Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 431/7194/18
провадження № 61-21056св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Полупанова Ольга Олександрівна, на постанову Луганського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Назарової М. В., Кострицького В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь аліменти на своє утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення ним 23-річного віку за умови продовження навчання.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є студентом 3 курсу Московського політехнічного університету денної форми навчання і потребує матеріальної допомоги. Відповідач є його батьком, однак матеріальної допомоги йому не надає. Розмір стипендії становить 6 000,00 російських рублів, що за офіційним курсом НБУ станом на 20 грудня 2018 року складає близько 1 465,81 грн.
Ураховуючи, що батько має змогу надавати йому матеріальну допомогу, оскільки працює і отримує заробітну плату в розмірі більше 30 000,00 грн, є працездатним, інших дітей, непрацездатної дружини чи батьків на утриманні немає, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Старобільський районний суд Луганської області рішенням від 26 червня 2019 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання до досягнення ним 23 років, при умові продовження навчання, у розмірі 1/6 частини від всіх доходів відповідача, щомісяця, починаючи з 27 грудня 2018 року. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу сину, оскільки є працездатним, працює, отримує заробітну плату, а перебування на його утриманні непрацездатних батьків не позбавляє його обов`язку надавати допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Луганський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2019 року рішення Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2019 скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції при відкритті провадження у справі з іноземним елементом не з`ясував питання чи поширюється його компетенція на розгляд цієї справи, не врахував, що ця справа не підлягає розгляду національним судом України, що призвело до незастосування тих норм закону і міжнародних договорів, які підлягають застосуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзивів на неї, відповіді на відзив, та їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Полупанова О. О.,
просить скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд неправильно застосував Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, Закон України «Про міжнародне право» та Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах, зазначаючи, що в аліментних зобов`язаннях має застосовуватися законодавство країни, в якій постійно проживає дитина.
02 та 08 січня 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_2 на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Позивач є громадянином Узбекистану, тому згідно з Договором між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу і правові відносини у цивільних та сімейних справах, справа може розглядатися виключно судом Узбекистану. Законодавство Узбекистану не передбачає стягнення аліментів на повнолітніх дітей до 23 років, тому позивач такого права позбавлений. Суд першої інстанції ухвалив рішення, яке порушує конституційний принцип соціальної справедливості та ґрунтується на обставинах, які не підтверджені доказами.
27 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла відповідь адвоката Полупанової О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на відзив, мотивована тим, що ОСОБА_2 є громадянином України, отже на нього розповсюджується дія всіх законів України, в тому числі положень СК України. Відповідач як громадянин України несе обов`язок утримувати своїх дітей в разі досягнення ними повноліття і продовження навчання. Вважає, що в частині, що не врегульована Договором між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу і правові відносини у цивільних та сімейних справах має бути застосоване національне законодавство України, яке не протирічить цьому Договору. Відповідач належним чином не виконував свої обов`язки з утримання неповнолітнього сина і на теперішній час будь-якими засобами ухиляється від надання допомоги своєму сину, який в ній потребує як студент.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Старобільського районного суду Луганської області.
19 грудня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 є громадянином України, який постійно проживає на території України та отримує постійний дохід
ОСОБА_1 є громадянином Узбекистану.
Рішенням Наманганського міжрайонного суду з цивільних справ від 21 лютого 2002 року № 432 було постановлено утримання аліментів в розмірі 1/4 частини від щомісячних доходів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час звернення з цим позовом ОСОБА_1 є повнолітнім, проживає у м. Москві Російської Федерації, та є студентом денної форми навчання факультету «Холодильна, кріогенна техніка і системи життєзабезпечення» у Московському політехнічному технікумі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Полупанова О. О., звернувся з касаційною скаргою до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України в редакції Закону, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
З урахуванням викладеного на цивільні справи з іноземним елементом
поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності.
Згідно з частиною першою статті 20 ЦПК України позови до фізичної особи
пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження (пункт 2 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Між Україною та Республікою Узбекистан 19 лютого 1998 року підписано Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах, ратифікований Верховною Радою України Законом № 238-XIV від 05 листопада 1998 року, який набрав чинності 19 червня 1999 року (далі - Договір).
Відповідно до частини першої статті 20 частини першої розділу ІІ Договору, якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, пред`являються незалежно від їхнього громадянства в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб пред`являються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і закриваючи провадження у справі апеляційний суд не звернув уваги на те, що Договір і Закон України «Про міжнародне приватне право» надають можливість розглядати деякі категорія справ з іноземним елементом за місцем знаходження позивача, а не встановлюють виключну підсудність таких справ за його місцем проживання.
Крім того, апеляційний суд не звернув увагу, що предметом спору у цій справі є
стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, а не на дитину, і дійшов помилкових висновків, що стаття 32 Договору визначає підсудність справ, в той час як ця стаття врегульовує норми матеріального права, які застосовуються до спірних правовідносин у цих категоріях справ.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги
щодо порушення апеляційним судом норм права обґрунтованими.
Оскільки апеляційний суд рішення суду першої інстанції по суті заявлених вимог не переглядав, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За викладених обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Полупанова Ольга Олександрівна, задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді С. Ю. Бурлаков
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко