07.06.2025

№ 440/11265/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 року

м. Київ

справа № 440/11265/24

провадження № К/990/6243/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Октябрського районного суду м. Полтави про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року (у складі головуючого судді - Супруна Є.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі (у складі колегії суддів: головуючого судді - Русанової В.Б., суддів: Бегунца А.О., Мельнікової Л.В.) №440/11265/24,

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Октябрського районного суду м. Полтави (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просив (мовою автора):

- визнати відповідача винним у порушенні процесуальних термінів вручення ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2024 по справі №554/5054/24, від 31.05.2024 по справі №554/5583/24 та від 01.07.2024 по справі №554/6503/24;

- визнати порушення процесуальних термінів вручення ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2024 по справі №554/5054/24, від 31.05.2024 по справі №554/5583/24 та від 01.07.2024 по справі №554/6503/24 незаконними та протиправними такими, що призвели до порушення його права на отримання їх у дводенний термін, як передбачено частиною п`ятою статті 272 ЦПК України;

- визнати заподіяння моральної шкоди порушенням права на отримання ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2024 по справі №554/5054/24, від 31.05.2024 по справі №554/5583/24 та від 01.07.2024 по справі №554/6503/24 у дводенний термін, як передбачено частиною п`ятою статті 272 ЦПК України;

- визнати бездіяльність відповідача у вигляді невиконання зобов`язання суду вирішувати питання щодо відводу судді (частина одинадцята статті 40 КАС України) незаконною і протиправною, такою що порушує його право на справедливий та повноважний суд (статті 7 та 8 ЗССС та статті 6 ЄК);

- стягнути з державного бюджету на його користь грошову суму у розмірі 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем порушенням його прав;

- визнати відповідача винним у порушенні вимог частин п`ятої і шостої статті 128 ЦПК України щодо порядку та строків вручення повісток позивачу, як учаснику справ №554/5054/24 і №554/5583/24 (далі - дії);

- визнати порушення вимог частин п`ятої і шостої статті 128 ЦПК України щодо порядку та строків вручення повісток позивачу як учаснику справ №554/5054/24 і №554/5583/24 незаконними та протиправними, такими, що порушують право позивача на вчасне інформування про стан справ в порядку визначеному законом;

- визнати нанесення відповідачем його діями додаткової моральної шкоди позивачу у вигляді хвилювання.

2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності відповідача у вигляді невиконання зобов`язання суду вирішувати питання щодо відводу судді (частина одинадцята статті 40 КАС України) незаконною і протиправною, такою, що порушує право заявника на справедливий та повноважний суд (статті 7, 8 ЗССС та стаття 6 ЄК).

3. Іншою ухвалою від 30.09.2024 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за його звернення до суду з цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/11265/24 в частині вимог з приводу визнання бездіяльності у вигляді невиконання зобов`язання суду щодо вручення копій судових ухвал (частина п`ята статті 251 КАС) незаконною і притиправною, такою, що порушує право позивача на публічність, гласність і відкритість судового процесу (частина перша статті 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (ЗССС) та статті 6 Європейської Конвенції (ЄК) та стягнення з державного бюджету на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем порушенням прав. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

4. Ухвалою суду від 07.10.2024 заяву ОСОБА_1 від 02.10.2023 в частині зміни позовних вимог та заяву від 04.10.2024 про уточнення позовних вимог у справі №440/11265/24 прийнято до розгляду. Заперечення ОСОБА_1 щодо розгляду за правилами спрощеного позовного провадження справи залишено без задоволення. Розгляд справи продовжено у порядку, визначеному ухвалою суду від 30.09.2024 (письмове провадження).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

5. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2024, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025, закрито провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, тоді як вирішення в адміністративному суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями у цій справі ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. Із посиланням на частину першу статті 353 КАС України вимогами касаційної скарги в уточненій касаційній скарзі позивач зазначає скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №440/11265/24 і направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для вирішення питання для відкриття провадження.

8. Скаржник наводить такі норми матеріального та процесуального права, які, на його переконання, були порушенні та не застосовані судами попередніх інстанцій: частина перша статті 11 Закону «Про судоустрій і статус суддів»; частина третя статті 272 ЦПК України; частина друга статті 15 Закону «Про судоустрій та статус суддів», статті 187 ЦПК України, статті 28 КАС України.

9. В обґрунтування касаційної скарги позивач, окрім іншого, зазначає про «невизначенність поняття «процесуальні дії», відсутність в українському законодавстві чіткого уявлення коли слід запроваджувати статтю 28 КАС України, дають підстави судам вільно тлумачити ці поняття та норми в своїх інтересах попри законних інтересів людини». Указує, що в його випадку сталося порушення чітко визначенного частиною першої статті 11 Закону «Про судоустрій і статус суддів» права на гласність і відкритість судового процесу, яке полягає в тому, що будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом; процесуальний закон встановив порядок і процесуальні строки доступу до судового рішення; це статті 272 ЦПК України; стаття 6 Конвенції таке право називає «публічністю суду».

10. Позивач звертає увагу, що в частинах першій та другій статті 272 ЦПК України відсутнє згадування про те, хто вручає та надає судові рішення; в частині третій статті 272 ЦПК України зазначено, що суд надсилає копію повного судового рішення; мається на увазі суд як юридична особа, тому що суддя вважається судом тільки тоді, коли розглядає справу одноособово; а розгляд справи розпочинається із відкриття провадження; поки провадження не відкрито - розгляду немає; тож і суддя, коли ухвалює рішення про залишення позову без руху, справу не розглядає і не діє як суд; тому на цій стадії копії ухвал про залишення позову без руху має надсилати суд як юридична особа і ці дії є саме тими «іншими адміністративними функціями» і які можливо оскаржувати в іншому судовому провадженню.

11. Отже, на переконання позивача, його позов до Октябрського районного суду м. Полтави направлений до належного відповідача саме в рамках статті 28 КАС України і повинен був бути розглянутий у адміністративному провадженні.

12. Відзиву на касаційну скаргу від сторони відповідача не надходило, що не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень, виходячи із частини четвертої статті 338 КАС України.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Касаційна скарга позивача до Верховного Суду надійшла 17.02.2025.

14. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М..

15. Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2025 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №440/11265/24.

16. Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та повноту дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

20. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

21. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

22. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

23. Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

24. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

25. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

26. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

27. Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позовні вимоги у цій справі стосуються дій/бездіяльності суду при вирішенні конкретної справи, вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого відповідним процесуальним законом.

28. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

29. На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

30. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

31. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

32. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

33. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

34. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

35. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

36. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

37. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18, а також у постановах Верховного Суду , від 27.11.2019 у справі № 320/3328/19, від 26.05.2021 у справі №460/9271/20, від 06.07.2021 у справі №240/533/21, від 31.01.2023 у справі №640/13808/21, від 23.02.2023 у справі та багато інших.

38. Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.04.2018 в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

39. Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

40. ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

41. За висновками, неодноразово викладеними Великою Палатою Верховного Суду, відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі відповідного порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суду.

42. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі №560/19107/24.

43. Тож, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності, які стосуються вчинення/ невчинення судом (суддею) передбачених процесуальним законом дій, не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.

44. Отже, спірні правовідносини за своїм змістом не є владно-управлінськими, стосуються дій/ бездіяльності суду (судді) щодо процесуальних питань у межах конкретних справ. Цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильних висновків про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.

45. При цьому, відповідні обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті.

46. Окрім того, предметом даного спору є також стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

47. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

48. З огляду на висновки, що даний спір не є публічно-правовим, то відносини щодо відшкодування моральної шкоди є цивільними правовідносинами.

49. Доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального і процесуального права.

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

51. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

52. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

53. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

54. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а оскаржувані судові рішення - без змін.

56. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 242 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі №440/11265/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду