ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2024 року
м. Київ
справа № 440/16050/23
касаційне провадження № К/990/20791/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області
на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бегунц А.О.; судді: Курило Л.В., Мельнікова Л.В.)
у справі № 440/16050/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган, скаржник) про визнання протиправною та скасування вимоги від 16 червня 2023 року № Ф-10251-51/1346 та зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків, виключивши суму боргу (недоїмки) у розмірі 23 785,08 грн за 2017-2019 роки.
Рішенням від 14 березня 2024 року Полтавський окружний адміністративний суд позов задовольнив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Другого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 квітня 2024 року апеляційну скаргу повернув скаржнику.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга від імені ГУ ДПС у Полтавській області підписана його представником Лазурович С.С. , яка на підтвердження своїх повноважень надала витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до вказаного витягу Лазурович С.С. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діяти виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, ГУ ДПС у Полтавській області, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг). Другий апеляційний адміністративний суд, з посиланням на практику Верховного Суду, зазначив, що інститут самопредставництва не передбачає обмежень у діях особи, яка представляє інтереси юридичної особи або суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва. На підставі чого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підписант апеляційної скарги Лазурович С.С. діяла в інтересах відповідача не в порядку самопредставництва, оскільки в наданій копії Витягу її повноваження обмежені в частині права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг. У зв`язку з чим, право підписанта апеляційної скарги діяти в межах повноважень, передбачених інститутом самопредставництва, не підтверджено, що є підставою для повернення апеляційної скарги відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права - пункт 1 частини четвертої статті 298 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що сформульований Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2023 року у справі № 320/508/23.
Ухвалою від 04 червня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Полтавській області.
Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що, з огляду на частину четверту статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 КАС України цей кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів та встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Частинами першою, третьою статті 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника (частина третя статті 55 КАС України).
Частина четверта статті 55 КАС України передбачає, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Таким чином, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.
За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частинами другою та третьою статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.
Положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом Митним кодексом України та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України (пункт 41.5 статті 41 ПК України)
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова № 893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком (у тому числі Управління).
Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Пунктом 2 Постанови № 893 передбачено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Згідно з наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), зокрема ГУ ДПС у Полтавській області.
Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 08 жовтня 2020 року № 556 ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС.
У наказі Державної податкової служби України від 24 грудня 2020 року № 755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» визначено розпочати з 1 січня 2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30 вересня 2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови № 893.
Отже, ГУ ДПС у Полтавській області є територіальним органом, утвореним без статусу юридичної особи на правах відокремленого підрозділу ДПС України.
З апеляційної скарги вбачається, що ГУ ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, яку підписала представник ГУ ДПС у Полтавській області Лазурович С.С.
На підтвердження своїх повноважень представником ГУ ДПС у Полтавській області було надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ДПС України, яка має ідентифікаційний код в реєстрі 43005393.
Згідно з вказаною випискою Лазурович С.С. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діяти виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, Головного управління ДПС у Полтавській області, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг).
Окрім того, на підтвердження повноважень Лазурович С.С. було надано копії: Положення про ГУ ДПС у Полтавській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12 листопада 2020 року № 643; Положення про відділ супроводження судових спорів щодо банкрутства та стягнення заборгованості управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Полтавській області, затвердженого 12 травня 2023 року В.о. ГУ ДПС у Полтавській області Аллою Рябковою; Посадової інструкції заступника начальника відділу супроводження судових спорів щодо банкрутства та стягнення заборгованості управління по роботі з податковим боргом, затвердженої 20 липня 2022 року В.о. ГУ ДПС у Полтавській області Аллою Рябковою; Наказу про призначення Лазурович С.С. на посаду начальника супроводження судових спорів щодо банкрутства та стягнення заборгованості управління по роботі з податковим боргом від 08 вересня 2022 року № 358-О.
Разом з тим, перелічені документи не були проаналізовані та оцінені судом апеляційної інстанції на предмет наявності в них підтверджуючих повноваження Лазурович С.С. відомостей.
Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спірні питання, які виникли у правозастосовній практиці, що стосуються представництва/самопредставництва учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 звернула увагу на те, що з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження, а у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
У разі сумнівів щодо наявності у особи, яка підписала заяву (скаргу), повноважень на вчинення таких дій в порядку самопредставництва суб`єкта владних повноважень, суд може скористатися відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а у разі неусунення таких сумнівів - запропонувати заявнику (скаржнику) надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України.
Отже, за наявності сумніву щодо повноважень підписанта апеляційної скарги (у порядку самопредставництва) суд апеляційної інстанції не був позбавлений процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого права.
Трактування положень статті 59 КАС України у протилежному аспекті є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя, що полягає у надмірному формалізмі.
Таким чином, Суд вважає, що оскаржена ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню, оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права та допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на апеляційний перегляд судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити.
Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. А. Васильєва
І. Я. Олендер