ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2024 року
м. Київ
справа № 441/612/21
провадження № 61-1515св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» на постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 рокуу складі колегії суддів: Ніткевича А. В.,Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» (далі - ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1169., укладений 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коваленко А. А.
Позов обґрунтований тим, що 22 грудня 2017 року між ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» і фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 22-12/17, однак у зв`язку із неналежним виконанням умов договору, зокрема несплатою орендної плати та комунальних послуг, виникла заборгованість у розмірі 212 663,45 грн, яку стягнено з ОСОБА_1 у справі № 914/477/19.
Під час виконання рішення Господарського суду Львівської області від 03 червня 2019 року у справі № 914/477/19 приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Михайловський С. В. встановив, що ОСОБА_1 , знаючи про її заборгованість, 10 вересня 2019 року відчужила ОСОБА_2 належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), за завідомо заниженою ціною, оскільки ця земельна ділянка відчужена разом із розміщеним на ній об`єктом незавершеного будівництва.
Оскільки відповідачка відчужила майно після набрання рішенням Господарського суду Львівської області від 03 червня 2019 року у справі № 914/477/19 законної сили за завідомо заниженою ціною, іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кридотором, немає, то такий правочин має ознаки фраудаторного та підлягає визнанню недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2022 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1169, укладений 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коваленко А. А.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 13 травня 2022 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» стягнено 15 625,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з кожного.
Суд першої інстанції керувався тим, що закон не виключає визнання недійсним правочину, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника і пов`язаного із зловживанням правом, на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Суд врахував, що судове рішення щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 перебуває на примусовому виконанні (виконавче провадження № НОМЕР_1), проте не виконане, будь-яких дій на погашення заборгованості, зокрема після відчуження земельної ділянки 10 вересня 2019 року за ціною 300 000,00 грн, ОСОБА_1 не вчиняла; після відчуження спірного майна вона перестала бути платоспроможною, оскільки не має іншого майна, за рахунок якого може відповідати за її зобов`язаннями перед кредитором, має фінансові зобов`язання за іншими виконавчими документами.
Таким чином, встановивши, що на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 мала непогашені боргові зобов`язання перед ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп», відчужила земельну ділянку після ухвалення рішення та набрання ним законної сили про стягнення з неї 212 663,45 грн боргу на користь ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп», урахувавши відсутність іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за її зобов`язаннями перед кредитором, відчуження майна за завідомо заниженою вартістю, суд дійшов висновку, що відповідачка діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчужила належне їй майно з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника.
Суд врахував, що оскільки 20 березня 2019 року між ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» і ОСОБА_1 підписаний акт приймання-передання оренди нежитлового приміщення, то ОСОБА_1 була обізнана про її борг з орендної плати, плати за комунальні послугита про судовий спір щодо цього.
У частині ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції,оцінивши докази у справі та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, врахувавши заперечення представника відповідачки щодо розміру заявлених позивачем витрат на правничудопомогу, дійшов висновку, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» на професійну правничу допомогу з 51 000,00 грн до 31 250,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2022 року та додаткове рішення Городоцького районного суду Львівської області від 13 травня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасувавши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито 15 січня 2021 року, тобто через 1 рік і 4 місяці після укладення оскаржуваного договору.
Крім того, оспорюваний правочин був відплатним і ОСОБА_1 набула кошти у розмірі 300 000,00 грн, що спростовує висновки суду прешої інстанції про те, що вона перестала були платоспроможною.
Суд апеляційної інстанції врахував, що заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить лише 212 663,45 грн, рішення ухвалено без її участі, виконавче провадження не закінчено.
Суд апеляційної істанції зазначив, що згідно з листом приватного виконавця у ОСОБА_1 є відкриті рахунки у відповідних фінансових установах, на які накладено арешти (т. 1, а. с 140), а звернувши до виконання рішення суду, яке набрало законної сили 28 червня 2019 року, лише у січні 2021 року стягувач ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» повинен розуміти ризики та застереження у зв`язку із цим.
Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 не перебуває із ОСОБА_1 у родинних стосунках будь-якого ступеня спорідненості, оспорюваний договір є відплатним, продаж земельної ділянки вчинено вище ринкової ціни, вартість за договором купівлі-продажу сплачена покупцем і отримана продавцем до підписання договору.
У частині обставин будівництва на земельній ділянці та виконання будівельних робіт суд апеляційної інсатнції погодився з висновками суду перошої інстанції, що такі доводи позивача не стосуються предемета цього спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» направило засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, просило її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, провадження № 61-28761св18, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, провадження № 61-156св17, від 27 лютого 2018 року у справі № 910/4088/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, провадження № 61-17966св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19, від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16, провадження № 61-10541св19, від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18, від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19, провадження № 61-23057св19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 554/9798/19, провадження № 61-9264св20, від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20, провадження № 61-7390св22, від 01 червня 2022 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-8180св21, від 23 грудня 2022 року у справі № 624/391/18, провадження № 61-15974св21, від 16 лютого 2022 року у справі № 204/9189/19, провадження № 61-19483св21, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8537/17, від 03 березня 2020 року у справах № № 910/7976/17, 904/7905/16, 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19; у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є обгрунтованою та законною.
У матеріалах справи немає доказів наявності всіх необхідних елементів для встановлення фраудаторності оскаржуваного договору, оскільки він є відплатним, ціна є ринковою, сторони не перебувають у родинних стосунках, ОСОБА_1 не була обізнана про ухвалення судового рішення.
ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, на час укладення спірного договору будь-яких обмежень чи обтяжень на її продаж не було.
Оскільки ОСОБА_2 законно набув у власність житловий будинок на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 27 квітня 2020 року, згідно з принципом юридичної долі цих об`єктів він є власником і земельної ділянки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду 09 березня 2023 року поновлено ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 грудня 2017 року між ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» і ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 22-12/17, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 47,7 кв м., що розташоване на АДРЕСА_2 ові.
Фактичне передання вказаного приміщення в оренду відповідачці підтверджується актом приймання-передання в оренду нежитлового приміщення від 22 грудня 2017 року.
ОСОБА_1 зобов`язання за договором оренди належним чином не виконувала, орендної плати та виставлених рахунків за комунальні послуги вчасно та в повному обсязі не сплачувала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед позивачем.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03червня 2019 року у справі № 914/477/19 позов ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» задоволено частково.
Стягнено з ФОП ОСОБА_1 на користь позивача 212 663,45 грн, з яких 86 824,19 грн - основний борг, 105 321,60 грн - штраф, 5 071,64 грн - інфляційні втрати, 520,29 грн - 3 %річних, стягнено 3 143,70 грн судового збору.
Рішення Господарського суду Львівської області від 03червня 2019 року набрало законної сили 28 червня 2019 року.
У справі № 914/477/19 ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» долучило до матеріалів справи копію підписаного сторонами акта приймання-передання оренди нежитлового приміщення від 20 березня 2019 року.
29 липня 2019 року Господарський суд Львівської області видав ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» дублікат наказу про примусове виконання рішення, який перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Михайловського С. В., виконавче провадження № НОМЕР_1, що відкрито 15 січня 2021 року (т. 1, а. с. 16-17).
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбав у власність земельну ділянку, будівництво на якій не розпочато, за ціною 300 000,00 грн (т. 1,а. с. 60-63).
15 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_2 виготовив технічний паспорт на будинок садибного типу площею 401,8 кв м. з господарськими будівлями та спорудами (гараж, господарська будівля), що розташований на АДРЕСА_1 , рік побудови- 2019 (т. 1, а. с. 141-144).
Згідно з відповіддю в. о. директора Департаменту дозвільних процедур від 25 січня 2021 року у Реєстрі є інформація щодо повідомлення про початок будівельних робіт від 30 грудня 2016 року № ЛВ 062163651742 на об`єкт «Будівництво індивідуального житлового будинку та господарські будівлі на АДРЕСА_1 », замовник будівництва - ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 25, 71).
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені приписи ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, вказує на те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, на яку посилається заявник).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора(постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, на яку посилається заявник).
Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення
Отже, правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Крім того, договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Водночас застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21.
Верховний Суд зазначає, що відчуження боржником майна у період проведення виконавчого провадження з метою виведення його майна з-під стягнення є підставою для визнання угоди недійсною.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що заборгованість ОСОБА_1 становить 212 663,45 грн,тоді як ціна договору - 300 000,00 грн, рішення, яким стягнено з неї борг на користь позивача, ухвалено без її участі, оскільки хвалою Господарського суду Львівської області від 19 березня 2019 року відкрито провадження у справі № 914/477/19 за правилами спрощеного позовного провадження, а ОСОБА_1 або її представник у засідання не з`являлись, ухвали, направлені судом на адресу ОСОБА_1 , зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернені до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Крім того, суд апеляційної інстанції обгурнтовано посилався на те, що позивач пред`явив виконавчий лист до виконання через півтора роки з дня набрання законної сили рішенням у справі № 914/477/19, а виконавче провадження на час розгляду не закінчене.
Оцінюючи наявність підстав для визнання оспорюваного договору фраудаторним, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 має кошти на рахунках і на них накладено арешт у виконавчому провадженні, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не пребувають у родинних стосунках будь-якого ступеня спорідненості, оспорюваний договір є відплатним, вчиненим до відкриття виконавчого провадження, продаж земельної ділянки вчинено вище ринкової ціни, вартість за цим договором сплачена ОСОБА_2 і отримана ОСОБА_1 до підписання договору.
Позивач не надав доказів, які б спростовували наведені обставини, та дозволяли визнати оспорюваний договір фраудаторним.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанації, з яким погоджується Верховний Суд, не встановив обставин, що є обов`язковими складовими конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі, з якими закон пов`язує визнання такого договору недійсним на момент його вчинення (укладення), та дійшов обгрунтованого висновку про відмову в позові.
У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, провадження № 61-156св17, від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16, провадження № 61-10541св19, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8537/17, від 03 березня 2020 року у справі № 916/3600/15 не є релевантними у справі, що переглядається.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, провадження № 61-28761св18 (безвідплатний договір на користь сина), від 27 лютого 2018 року у справі № 910/4088/17 (оплата за договорами не проведена, встановлено, що інша сторона договору є пов`язаною з боржником), від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, провадження № 61-17966св19 (безвідплатний договір на користь матері), від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18 (безвідплатний договір на користь неповнолітнього сина), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19, провадження № 61-23057св19 (безвідплатний договір на користь дочки), від 06 жовтня 2021 року у справі № 554/9798/19, провадження № 61-9264св20 (безвідплатний договір на користь дочки), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20, провадження № 61-7390св22 (майно відчужене під час дії ухвали про арешт майна), від 01 червня 2022 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-8180св21 (майно відчужене на користь сина, встановлено, що боржник брав участь у розгляді справи), від 23 грудня 2022 року у справі № 624/391/18, провадження № 61-15974св21 (директор боржника відчужив на користь дружини), від 16 лютого 2022 року у справі № 204/9189/19, провадження № 61-19483св21 (майно відчужене під час дії ухвали про арешт майна), від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19 (безвідплатний договір на користь матері), від 03 березня 2020 року у справі № 910/7976/17 (уступлено право вимоги під час дії заборони здійснювати уступку заставленого права вимоги), від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 (неоплатний договір, що вчинено особою без належних повноважень), від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (приміщення, що є основним активом товариства, відчужено за суттєво заниженою ціною), сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.
Загальні правові висновки щодо підстав визнання правочину фраудаторним, та оцінки добросовісності поведінки боржника, наведені у вказаних постановах, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19, суд касаційної інтанції рішення по суті не ухвалив, передав справу на новий розгляд з підстав не вирішення клопотання про витребування доказів, а саме оскаржуваного правочину.
У постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 Верховний Суд рішення по суті не ухвалив, справу направив на новий розгляд з підстав невстановлення чи оспорюваний правочин укладено на шкоду боржнику та іншим кредиторам боржника, та чи має сторона договору ліцензію з професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов`язковою вимогою.
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, суд касаційної інтанції рішення по суті не ухвалив, справу направив на новий розгляд з підстав невстановлення чи припинена порука станом на дату укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги та непроведення оцінки обставин пов`язаності осіб, зокрема щодо виведення, в результаті укладення оспорюваного договору, активів боржника на іншу юридичну особу яка є пов`язаною з кінцевим бенефіціаром банкрута.
Висновки, викладені Верховни Судом у справах № № 755/17944/18, 904/4262/17, 904/7905/16, не є застосовними у справі, що переглядається.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що немає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення касаційний суд задишає без змін, то розподілу судових витрат не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інсатнції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська