Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 442/2468/17
провадження № 61-12092св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 квітня
2018 року у складі судді Нагірної О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів:
Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»),про визнання транзакції від 29 січня 2015 року щодо переказу коштів нечинною, зобов`язання повернути кошти, скасування відсотків.
Позовна заява мотивована тим, що 07 січня 2008 року між ним та
ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 5 000,00 грн.
Зазначав, що 29 січня 2015 року він отримав смс-повідомлення про списання з його карткового рахунку 4 620,66 грн. Цього ж дня звернувся на лінію клієнтської підтримки до ПАТ КБ «ПриватБанк» за номером 3700 та повідомив, що жодних транзакцій не замовляв, просив зупинити проведення будь-яких наступних транзакцій, відповідно банк заблокував картку.
Вказував, що наступного дня він особисто звернувся до відділення банку для подачі заяви про шахрайське списання коштів з його картки. Працівник банку повідомила, що подавати заяву не потрібно, бо за телефоном клієнтської підтримки його заяву прийняли в роботу і банк обов`язково розбереться і поверне йому кошти. Додатково пояснила, що обов`язково треба виготовити нову картку, замість заблокованої, що він і зробив.
Стверджував, що наполягав на тому, щоб банк не нараховував йому відсотки, штрафи та пеню, а також, що забороняє піднімати йому кредитний ліміт. Працівник банку повідомила, що піднімати кредитний ліміт не будуть.
У подальшому він звернувся до Дрогобицького відділ поліції Національної поліції у Львівській області (далі - Дрогобицький ВП НП у Львівській області) із заявою про заволодіння шляхом обману його коштами, за якою розпочате кримінальне провадження за № 1205140110000187.
Після цього, він звернувся до відділення банку, щоб скласти заяву про заволодіння його коштами шляхом обману, заборону піднімати кредитний ліміт та подати копії постанови про кримінальне провадження, довідку про внесення інформації до Єдиного реєстру досудового розслідування за
№ 1205140110000187. Однак банк відмовив у прийнятті вищезазначених документів.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати нечинною трансакцію щодо переказу 29 січня 2015 року коштів у сумі 4 620,66 грн
з кредитної картки ПАТ КБ «ПриватБанк», виданої на ім`я ОСОБА_1 , та зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути такі кошти, скасувати відсотки, пеню (штрафні санкції) за спірною транзакцією.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 12 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано нечинною транзакцію щодо переказу 29 січня 2015 року коштів
у сумі 4 620,66 грн із кредитної картки ПАТ КБ «ПриватБанк», виданої на ім`я ОСОБА_1 .
Визнано такими, що нараховані неправомірно відсотки та пеня за користування зазначеними коштами у період з 29січня 2015 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У решті вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 29 січня 2015 року
з картки позивача здійснено списання коштів у сумі 4 620,66 грн, при цьому ОСОБА_1 не подавав заяву на розблокування карткового рахунку для використання в мережі Інтернет, в системі «Приват-24» позивач не зареєстрований, звертався до відділення банку для подачі заяви про шахрайське списання коштів з його картки, однак письмової заяви
від позивача банк не прийняв. Також позивач звернувся до Дрогобицького
ВП НП у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за якою було розпочате кримінальне провадження
за № 1205140110000187. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що відсотки та пеня за користування спірними коштами у період з 29 січня
2015 року нараховані неправомірно.
Щодо вимоги позивача про повернення на його рахунок коштів в сумі
4 620,66 грн шляхом відновлення їх на картковому рахунку, то суд вважає за необхідне в задоволенні такої відмовити, оскільки кошти на рахунку позивача були кредитні і не належали останньому.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 12 квітня 2018 року змінено.
Викладено абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:
Визнано нечинною транзакцію щодо переказу 28 січня 2015 року, яка оброблена ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 січня 2015 року, коштів у сумі
4 206,80 (чотири тисячі двісті шість) грн з кредитної картки, виданої на ім`я ОСОБА_1 .
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виявивши безпідставне списання коштів з власного карткового рахунку, позивач невідкладно
29 січня 2015 року, повідомив про цей факт на лінію клієнтської підтримки ПАТ КБ «ПриватБанк» за номером 3700, крім цього, 30 січня 2015 року звернувся до Дрогобицького ВП НП у Львівській області із заявою про заволодіння його коштами шляхом обману, за якою розпочате кримінальне провадження за № 1205140110000187, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, при цьому відповідач не довів вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності,
що сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. Таким чином, апеляційний суд вважав, що правильним є висновок суду першої інстанції про визнання нечинною трансакції щодо переказу коштів з кредитної картки
ОСОБА_1 , при цьому апеляційний суд змінив рішення в частині визначення дати та суми переказу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,
АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій оскаржувані частині рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що в судовому засіданні не доведено та матеріалами справи не встановлено, що грошовими коштами протиправно заволоділа інша особа. У відкритому за цим фактом кримінальному провадженні також не встановлено осіб, причетних до списання коштів, позивач, у свою чергу, має право стягнути суму відшкодування з винних осіб, встановлених у кримінальному порядку, якщо такі особи будуть виявлені.
Зазначає, що у межах договору про надання банківських послуг,укладеного між позивачем та відповідачем, й вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відсутня неправомірність дій банку, вина як складова правопорушення й відповідно відсутній повний склад правопорушення, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання транзакції нечинною.
Вважає, що висновки судів безпідставні, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому оскаржувані рішення в частині задоволення позовної заяви не є законними і обґрунтованими як вимагає закон.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що користувач розголосив телефоном невідомій особі вказані персональні дані, не підтверджені належними доказами, а тому необґрунтовані та не можуть бути прийняті судом. Вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»укладений кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 5 000,00 грн.
29 січня 2015 року ОСОБА_1 отримав смс-повідомлення про списання
з його карткового рахунку 4 620,66 грн.
Цього ж дня він звернувся на лінію клієнтської підтримки до ПАТ КБ «ПриватБанк» за номером 3700 та повідомив, що жодних транзакцій не замовляв, просив зупинити проведення будь-яких наступних транзакцій. Банк заблокував картку.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 07 січня
2008 року, укладеним між КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом
на 27 січня 2015 року сальдо кредиторської заборгованості складає
513,86 грн, при цьому в цей день проведено погашення за наданим кредитом у сумі 386,00 грн.
З наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» виписки із особової картки ОСОБА_1 НОМЕР_2 за період з 01 січня 2008 року по 27 вересня 2017 року встановлено, що 28 січня 2015 року зафіксовано переведення коштів
з картки позивача в сумі 4 045,00 грн, і з врахуванням комісії сума операції склала 4 206,80 грн, операція опрацьована банком 29 січня 2015 року.
30 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицького ВП НП
у Львівській області із заявою про заволодіння шляхом обману його коштами, за якою розпочате кримінальне провадження за
№ 1205140110000187.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про банки
і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування
і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа,
з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів,
а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з пунктом 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада
2014 року № 705 (далі - Положення), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 3 розділу 6 Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції
з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу 6 Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Пунктами 7, 8 розділу 6 Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій
з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу 6 Положення).
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача
у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Судом встановлено, що 07 січня 2008 року між сторонами у справі укладено договір приєднання, який складається з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до умов вказаного договору позивачу відкритий банківський рахунок, надано картку із встановленням кредитного ліміту в сумі 5 000 грн, ознайомлено
з умовами та правилами користування такими, а також тарифами банку.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 07 січня
2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом
на 27 січня 2015 року сальдо кредиторської заборгованості складає
513,86 грн, при цьому в цей день проведено погашення за наданим кредитом в сумі 386,00 грн.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що 29 січня 2015 року отримав на телефон смс-повідомлення про списання з його карткового рахунку грошових коштів у сумі 4 620,66 грн (а.с. 1-2).
При цьому, у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_1 зазначив, що 28 січня 2015 року невідома особа шахрайським способом заволоділа його грошовими коштами у сумі
4 600 грн (а.с. 6).
В той же час, подав до суду апеляційної інстанції заяву про відмову від частини позовних вимог в якій міститься розрахунок, відповідно до якої просив суд визнати нечинною трансакцію від 29 січня 2015 року на суму 4 206, 80 грн (а.с. 163).
Твердження позивача щодо незаконного списання коштів із його карткового рахунку та дати такого списання непослідовні.
З огляду на викладене, Верховний Суд виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту незаконного списання коштів із його карткового рахунку, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами
факту незаконного списання коштів із його карткового рахунку, і відповідно, відсутні підстави для визнання трансакції від 29 січня 2015 року щодо переказу коштів нечинною, зобов`язання повернути кошти, стягнути відсотки.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню
з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
ОСОБА_1 звернувся до суду, як споживач послуг банку, тому звільнений від сплати судового збору.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При поданні апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» підлягало сплаті
2 400,00 грн, а касаційної скарги - 3 200,00 грн судового збору.
Сплата достатньої суми коштів підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями, тому ці кошти підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 12 квітня 2018 рокута постанову Львівського апеляційного суду
від 21 травня 2019 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання транзакції від 29 січня 2015 року щодо переказу коштів нечинною, зобов`язання повернути кошти, скасування відсотків відмовити.
Судові витрати, понесені Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400 гривень та касаційної скарги у розмірі 3 200 гривень, а всього 5 600 гривень (п`ять тисяч шістсот), компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк