№ 447/1854/18

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 447/1854/18

провадження № 61-5070св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в складі колегії суддів Курій Н. М., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

02 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області, про зобов`язання усунути перешкоди в належному користуванні присадибною земельною ділянкою шляхом знесення металевої опори з фундаментом та шести сонячних панелей.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в грудні 2016 року сусідка ОСОБА_2 встановила на її присадибній земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 , опори та сонячні панелі без її згоди.

13 червня 2017 року комісією житлово-комунального господарства, будівництва, земельних питань Роздільської селищної ради складено акт, в якому вказано, що сусідній землевласник на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на межі присадибних ділянок зі сторони присадибної ділянки ОСОБА_1 без її згоди встановила металеві опори панелей сонячних батарей, що виступають над її приватизованою присадибною земельною ділянкою та спричиняють затінення значної частини земельної ділянки.

Рішенням Роздільської селищної ради від 29 листопада 2017 року № 309 видано припис ОСОБА_2 знести металеву опору з фундаментом та шести сонячних панелей, які вона встановила на приватизованій присадибній земельній ділянці на АДРЕСА_1 . Проте, відповідач не виконала припис Роздільської селищної ради та не знесла з металеву опору з фундаментом та шести сонячних панелей, які затіняють значну частину її земельної ділянки та спричиняють шкоду її господарству, оскільки вона не може у повному обсязі виростити сільськогосподарські культури, посаджені нею на її земельній ділянці.

ОСОБА_1 просить зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в належному користуванні присадибною земельною ділянкою шляхом знесення металевої конструкції опори з фундаментом та шести сонячних панелей, які ОСОБА_2 встановила на присадибній земельній ділянці ОСОБА_1 без її згоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 16 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог не надала суду належних і допустимих доказів, оскільки доводи позивача про те, що ОСОБА_2 встановила металеву опору з улаштуванням фундаменту на території земельної ділянки ОСОБА_1 спростовуються листом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області від 03 липня 2017 року, згідно якого встановлено, що на прибудинковій території на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 встановлено навіс з металевих конструкцій без влаштування фундаменту. Припис, винесений ОСОБА_2 . Роздільською селищною радою про знесення металевої опори з фундаментом та шести сонячних панелей, які вона встановила на приватизованій земельній ділянці на АДРЕСА_1 без згоди власника, не вручений ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, а сам факт ухвалення рішення селищною радою про надання припису не підтверджує факт винесення такого припису.

Суд першої інстанції відхилив аргументи позивача про те, що встановлені металеві опори панелей сонячних батарей, що влаштовані на межі земельних ділянок, спричиняють затінення значної частини земельної ділянки позивача, оскільки будь-яких доказів на підтвердження таких обставини позивач не надала.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково; зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні приватизованою присадибною земельною ділянкою шляхом демонтажу шести сонячних панелей, установлених ОСОБА_2 , які розміщені з виносом за спільну межу між земельними ділянками в бік земельної ОСОБА_1 (земельна ділянка АДРЕСА_1 ); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог частини третьої статті 367 ЦПК України та з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи прийняв наданий позивачем висновок експерта за результатами проведення судової будівельно- та земельно-технічної експертизи № 6326 від 21 січня 2020 року, яким установлено, що:

- конструкція сонячних панелей влаштована на земельній ділянці ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 і по відношенню до земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , не порушує вимог державних будівельних норм України;

- порушення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 зі сторони сусідньої земельної ділянки за по АДРЕСА_3 , а саме, що частина сонячних панелей (кількістю 6 штук) зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_3 розташовані з виносом за спільну межу між земельними ділянками в бік земельної ділянки АДРЕСА_1 на відстань до 2 метрів.

Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині знесення металевої опори з фундаментом, оскільки встановив, що навіс з сонячними панелями розташований на металевих опорах без влаштування фундаменту, які розміщені на земельній ділянці ОСОБА_2 , факт зайняття ОСОБА_2 меж території суміжних земельних ділянок не підтверджений.

Вирішуючи спір про усунення перешкод у належному користуванні присадибною земельною ділянкою шляхом знесення шести сонячних панелей, апеляційний суд задовольнив вказані вимоги, оскільки:

- актом від 25 жовтня 2017 року селищної ради встановлено, що сонячні панелі у кількості 6 штук виступають над приватизованою присадибною земельною ділянкою ОСОБА_1 , що спричиняє затінення значної частини земельної ділянки;

- висновком експерта за результатами проведення судової будівельно- та земельно-технічної експертизи № 6326 від 21 січня 2020 року встановлено, що фактично має місце порушення меж земельної ділянки позивача зі сторони сусідньої земельної ділянки відповідача, оскільки частина сонячних панелей (кількістю 6 штук) зі сторони відповідача розташована з виносом за спільну межу між земельними ділянками в бік земельної ділянки позивача на відстань до 2 метрів. За таких обставин апеляційний суд зробив висновок, що таке розташування сонячних панелей обмежує і створює перешкоди ОСОБА_1 в праві користування і розпорядження належною їй на праві власності земельною ділянкою, зокрема простором, що знаходиться над поверхнею її земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду й просила її скасувати як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин частину третю статті 79 ЗК України та частину третю статті 373 ЦК України, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що право власності позивача на земельну ділянку поширюється на висоту, на якій змонтовані сонячні панелі.

Вказує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, з порушенням норм процесуального права прийняв новий доказ (висновок експертизи), оскільки позивач не надала суду апеляційної інстанції доказів неможливості подати висновок експерта до суду першої інстанції. Зазначає, що розгляд справи у суді першої інстанції тривав понад дев`ять місяців, суд роз`яснював сторонам їх права та обов`язки, проте позивач не скористалася своїм правом та не заявила відповідного клопотання про призначення судової експертизи.

Відповідач наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик судового експерта для надання роз`яснень відносно висновку експерта, оскільки він є недостовірним та суперечливим.

Аналіз доводів касаційної скарги дає підстави уважати, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про усунення перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою шляхом знесення шести сонячних панелей, в іншій частині не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

У травні 2020 року від ОСОБА_1 та її представника до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вони просять відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі постанову апеляційного суду.

Відзив мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову на підставі належних і допустимих доказів. Доводи касаційної скарги про порушенням апеляційним судом норм процесуального права в частині прийняття висновоку експерта, не заслуговують на увагу, оскільки, звертаючись з позовом до суду, позивач на підтвердження своїх позовних вимог надала суду акт комісії з питань житлово-комунального господарства, будівництва, земельних питань Роздільської селищної ради від 25 жовтня 2017 року, яким установлено, що ОСОБА_2 встановила на межі сусідньої ділянки металеві опори сонячних панелей, які створюють затінення частини земельної ділянки позивача. Проте, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_2 подав акт комісії з питань житлово-комунального господарства, будівництва, земельних питань Роздільської селищної ради від 08 жовтня 2019 року, яким установлено, що металеві опори для встановлення сонячних панелей розміщені на земельній ділянці ОСОБА_2 відповідно до норм закону. Тому з метою усунення розбіжностей у наданих сторонами доказах позивач скористалася своїм правом надати додаткові докази суду. Зазначає, що з метою усунення розбіжностей у наданих сторонами доказах позивач була змушена у листопаді 2019 року звернутися до експертної установи для проведення судової будівельно- та земельно-технічної експертизи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 07 квітня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом пункт 3, 4 частини другої статті 389 та пунктом 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та апеляційний суд необґрунтовано відхилив подане ним клопотання про виклик експерта для надання роз`яснення щодо свого експертного висновку, оскільки такий висновок є недостовірним та суперечливим, що має значення для правильного вирішення справи.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 910/32643/15 зроблено висновок про те, що «частинами 2, 3 статті 79 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Отже, законодавцем визначено землю (земельну ділянку) як самостійний об`єкт права власності поряд з іншими об`єктами цивільних прав (гроші, цінні папери, об`єкти нерухомості, розміщені на землі, тощо) та поширено правовий режим власності на землю як на поверхневий (ґрунтовий) шар земельної ділянки, на якому можуть зводитися об`єкти нерухомості, так і на її простір, що знаходиться над та під поверхнею земельної ділянки на висоту і глибину, необхідні для будівництва будівель та споруд».

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Одним із способів захисту прав на земельну ділянку, визначених частиною третьою статті 152 ЗК України, є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосовування інших, передбачених законом, способів.

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції врахував:

- висновок експерта за результатами проведення судової будівельно- та земельно-технічної експертизи №6326 від 21 січня 2020 року, яким установлено, що фактично має місце порушення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 зі сторони сусідньої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , а саме частина сонячних панелей (кількістю 6 штук) зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_3 розташовані з виносом за спільну межу між земельними ділянками в бік земельної ділянки АДРЕСА_1 на відстань до 2 метрів;

- акт комісії з питань житлово-комунального господарства, будівництва, земельних питань Роздільської селищної ради від 25 жовтня 2017 року;

- рішення Роздільської селищної ради від 29 листопада 2017 року № 309;

- припис Роздільської селищної ради від 30 листопада 2017 року № 02-19/456.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15 (провадження № 61-4848св19) зазначено, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18 зазначено, що: «апеляційним судом обґрунтовано відхилено клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 615/0/45-19 через те, що цей витяг датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто це доказ, який взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 травня 2019 року, апеляційний суд приєднав до справи та прийняв до уваги акт обстеження меж суміжних земельних ділянок в АДРЕСА_4 від 08 жовтня 2019 року та висновок експерта за результатами проведення судової будівельно- та земельно-технічної експертизи № 6326 від 21 січня 2020 року.

Суд апеляційної інстанції: не врахував, що під час апеляційного перегляду суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції; не звернув уваги на те, що частина третя статті 367 ЦПК України стосується доказів, які існували на момент ухвалення рішення суду першої інстанції; без належного правового обґрунтування приєднав до матеріалів справи й послався як на докази на документи, які складені після ухвалення рішення суду першої інстанції, та зробив передчасний висновок про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки встановлено підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) колегія суддів вважає, що: постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм процесуального права; касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати; передати справу в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та визначення способу реалізації предмета іпотеки на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 400 409 411 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання усунути перешкоди шляхом демонтажу шести сонячних панелей скасувати та передати справу № 447/1854/18 в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції у скасованій частині постанова Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук