ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 440/2747/19
адміністративне провадження № К/9901/11409/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Дашутіна І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (головуючий суддя Бойко С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Мельнікова Л.В., судді - Рєзнікова С.С., Бегунц А.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області), Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області), в якому просив: визнати протиправною відмову ГУ ДФС у Полтавській області зняти позивача з податкового обліку як фізичну особу-підприємця; зобов`язати ГУ ДФС у Полтавській області зняти позивача з податкового обліку як фізичну особу-підприємця та виключити його з усіх наявних обліків баз даних Державної фіскальної служби України у зв`язку з відсутністю його реєстрації у Єдиному державному реєстрі як фізичної особи-підприємця.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі: визнано протиправною відмову ГУ ДФС у Полтавській області у знятті ОСОБА_1 з податкового обліку; зобов`язано ГУ ДФС у Полтавській області та ГУ ДПС у Полтавській області зняти ОСОБА_1 з податкового обліку, виключивши його з облікових баз ДПС України та ДФС України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: втрата статусу фізичної особи-підприємця, зареєстрованого до 1 липня 2004 року, стосовно якого не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру).
У продовження заявленої підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 66 Податкового кодексу України (далі - ПК України), частини третьої статті 17 та частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV), а також безпідставно не застосовано до спірних правовідносин пункт 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 9 грудня 2011 року №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462), та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 травня 2014 року за №503/25280 (далі - Порядок №1588), за приписами якого підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також за відомостями відповідної реєстраційної картки.
Поряд із тим, до контролюючого органу не надходило документа, який би підтверджував державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до 1 липня 2004 року, виданого органом виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація, а тому, на переконання відповідача, позивач продовжує перебувати на податковому обліку як платник податків за основним місцем обліку.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу контролюючого органу - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. На противагу доводам відповідача зазначає, що контролюючий орган ігнорує інформацію щодо відсутності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстрацію позивача як суб`єкта підприємницької діяльності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі розпорядження виконавчого комітету Октябрської районної в місті Полтаві ради №20-р від 21 січня 1997 року «Про державну реєстрацію суб`єктів», позивач, ОСОБА_1 , був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи (фізична особа-підприємець).
На підставі означеного рішення починаючи з 21 січня 1997 року позивач перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції у місті Полтаві.
Як стверджував позивач, у 2000 році, з метою припинення підприємницької та зняття з обліку як приватного підприємця, позивач звертався до державних установ із відповідними заявами, у тому числі й до ДПІ у м. Полтава. Під час особистого прийому інспектором ДПІ у місті Полтава його повідомлено про зняття з обліку.
Втім, у 2018 році на адресу позивача надійшла вимога ГУ ДФС у Полтавській області від 26 листопада 2018 року № Ф4268-50 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Після оскарження та скасування вказаної вимоги в судовому порядку позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про зняття з податкового обліку, однак отримував відмови.
Вважаючи протиправною відмову відповідача зняти позивача з податкового обліку як фізичну особу-підприємця та виключити його з усіх наявних обліків баз даних Державної фіскальної служби України, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відсутність записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ОСОБА_1 дає підстави вважати, що він припинив свою підприємницьку діяльність у 2000 році, а тому відповідач зобов`язаний зняти позивача з податкового обліку як ФОП.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року №698-ХII, який був чинний станом на час реєстрації позивача як приватного підприємця (далі - Закон №698-ХII), державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності здійснюється (при наявності всіх документів) за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов`язаний протягом цього терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики.
Відповідно до цієї ж статті Закону №698-ХII у редакції, чинній на час звернення позивача до податкового органу, скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі, зокрема, неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.
Згідно зі статтею 11 Закону №698-ХII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону №755-IV для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру.
Як з`ясували суди, з огляду на сплив значного проміжку часу з дати звернення позивача до податкового органу (2000 рік) про зняття з податкового обліку, відповідач не мав можливості надати до суду доказів наявності будь-яких письмових відомостей щодо задоволення такої заяви чи відмови у її задоволенні.
З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15 березня 2019 року судами попередніх інстанцій встановлено, що в означеному реєстрі записів стосовно ОСОБА_1 не знайдено.
Окрім того, зі змісту листа Головного управління статистки у Полтавській області від 18 квітня 2019 року №03.3-21/261-19 судами встановлено, що станом на вказану дату в ЄДРПОУ Полтавської області не значиться суб`єктів господарювання, у яких позивач перебував би у статусі керівника, та не містить відомостей щодо його участі у складі суб`єктів господарювання як засновника.
Таким чином, з огляду на відсутність записів в Єдиному державному реєстрі щодо позивача, а також відсутність будь-яких доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, починаючи з 2000 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав й надалі вважати, що ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльністю.
Згідно з пунктом 66.1 статтею 66 ПК України (у редакції, чинній на час вирішення спору в судах) підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема: інформація органів державної реєстрації; інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків; документально підтверджена інформація, що надається платниками податків; інформація суб`єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків; рішення суду, що набрало законної сили; дані перевірок платників податків.
Відповідно до пункту 66.2 статті 66 ПК України внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та відсутність відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі як підприємця, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та необхідність зобов`язання податкового органу внести зміни до облікових даних позивача.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення Закону України «Про державну податкову службу», додатково зазначив, що забезпечення повного обліку платників податків, а також здійснення контролю за своєчасністю подання платниками бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, - законодавцем безпосередньо віднесено до функцій органів податкової служби, для виконання яких відповідач наділений певним переліком законодавчо врегульованих повноважень.
Більш того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що відповідачем не надано доказів виконання ним вимог податкового законодавства в частині належного забезпечення обліку платника податків ОСОБА_1 з дати його реєстрації приватним підприємцем у 1997 році.
Переглядаючи судові рішення судів попередніх інстанцій колегія суддів КАС ВС враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19 щодо наявності у фізичних осіб обов`язку зі сплати ЄСВ з огляду на їх реєстрацію як суб`єктів підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року, де касаційний суд констатував наступне: «статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності».
Отже, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень судами норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), то скаржником належним чином не обґрунтовано, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Скаржник, з-поміж іншого, вказує на неправильне застосування судами положень частини третьої статті 17 Закону №755-IV, втім, означена норма визначає порядок подання документів для державної реєстрації юридичної особи.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
І.В. Дашутін