Постанова
Іменем України
20 червня 2022 року
м. Київ
справа № 446/480/19
провадження № 61-19317св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Запитівська селищна рада Кам`янка-Бузького району Львівської області (правонаступник - Новояричівська селищна рада Львівського району Львівської області),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області в складі судді Костюк У. І. від 02 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 14 вересня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним рішення Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області 17 сесії 5 скликання № 12 від 03 квітня 2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 803442 від 19 червня 2009 року та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 2012 року, зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1167.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці, в межах смт. Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області, Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця») була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 16 км + 592 м до 19 км +22 м в адміністративних межах смт. Запитів Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області. У результаті польового обстеження виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян. Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Ківерці» від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах смт Запитів Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, погодженого в тому числі відділом Держземагенства у Кам`янка-Бузькому районі Львівської області, встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до рішення Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області 17 серії 5 скликання від 03 квітня 2008 року № 12 та державнго акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 803442 від 19 червня 2009 року передано у власність земельну ділянку площею 0,1270 га в межах смт. Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області (кадастровий номер:4622155400:01:008:0048). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,1248 га перетинається із земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Власником вказаної земельної ділянки площею 0,1270 га, яка розташована по АДРЕСА_1 був ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадкоємцем його майна, зокрема, спірної земельної ділянки є його донька - ОСОБА_1 .
Позивач вважає вказане рішення Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області 17 серії 5 скликання від 03 квітня 2008 року № 12 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 803442 від 19 червня 2009 року такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина спірної земельної ділянки належить до земель державної власності,
а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватись у приватну власність, тому селищна рада не мала законних підстав щодо розпорядження землями такої категорії. Звернувшись із вказаним позовом, АТ «Українська залізниця» пропустило позовну давність, про застосування якої просив відповідач. Як наслідок суд відмовив у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності. Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про порушення свого права раніше.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» залишено без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що правильним є рішення місцевого суду про те, що на момент прийняття відповідачем оспорюваного рішення, спірна земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача. Разом із тим, позивач звернувся до суду із вказаним позовом із пропуском строку позовної давності, що і стало підставою для відмови в позові саме з цих підстав.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-0ц, від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року в справі № 911/2534/17 та постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-152цс14, від 01 липня 2015 року в справі № 6-178гс15, від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу АТ «Українська залізниця», у якому просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові з інших підстав. Зазначає, що спірна земельна ділянка була виділена її батьку під індивідуальне житлове будівництво згідно рішення загальних зборів колгоспників колгоспу у 1970 році, тому вказана земельна ділянка не могла і фактично не використовується для потреб Львівської залізниці, а отже не була землями наданими залізничному транспорту, на які поширюється Закон України «Про транспорт» та «Про залізничний транспорт».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 446/480/19 з Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що позивач на підтвердження права постійного користування землями смуги відведення, зокрема в адміністративних межах смт Запитів Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, надав План меж смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області від 10 до км 24, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1956 році. Також позивачем подано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22, 3411 га Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Ківерці від 16 км+ 592 м до 19 км +22 м в межах смт. Запитів Запитівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
Рішенням 17 сесії 5 скликання Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області № 12 від 03 квітня 2008 року ОСОБА_2 передано у приватну власність для обслуговування житлового будинку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,1270 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .
На підставі вказаного рішення Запитівською селищною радою Кам`янка-Бузького району Львівської області ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №803442 від 19 червня 2009 року.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, спадкоємцем майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , зокрема, земельної ділянки площею 0,1271 га, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 803442 від 19 червня 2009 року, кадастровий номер 4622155400:01:008:0048.
Установлено, що на замовлення ДТГО «Львівська залізниця» була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 16 км + 592 м до 19 км +22 м в адміністративних межах смт Запитів Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області.
Роботи щодо розроблення даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувались в 2015 році КТ НВФ «Нові технології». В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Ківерці» від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузького району Львівської області становить 22,3411 га.
При польовому обстеженні виявлено, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , саме площею 0,1248 га, накладається на смугу відведення залізниці.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі земельні ділянки України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності і повітряного і трубопровідного транспорту.
Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт», землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт».
Частиною другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт», землями транспорту визнаються землі, надані в користуванні підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.
До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»). Ця норма закону кореспондується з положенням статті 68 ЗК України.
Разом з тим, нормами чинних нормативно-правових актів на момент набуття права власності на земельні ділянки залізницею, а саме: ЗК УРСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі. Відповідно до п.п. 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (постанова ЦИК СССР 15 грудня 1928 року)
ЗК УРСР (в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року, постановою Ради Міністрів СРСР від 27 січня 1962 року № 83 гарантувалося право позивача на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування.
Таким чином, наявність чи відсутність в АТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.
Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 01 лютого 2018 року в справі № 909/277/16.
Встановивши правовий статус та належність земельної ділянки, суд першої інстанції з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що селищна рада не мала права вилучати її на користь третьої особи, відтак визнав, що право позивача є порушеним.
Відповідач заявив вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог.
Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фатами та їх оцінкою управомоченою особою.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло привести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, §22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звернувшись до суду з указаним позовом, АТ «Українська залізниця» пропустило позовну давність.
Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, суди дійшли правильного висновку про пропуск строку позовної давності і відсутність поважних причин для поновлення цього строку.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун