№ 446/936/17

Постанова

Іменем України

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 446/936/17

провадження № 61-687св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у складі колегії суддів Шемети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є Новояричівська селищна рада Львівського району Львівської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, третя особа - ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом в якому просила:

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні межею (стежкою), встановленою на межі між земельними ділянками ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою кадастровий номер 4622182300:01:008:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та між земельною ділянкою кадастровий номер 4622182300:01:008:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 , для спільного користування та зобов`язати не чинити перешкоди у користуванні та доступі до межі (стежки) між цими земельними ділянками, з висновком та ситуаційним планом земельної ділянки, виготовленими інженером-геодезистом ФОП ОСОБА_6 в 2019 році;

- зобов`язати відповідача здійснити демонтаж металевої огорожі (сітки), встановленої на межі (стежці) між земельними ділянками ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою кадастровий номер 4622182300:01:008:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та між земельною ділянкою кадастровий номер 4622182300:01:008:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 з висновком та ситуаційним планом земельної ділянки, виготовленими інженером-геодезистом ФОП ОСОБА_6 в 2019 році.

В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, покликається на те, що є власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та межує з земельною ділянкою кадастровий номер 4622182300:01:008:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_7 , а в подальшому - ОСОБА_2 .

Стверджує, що в квітні 2016 року відповідач, без проведення відповідних замірів, уточнення та узгодження з нею межі земельної ділянки, встановив металеву огорожу, закривши повністю прохід до належної їй земельної ділянки.

Зазначає, що з відповідачем протягом багатьох років перебуває у неприязних сусідських відносинах, тому на її прохання зняти огорожу, він не реагує. Вказує, що в порядку досудового врегулювання спору зверталася до Дідилівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, у відділ поліції та прокуратуру, однак отримала роз`яснення про необхідність звернення за захистом її порушених прав до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області рішенням від 11 червня 2021 року під головуванням судді Бакай І. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Львівський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з необ`єктивності висновку ФОП ОСОБА_8 , оскільки топографічне знімання проведено без участі відповідача, висновок надано без дослідження технічної документації на земельні ділянки належні відповідачу та державних актів на право власності на земельні ділянки.

Крім цього, апеляційний суд врахував відсутність у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із зазначеними у ній розмірами та конфігурацією, а у матеріалах справи немає інформації про межу земельної ділянки позивача.

Апеляційний суд додатково зазначав, що з клопотанням до суду про проведення судової земельно-технічної експертизи ні позивач, ні її представник, не зверталися.

Також суд апеляційної інстанції вказував, що суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач самовільно захопив частину земельної ділянки, яка була у загальному користуванні, такі дані відсутні у наданій суду технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акта на право власності на земельну ділянку) громадянина ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства, що відповідач встановив загорожу саме на її земельній ділянці, чи на земельній ділянці, яка є у неї та відповідача спільному користуванні, не довела належними та допустимими доказами факту протиправності дій саме цієї особи, до якої пред`явлено позов, що саме відповідач порушив право позивача на користування землею, що він якимось чином порушив встановлену при виготовленні державного акта межу земельної ділянки, якою вона (позивач) на даний час користується без відповідних правовстановлюючих документів, що відповідач самовільно захопив частину належної їй земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 10 січня 2022 року звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в якій, просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

10 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Татух М. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

Наведені в касаційних скаргах доводи містили підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника та заявник зазначають, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції помер відповідач, а тому суд апеляційної інстанції повинен був би зупинити провадження у справі до залучення його правонаступників. Оскільки апеляційний суд правонаступника відповідача не залучив, вважають, що є підстави для скасування оскарженої постанови.

Додатково касаційна скарга ОСОБА_1 містить аргументи про те, що, на її думку, мало місце порушення норм процесуального права, адже їй не було роз`яснено права на заявлення клопотання про призначення у справі судової експертизи, а також суд залишив поза увагою її пояснення про те, що не з її вини не виготовлено правовстановлюючі документи на її земельну ділянку.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у січні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Білик Р. О. просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість аргументів касаційної скарги.

Зазначає, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу факту порушення відповідачем її права власності на земельну ділянку чи її прав як землекористувача.

Крім того позивач не надала належних та допустимих доказів наявності у неї правовстановлюючих документів на земельні ділянки, які є у її власності спільно з сестрою, що підтверджували б площі земельних ділянок їх розміри та конфігурацію.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

18 травня 2022 року матеріали цивільної справи № 446/936/17 надійшли до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 22 червня 2022 року касаційне провадження зупинив до залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_2

Верховний Суд ухвалою від 23 грудня 2022 року залучив до участі в справі ОСОБА_3 , як правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 7 сесії 7 скликання від 01 липня 2016 року № 40 Дідилівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а саме, земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах АДРЕСА_1 , успадкованих у спільну сумісну власність разом з ОСОБА_4 , та земельну ділянку площею 0,16 га для ведення особистого селянського господарства у межах с. Дідилів у спільну сумісну власність із ОСОБА_4 .

Державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім`я ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутні, і такі, як пояснила ОСОБА_1 , не виготовлялись.

З державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 018705, виданого 01 листопада 2011 року встановлено, що на ОСОБА_7 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,1616 га для ведення особистого селянського господарства, частина якої межує з ділянкою, якою користується позивач ОСОБА_1 .

В матеріалах технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акта на право власності на земельну ділянку) громадянина ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства, наявний акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 30 грудня 2009 року, у якому наявний підпис позивача ОСОБА_1 , як суміжного землекористувача.

Апеляційний суд зазначав, що твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що підпис в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 30 грудня 2009 року їй не належить, є голослівними, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Судом першої інстанції встановив, що відповідно до рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 серпня 2018 року (справа № 446/1533/18) за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано, зокрема, право власності за законом на спадкове майно покійного ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема: на земельну ділянку площею 0,1616 га, кадастровий номер - 4622182300:01: 008:0052, яка розташована на території Дідилівської сільської ради, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ № 018705, належна ОСОБА_7 на підставі рішення виконкому № 42 від 08 червня 1995 року ХХVII сесії V скликання № 132 від 17 грудня 2009 року Дідилівської сільської ради.

Апеляційним судом встановлено, що із висновку інженера - землевпорядника, інженера геодезиста ФОП ОСОБА_6 вбачається, що провівши топографічне знімання земельної ділянки громадянки ОСОБА_1 на території АДРЕСА_1 , ним було встановлено, що дана земельна ділянка є загороджена сітчаною загорожею по периметру. Зі слів ОСОБА_1 з півночі ділянка загороджена землевласником ОСОБА_7 . Зі зйомки видно, що від межі земельної ділянки з кадастровим номером 4622182300:01:008:0052, яка належить ОСОБА_7 до межі з сусідом справа є сітчана огорожа довжиною 0.55 м, хоча дані ділянки не примикають. Відповідно до обмірів пропонує вважати даний відрізок сітчаної огорожі незаконним.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив, що город його дружини межує з городом ОСОБА_2 . Він 15 років знав, що там були стежки, по яких позивач могла йти до низу свого городу чи їхати тачкою, а відповідач зараз загородив свій город.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомив, що він є цивільним чоловіком позивача. Вони проживають більше 20 років у селі і завжди ходили по межі ОСОБА_9 і колишнього власника ОСОБА_11 . З приходом ОСОБА_2 останній поставив загорожу, яка перешкоджає їм іти до іншого городу. Інша співвласник належної їм землі - ОСОБА_4 відсутня в селі більше 10 років.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли у сторін з приводу користування належними їм земельними ділянками, можливості доступу позивача до земельної ділянки - проходу через стежку до земельної ділянки для ведення селянського господарства, що не межує із земельною ділянкою відповідача.

Звертаючись до суду, позивач вказувала, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, межею, що проходить по стежці, встановивши металеву сітку на стежці, по якій проходить межа між земельними ділянками сторін.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За приписами статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві, чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Статтями 106 107 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з частинами першою, третьою, шостою статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Отже, за змістом статті 55 Закону України «Про землеустрій», межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Суд апеляційної інстанції вказував, що аналізуючи згаданий висновок ФОП ОСОБА_8 , на який покликається позивач на підтвердження позовних вимог, він дійшов висновку про те, що такий не є ствердним, категоричним, ним лише пропонується вважати відрізок сітчаної огорожі довжиною 0,55 м незаконним, не зазначено, з яких підстав ФОП ОСОБА_8 дійшов до такого висновку, і чи є достатнім для такого висновку проведення топографічного знімання лише земельної ділянки ОСОБА_1 , а тому вважав, що цей висновок не можна вважати беззаперечним доказом порушення відповідачем межі між суміжними земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що сітчана огорожа влаштована з порушенням прав позивачки.

Апеляційний суд також погодився із висновками суду першої інстанції про необ`єктивність висновку ФОП ОСОБА_8 , оскільки топографічне знімання проведено без участі відповідача, висновок надано без дослідження технічної документації на земельні ділянки, належні відповідачу, державних актів на право власності на земельні ділянки.

Таким чином, з огляду на вищенаведене та врахувавши відсутність у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельну ділянку із зазначеними у них розмірами та конфігурацією, за відсутності у матеріалах справи інформації про межу земельної ділянки позивача, та у зв`язку із тим, що з клопотанням до суду про проведення судової земельно-технічної експертизи ні позивач, ні її представник не звертались, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції помер відповідач, а тому суд апеляційної інстанції повинен був би зупинити провадження у справі до залучення його правонаступників колегія суддів вважає частково прийнятними, проте зазначає, що вказане процесуальне порушення було усунуто Верховним Судом на стадії касаційного розгляду, а тому з врахуванням того, що відповідач чи його правонаступник рішення місцевого суду не оскаржували та враховуючи те, що згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, а тому вважає, що підстави для скасування оскаржених судових рішень у цій справі та за встановлених фактичних обставин відсутні.

Крім того колегія судів також відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що мало місце порушення норм процесуального права, адже їй не було роз`яснено права на заявлення клопотання про призначення у справі судової експертизи з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (частина перша статті 6 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, передбачається, що адвокат надає особі професійну та кваліфіковану правову допомогу.

Верховний Суд враховує, що з матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляла адвокат Татух М. Д., повноваження якої підтверджуються копією доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 04 травня 2018 року № 198/3к (а. с. 84 том 1), яка була також присутньою у судових засідання, що підтверджується журналами судових засідань.

З огляду на те, що адвокат Татух М. Д. здійснює професійну діяльність у сфері права та є обізнаною з обсягом прав сторони у справі, колегія суддів доходить висновку, що право позивача на доведення своєї позиції порушено не було.

Колегія суддів також зазначає, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи

Касаційна скарга ОСОБА_1 також містить клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.

За приписами частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, оскільки Верховний Суд переглядає в касаційному порядку судові рішення і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову ЛЬвівського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров