ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 421/173/13-к
провадження № 51-3559км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2014 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012030290000003 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Золоте Луганської області, проживаючого у
АДРЕСА_1 ), раніше
не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Вступ
ОСОБА_1 10 жовтня 2012 року приблизно о 20:00, будучи в стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на навмисне спричинення невизначеної шкоди здоров`ю потерпілої, наніс останній удари руками по різним частинам її тіла. В результаті протиправних дій засудженого потерпілій було спричинено як тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм стійкої втрати загальної працездатності більше 10%, але не менше 1/3, так і легкі тілесні ушкодження.
Суд першої інстанції засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Апеляційний суд, частково задовольнив скарги прокурора та потерпілої, скасував вирок міського судув частині вирішення заявленого потерпілою цивільного позову та призначеного ОСОБА_1 покарання й ухвалив свій вирок, яким, зокрема засудив останнього за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, засуджений подав касаційну скаргу в якій просить змінити вирок апеляційного суду щодо
нього у зв`язку з суворістю призначеного йому покарання та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на питання про справедливість призначеного апеляційним судом покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Первомайського міського суду Луганської області від 17 грудня
2013 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України
ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цим же вироком вирішено питання щодо заявлених цивільних позовів та речових доказів у даному кримінальному провадженні.
За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 10 жовтня 2012 року приблизно о 20.00, будучи в стані алкогольного сп`яніння, прийшов до автостоянки, яка розташована на перехресті вул. Кім та вул. Островського у
м. Первомайську Луганської області, де зустрівся з потерпілою ОСОБА_2 . На ґрунті раптово виниклих неприязнених відносин, з мотивів ревнощів, маючи умисел на навмисне спричинення невизначеної шкоди здоров`ю потерпілої, наніс останній удари руками по різним частинам її тіла, а саме: в область голови не менше трьох ударів, в область грудної клітини не менше одного удару, в область таза не менше одного удару, в область нижніх кінцівок не менше одного удару. В результаті протиправних дій засудженого потерпілій було спричинено як тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм стійкої втрати загальної працездатності більше 10%, але не менше 1/3, так і легкі тілесні ушкодження.
Вироком Апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2014 року рішення міського суду в частині вирішення заявленого потерпілою цивільного позову та призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано.
Постановлено свій вирок, яким, зокрема ОСОБА_1 засуджено за ч. 1
ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить змінити оскаржуване рішення апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість і просить пом`якшити призначене засудженому покарання за ч. 1
ст. 122 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Не оспорюючи фактичних обставин справи, правової кваліфікації своїх дій та питання щодо вирішення заявлених цивільних позовів у даному кримінальному провадженні, засуджений стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив йому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин злочину, даних про його особу, обставин, які пом`якшують йому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні йому покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу засудженого потерпіла наводить аргументи на її спростування та просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до положень статей 370 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення злочину), покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення злочину), суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Нормами ст. 12 КК України передбачена кваліфікація злочинів (стаття 12 в редакції Закону України № 4025-УІ від 15 листопада 2011 року):
1. Злочини поділяються на злочини невиликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.
Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття.
При цьому відповідно до ч. 2 вказаної норми, а саме: при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують і інші обставини, не зазначені в частині першій ст. 66 КК України.
Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання, визнаються, крім інших, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 , кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому злочину та питання щодо вирішення заявлених цивільних позовів в касаційній скарзі не оспорюються.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України).
Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Повертаючись до обставин даного касаційного провадження, слід зазначити, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
Так, як вбачається з матеріалів касаційного провадження, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, що відповідно до положень ст. 12 КК України в редакції Закону України № 4025-УІ від 15 листопада
2011 року, є злочином середньої тяжкості. Об`єктом посягання являється життя та здоров`я іншої людини та наслідком вчинення якого є те, що спричинені засудженим потерпілійсередньої тяжкості тілесне ушкодження стало наслідком стійкої втрати останньою загальної працездатності та у потерпілої встановлена 3 група інвалідності.
З матеріалів даного провадження слідує те, що апеляційний суд, за результатами розгляду скарг прокурора та потерпілої, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, та ухвалюючи рішення про необхідність скасування вироку міського суду в частині визначеного покарання та призначення покарання, яке останній має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, який раніше не судимий, характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню доньку, конкретні обставини вчиненого злочину, його наслідки. При цьому суд обґрунтовано зважив на наявність однієї обставини, що пом`якшує покарання - часткове визнання засудженим своєї вини та наявність такої обставини, що його обтяжує як вчинення засудженим злочину в стані алкогольного сп`яніння.
На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання за вчинення інкримінованого йому злочину без застосування положень ст. 75 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки, з чим погоджується і колегія суддів.
З урахуванням наведеного, звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів та не буде таким, що відповідатиме вимогам статті 65 КК України.
Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання несправедливим через суворість.
Також слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого засудженим за наведених обставин, його характеристика у загальносоціальному плані.
З урахування наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально.
Крім цього, колегія суддів зауважує те, що ухвалою Первомайського міського суду Луганської області від 03 червня 2014 року задоволено клопотання засудженого про застосування до нього Закону України «Про амністію у
2014 році» та звільнено останнього від відбування призначеного покарання за вчинення інкримінованого йому злочину на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.
Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам
ст. ст. 50 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Врахувавши зазначене, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5