08.05.2023

№ 446/1942/19

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 446/1942/19

провадження № 61-16300св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Дяківом Володимиром Богдановичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В., приватний нотаріус Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А., про визнання недійсним правочину, скасування свідоцтва та державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 позичила ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_4 кошти в сумі 92 000 доларів США на строк до 15 серпня 2013 року. Для переконливості намірів повернення цих коштів ОСОБА_2 , крім іншого, передав їй оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку площею 1,2500 га, яка знаходиться на території Ременівської сільської ради Кам`янка Бузького району Львівської області. Ця земельна ділянка за домовленістю мала бути передана позивачці в разі неповернення коштів.

У зв`язку з неповерненням коштів, 18 липня 2017 року Сихівським районним судом м. Львова ухвалено рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В. 01 червня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 56517665 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 коштів за рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року та відповідні відомості внесено в єдиний реєстр боржників. Цього ж дня приватним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , а 22 січня 2019 року в межах зазначеного виконавчого провадження повторно накладено арешт на все майно боржника, у тому числі і на земельну ділянку з кадастровим номером 4622185200:07:000:0263.

03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 кошти в сумі 1 411 138,20 грн, що еквівалентно на день укладення цього договору 50 000 дол. США, з терміном їх повернення - 17 грудня 2018 року.

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В.

19 грудня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В. видано виконавчий напис № 2229 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 1 411 138,20 грн.

На підставі вказаного виконавчого напису 28 грудня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н. М. видано постанову про відкриття виконавчого провадження.

На адресу приватного виконавця Баірової Н. М. 29 грудня 2018 року подано заяву ОСОБА_2 , яка погоджена з ОСОБА_3 , про передачу останній в рахунок погашення боргу земельної ділянки з кадастровим номером 4622185200:07:000:0263, яка належить ОСОБА_2 .

На підставі цього 03 квітня 2019 року приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А. занаявності нескасованих арештів щодо спірної земельної ділянки видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності та зареєстровано право власності останньої на земельну ділянку з кадастровим номером 4622185200:07:000:0263.

Позивачка вважає, що укладений 03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір позики є недійсним, як такий, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та порушує її права.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір позики від 03 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 03 квітня 2019 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,2500 га, яка знаходиться на території Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області, кадастровий 4622185200:07:000:0263; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 1,2500 га, яка знаходиться на території Ременівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, кадастровий номер 4622185200:07:000:0263, ідентифікаційний номер 46285676 від 03 квітня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не доведено факт того, що договір відповідачами вчинений без наміру створення правових наслідків та що дії сторін договору були направлені на фіктивний перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_3 з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на користь позивачки.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним договір позики від 03 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 03 квітня 2019 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1, 2500 га, яка знаходиться на території Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області, кадастровий 4622185200:07:000:0263; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 1, 2500 га, яка знаходиться на території Ременівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, кадастровий номер 4622185200:07:000:0263, ідентифікаційний номер 46285676 від 03 квітня 2019 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний договір позики та оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 26 Закону України «По виконавче провадження», є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду позивачці, яка є кредитором за іншим правочином.

Крім того, суд зазначив, що оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 було вчинено під час дії заборони відчуження (арешту) вказаного об`єкта нерухомого майна, накладеної постановою приватного виконавця Маковецького З. В.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Дяківа В. Б. просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Новосядло В. Р. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

01 листопада 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 18 липня 2017 року Сихівським районним судом м. Львова постановлено рішення, що набрало законної сили, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 92 000 дол. США, проценти за час користування коштами в сумі 1 524 263,51 грн, 3 % річних в сумі 276 074,99 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. від 01 червня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 56517665 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 92 000 дол. США, процентів за час користування коштами в сумі 1 524 263,51 грн, 3 % річних в сумі 276 074,99 грн та відповідні відомості внесено в єдиний реєстр боржників.

Приватним виконавцем Маковецьким З. В. 01 червня 2018 року винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .

Приватним виконавцем Маковецьким З. В.22 січня 2019 року винесено постанову про накладення арешту на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 , кадастровий номер 4622185200:07:000:0263, обтяження було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, одержаних приватним нотаріусом Робак Л. А. 03 квітня 2019 року відповідно спеціального розділу, що стосується держаної реєстрації обтяжень на об`єкт нерухомого майна, а саме на земельну ділянку - кадастровий номер 4622185200:07:000:0263 накладено арешт: 22 січня 2019 року - приватним виконавцем Маковецьким З. В.

03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 кошти в сумі 1 411 138,20 грн, що еквівалентно на день укладення цього договору 50 000 дол. США, з терміном їх повернення - 17 грудня 2018 року.

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В.

ОСОБА_3 19 грудня 2018 року звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В. із заявою про видачу виконавчого напису у зв`язку із неповерненням ОСОБА_2 грошей згідно з договором позики.

На підставі вказаного виконавчого напису 28 грудня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н. М. ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57985068.

Згідно з актом від 16 січня 2019 року та постановою від 16 січня 2019 року про передачу в майна стягувачу у рахунок погашення боргу приватним виконавцем Баіровою Н. М. в межах виконавчого провадження ВП №57985068 стягувачу ОСОБА_3 передано у власність майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , а саме - земельну ділянку з кадастровим номером 4622185200:07:000:0263.

Згідно із свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 03 квітня 2019 року приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А. посвідчено, що ОСОБА_3 на підставі Акту ВП 57985068 та постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, виданих 16.01.2019 приватним виконавцем Баіровою Н. М., належить на праві власності майно, що складається з земельної ділянки площею 1,2500 га, що розташована на території Ременівської сільської ради, Кам`янка - Бузького району, Львівської області, кадастровий номер 4622185200:07:000:0263.

03 квітня 2019 року приватним нотаріусом Робак Л. А. на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 03 квітня 2019 року та рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46285676 від 03 квітня 2019 року, за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,2500 га, яка знаходиться на території Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області, кадастровий номер 4622185200:07:000:0263.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання договору позики недійсним не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позивачка просила визнати договір позики, укладений 03 грудня 2018 року між відповідачами, недійсним на підставі статті 234 ЦК України, обґрунтовуючи свій позов тим, що вказаний договір укладений з метою уникнути в подальшому виконання грошового зобов`язання перед третьою особою, а тому такий правочин є фіктивним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору з іншою особою з метою приховання майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому такий правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Слід зазначити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Із змісту договору позики від 03 грудня 2018 року убачається, що він укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, містить умови щодо передачі та повернення грошових коштів, підтверджує факт передачі грошей та жодних питань щодо можливого подальшого звернення стягнення на спірну земельну ділянку не регулює.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умислу відповідачів на укладення договору позики без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, та з метою уникнення в подальшому виконання судового рішення про стягнення боргу на користь третьої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

При таких обставинах, оскільки у встановленому законом порядку презумпція правомірності оскарженого правочину не спростована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору позики, укладеного 03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На вказане суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору позики.

Щодо позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності

Як вбачиться з матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В. від 01 червня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 56517665 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 коштів за рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року та відповідні відомості внесено в єдиний реєстр боржників.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

У відповідності до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі арешт підлягають державній реєстрації.

01 червня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , а 22 січня 2019 року в межах виконавчого провадження ВП № 56517665 повторно накладено арешт на все майно боржника, у тому числі і на земельну ділянку з кадастровим номером 4622185200:07:000:0263.

22 січня 2019 року обтяження було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, коли наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій), під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.

Отже, вищезазначеними нормами права визначено повноваження державного реєстратора при розгляді заяви про державну реєстрацію та певний алгоритм дій на їх реалізацію: при реєстрації права власності державний реєстратор відкриває розділ на об`єкт нерухомого майна, заповнюючи його відомостями про таке майно, та водночас за наявності відомостей у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна переносить відповідні записи до розділу Державного реєстру речових прав, відкритого на такий об`єкт нерухомого майна.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень» нотаріус є державним реєстратором.

Відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій) нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, якщо особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Отже, приватний нотаріус в силу вимог статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» був зобов`язаний перевірити наявність обтяжень на нерухоме майно при видачі 03 квітня 2019 року ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4622185200:07:000:0263.

При таких обставинах, зважаючи на те, що постановою приватного виконавця Маковецького З. В. від 22 січня 2019 року накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4622185200:07:000:0263, отже було заборонено вчиняти будь які реєстраційні дії з приводу спірного нерухомого майна, вказана постанова була зареєстрована належним чином в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, приватний нотаріус Робак Л. А. повинен був звернути увагу на наявність вказаної постанови у зазначеному реєстрі та діяти відповідно до вимог законодавства, а саме - відмовити ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку та у вчинені дій щодо реєстрації права власності на вказане нерухоме майно.

Ураховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 03 квітня 2019 року, виданого приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А., та державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 1, 2500 га, яка знаходиться на території Ременівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, кадастровий номер 4622185200:07:000:0263, ідентифікаційний номер 46285676 від 03 квітня 2019 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним правочину ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду в цій частині - скасувати.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувану постанову апеляційного суду в цій частині без змін.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Дяківом Володимиром Богдановичем, задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна, про визнання недійсним правочину скасувати.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 грудня 2020 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна, про визнання недійсним правочинузалишити в силі.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна, про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов