30.11.2023

№ 440/5202/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року

м. Київ

справа №440/5202/22

адміністративне провадження № К/990/35596/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу №440/5202/22

за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023 (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Подобайло З.Г., суддів: Присяжнюк О.В., Бартош Н.С.),-

у с т а н о в и в:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ в Полтавській області), Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області ( далі відповідач-2), в якому позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов`язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, недоплачену разову щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023, в якій заявник просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та залишити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 без змін.

В обґрунтування заяви про перегляд за виключними обставинами постанови суду позивач посилається на те, що встановлена Конституційним Судом України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) неконституційність окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12-16 Закону України №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, не була покладена визначально в основу правильного вирішення наявного спору у справі, а висновки постанови у подібній справі №580/2869/22 є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні та від яких відступив Верховний Суду у справі №560/8064/22. Вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин у справі одночасно були чинні норми Порядку №540 та положення статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV, які по-різному визначають розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, та за ієрархією нормативно-правових актів, застосуванню підлягають саме положення вказаного спеціального Закону №3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу. Крім цього зазначив, що зміни, внесені до положень частини сьомої статті 20 та абзацу 3 підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України вкотре були внесені у порушення Конституції України (хоч на даний час з дня їх прийняття й не визнані неконституційними, проте вони підпадають під висновки Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18).

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставини, зазначені заявником як виключні, фактично зводяться до незгоди з правовими висновками апеляційного суду, викладеними в постанові суду від 20.02.2023 у цій справі, який на момент винесення постанови враховував останню правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.12.2022 у справі №580/2869/22 (адміністративне провадження №К/990/30013/22). Понад це, суд апеляційної інстанції зазначив, що положення пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України може бути застосована, якщо рішення суду ще не виконане. Однак, як зазначив суд, у цій справі судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову, через що воно не підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та процесуальні дії у справі

Позивач, не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанцій, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023, задовольнити заяву від 03.07.2023 про перегляд судового рішення за виключними обставинами шляхом скасування постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 та ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні апеляційної скарги ГУ ПФУ в Полтавській області, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник покликається на стислий термін між відкриттям провадження у справі за його заявою та датою розгляду справи судом апеляційної інстанції, що позбавило позивача, на його переконання, можливості надати відповідь на відзив, поданий відповідачем. Крім того, заявник аргументує касаційну скаргу тим. Що суд апеляційної інстанції послався на судову практику, сформовану Верховним Судом у справах, що не є подібними. Наполягає на тому, що після прийняття постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №560/8064/22 від 13.06.202, у якій відступлено від практики, сформованої у цій категорії спорів, відмова у перегляді рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 не відповідає принципу справедливості.

Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

20.11.2023 відповідач-2 надіслав до Суду відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого заперечує проти її задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

Так, питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала це питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами з вказаної нормативної підстави.

У постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала, що положення пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.

У цій же постанові Суд звернув увагу, що словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння.

У постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з вказаної нормативної підстави. У тій самій постанові вказано також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.

Аналогічну позицію щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підтримала в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19 та в ухвалі від 22.12.2022 у справі № 805/1312/16-а.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі № 600/1450/20-а (ухвала від 13.04.2023), у справі № 140/11713/20 (ухвала від 27.04.2023), у справі № 240/35883/21 (ухвала від 27.04.2023), у справі № 200/5229/20-а (ухвала від 27.04.2023), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 160/6238/20 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 420/1319/21 (ухвала від 04.05.2023), у справі № 420/4572/20 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 380/21729/21 (ухвала від 09.05.2023), у справі № 580/2313/20 (ухвала від 10.05.2023), у справі № 620/4397/20 (ухвала від 11.05.2023).

Крім того, схожий підхід до перегляду судових рішень за виключними обставинами з мотивів встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, раніше висловила також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.11.2020 (справа № 4819/49/19). У згаданій справі Велика Палата Верховного Суду виходила з аналізу положень пункту 1 частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (в якому немає застереження «якщо рішення суду ще не виконане») - на підставі якого у справі № 4819/49/19 і розглядалося питання про можливість перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами. У цій постанові акцентовано увагу на тому, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

З урахуванням вищенаведених правових позицій щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів у цій справі виходить з того, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позову, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України - не може переглядатися за виключними обставинами.

Крім того, Суд вважає за необхідне вказати, що, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, заявник помилково ототожнює правову природу визначення «виключної обставини» з правовою позицією Верховного Суду, яка викладається як висновок суду касаційної інстанції в судових рішеннях.

Так, позивач вказує, що встановлена Конституційним Судом України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) неконституційність окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12-16 Закону України №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, не була покладена визначально в основу правильного вирішення наявного спору у справі, а висновки постанови у подібній справі №580/2869/22 є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні та від яких відступив Верховний Суду у справі №560/8064/22.

Однак, вищевказані обставини, зазначені заявником як виключні, фактично зводяться до незгоди з правовими висновками апеляційного суду, викладеними в постанові суду від 20.02.2023 року у справі №440/5202/22, який на момент винесення постанови враховував останню правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.12.2022 року у справі №580/2869/22 (адміністративне провадження №К/990/30013/22).

Щодо доводів касаційної скарги про надто стислий термін між відкриттям провадження у справі за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами та датою розгляду цієї заяви, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами розглядається у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

Отже, встановлений процесуальним кодексом строк розгляду заяви про перегляд судового рішення за виключними обмежений його максимальним терміном (тридцять днів), але не обмежений мінімальним терміном строку розгляду заяви. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачу копія ухвали про відкриття провадження за його заявою вручена 05.09.2023.

12.09.2023 відповідач-2 надіслав до Другого апеляційного адміністративного суду заперечення, які за змістом є відзивом на позовну заяву по суті вимог, що були предметом розгляду у цій справі.

Отже, доводи заявника про порушення строку розгляду заяви, не впливають на правомірність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023 у справі №440/5202/22- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець