручення щодо заборони в`їзду в Україну позивачу відбулося не на підставі повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про його відкликання, як це мало б відбутись якби це доручення Управлінням дійсно приймалось, а після отримання листа Управління, з якого вбачається, що Державна прикордонна служба України виконувала неіснуюче доручення про заборону в`їзду в Україну позивачу, до якого відповідач не має жодного стосунку.
42. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для скасування постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позиція інших учасників справи
43. 14 грудня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому він заперечив проти її задоволення, підтримав висновки суду апеляційної інстанції та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
44. 09 листопада 2021 року до касаційного суду надійшла скарга Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.
45. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2021 року для розгляду справи №420/822/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
46. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №420/822/21 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
47. Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року адміністративну справу №420/822/21 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
48. Судами попередніх інстанцій установлено, що 31 липня 2020 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в ППР «Бориспіль» окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ДПС України було відмовлено у в`їзді в Україну у зв`язку з нібито невиконанням ним умов перетину кордону України, передбачених статтею 8 Закону України «Про прикордонний контроль», оскільки згідно з інформацією, яка містилася в базах даних Держприкордонслужби, відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , було доручення уповноважених державних органів України про заборону в`їзду в Україну.
49. Підставою для відмови у перетині державного кордону України стала наявність щодо ОСОБА_1 рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну, яке було прийняте Управлінням Державної міграційної служби України у Чернігівській області.
50. 03 серпня 2020 року представник позивача звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області з відповідним адвокатським запитом.
51. У відповіді на указаний адвокатський запит Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області повідомило, що не приймало рішень про заборону в`їзду в Україну щодо громадянина Російської Федерації ОСОБА_1.
52. 21 серпня 2020 року представник позивача звернулася з адвокатським запитом до Державної прикордонної служби України про надання інформації стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , у відповідь на який було повідомлено, що Державною прикордонною службою України виконується доручення Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 щодо заборони йому в`їзду в Україну до 06 лютого 2023 року.
53. Адміністрацією Державної прикордонної служби України долучено до матеріалів справи копію листа №7401.3-140/7401.3 від 06 лютого 2020 року, до якого додано доручення Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області №7401.3-140/7401.3.01-17 від 06 лютого 2020 року та рішення про заборону в`їзду в України від 06 лютого 2020 року (том 1, а.с.99-101).
54. Згідно копії доручення №7401.3-140/7401.3.01-17 від 06 лютого 2020 року Управлінням Державної міграційної служби України у Чернігівській області заборонено в`їзд в Україну терміном на три роки громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 02 лютого 2016 року (том 1, а.с.100).
55. Згідно копії рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року, Управлінням Державної міграційної служби України у Чернігівській області заборонено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 02 лютого 2016 року, місце проживання Об`єднані арабські Емірати, в`їзд в Україну терміном на 3 роки (том 1, а.с.101).
56. При цьому відповідачем повідомлено, що за обліками Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області оскаржуване рішення не значиться, рішення про заборону в`їзду в Україну стосовно позивача ним не приймалось та до Державної прикордонної служби України не направлялось, документи за вихідним номером №7401.3-140/7401.3-17 та №7401.3-140/7401.3.01-17 не існують.
57. Однак, незважаючи на нібито відсутність відносно нього рішень про заборону в`їзду в Україну позивач був позбавлений можливості в`їзду в Україну, яка є місцем його постійного проживання майже двох місяців, а тому звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
58. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
59. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 25 листопада 2021 року слідує, що провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
60. Переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
61. Приписами частини другої статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
62. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
63. Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.
64. За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
65. Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.
66. Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється, визначено Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235.
67. Відповідно до пункту 3 Інструкції №1235 (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
68. Згідно з пунктом 4 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою:
а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;
б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;
в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;
г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;
ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.
69. Відповідно до пункту 5 Інструкції №1235 після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), у якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
70. Згідно з пунктами 6-8 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції. Рішення про заборону в`їзду в Україну особі підписується керівником структурного підрозділу апарату ДМС, начальником управління (відділу) міграційної роботи ГУДМС, УДМС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і затверджується: в апараті ДМС - Головою, першим заступником або заступником; у головних управліннях, управліннях ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - начальником відповідного ГУДМС, УДМС, його першим заступником або заступником.
ДМС або її територіальний орган, який готував рішення про заборону в`їзду в Україну особі, у триденний строк надсилає засвідчену копію такого рішення разом з дорученням щодо заборони в`їзду в Україну особі до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України, розташованого: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, оформленого відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280 «Про затвердження Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
71. Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №280 (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважені державні органи під час надання, а Держприкордонслужба під час виконання доручень керуються Конституцією та законами України і цим Порядком. Доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом. Доручення надсилаються на адресу органу Держприкордонслужби, визначеного Адміністрацією Держприкордонслужби. Уповноважені державні органи можуть надавати доручення щодо, зокрема, заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.
72. Згідно з пунктами 6-8 Порядку №280 доручення оформляються на бланку за формою згідно з додатком за підписом, зокрема, Голови ДМС або його заступників, начальників головних управлінь, управлінь ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі або їх заступників. У дорученні його ініціатором зазначаються такі відомості про особу: громадянство (підданство); прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян України - українською мовою, для іноземців та осіб без громадянства - латиницею); дата народження (день, місяць, рік); стать; місце проживання; серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий. Доручення оформляються стосовно однієї особи із зазначенням на відповідному бланку лише одного з видів доручень, передбачених у пункті 5 цього Порядку.
73. Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку №280 доручення, що надійшли до органу Держприкордонслужби, беруться ним на контроль не пізніше наступного дня після їх надходження. Доручення беруться на контроль на строк, зазначений у дорученні, з дня надходження до органу Держприкордонслужби. Доручення, що надаються згідно з абзацом другим пункту 5 цього Порядку, беруться на контроль не більш як на строк, визначений у Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
74. Згідно з пунктами 16, 17 Порядку №280 доручення достроково знімається з контролю органом Держприкордонслужби у разі надходження повідомлення про його відкликання за підписом посадової особи, яка підписала доручення, або посадової особи вищого рівня, зазначеної у пунктах 6 і 7 цього Порядку, або коли протягом п`яти діб до органу Держприкордонслужби не надійшов оригінал доручення, поданого згідно з пунктом 11 цього Порядку. Виконання доручень здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби під час проведення перевірки документів осіб на право в`їзду в Україну або виїзду з України.
75. Разом з тим, рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону (частина третя статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
76. Приписам статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» кореспондують норми Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05 грудня 2011 року №946, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1564/20302 (далі - Інструкція №1564/20302).
77. Так, за змістом пунктів 3.1-3.3 розділу IIІ Інструкції №1564/20302 (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів (далі - старший зміни) складається довідка. У довідці зазначаються: а) відомості про особу за такими обов`язковими реквізитами: «Громадянство», «Прізвище, ім`я особи», « Стать », «Дата народження» (день, місяць та рік), «Вид документа» (паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), «Серія, номер документа». Реквізит «Прізвище, ім`я особи» повинен зазначатися літерами верхнього регістру (великими літерами) у називному відмінку: для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь (залежно від виду документа) - латинськими або російськими літерами; для іноземців та осіб без громадянства інших держав - тільки латинськими літерами; б) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду; в) у чому саме полягають діяння, які є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду, зокрема: обставини і характер вчинення особою діяння; результати досліджень паспортних документів такої особи чи візи; г) термін заборони в`їзду в Україну особі, визначений відповідно до пункту 2.3 розділу II цієї Інструкції. До довідки додаються копії сторінок паспортного документа особи, які містять фотокартку або інше зображення обличчя особи та відомості про неї («Громадянство», «Прізвище, ім`я особи», « Стать », «Дата народження» (день, місяць та рік)), копії протоколів, постанов про вчинення особою адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 185-10 202 203 204-1 204-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за наявності), віз або відміток уповноважених державних органів та результатів їх досліджень, пояснення свідків, витяги з баз даних про осіб, які перетнули державний кордон. На підставі відомостей, викладених у довідці, старшим зміни готується постанова про заборону в`їзду в Україну, яка складається у двох примірниках, які підписуються старшим зміни.
78. Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 лютого 2020 року на адресу Головного центру обробки спеціальної інформації поштою надійшло доручення Управління ДМС України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року №7401.3- 140/7401.3-17 (том 1, а.с.100), яке було зареєстровано за №0.184-6405/0/4-20.
79. До доручення було додано рішення Управління ДМС України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року про заборону в`їзду в Україну (том 1, а.с.101), у якому містилась інформація про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію.
80. Супровідний лист та доручення підписані начальником Управління ДМС України в Чернігівській області К.В. Лук`янець; додаток до доручення - рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року підписане заступником начальника відділу - завідувачем сектору організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Управління ДМС України в Чернігівській області В.О. Бабак та затверджено підписом начальника Управління ДМС України в Чернігівській області К.В. Лук`янець.
81. На виконання указаного доручення громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 31 липня 2020 року відмовлено у в`їзді в Україну (том 1, а.с.22-23).
82. Суд апеляційної інстанції установив, що доручення оформлене згідно з вимогами Порядку №280.
83. Також суд установив, що рішення про заборону в`їзду містить недостовірну інформацію щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію та така інформація спростовується відповіддю Головного управління ДМС України в Одеській області від 11 серпня 2020 року №5100.5.3-8336/51.1-20 (том1, а.с.53).
84. Із зазначеного листа установлено, що посвідка видана ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16 травня 2013 року є дійсною.
85. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Державна прикордонна служба України виконувала доручення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, яке отримано поштою разом з рішенням про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року, які за своєю формою та змістом відповідали нормам законодавства, містили дату, номер, печатку, підпис відповідальної особи та були викладені на фірмовому бланку відповідача, а тому у третьої особи були відсутні підстави для невиконання такого доручення. Як наслідок відмова громадянину РФ ОСОБА_1 у перетині державного кордону України була обумовлена саме виконанням Державною прикордонною службою України доручення щодо заборони йому в`їзду в Україну.
86. Суд вирішив, що необґрунтованість та протиправність оскаржуваного рішення підтверджується також достроковим зняттям його з контролю органом Держприкордонслужби, оскільки згідно даних Адміністрації Державної прикордонної служби України інформація стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , була вилучена з відповідних баз даних Державної прикордонної служби України (достроково припинено виконання доручення).
87. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з листа Управління ДМС України в Чернігівській області від 14 вересня 2020 року №7401.5-3-6123/74.1-20, який, як зазначив представник Адміністрації Державної прикордонної служби України, слугував підставою для вилучення інформації стосовно позивача, вбачається, що Управління ДМС України в Чернігівській області повідомило, що рішення про заборону в`їзду в Україну стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не приймалось; доручення щодо заборони в`їзду в Україну стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за реєстраційним номером від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 не направлялось; реєстраційний номер документа від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 в Управлінні ДМС України в Чернігівській області не існує, у зв`язку з чим в Управління відсутня правова можливість здійснити заходи, визначені пунктом 16 Порядку №280 (том 2, а.с.159-160).
88. Суд констатував, що у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України була зареєстрована інформація про заборону в`їзду в Україну строком на три роки стосовно позивача - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , таке рішення було реалізовано та мало певні юридичні наслідки у вигляді відмови 31 липня 2020 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у в`їзді в Україну.
89. Суд вирішив, що у даному випадку діє презумпція того, що документи складені на бланку відповідача, підписані його керівником та скріплені гербовою печаткою відповідача є законними. Крім того законодавство не пов`язує справжність або дійсність документу з наявністю або відсутність його реєстрації в будь-якій системі документообігу органу владних повноважень.
90. Колегія суддів звернула увагу на те, що під час розгляду справи судом як першої, так і апеляційної інстанції відповідачу було запропоновано проведення судових почеркознавчої та технічної експертиз бланків, підпису начальника Управління ДМС України у Чернігівській області К.В. Лук`янець та гербової печатки Управління ДМС України в Чернігівській області.
91. Однак, відповідач не заявив таке клопотання, посилаючись на відсутність коштів, не надав суду допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що ним не приймалося рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року, тому з огляду на презумпцію законності і правильності змісту документів, які приймаються суб`єктами владних повноважень, до яких відноситься відповідач, керуючись принципом верховенства права, передбаченого статтею 6 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у частині визнання протиправним та скасування рішення Управління ДМС України у Чернігівській області від 02 червня 2020 року.
92. Відповідач, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови у цій частині указує, що йому не надходили пропозиції від судів попередніх інстанцій про проведення судових почеркознавчої та технічної експертиз бланків, підпису начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області К.В. Лук`янець та гербової печатки Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.
93. Переконує, що суд апеляційної інстанції повинен був узяти до уваги винятковість правовідносин у даній справі та застосувати пункт 5 частини п`ятої статті 160 КАС України, яка передбачає обов`язок позивача зазначити у позовній заяві докази, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, що дало б підстави дійти висновку, що позивачем не доведено факту прийняття Управлінням ДМС України в Чернігівській області оскаржуваного рішення, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
94. Оцінивши доводи скаржника Суд зазначає таке.
95. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
96. Статтею 19 Конституції України зокрема передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
97. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
98. Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
99. Однак, Суд звертає увагу на те, що особливістю адміністративного судочинства є те, що з одного боку - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України), водночас - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (абзац перший частини другої статті 77 КАС України).
100. Така «презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень» покликана урівноважити процесуальні можливості позивачів - фізичних та юридичних осіб, яким в адміністративній справі протистоїть відповідач - суб?єкт владних повноважень.
101. Суд зазначає, що відповідно до копії фонограми судового засідання у П`ятому апеляційному адміністративному суді від 06 жовтня 2021 року представник відповідача повідомив суду про те, що, на його думку, саме представник позивача мав провести указані експертизи з метою з`ясування справжності оскаржуваного рішення, доручення №7401.3-140/7401.3.01-17 та супровідного листа №7401.3-140/7401.3-17.
102. Однак, з урахуванням наведених норм КАС України обов`язок довести факт неприйняття відповідачем оскаржуваного рішення про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну від 06 лютого 2020 року покладено саме на Управління ДМС України в Чернігівській області.
103. Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем усіх можливих дій щодо з`ясування обставин, що призвели до порушення законних прав та інтересів громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , а також для установлення осіб, винних у вчиненні протиправних дій, а тому Суд відхиляє зазначені доводи скаржника.
104. У тексті касаційної скарги відповідач, також, зазначає, що відповідно до письмових пояснень Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 09 лютого 2021 року, інформація стосовно позивача була вилучена ДПС України з відповідних баз даних на підставі листа Управління ДМС України в Чернігівській області від 14 вересня 2020 року №7401.5-6123/74.1-20, у якому було повідомлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну стосовно позивача не приймалось, відповідне доручення не направлялось, у зв`язку з чим запропоновано узяти дану інформацію до відома і здійснити заходи в межах повноважень та згідно чинного законодавства України.
105. Відповідач вважає, що оскільки припинення виконання ДПС України доручення щодо заборони в`їзду в Україну позивачу відбулось не на підставі повідомлення Управління ДМС України в Чернігівській області про його відкликання, як це мало б відбутись якби це доручення Управлінням дійсно приймалось, а після отримання листа відповідача, то це є підтвердженням того, що Державною прикордонною службою України виконувалось неіснуюче доручення про заборону в`їзду в Україну позивачу, до якого Управління не моє жодного стосунку.
106. Суд, відхиляючи такі доводи скаржника, погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення про заборону в`їзду в Україну від 06 лютого 2020 року було реалізовано та мало певні юридичні наслідки у вигляді відмови 31 липня 2020 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у в`їзді в Україну.
107. Так, хоча лист Управління ДМС України в Чернігівській області від 14 вересня 2020 року №7401.5-3-6123/74.1-20 не є повідомленням про відкликання доручення у розумінні пункту 16 Порядку №280, та не є рішенням про скасування заборони в`їзду в Україну позивачу, він, водночас, не може бути доказом неприйняття відповідачем оскаржуваного рішення від 06 лютого 2020 року про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1.
108. Суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №280 уповноважені державні органи під час надання, а Держприкордонслужба під час виконання доручень керуються Конституцією та законами України і цим Порядком.
109. Доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом.
110. Колегія суддів вважає слушним посилання суду апеляційної інстанції на те, що у даному випадку діє презумпція законності і правильності змісту документів, які приймаються суб`єктами владних повноважень, оскільки такі [документи - рішення та доручення] за своєю формою та змістом відповідали нормам законодавства, містили дату, номер, печатку, підпис відповідальної особи та були викладені на фірмовому бланку відповідача, а тому у Державної прикордонної служби України були відсутні підстави для їх невиконання.
111. Суд зазначає, що презумпція законності правових актів зобов`язує суб`єктів правовідносин визнавати законність таких актів і беззастережно виконувати їх приписи, поки у передбаченому законом порядку не буде встановлено незаконність цих актів.
112. Дійсно, така презумпція недостатньо повно закріплена у сучасному законодавстві України.
113. Водночас, з огляду на винятковість правовідносин, що розглядаються у межах даної справи, з урахуванням того, що відповідач не надав суду допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що ним не приймалося рішення про заборону в`їзду позивачу в Україну від 06 лютого 2020 року, Суд вважає допустимим та доречним застосування судом апеляційної інстанції такої презумпції при вирішенні цієї справи.
114. Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не є достатніми для скасування оскаржуваної постанови у частині задоволених позовних вимог, а тому постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року ґрунтується на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для її скасування чи зміни у цій частині відсутні.
115. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, також, відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо направлення до Державної прикордонної служби України доручення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06 лютого 2020 року №7401.3-140/7401.3-17 та рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року; стягнення з Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, заподіяної йому протиправними діями Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, у розмірі 500000 гривень.
116. Проте касаційна скарга не містить доводів про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права у цій частині.
117. Суд наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
118. У зв`язку з наведеним Верховний Суд не переглядає постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у частині відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
119. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
120. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
121. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
122. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області залишити без задоволення.
2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №420/822/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду