29.02.2024

№ 431/6414/19

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 431/6414/19

провадження № 61-9962св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульний Сергій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Пелиха О. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Гаврилюка В. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульний С. М., про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що в провадженні Старобільського районного суду Луганської області знаходиться цивільна справа № 431/4288/19 за її позовом та позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування витрат на управління та збереження спільного майна, позбавлення права власності на 2/5 приміщення 3 нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з метою усунення порушень прав, що спричинені довготривалим та систематичним ігноруванням відповідачами обов`язків співвласника. Позов було пред`явлено у серпні 2019 року.

Зазначала, що ОСОБА_2 , діючи недобросовісно та зловживаючи правами, 20 вересня 2019 року, знаючи про пред`явлення позову та про відкриття провадження у справі № 431/4288/19, уклала договір дарування, який порушує її майнові інтереси і направлений на недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 , що є порушенням вимог цивільного законодавства, оскільки сторони оспорюваного договору не мали наміру на реальне настання правових наслідків, передбачених договором, дії сторін направлені на фіктивний перехід права власності на спірне приміщення.

Отже, оспорюваний договір дарування укладений з метою ухилення від настання наслідків передбачених статтею 365 ЦК України, а саме припинення права власності на спірне майно.

Також вказувала, що дії відповідачів свідчать про недобросовісність їх поведінки, оскільки укладаючи оспорюваний правочин, нотаріусу було надано неправдиву інформацію про те, що об`єкт, який є предметом договору, на момент його укладання в спорі не перебував і що прав щодо нього у третіх осіб не має.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування 1/5 частки нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 20 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н., зареєстрований в реєстрі за № 1974; скасувати державну реєстрацію права за номером 33317590, зареєстровану 20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н. на підставі договору дарування частки нежитлової будівлі, серія та номер: 1974, посвідченого 20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н.; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 не мала наміру на укладання оспорюваного правочину.

Разом з тим районний суд зазначив, що позивачем та її представником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували позовні вимоги та спростовували заперечення відповідачів. Тобто підстав, передбачених статтями 203 215 ЦК України, для визнання оспорюваного договору недійсним немає, оскільки на момент укладення договору дарування заходи забезпечення позову не вживалися.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 17 червня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення районного суду відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України, районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на частину спірної нежитлової будівлі за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Також, на момент укладення оскаржуваного правочину ОСОБА_2 була власником 1/5 частини будинку і мала право розпоряджатися цією частиною на власний розсуд.

Спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанції не надали належної оцінки її доводам про те, що на момент відчуження частини спірної нежитлової будівлі у відповідача ОСОБА_2 існували прострочені зобов`язання з повернення грошових коштів за утримання спірного майна.

Зазначає, що ОСОБА_2 відчужила майно на підставі безвідплатного договору на користь близького родича ОСОБА_3 вже після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості і позбавлення частки у праві власності на спірне майно. При цьому відповідачам на момент укладення спірного договору було відомо про відкрите провадження Старобільського районного суду Луганської області (цивільна справа № 431/4288/19), де предметом спору є саме відчужене на підставі договору дарування спірне майно ОСОБА_2 . Перехід права власності на спірне нерухоме майно до близького родича спрямоване на приховування цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення коштів.

Стверджує, що дії ОСОБА_2 з відчуження частки у спірному майні є очевидно недобросовісними в розумінні пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Вважає доводи судів попередніх інстанцій про те, що на момент укладення оспорюваного договору дарування не було заборони відчуження спірного майна, не свідчить про добросовісність дій відповідача.

При цьому зазначає, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а насправді був направлений на ухилення від відповідальності за зобов`язаннями, що виникли.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс16), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2020 року ОСОБА_2 , неповнолітня ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) подали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначили, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до вимог статей 263-265 ЦПК України.

Зазначають, що на момент відчуження 20 вересня 2019 року ОСОБА_2 1/5 частини нежитлової будівлі жодних прострочених зобов`язань з повернення грошових коштів на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_2 не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 серпня 2019 ухвалою судді Старобільського районного суду Луганської області було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування витрат на управління та збереження спільного майна, позбавлення права власності на 2/5 приміщення 3 нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 31).

Згідно з договором дарування, укладеним 20 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н., зареєстрованим в реєстрі за № 1974, ОСОБА_2 передала безоплатно в дар ОСОБА_3 1/5 частки нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 3 (том 1, а. с. 37-39).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Судами встановлено, що 20 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/5 частки нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним є наявність у провадженні суду цивільної справи про відшкодування витрат на управління та збереження спільного майна, позбавлення права власності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про необґрунтованість позову про визнання недійсним договору дарування 1/5 частки нежитлової будівлі, оскільки вважав, що сторони оспорюваного договору мали волевиявлення на настання реальних наслідків щодо дарування спірного майна, а позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження його доводів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем не доведено наявність у відповідача ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед позивачем.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний правочин, мала намір на ухилення від виконання певних зобов`язань, отже, спрямувала свої дії на фіктивний перехід права власності на своє нерухоме майно до близького родича (доньки) з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язання.

Посилання позивача на наявність судової справи № 431/4288/19 за її позовом та позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування витрат на управління та збереження спільного майна, позбавлення права власності на 2/5 приміщення 3 нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як на обставину, що свідчить про бажання відповідача ухилитися від виконання зобов`язань, колегія суддів відхиляє, оскільки провадження у вказаній справі не свідчить про наявність у ОСОБА_2 зобов`язань перед позивачем.

Доводи касаційної скарги про недобросовісність поведінки ОСОБА_2 не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Оскільки на момент вчинення оспорюваного договору ОСОБА_2 була власником 1/5 частини будинку, мала право розпоряджатися цією частиною на власний розсуд, спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою, відтак, дії ОСОБА_2 з відчуження (дарування) належного їй на праві власності нерухомого майна не можуть бути визнані недобросовісною поведінкою.

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться, виключно, до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк