Постанова
Іменем України
09 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 450/2417/18
провадження № 61-17286св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2020 року у складі судді Кіпчарського М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками у 2015 році була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.
В результаті виконаних робіт встановлено, що на ділянці «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м, згідно з рішенням виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 03 грудня 1993 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії від 11 травня 2000 року, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1169 га в межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району, частина якої площею 0,0475 га перетинається із земельною ділянкою смуги, відведеною залізниці.
Зазначав, що межа смуги відведення визначена Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району та відноситься до земель транспорту, тому їх передача у приватну власність здійснена з порушенням встановленого ЗК України порядку.
Лисиничівська сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила пункт б частини четвертої статті 84 ЗК України, згідно якої до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, а тому Лисиничівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці, яка не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.
Посилаючись на наведене та уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Українська залізниця» просило визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03 грудня 1993 року в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1169 га, а також визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 11 травня 2000 року серії ІV - ЛВ №006131.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» відмовлено.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про порушення прав АТ «Українська залізниця», а, відтак, обґрунтованості позовних вимог, відмовив у їх задоволенні у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 жовтня 2021 року ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року в справі № 911/2534/17 та постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року в справі № 6-178гс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.
Позивачем не пропущена позовна давність, оскільки про спірний державний акт на право власності на земельну ділянку та вищевказане рішення селищної ради залізниця не знала і не могла знати ні в момент його прийняття, ні в подальшому, оскільки була відсутня об`єктивна можливість дізнатися про це рішення.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 рокупоновлено ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Пустомитівського районного суду Львівської області цивільну справу № 450/2417/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю.
Обставини справи
Суди встановили, що ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Згідно із витягом з Інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці на ділянці Красне-Підзамче, км 1431/3-1469/4, розробленим Інститутом залізничного транспорту «Львівтранспроект» у 1995 році, та витягом з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, розробленим КТ НВФ «Нові технології» у 2015 році, земельна ділянка загальною площею 14,0050 га знаходиться під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.
Рішенням виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03 грудня 1993 року у приватну власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,1169 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташовану у с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області, на підставі якого 11 травня 2000 року остання отримала державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ № 006131.
Згідно зі зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району загальною площею 14,0050 га частина цієї земельної ділянки перетинається з частиною належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0475 га.
Відповідно до технічної документації зі землеустрою щодо інвентаризації земельна ділянка загальною площею 14,0050 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району відноситься до земель транспорту.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, тому Лисиничівська сільська рада не мала правових підстав без погодження на вилучення спірної земельної ділянки приймати оспорюване рішення, у зв`язку з чим просив визнати його незаконним та скасувати, а також визнати недійсним державний акт, виданий на підставі цього рішення.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження рішенняПустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року в справі № 911/2534/17 та постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року в справі № 6-178гс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт».
Частиною другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»). Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України.
Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.
Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18, від 25 травня 2022 року у справі № 450/2350/18.
Встановивши правовий статус та належність земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що селищна рада не мала права вилучати її на користь третьої особи, відтак визнав, що право позивача є порушеним.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі заявили вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог.
Правовідносини у цій справі виникли в 1993 році у зв`язку з передачею спірної земельної ділянки виконкомом сільської ради відповідачці, а тому відповідно до частини першої статті 5 ЦК України до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги ЦК Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).
Відповідно до вимог статті 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем
У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14 (провадження № 61-12св21) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
Звертаючись із позовом у липні 2018 року, АТ «Українська залізниця» просило визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03 грудня 1993 року в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1169 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, у с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області. Тобто, з вказаним позовом АТ «Українська залізниця» звернулося через 22 роки з часу прийняття оспорюваного рішення.
Суд першої інстанції під час розгляду справи встановив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.
Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун