№ 440/18128/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 440/18128/21

адміністративне провадження № К/990/18412/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 (суддя Кукоба О.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 (головуючий суддя Перцова Т.С., судді: Русанова В.Б., Жигилій С.П.) у справі за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області (далі також - позивач, контролюючий орган) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 139887,47 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, контролюючий орган зазначає, що станом на дату звернення до суду за ОСОБА_1 обліковується узгоджений та несплачений податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальній сумі 139887,47 грн. Вказаний борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 16.06.2017 № 79965-13, № 79966-13, від 15.03.2019 № 0014023-55-1620 та № 0014024-55-1620, від 06.03.2018 № 92716-13 та № 92717-13, від 23.03.2020 № 0008998-55-1620, № 0008999-55-1620, № 0009000-55-1620, від 04.03.2021 № 0010095-2410-1620, № 0010096-2410-1620, № 0010097-2410-1620, які надсилалися на адресу платника податків рекомендованим листом та були вручені особисто або повернуті у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, доданих до позовної заяви; в судовому або адміністративному порядку не оскаржувались.

Зазначив також, що на виконання вимог п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) на адресу відповідача направлено податкову вимогу форми «Ф» № 20654-17/1620 від 18.12.2017, яка станом на час звернення до суду з цим позовом є дійсною, не скасована та не відкликана. Враховуючи несплату відповідачем у встановлений законодавством строк вказаної суми податкового боргу, керуючись п. 87.11 ст. 87 ПК України, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення такого боргу за рішенням суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2022, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості:

у розмірі 49177,64 грн (сорок дев`ять тисяч сто сімдесят сім гривень шістдесят чотири копійки) на рахунок UA068999980314090512000016710, отримувач - ГУК у Полт.обл./тг м. Миргород/18010300, код ЄДРПОУ 37959255, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП);

у розмірі 90709,83 грн (дев`яносто тисяч сімсот дев`ять гривень вісімдесят три копійки) на рахунок UA168999980314040512000016702, отримувач - ГУК у Полт.обл./тг м. Хорол/18010300, код ЄДРПОУ 37959255, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП).

В ході розгляду справи судами встановлено, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг зі сплати податку на майно у розмірі 139887,47 грн.

Контролюючий орган упродовж 2017-2021 років сформував та надіслав відповідачеві податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 № 79965-13, № 79966-13, від 31.08.2018 № 92716-13, № 92717-13, від 31.05.2019 № 0014023-55-1620, № 0014024-55-1620, від 23.03.2020 № 0009000-55-1620, від 26.07.2020 № 0008998-55-1620, № 0008999-55-1620, від 04.03.2021 № 0010095-2410-1620, № 0010096-2410-1620, № 0010097-2410-1620, якими визначено суму податкового зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 141558,64 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення надіслані відповідачу на податкову адресу та вважаються врученими йому.

Податковий борг частково погашено за рахунок переплати зобов`язань попередніх періодів у розмірі 1671,17 грн.

18.12.2017 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано та 27.12.2017 надіслано відповідачу податкову вимогу № 20654-17/1620 про сплату узгодженої суми грошового зобов`язання у розмірі 7970,30 грн. Поштове відправлення отримане відповідачем 29.12.2017, що підтверджено копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 3600018020171.

Сторонами у справі доказів оскарження зазначеної податкової вимоги у встановленому законом порядку не надано.

Посилаючись на несплату відповідачем податкового зобов`язання у строки, визначені ПК України, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з їх обґрунтованості та наявності у відповідача податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 139887,47 грн.

З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач та подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено підпункти б), г) пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії незначних. Водночас, з огляду на положення ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні такого питання суд повинен був врахувати, що дана справа має для відповідача важливе значення, оскільки сума податкового боргу, заявлена до стягнення (139887,47 грн), є для нього значною. Крім того зазначив, що жодних повідомлень від суду щодо розгляду даної справи відповідач не отримував, а тому був позбавлений можливості звернутися з зустрічним позовом, що в силу ч. 4 ст. 177 КАС України зумовило б прийняття судом рішення про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Таким чином суд, без урахування думки відповідача, значення справи для сторін, категорії та складності справи, обсягу та характеру доказів у справі та без належного правового обґрунтування, безпідставно розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Також зазначає, що з урахуванням позиції суду апеляційної інстанції у цій справі про зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 ПК України, на період дії встановленого в Україні карантину, строк оскарження жодного з податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податковий борг, не звершився ні на момент звернення позивача до суду, ні на даний час, а відтак такий борг є неузгодженим.

Ухвалою Верховного Суду від 25.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023.

Контролюючий орган у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визначається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.

За визначенням, наведеним в п.п. 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Положеннями п.п. 54.3.3. п. 54.3 ст. 54 ПК України встановлено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до п. 56.11 ст. 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлена контролюючим органом до стягнення сума несплаченого податкового боргу у розмірі 139887,74 грн виникла на підставі податкових повідомлень-рішень, якими відповідачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме податкові повідомлення- рішення від 16.06.2017 № 79965-13 у розмірі 5904,73 грн, № 79966-13 1671,17 грн, від 15.03.2019 № 0014023-55-1620 15953,06 грн та № 0014024-55-1620 4515,07 грн, від 06.03.2018 № 92716-13 13712,00 грн та № 92717-13 3880,8 грн, від 23.03.2020 № 0008998-55-1620 17881,31 грн, № 0008999-55-1620 5060,81 грн, № 0009000-55-1620 24136,47 грн, від 04.03.2021 № 0010095-2410-1620 25041,17 грн, № 0010096-2410-1620 18551,55 грн, № 0010097-2410-1620 5250,50 грн, що в загальному розмірі складає 141558,64 грн.

Податковий борг, як уже було зазначено вище, частково погашено за рахунок переплати зобов`язань попередніх періодів у розмірі 1671,17 грн, що підтверджується витягом з ІКП з АІС «Податковий блок» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; залишок несплаченого податкового боргу складає 139887,74 грн.

За правилами п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до норм п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення (отримання) податкового повідомлення-рішення.

Положеннями п. 58.3 ст. 58 ПК України (в редакції, що діяла на час надіслання податкових повідомлень-рішень) визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Судами констатовано, що адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 з 30.06.1994 є: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про реєстрацію місця проживання особи, виданими відділом реєстрації виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 05.3-20/5178 від 16.11.2021 та № 118/05.3-20 від 12.01.2022.

На зазначену податкову адресу відповідача, як стверджено судами попередніх інстанцій, були направлені податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 № 79965-13, № 79966-13 та вручені особисто відповідно - 07.08.2017, від 15.03.2019 № 0014023-55-1620 та № 0014024-55-1620 - 01.04.2019, від 06.03.2018 № 92716-13 та № 92717-13 - 02.07.2018, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення за адресою місця реєстрації відповідача.

З 23.05.2020 набули чинності зміни до п.58.3 ст. 58 ПК України, внесені Законом України № 466-IX від 16.01.2020 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», відповідно до якої податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України (в редакції вищезазначеного закону) документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.09.2019 у справі № 825/1109/16 та від 09.10.2018 у справі 820/1864/17, суд апеляційної інстанції зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (в редакції, що діяла на час надіслання спірних податкових повідомлень-рішень), якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

З наведених норм вбачається, що надіслане контролюючим органом податкове повідомлення-рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Враховуючи викладені вище обставини, контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17798/18 та від 23 вересня 2021 року у справі № 640/8096/19.

Крім того, судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Судом також зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень.

У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд наголосив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надіслані на адресу місця проживання ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення від 23.03.2020 № 0008998-55-1620 та № 0008999-55-1620, № 0009000-55-1620 були повернуті до податкового органу 08.07.2020, а податкові повідомлення-рішення від 04.03.2021 № 0010095-2410-1620, № 0010096-2410-1620, № 0010097-2410-1620 - 13.09.2021 з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі у взаємозв`язку з наведеними нормами права, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 № 79965-13, № 79966-13, від 15.03.2019 № 0014023-55-1620 та № 0014024-55-1620, від 06.03.2018 № 92716-13 та № 92717-13, від 23.03.2020 № 0008998-55-1620, № 0008999-55-1620, № 0009000-55-1620, від 04.03.2021 № 0010095-2410-1620, № 0010096-2410-1620, № 0010097-2410-1620 слід вважати врученими відповідачу у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення (07.08.2017, 01.04.2019, 02.07.2018, 08.07.2020, 13.09.2021 відповідно).

Отже, як правильно стверджено судами попередніх інстанцій, при направленні на адресу відповідача вищевказаних податкових повідомлень-рішень позивачем дотримано п. 42.2 ст.42 ПК України.

Враховуючи встановлені судами обставини, а саме, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких виник податковий борг, не оскаржувались відповідачем ні в адміністративному, ні в судовому порядку; протягом 60 календарних днів, що настають за днем їх отримання, визначені за ними суми грошового зобов`язання платником податків залишилися не сплаченими, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що податкові зобов`язання за ними набули статусу узгоджених.

Крім того, як констатовано судами та не заперечувалося відповідачем, сума податкового боргу не сплачена останнім ні на дату звернення до суду з цим позовом, ні на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

В силу приписів пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України не сплачені платником податків у встановлений ПК України строк суми узгоджених грошових зобов`язань (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) визнаються податковим боргом.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Положеннями п. 59.5 ст. 59 ПК України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

З матеріалів справи судами встановлено, що відповідач має безперервний податковий борг з 06.10.2017.

У зв`язку з несплатою податкового боргу контролюючим органом було сформовано та направлено на адресу відповідача (27.12.2017) податкову вимогу від 18.12.2017 № 20654-17/1620, яка була особисто вручена йому 29.12.2017, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Доказів адміністративного або судового оскарження вказаної вимоги відповідачем не надано, а судами не встановлено.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

За правилами пункту 59.4 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

За приписами пп. 19-1.1.22 п. 19-1 ст. 19-1 ПК України погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів здійснюють контролюючі органи.

Контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів покладено на органи державної фіскальної служби (пп. 19-1.1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України).

Крім того, п.п. 19-1.1.34 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України на контролюючі органи покладено функцію застосування і своєчасного стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Право контролюючих органів на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини закріплено також в пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України.

На виконання вимог п. 95.1 та 95.3 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з п.п. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника на суму податкового боргу або його частини.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено наявність у відповідача несплаченого податкового боргу у розмірі 139887,47 грн, що підтверджується копією відповідної інтегрованої картки платника податку та самим відповідачем не спростовано, то колегія суддів погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань. Оцінка податкового правопорушення, встановленого, зокрема, за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.

Щодо доводів касаційної скарги про помилкове віднесення судом першої інстанції справи до категорії справ незначної складності, то колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у адміністративній справі, суд першої інстанції, крім іншого, з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160 161 КАС України, чи подана вона особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; з`ясовує наявність чи відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відкриваючи провадження у справі суд, крім іншого, робить висновок за правилами якого провадження буде розглядатися відповідна адміністративна справа, призначає справу до розгляду, встановлює строк для подання відзиву на позовну заяву тощо.

Стаття 12 КАС України визначає форми адміністративного судочинства та встановлює, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження віднесено до категорій справ незначної складності (п.7 ч. 6 ст. 12 КАС України).

Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 263 КАС України справи про стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2021 - 2270,00 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення податкового боргу у розмірі 139887,47 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідно до приписів ст. 263 КАС України дозволяє суду розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині відкриття провадження у цій справі і розгляду її в порядку спрощеного позовного провадження є неприйнятними.

Доводи відповідача про невиконання судом першої інстанції обов`язку щодо належного повідомлення його про відкриття провадження по справі також не знайшли свого підтвердження.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 174 КАС України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 251 КАС України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з пунктами 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270) у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції направлялася засобами поштового зв`язку рекомендованим листом ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі на адресу місця реєстрації відповідача, проте, поштове відправлення було повернуто на адресу суду з відміткою установи поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Відтак, невручення поштового відправлення з ухвалою від 31.01.2022 за зареєстрованим місцем проживання відповідача з незалежних від суду причин, свідчить про те, що судом першої інстанції вжито усіх заходів з метою повідомлення сторони про відкриття провадження по справі та відповідно до положення п. 4 ч. 6 ст. 251 КАС України є підставою вважати ухвалу від 31.01.2022 такою, що вручена відповідачу.

Не заслуговують на увагу й посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що борг за податковими повідомленнями-рішеннями є неузгодженим, оскільки, як вважає відповідач, враховуючи зупинення строків позовної давності, передбачених ст.102 ПК України, на час звернення контролюючого органу до суду з цим позовом, відповідач мав право на оскарження таких рішень в суді.

Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.

Так, 26.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.

Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас, норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті».

Таким чином, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.

У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.

Отже, з урахуванням зміни судової практики, платник податків може звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищенаведене, посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що строк оскарження жодного з податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податковий борг, не закінчився у зв`язку із зупиненням перебігу строків давності, передбачених статтею 102 ПК України, є безпідставними, оскільки такі строки до оскарження рішень контролюючого органу не застосовується.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 слід залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №440/18128/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва