ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 420/9545/22
адміністративне провадження № К/990/18198/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 (суддя - Бжассо Н. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 (колегія суддів у складі: Домусчі С. Д., Семенюка Г. В., Шляхтицького О. І.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області (далі - відповідач ГУНП в Херсонській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 31.05.2022 № 401 «Про застосування дисциплінарного стягнення» в частині, що стосується застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Херсонській області від 22.06.2022 № 449 о/с;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП в Херсонській області;
- стягнути з ГУНП в Херсонській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності стала відсутність позивача на службі без поважних причин, що є грубим порушенням службової дисципліни. Позивач зазначає, що він не отримував жодного наказу ані письмового, ані усного щодо необхідності евакуації та передислокації особового складу ГУНП в Херсонській області на територію Миколаївської області. План евакуації до позивача не доводився. Указує, що він самостійно вчиняв спроби евакуюватися, проте через постійні бойові дії в Херсонській області зробити це не вдалося. Також зазначає, що він постійно, в межах можливості, продовжував виконувати службові обов`язки.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції на посаді інспектора чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування.
07.05.2022 працівниками ГУНП в Херсонській області, у приміщенні ГУНП в Миколаївській області складений акт про те, що станом на 18:00 год 07.05.2022 відсутні на службі без поважних причин поліцейські підрозділів ГУНП в Херсонській області, які, згідно з наказом № 87, не прибули (не евакуювались) до місця передислокації, зокрема, позивач. Також відповідний акт був складений 10.05.2022 та 31.05.2022.
10.05.2022 заступник начальника ГУНП в Херсонській області Олександр Баклан звернувся до начальника ГУНП в Херсонській області з доповідною запискою № 644/04/2-2022, в якій просив призначити проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни, що виразилося у відсутності на службі без поважних причин, у тому числі, щодо капітана поліції ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу начальника ГУНП в Херсонській області від 10.05.2022 № 184, призначено за указаними в доповідній записці фактами службове розслідування.
Відповідно до наказу начальника ГУНП в Херсонській області від 10.05.2022 № 185, позивачу з 10.05.2022 припинена виплата грошового забезпечення.
26.05.2022 та 27.05.2022 позивач на лист відповідача від 24.05.2022 надав відповідачу пояснення, в яких указував на неодноразові спроби самостійно виїхати на підконтрольну Україні територію (23.04.2022, 07.05.2022, 10.05.2022, 13.05.2022, 26.05.2022), на відсутність 24.02.2022 жодної команди щодо евакуації, на не доведення плану евакуації, на відсутність організації евакуації працівників та їх сімей.
31.05.2022 начальник ГУНП в Херсонській області затвердив висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками служб та підрозділів ГУНП в Херсонській області, що виразилось у невиконанні наказу начальника ГУНП щодо евакуації (передислокації) підпорядкованих підрозділів у визначений безпечний район, а також відсутності деяких працівників поліції без поважних причин на службі.
Так, у висновку указано, що станом на 07.05.2022 ОСОБА_1 був відсутній на службі без поважних причин, не прибув (евакуювався) до місця передислокації Головного управління або безпечного місця. За фактом відсутності на службі 07.05.2022 та 10.05.2022 складено акти про відсутність на службі № 621/2/02-2022 та № 660/2/02-2022. Вказівку евакуюватися працівникам поліції було надано у месенджері заступником начальника ГУНП в Херсонській області Захарченком Д. А. 25.02.2022 в обідній час. Пояснення працівників поліції з приводу неможливості евакуюватися, у зв`язку із відсутністю «зелених коридорів», дисциплінарна комісія не розцінила як такі, що підтверджують поважність причин відсутності на службі в період воєнного стану, оскільки станом на 31.05.2022 1523 працівника поліції ГУНП в Херсонській області виконали наказ начальника про евакуацію та несуть службу на підконтрольній території.
Згідно з пунктом 3 висновку службового розслідування від 31.05.2022 комісія уважала, за грубе порушення службової дисципліни, невиконання обов`язків поліцейського, вимог частини 4 статті 8, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 , пункту 24 статті 23, пункту 2 статті 24, статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції, абзацу 1, 2 Розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, до капітана поліції ОСОБА_1 застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
31.05.2022 ГУНП в Херсонській області прийнято наказ № 401, пунктом 1 якого, за грубе порушення службової дисципліни, невиконання обов`язків поліцейського, вимог частини 4 статті 8, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 , пункту 24 статті 23, пункту 2 статті 24, статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції, абзацу 1, 2 Розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування, звільнено зі служби в поліції.
22.06.2022 начальник ГУНП в Херсонській області прийняв наказ № 449 о/c, яким, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування.
22.06.2022 на електронну адресу позивача був надісланий лист про необхідність отримання трудової книжки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2022, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фактична відсутність позивача на службі підтверджується наявними в матеріалах справи актами від 07.05.2022 № 621/2/02-2022, від 10.05.2022 № 660/2/02-2022 та від 31.05.2022 № 1036/2022. Суд установив, що вказівку евакуюватися працівникам поліції було надано у месенджері в групі «УОАЗОР» заступником начальника ГУНП в Херсонській області Захарченком Д. А. 25.02.2022 о 14 год 10 хв. Доводи позивача з приводу того, що йому не було відомо про наказ щодо необхідності евакуації суд не прийняв до уваги, оскільки указані доводи спростовуються наявними в матеріалах справи рапортами позивача про спроби евакуюватися з міста Херсон від 23.04.2022, від 07.05.2022, від 10.05.2022. Наявність указаних рапортів, на думку суду, є належним доказом на підтвердження того, що позивач знав і розумів про необхідність евакуюватися з м. Херсон для подальшого проходження служби.
Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 був поліцейським, які виконують обов`язки щодо захисту загальнодержавних інтересів, у тому числі, й під час воєнного стану, склав Присягу поліцейського та є державним службовцем, який несе службу особливого характеру. Отже, суд уважав, що держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством, у тому числі й шляхом зобов`язання евакуюватися з окупованої території з метою подальшого виконання службових обов`язків. При цьому суд зазначив, що доводи позивача з приводу неможливості евакуюватися у зв`язку з відсутністю «зелених коридорів» не можуть бути розцінені як поважність відсутності на службі в період дії воєнного стану, оскільки служба в поліції вимагає наявність у її працівників додаткових психологічних якостей, таких як: відчуття відповідальності, здатність логічно мислити і дотримуватися спокою в складних ситуаціях, здатність приймати рішення у складних ситуаціях.
З огляду на наведене, суд уважав, що накладене дисциплінарне стягнення є співмірним із виявленим проступком позивача, та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Зазначена позиція була підтримана і П`ятим апеляційним адміністративним судом, який переглянув рішення суду першої інстанції та залишив його без змін.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати.
Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника поліції за вчинення дисциплінарного проступку в умовах воєнного стану, а саме: частини четвертої статті 8 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), яку доповнено Законом України від 15.03.2022 № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Закон № 2123-IX) з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану», який набрав чинності 01.05.2022; пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII; пункту 24 статті 23 Закону № 580-VIII, яку доповнено Законом України від 16.07.2021 № 1702-IX «Про основи національного супротиву» (далі - Закон № 1702-IX), та введено в дію з 01.01.2022; пункту 2 статті 24 Закону № 580-VIII, яку доповнено Законом № 1702-ІХ, та введено в дію з 01.01.2022; статті 64 Закону № 580-VIII; частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут); статті 27 Дисциплінарного статуту; абзаців 1, 2 Розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 № 1179 (далі - Правила).
Крім того, на думку скаржника, оцінка обставин справи судами попередніх інстанції проведена не у повному обсязі, докази, зібрані по справі, дослідженні та оцінені неналежним чином, без урахування позиції та доводів позивача.
Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій визнано належними та допустимими копії електронних доказів - скріншоти електронних текстових повідомлень про евакуацію особового складу ГУНП з м. Херсона, опубліковані в групі «Інформування керівників ГУНП» у месенджері «Теlegram» та у месенджері в групі «УОАЗОР» протягом 24-25 лютого 2022 року. Суд апеляційної інстанції також уважав сумнівними доводи позивача щодо неперебування у групі «УОАЗОР» у месенджері «Теlegram» станом на 24.02.2022, оскільки саме в цій групі о 05:02 24.02.2022 був оголошений збір по тривозі, та саме про цю подію позивач зазначає у своїх поясненнях. При цьому назва «УОАЗОР» відповідає назві управління, в якому позивач проходів службу - управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування.
Разом з тим, позивач наголошує, що в жодній із зазначених груп обміну текстовим повідомленнями не перебував, оскільки згідно зі штатним розписом його посада не належить до керівництва ГУНП, керівників служб і кущових управлінь/відділів поліції, а тому отримати та виконати накази надані таким чином не міг.
Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій, у порушення частини третьої статті 99 КАС України, не надано належну оцінку електронним доказам, не досліджувався оригінал переписки, не встановлено повноту і послідовність переписки, правильність засвідчення електронної копії електронного доказу, відсутність дат створення повідомлень та їх відправлення.
Окрім цього, посилається на те, що без належної оцінки судами попередніх інстанцій залишено необґрунтованість застосування до позивача саме такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення і служби в поліції - крайнього заходу дисциплінарної відповідальності.
Також зазначає, що суди попередніх залишили без належної оцінки і процедуру призначення службового розслідування. На його думку, усупереч пункту 4 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893 (далі - Порядок № 893), у наказі, виданому начальником ГУНП в Херсонській області Королем І. В. 10.05.2022 за № 184 про призначення службового розслідування не зазначено прізвище, ім`я, по батькові, посада поліцейського, стосовно якого воно проводитиметься. Оцінка дотримання процедури виклику позивача для надання пояснень судами попередніх інстанцій на відповідність закону також не проведена.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
19.05.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 420/9545/22.
Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.
Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Частиною третьою статті 24 Закону № 580-VIII передбачено, що у ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.
Статтею 64 Закону № 580-VIII визначено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки». Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Відповідно до абзаців першого, другого та дванадцятого пункту 1 розділу II Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Згідно з частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Відповідно до частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Пунктами 1, 4, 5 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника.
Відповідно до частини третьої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.
Згідно з частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до статі 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Згідно з частинами першою, другою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
Частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Відповідно до частини другої, третьої, десятої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено у статті 19 Дисциплінарного статуту, частиною третьої якої передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Статтею 21 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Відповідно до частини першої статті 26 Дисциплінарного статуту у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Частиною першою статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону № 389-VIII, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, виходить із такого.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що службова дисципліна полягає у виконання (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативно-правовими актами передбачені.
Службова дисципліна зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України.
Також аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для проведення службового розслідування стала фактична відсутність позивача на службі з 24.02.2022 та невиконання ним наказу керівника про евакуацію з міста Херсона.
Фактична відсутність позивача на службі підтверджується наявними в матеріалах справи актами від 07.05.2022 № 621/2/02-2022, від 10.05.2022 № 660/2/02-2022 та від 31.05.2022 № 1036/2022.
Відповідно до наказу начальника ГУНП в Херсонській області від 24.02.2022 № 87 «Про введення Плану евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Херсонській області в безпечний район», наказано з 06.00 24.02.2022 ввести в дію План евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Херсонській області в безпечний район (п. 1 наказу). Основним місцем евакуації визначити Миколаївську область (п. 2 наказу). Заступникам начальника Головного управління, керівникам структурних підрозділів апарату, начальникам територіальних (відокремлених) підрозділів ГУНП та підпорядкованих їм відділів і відділень поліції забезпечити виконання заходів, передбачених Планом. Організувати завантаження та вивезення у визначені безпечні райони службової документації, зброї та інших матеріальних цінностей. Довести до відома підпорядкованих працівників інформацію щодо місця передислокації ГУНП у відповідних областях (п. 3 наказу).
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вказівку евакуюватися працівникам поліції було надано у месенджері в групі «УОАЗОР» заступником начальника ГУНП в Херсонській області Захарченком Д. А. 25.02.2022 о 14 год 10 хв.
Щодо доводів позивача про те, що йому не було відомо про наказ щодо необхідності евакуації, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи рапортами позивача про спроби евакуюватися з міста Херсон від 23.04.2022, від 07.05.2022, від 10.05.2022.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у рапорті від 25.04.2022 позивач повідомив про дві невдалі спроби виїхати з окупованого міста на власності автомобільному транспорті 23 та 24 квітня 2022 року через м. Снігурівка та, відповідно м. Берислав, та про знаходження за місцем проживання.
У рапорті від 10.05.2022 позивач повідомив своє керівництво про невдалу спробу евакуюватись з родиною 07.05.2022 та продовження перебування із сім`єю за місцем проживання.
У рапорті від 13.05.2022 позивач повідомляє про те, що 13.05.2022 була обстріляна колона біженців з Херсонської області, є постраждалі, на напрямку м. Миколаїв - бойові дії. У цьому рапорті він просить посприяти організації гуманітарного (зеленого) коридору для негайного виїзду на підконтрольну Україні територію. Також зазначає в рапорті і про те, що він не отримував наказу евакуюватись, а керівництвом ГУНП в Херсонській області не організовувалась евакуація поліцейських та членів їх сімей.
У рапорті від 17.05.2022 позивач повідомляє про невдалу, через ведення бойових дій, спробу виїзду разом із родиною 10.05.2022, та перебування за місцем проживання.
Зміст указаних рапортів, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, є належним доказом на підтвердження того, що позивач знав і розумів про необхідність евакуюватися з м. Херсон для подальшого проходження служби.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , як поліцейський, який склав Присягу на вірність Українському народові та сумлінність виконання службових обов`язків, на виконання Закону № 580-VIII та Дисциплінарного статуту, мав вживати всіх можливих заходів з метою виконання повноважень необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Проте ОСОБА_1 , як встановлено судами попередніх інстанцій, не прибув (не евакуювався) до місця передислокації станом на 31.05.2022 (день видання наказу про застосування дисциплінарного стягнення), тобто самоусунувся від виконання службових обов`язків поліцейського від захисту Українського народу, територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов`язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу безпосереднього керівника.
Відповідно до пункту 1 Розділу І Правил встановлено, що вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.
Пунктом 3 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.
Суд звертає увагу, що дотримання вище зазначених вимог Дисциплінарного статуту та Правил є обов`язком кожного поліцейського не залежно від того перебуває він під час виконання службових обов`язків чи у позаслужбовий час, що пов`язане з особливостями проходження служби в Національній поліції.
Крім того, з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.
Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.
Подібна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 160/11795/20.
Касаційний суд, як і суди попередніх інстанцій, при вирішенні цього спору ураховує висновки Європейського Суду з прав людини у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» за заявою № 63235/00, що викладені у рішенні від 19.04.2007.
Так, у вказаному рішенні Європейський Суд з прав людини вказав: « 47. У зв`язку з цим Суд запровадив функціональний критерій, заснований на характері обов`язків службовця та його відповідальності. Особи, що займають посади, пов`язані з виконанням обов`язків щодо захисту загальнодержавних інтересів або з участю у здійсненні визначених публічним правом повноважень, володіють частиною суверенної влади держави. Держава має законний інтерес щодо налагодження з такими службовцями спеціальних відносин, заснованих на вірності та відданості. З іншого боку, щодо інших посад, які не мають у собі аспектів «державного управління», держава не має такого інтересу. (див. згадану вище справу «Пеллегрін» (Pellegrin), п. 65). Таким чином, Суд постановив, що із сфери застосування пункту 1 статті 6 вилучаються лише такі спори, що порушуються державними службовцями, чиї обов`язки є типовим прикладом специфічної діяльності, пов`язаної з державною службою, оскільки останні діють як представники державної влади і відповідають за захист загальнодержавних інтересів та інтересів інших державних органів. Яскравим прикладом такої діяльності є збройні сили та поліція (п. 66). Суд дійшов висновку, що жодні спори між адміністративними органами та службовцями, які займають посади, пов`язані з виконанням покладених публічним правом повноважень, не входять до сфери застосування пункту 1 статті 6 (п. 67).
48. Суд зазначає, що рішення у справі «Пеллегрін» (Pellegrin) було сформульоване досить категорично; якщо посада належала до зазначеної категорії, то всі спори, незалежно від їхньої природи, вилучалися із сфери застосування статті 6. Допускався тільки один виняток: всі спори, що стосувалися пенсій, підпадали під сферу застосування пункту 1 статті 6, оскільки з виходом на пенсію службовця, спеціальні відносини між ним та державними органами припиняються. Службовець опиняється в ситуації, яка прирівнюється до ситуації службовців, які працюють згідно з приватним правом: спеціальні відносини, засновані на вірності і відданості, що пов`язують його з державою, перестають існувати, і такий службовець не може більше володіти частиною суверенної влади держави (див. згадану вище справу «Пеллегрін»(Pellegrin), п. 67).
49. Важливо відзначити, що Суд підкреслив, що при використанні функціонального критерію він повинен, виходячи з предмета та цілей Конвенції, застосовувати обмежувальне тлумачення винятків із гарантій, що надаються пунктом 1 статті 6. Це має зменшити число випадків, коли державні службовці не могли б скористатися наданим їм конкретним і ефективним захистом (як це підтверджується у рішенні «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 40, ECHR2000-VII).».
Указане рішення стосувалося статті 6 Конвенції «Право на справедливий суд», проте наведений у рішенні функціональний критерій із посиланням на рішення у справі «Пеллегрін», на думку суду, може бути застосований і у цій справі.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що дисциплінарною комісією, а потім і судами попередніх інстанцій не взяті до уваги об`єктивні обставини, що перешкоджали йому виїхати, а саме: відсутність «зелених коридорів», розстріли транспортних засобів, переслідування учасників АТО, поліцейських та військовослужбовців.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 був поліцейським, який виконує обов`язки щодо захисту загальнодержавних інтересів, у тому числі, й під час воєнного стану, склав Присягу поліцейського та є державним службовцем, який несе службу особливого характеру.
Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством, у тому числі й шляхом зобов`язання евакуюватися з окупованої території з метою подальшого виконання службових обов`язків.
За указаних обставин, а також враховуючи приписи частини першої статті 59 та статті 60 Закону № 580-VIII, касаційний суд відхиляє посилання скаржника на норми КЗпП України.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що доводи позивача з приводу неможливості його евакуації у зв`язку з відсутністю «зелених коридорів» не можуть бути розцінені як поважність відсутності на службі в період дії воєнного стану, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, служба в поліції вимагає наявність у її працівників додаткових психологічних якостей, відчуття відповідальності, здатність логічно мислити і дотримуватися спокою в складних ситуаціях, здатність приймати рішення у складних ситуаціях.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на 24.02.2022 чисельність поліцейських відповідача складала - 2419, фактична чисельність становила - 2117; станом на 18.04.2022 на підконтрольну Україні територію евакуювалось 781 поліцейський, станом на 09.05.2022 - 1467 поліцейських, станом на 31.05.2022 - 1525 поліцейських. За інформацією Херсонської ОВА, 24.02.2022 для евакуації, у тому числі інших органів і структур Херсонської області, було поставлено чотири автобуси, які до 14:00 години перебували у визначеному місці, однак за допомогою у евакуації звернулась лише одна особа, яка привезла свою дитину для евакуації; у зв`язку із відсутністю бажаючих евакуюватись було прийняте рішення відпустити автобуси; станом на 30.05.2022 тимчасово окуповану територію Херсонської області покинуло 178 224 особи, з яких 596 виїхали за кордон.
Також судом апеляційної інстанції встановлено наявність у матеріалах справи доказів проведення протягом 2020-2021 років заходів з підготовки до роботи в особливий період та підготовки до можливого проведення повної евакуації (евакуаційні заходи), що спростовує доводи позивача про його цілковиту необізнаність щодо евакуаційних дій.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що накладене дисциплінарне стягнення є співмірним із виявленим проступком позивача, та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Доводи скаржника, що він в жодній із зазначених груп обміну текстовим повідомленнями не перебував, оскільки згідно зі штатним розписом його посада не належить до керівництва ГУНП, керівників служб і кущових управлінь/відділів поліції, а тому, на його думку, він не міг отримати та виконати наказ наданий таким чином, колегія суддів відхиляє, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, саме в групі «УОАЗОР» у месенджері «Telegram» 24.02.2022 о 05:02 був оголошений збір по тривозі, та саме про цю подію позивач зазначає у своїх поясненнях. При цьому назва «УОАЗОР» відповідає назві управління, в якому позивач проходив службу - управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування. Крім того, вихід з певних груп у месенджері «Telegram» вже після окупації, дійсно є виправданим, але не свідчить про необізнаність позивача щодо евакуації.
Крім того, суд першої інстанції також установив, що вказівку евакуюватися працівникам поліції було надано у месенджері в групі «УОАЗОР» заступником начальника ГУНП в Херсонській області Захарченком Д. А. 25.02.2022 о 14 год 10 хв.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що судами попередніх інстанцій, у порушення частини третьої статті 99 КАС України, не надано належну оцінку електронним доказам, не досліджувався оригінал переписки, не встановлено повноту і послідовність переписки, правильність засвідчення електронної копії електронного доказу, відсутність дат створення повідомлень та їх відправлення.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 77 КАС України).
Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).
Статтею 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 99 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 99 КАС України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Частиною п`ятою статті 99 КАС України передбачено, що якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Отже, з аналізу наведених норм права убачається, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20.
Статтею 5 Закону України від 22.05.2003 № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV) встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі № 753/10840/19, від 18.02.2021 у справі № 442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.
Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі № 905/2319/17, від 25.03.2020 у справі № 570/1369/17, від 27.11.2019 у справі № 1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.
Не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20).
В силу приписів частин третьої та п`ятої статті 99 КАС України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).
Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (стаття 80 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що порушень порядку надання і отримання доказів у судах попередніх інстанцій не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судів не було сумніву щодо відповідності паперових копій електронних доказів оригіналам. Крім того, позивач із клопотанням про витребування оригіналів електронних доказів до суду не звертався.
Указане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналів електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.
Таким чином, доводи касаційної скарги в частині незгоди скаржника з проведеною судами попередніх інстанцій оцінкою зазначених електронних доказів не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.
Верховний Суд наголошує, що відповідно до статті 341 КАС України, до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Доводи скаржника про те, що без належної оцінки судами попередніх інстанцій залишено необґрунтованість застосування до позивача виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції - крайнього заходу дисциплінарної відповідальності, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини зазначив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 12.01.2012 у справі «Горовенки та Бугара проти України» (заяви № 36146/05 та № 42418/05) пункт 38).
В контексті спірних правовідносин, Суд вважає за доцільне наголосити, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення службової дисципліни.
Обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.04.2020 у справі № 806/647/15, від 21.01.2021 у справі № 826/4681/18, від 28.10.2021 у справі № 520/1578/2020, від 09.02.2022 у справі № 160/12290/20 та ін.
У цій справі, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку, що накладене на позивача дисциплінарне стягнення є співмірним із виявленим ним проступком та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни.
Доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки процедуру призначення службового розслідування та виклику позивача для надання пояснень, колегія суддів відхиляє, оскільки за приписами частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Під час касаційного перегляду справи з`ясовано, що позовна заява не містить підстав позову щодо порушення порядку призначення службового розслідування та виклику позивача для надання пояснень.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Ж. М. Мельник-Томенко
Судді: А. В. Жук
Н. М. Мартинюк