Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 450/1303/17
провадження № 61-14233 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
представник відповідача - ОСОБА_4 ;
третя особа - Чорнушовицька сільська рада Пустомитівського району Львівської області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 липня 2018 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів :Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Чорнушовицька сільська рада Пустомитівського району Львівської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що він проживає у житловому будинку у с. Чорнушовичі Пустомитівського району Львівської області, який розташований на земельній ділянці, площею 0,1954 га. По сусідству з його будинком знаходиться земельна ділянка ОСОБА_3 , яка була надана їй для обслуговування кафе-бару. Вказаною земельною ділянкою відповідач користується без правовстановлюючих документів.
Зазначає, що відповідач незаконно, не маючи належного дозволу та документів, встановила огорожу, яка перешкоджає заїзду до його будинку.
Рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 16 серпня 2013 року ОСОБА_3 зобов`язано знести у місячний термін незаконно встановлену огорожу, однак жодних дій для демонтажу огорожі відповідачкою не вчинено.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні спільним проїздом шляхом зобов`язання ОСОБА_3 знести самовільно встановлену огорожу, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні спільним проїздом, який веде до земельної ділянки ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно встановленої огорожі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,1954 га, розташована у АДРЕСА_1 , призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач самовільно встановила огорожу на проїзді, який веде до земельної ділянки позивача, внаслідок чого позивачу, як власнику нерухомого майна, створюються перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Суд вважав доведеним факт вчинення відповідачем дій, які порушують права свободи та інтереси позивача, та наявність у зв`язку з цим правових підстав для задоволення позову. Строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, суд вважав не пропущеним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 липня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції з посиланням на те, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з`ясованих обставинах, вірного застосування до правовідносин, що склалися, норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 450/1303/17 із Пустомитівського районного суду Львівської області.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Зазначала, що збудувавши новий будинок, позивач самовільно посунув свій паркан, збільшивши межі своєї земельної ділянки, що призвело до зменшення ширини дороги, яка розділяє будівлі сторін, тобто, сам створив собі перешкоди у користування дорогою. Вказувала, що у 2007 році вона придбала приміщення магазину, для обслуговування якого їй було заплановано виділити земельну ділянку, а тому спірна огорожа встановлювалась відповідно до акту земельно-погоджувальної комісії від 05 жовтня 2011 року, якому суди не дали належної правової оцінки. Крім того, вважала, що позивач не мав права звертатись до неї із вказаним позовом, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться спірна огорожа, є комунальною власністю, а тому лише Чорнушовицька сільська рада Пустомитівського району Львівської області могла пред`являти до неї вимогу про знесення цієї огорожі. Вказувала, що позивач не надав доказів, які б свідчили, що його право на земельну ділянку порушено. Також звертала увагу на те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки ще у 2011 році він дізнався про порушення свого права.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1954 га, за цією адресою (а. с. 4-5).
ОСОБА_3 є власником приміщення кафе-бару - їдальні, нежитловою площею 104,6 кв. м, в будинку АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року (а.с. 65-66).
Рішенням Чорнушовицької сільської ради від 10 серпня 2007 року № 72 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 0,05 га, для обслуговування приміщення кафе-бару на умовах оренди (а.с. 64 зворот).
Разом з тим, рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 08 вересня 2010 року № 274 у затверджені уточненої площі земельної ділянки ОСОБА_3 відмовлено у зв`язку з необхідністю додаткового розгляду та вивчення даного питання через скаргу ОСОБА_1 (а.с. 11).
Рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 16 серпня 2013 року № 139 ОСОБА_3 зобов`язано знести в місячний термін незаконно встановлену огорожу, яка перешкоджає заїзду до присадиби ОСОБА_1 , що призвело до конфліктної ситуації із згаданими громадянами (а. с. 16).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні свої прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які б порушити прав інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,1954 га, розташована у АДРЕСА_1 , призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач є власником приміщення кафе-бару - їдальні, нежитловою площею 104,6 кв. м, в будинку АДРЕСА_2 .
Судами враховано, що рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 10 серпня 2007 року № 72 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 0,05 га, для обслуговування приміщення кафе-бару на умовах оренди, однак, рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 08 вересня 2010 року № 274 у затверджені уточненої площі земельної ділянки відмовлено у зв`язку з необхідністю додаткового розгляду та вивчення даного питання через скарги ОСОБА_1 .
Рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 16 серпня 2013 року № 139 ПП ОСОБА_3 зобов`язано знести в місячний термін незаконно встановлену огорожу, яка перешкоджає заїзду до присадиби ОСОБА_1 , що призвело до конфліктної ситуації із згаданими громадянами.
Отже, судами попередніх інстанцій на підставі наданих сторонами доказів, встановлено, що ОСОБА_3 користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, на якій самочинно встановила огорожу, внаслідок чого позивачу, як власнику нерухомого майна, створюються перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Незаконність спорудження огорожі підтверджено рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 16 серпня 2013 року № 139, яке відповідачем не оспорювалось, а тому є чинним.
Установивши, що відповідачем допущенні порушення норм земельного законодавства, які у позасудовому порядку відповідач не бажає усунути, ураховуючи доведеність позивачем факту порушення його прав, свобод та інтересів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доказів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій відповідачем не надано.
Доводи відповідача про те, що права позивача спірною огорожею не порушені, є безпідставними, оскільки спростовуються рішенням Чорнушовицької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 16 серпня 2013 року № 139, у якому зазначено, що встановлена огорожа перешкоджає заїзду до будинковолодіння позивача.
Правильним є й висновок судів попередніх інстанції про не пропущення позивачем строку позовної давності для звернення із вказаним позовом, оскільки предметом спору є об`єкт самочинного будівництва, а тому порушення права є триваючим у часі.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.
Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович