Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 450/3198/17
провадження № 61-6380св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, у складі судді Кіпчарського М. О., від 27 липня
2018 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., від 27 лютого 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним і скасування рішення, державного акту та реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_5 , після смерті якої вона успадкувала житловий будинок з надвірними спорудами у с. Відники Пустомитівського району Львівської області.
Під час оформлення права власності на земельну ділянку, розташовану під зазначеним будинком їй стало відомо про реєстрацію за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0, 20 га, на якій знаходиться також частина її нерухомого майна.
Посилалась на те, що ОСОБА_6 та її батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 12 березня 1947 року були виселені з села Водники Бібрського (Пустомитівського) району Львівської області на спецпоселення в Казахстан.
На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон № 962-XII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) родина ОСОБА_10 була реабілітована.
У 1992 році родина ОСОБА_10 повернулася до села Відники та рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих громадян Звенигородської сільської ради № 26 від 26 листопада 1992 року задоволено заяву ОСОБА_7 про повернення вилученого майна та забезпечення її поселення в колишнє помешкання. В 1997 році ОСОБА_5 одержала свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований
у с. Відники Пустомитівського району Львівської області.
Оскільки після повернення родини ОСОБА_10 в с. Відники Пустомитівського району Львівської області частину переданої їм в користування земельної ділянки займав ОСОБА_9 ,
18 серпня 1994 року Звенигородська сільська рада прийняла рішення № 77 «Про розподіл земельної ділянки між жителями с. Відники ОСОБА_9 та реабілітованою ОСОБА_5 », яким доручила земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником та головою Звенигородської сільської ради скласти акт обстеження, абрис земельної ділянки та схему розподілу. Такий розподіл було здійснено із врахуванням належних ОСОБА_5 та ОСОБА_9 будинків із приналежними до них господарськими спорудами, про що свідчать їх підписи на акті та абрисі.
Складеним 26 серпня 1994 року актом було встановлено, що площа присадибної ділянки ОСОБА_5 становить 0, 14 га, а ОСОБА_9 - 0, 06 га.
Факт користування ОСОБА_5 земельною ділянкою площею 0, 14 га підтверджується довідками про склад сім`ї та актом обстеження житлово-побутових умов останньої, датованими, 1996, 1998 та 1999 роками.
Також зазначала, що після виселення сім`ї ОСОБА_10 , ОСОБА_9 на частині земельної ділянки, якою користувалась сім`я ОСОБА_10 , звів власний будинок і господарські споруди. Згодом ОСОБА_9 звернувся до органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання йому у власність земельної ділянки площею 0, 20 га для обслуговування будинку та рішенням Звенигородської сільської ради № 272 від 23 березня 2012 року погоджено технічну документацію для передачі у власність земельної ділянки та передано ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 0, 20 га для обслуговування житлових будинків і господарських споруд, яка після смерті ОСОБА_9 успадкована його дітьми- відповідачами по справі.
Посилалась на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться частина належного їй нерухомого майна, вважала, що Звенигородська сільська рада, прийняла оспорюване рішення з порушенням вимог статті 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Інструкції про встановлення (відновлення ) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція № 376), якими визначено, що при оформленні прав власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт (кадастрові зйомки) виконуваних для визначення меж земельних ділянок, які включають, в тому числі: встановлення меж земельних ділянок в натурі, закріплення їх межовими знаками, складання акту прийому-передачі та інше, за погодженням з суміжними землевласниками та землекористувачами. З урахуванням поданих уточнень позивач просила суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272
від 23 березня 2012 року в частині погодження технічної документації і передачі у власність ОСОБА_9 земельної ділянки, площею 0, 20 га у селі Відники Пустомитівського району Львівської області та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 158742, кадастровий номер земельної ділянки 4623683100:03:002:0204;
- скасувати реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_9 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року позов задоволено частково, визнано незаконними та скасовано рішення № 272 Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року в частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,20 га у селі Відники Пустомитівського району Львівської області, та виданий 13 листопада 2012 року на підставі даного рішення Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ №158742 на ім`я ОСОБА_9 , кадастровий номер земельної ділянки 4623683100:03:002:0204; скасовано реєстрацію права спільної часткової власності на земельну ділянку, яка знаходиться у с. Відники Пустомитівського району Львівської області, площею 0,20 га, кадастровий номер земельної ділянки 4623683100:03:002:0204, за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення Звенигородської сільської ради № 272 від 23 березня 2012 року в частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0, 20 га у селі Відники Пустомитівського району Львівської області, суд першої інстанції виходив з того, що станом на лютий 2012 року межа суміжних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_5 зміщена в сторону будинку ОСОБА_5 , в результаті чого зменшено площу належної їй земельної ділянки до 0, 0282 га.
В технічній документації із землеустрою, виготовленій у лютому 2012 році на замовлення ОСОБА_9 відсутні підписи землекористувача суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 на акті встановлення і погодження зовнішніх меж земельної ділянки, а також відсутні будь-які дані щодо повідомлення ОСОБА_5 про дату і час проведення робіт з закріплення межовими знаками меж земельної ділянки ОСОБА_9 в натурі (на місцевості), відсутня відмітка у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання про те, що ОСОБА_5 не з`явилась для проведення таких робіт.
На переданій у власність ОСОБА_9 земельній ділянці розташована частина житлового будинку суміжного землекористувача ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 .
Вимоги про скасування державного акту, виданого на підставі рішення Звенигородської сільської ради № 272 від 23 березня 2012 року, та скасування реєстрації права власності на спірну земельну ділянку є похідними від вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування.
У задоволенні позову в частині скасування права власності на земельну ділянку ОСОБА_9 суд відмовив з підстав припинення його цивільної правоздатності у зв`язку зі смертю.
Відмовляючи в застосуванні строку позовної давності, суд виходив з відсутності доказів про обізнаність ОСОБА_1 до 2017 року про прийняття сільською радою оскарженого рішення. При цьому, судом враховано, що ОСОБА_1 до та після смерті спадкодавця не проживала в успадкованому житловому будинку та, відповідно, не користувалась, земельною ділянкою, на якій він розташований.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що під час розроблення технічної документації та оформлення права власності ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку, було невірно визначено її розташування, чим порушено права позивача на будівлю та земельну ділянку, які вона набула у порядку спадкування, шляхом зменшення її площі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку представник
ОСОБА_3 - адвокат Смолинець Я. І. подав касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справи та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 27 лютого
2020 року.
У травні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не врахували висновки щодо застосування положень статей 256 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладені в постановах Верховного Суду
від 12 березня 2020 року у справі № 357/2801/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 924/1114/18, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15
від 11 березня 2020 року у справі № 753/6432/16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 619/739/17, від 03 березня 2020 року у справі № 909/52/19,
від 03 березня 2020 року у справі № 559/2667/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 10/5026/995/2012, від 12 лютого 2020 року у справі
№ 383/801/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 910/21805/16,
від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2058/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 378/556/16-ц,
від 04 квітня 2018 року у справі № 446/579/14-ц, від 20 лютого 2018 року у справі № 148/1772/14-ц, від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц та в постановах Верховного Суду України, від 22 лютого 2017 року у справі
№ 6-17цс17 від 16 вересня 2015 року (№ 6-68цс15), від 30 вересня 2015 року (№3-374гс15). Заявник вважає, що ОСОБА_1 мала можливість дізнатися про усі свої майнові права, в тому числі право власності на земельну ділянку, та про прийняття оскаржуваного рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272 від 23 березня 2012 року на момент оформлення своїх спадкових прав. Позивачем не надано доказів існування складнощів в отриманні інформації про статус, розмір та конфігурацію спірної земельної ділянки та наявність оскаржуваного рішення сільської ради.
Звертає увагу касаційного суду, що інформацію про спірну земельну ділянку позивач могла отримати з відкритих джерел - Державного земельного кадастру та Державного реєстру прав.
Стверджує, що всупереч висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18,від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц,
від 19 лютого 2020 року у справі № 758/2524/17, та від 05 лютого 2020 року у справі № 759/20387/18 від 12 грудня 2018 року у справі № 179/1341/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 278/759/13-ц, від 11 грудня 2018 року у справі 902/570/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 922/2657/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 2-13525/10, від 10 травня 2018 року у справі № 922/3405/17, від 03 травня 2018 року у справі № 906/1024/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 910/12152/17, від 15 січня 2019 року у справі № 927/76/18 суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення районного суду застосував неправильний спосіб захисту порушеного права позивача, а саме замість скасування запису про реєстрацію права власності відповідачів, скасував реєстрацію права власності.
Також заявник вважав, що в силу вимог частини другої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952), в редакції чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16,
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 07 листопада
2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 11 вересня 2018 року у справі
№ 909/968/16 та висновків Верховного Суду, викладених в постановах
від 25 квітня 2018 року у справі № 127/27253/16-а, від 10 вересня 2018 року у справі № 686/22170/16-ц, та від 19 вересня 2018 року у справі
№ 810/6953/14, від 25 квітня 2018 року у справі № 127/27253/16-а та
від 13 листопада 2019 року у справі № 300/840/16-ц суд апеляційної інстанції не вправі був скасовувати реєстрацію права власності відповідачів на спірну земельну ділянку без скасування (визнання недійсним) виданого їм 26 серпня 2016 року свідоцтва про право на спадщину.
Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 107 108 Земельного кодексу України
1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII, чинній на час складення акту обстеження спірної земельної ділянки).
Наголошує на тому, що наявний в матеріалах акт обстеження від 26 серпня 1994 року не може вважатися документом, прийнятим відповідно до вимог статей 107 108 ЗК України 1990 року, яким вирішено земельний спір. Зазначений акт та абрис земельної ділянки, на які суд першої інстанції послався, як підставу для задоволення позовних вимог, не містять підпису ОСОБА_9 , а отже не можуть бути доказами узгодження меж земельних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .
Твердження суду про факт передачі ОСОБА_5 у користування земельної ділянки площею 0, 14 га не відповідає вимогам закону та не підтверджено належними та допустимими доказами.
Судами попередніх інстанцій не враховано, що після повернення родини ОСОБА_10 із спецпоселення, ОСОБА_9 користувався присадибною ділянкою у селі Відники біля свого житлового будинку у спосіб та на підставах, передбачених діючим на той час земельним законодавством, що встановлено рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року по справі № 2-383, яке набрало законної сили та, з урахуванням висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 23 жовтня
2019 року у справі № 640/14671/17, від 28 жовтня 2019 року у справі
№ 722/1384/15-ц, від 05 вересня 2019 року у справі 234/16272/15-ц, обставини встановлені яким не підлягають доведенню у цій справі.
Також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 05 грудня
2018 року у справі № П/9901/736/18 та звертає увагу касаційного суду на те, що представник позивача - адвокат Колянковський Т. М. не мав права брати участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції з огляду на закінчення строку дії договору про надання правової допомоги № 11-01-18 від 11 січня 2018 року, на підставі якого він діяв як представник ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Представником ОСОБА_1 - адвокатом Колянковським Т. М. подано відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивача, з огляду на те, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до предмету судового розгляду у справі № 450/3198/17, та обґрунтування касаційної скарги заявника не знайшли свого підтвердження, просить касаційне провадження у справі № 450/3198/17 за касаційною скаргою ОСОБА_3 закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_11 , 1891 року народження, його дружина ОСОБА_12 ,
1901 року народження та дочка ОСОБА_13 , 1924 року народження,
12 березня 1947 року виселені із села Водники Пустомитівського району Львівської області за рішенням особливої наради при МВС СРСР на спецпоселення в Казахстан з якого звільнені 25 березня 1960 року.
На підставі статті 3 Закону № 962-XII ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
та ОСОБА_13 реабілітовані.
Згідно матеріалів справи №2-15/105 від 12 травня 1992 року по скарзі ОСОБА_12 щодо повернення вартості конфіскованого майна, - у ОСОБА_8 у 1947 році в селі Водники було конфісковано наступне майно: хата 1912 року цегляна під бляхою, розміром 12х6х2,9; веранда дерев`яна під бляхою розміром 2х3х2,5; шопа 1930 року із досок під соломою, розміром 3,6х3,7х2,8.
Рішенням депутатської групи с. Відники і Відниківської Ради (сільського комітету), оформленого протоколом спільного засідання від 26 серпня
1992 року, - заяву ОСОБА_7 задоволено. Вирішено забезпечити поселення ОСОБА_14 в колишнє її помешкання до 31 серпня 1992 року.
Згідно рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Пустомитівської районної ради народних депутатів №2 6 від 26 листопада 1992 року «Про повернення конфіскованого майна або виплати грошової компенсації за майно, яке не збереглося, а також виплату грошової компенсації за час відбування міри покарання», розглянувши матеріали, які надійшли в комісію та керуючись Законом № 962-XII комісія серед іншого вирішила виплатити грошову компенсацію за конфісковане майно, або майно, яке не збереглося ОСОБА_14 в сумі 56 900 крб. Повернути житловий будинок ОСОБА_21, який знаходиться на балансі сільської ради народних депутатів. Зобов`язано виконком Звенигородської сільської ради внести відповідні зміни в подвірних книгах сільської ради.
На підставі рішення виконавчого комітету Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області
від 19 серпня 1994 року «Про оформлення права власності» ОСОБА_5 27 липня 1997 року видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок в селі Відники Пустомитівського району Львівської області.
Згідно рішення 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_9 та реабілітованою ОСОБА_15 » сільська рада народних депутатів вирішила:
1. Земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником сільської ради та головою Звенигородської сільської ради провести обстеження присадибної ділянки ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , зробити акт обстеження, абрис земельної ділянки і схему розподілу.
2. Розподіл присадибної ділянки між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 провести згідно схеми розподілу /акт обстеження від 26 серпня
1994 року, абрис земельної ділянки і схема розподілу додається/.
Згідно акту від 26 серпня 1994 року, складеного комісією в складі голови Звенигородської сільської ради Мелявського М. М., голови земельно-узгоджувальної комісії ОСОБА_16 , народного депутата Звенигородської сільської ради ОСОБА_17 , інженера-землевпорядника
ОСОБА_18 , - на підставі вищезазначеного рішення сільської ради, комісія провела на місцевості обміри присадибних ділянок ОСОБА_9 і ОСОБА_5 та встановила, що площа присадибної ділянки
ОСОБА_9 становить 0, 08 га (на будівельному паспорті - 0, 06 га), а площа присадибної ділянки ОСОБА_5 становить 0, 14 га.
Додатками до даного акту є абрис присадибних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , із зазначенням їх меж, розмірів та схематичного нанесення місця розташування споруд та будівель на цих ділянках.
В довідках про склад сім`ї та землекористування № 109 та № 32 , виданих Звенигородською сільською радою 22 січня 1996 року та 16 січня 1998 року та акті обстеження житлово-побутових умов проживання жительки с. Відники Пустомитівського району Львівської області, реабілітованої ОСОБА_5 від 10 грудня 1999 року зазначено про наявність у користуванні останньої земельної ділянки площею 0, 14 га.
Із наданих Звенигородською сільською радою копій погосподарської книги (об`єкт № 1006), у 2011, 2012, 2013 та 2014 роках за домогосподарством ОСОБА_5 значилось в користуванні 0, 14 га землі, призначеної для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , якій 27 листопада 2013 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвою О. Я. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 63, 4 кв. м, який складається з двох жилих кімнат житловою площею
38, 6 кв. м та кухні. До господарського будинку відносяться господарські будівлі та споруди: Б - вбиральня, № 1 - огорожа.
Згідно наданої обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП «БТІтОЦ») копії інвентаризаційної справи належного ОСОБА_5 будинковолодіння у селі Відники, зазначене домоволодіння складається з житлового будинку та прилягаючих до нього двох веранд, вбиральні та огорожі.
Із копії технічного паспорту на житловий будинок в с. Відники, виготовленого 29 серпня 2017 року ОКП «БТІтОЦ», судом першої інстанції встановлено, що будинок збудовано у 1912 році, його загальна площа складає 63, 4 кв. м, до будинку відносяться веранди літ. а, а', вбиральня
літ. Б, сарай (підвал) літ. В, огорожа № 2, хвіртка № 1.
Рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року по справі № 2-383, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_9 у користуванні його присадибною земельною ділянкою розміром 0,20 га та господарськими будівлями, відображеними у плані-схемі забудови.
07 липня 1995 року ОСОБА_9 , на підставі рішення Звенигородської сільської ради народних депутатів від 19 серпня 1994 року № 34, було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_2 .
22 червня 1995 року на житловий будинок АДРЕСА_2 було виготовлено технічний паспорт.
Згідно копії погосподарської книги (об`єкт № 1005), у 2011, 2012, 2013 та 2014 роках за домогосподарством ОСОБА_9 значилось, в тому числі в користуванні земельна ділянка площею 0, 18 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських споруд.
Рішенням Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 236 від 23 грудня 2011 року надано ОСОБА_9 згоду на розробку технічної документації для передачі у власність земельних ділянок площею 0, 2000 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0, 2000 га - для особистого селянського господарства.
В лютому 2012 року приватним підприємством «КАЙЛАС-К», на замовлення ОСОБА_9 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, в якій міститься акт встановлення (відновлення) і погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 13 лютого 2012 року непідписаний ОСОБА_13
Рішенням ХІІ-ої сесії VI-го демократичного скликання Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272
від 23 березня 2012 року погоджено технічну документацію земельних ділянок для передачі їх у власність та передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлових будинків і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства, в тому числі ОСОБА_9 земельну ділянку площею
0, 2000 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в селі Відники Пустомитівського району Львівської області.
На підставі рішення ХІІ-ої сесії VI-го демократичного скликання Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272 від 23 березня 2012 року 13 листопада 2012 року ОСОБА_9 видано державний акт серії ЯМ № 158742 на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623683100:03:002:0204, площею 0, 2 га, цільовим призначенням - будівництво, обслуговування житлового будинку, господарських споруд, яка розташована у с. Відники, 588.
ОСОБА_9 помер у 2015 році.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно
від 26 вересня 2017 року право власності на земельну ділянку площею
0, 20 га, кадастровий номер 4623683100:03:002:0204, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 серпня 2016 року зареєстровано за
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вид власності: спільна часткова, розмір часток: по Ѕ частці за кожним.
Із результатів топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки, проведеної інженером-геодезистом ОСОБА_19 станом на 06 червня 2018 року, в результаті уточнення плану земельної ділянки ОСОБА_9 (згідно матеріалів технічної документації із землеустрою за 2012 рік) встановлено, що частина належної ОСОБА_1 веранди розташована на належній ОСОБА_9 земельній ділянці з кадастровим номером 4623683100:03:002:0204.
Спеціаліст ОСОБА_19 суду першої інстанції пояснив, що у травні
2018 року він виїздив у село Відники та здійснював топографо-геодезичну зйомку земельної ділянки, на якій знаходиться належний ОСОБА_1 будинок. На місці було встановлено, що межа земельної ділянки
ОСОБА_9 проходить через веранду будинку ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням пункту 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо користування ОСОБА_5 земельною ділянкою у селі Відники Пустомитівського району Львівської області
Статтею 19 Закону України від 07 грудня 1990 року № 533-XII «Про Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (далі - Закон № 533-XII в редакції, чинній на час проведення розподілу присадибної ділянки між ОСОБА_9 та ОСОБА_15 ) визначено, що Ради народних депутатів правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.
Згідно пунктів 1 та 12 частини першої статті 12 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу та вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції.
Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів (частина перша
статті 19 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року
№ 3179-XII).
Відповідно до статті 103 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Статтями 107-108 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) визначено порядок розгляду спорів з приводу суміжного землекористування.
Так, спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються погоджувальною комісією, склад якої обирається відповідною Радою народних депутатів. Нез`явлення сторони без поважних причин за повторним викликом погоджувальної комісії не зупиняє розгляду земельного спору. У разі недосягнення згоди спір за заявою однієї із сторін розглядається у судовому порядку. По результатах розгляду спору з приводу суміжного землекористування погоджувальна комісія готує свій висновок, який оформляється протоколом і підписується головою і секретарем цієї комісії. Цей протокол є підставою для прийняття рішення з зазначеного питання Радою народних депутатів у разі досягнення згоди між сторонами. Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов`язковим посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства. У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення порушеного права на землю.
Порядок розгляду земельних спорів Радами народних депутатів визначається статтею 110 ЗК України 1990 року (в редакції Закону
від 05 травня 1993 року № 3179-XII), згідно положень якої земельні спори розглядаються Радами народних депутатів за заявою однієї із сторін. Земельні спори розглядаються з участю сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. Відкладення розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
Земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів
в 10-денний строк. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у 20-денний строк. Рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк (стаття 109, частина перша стаття 112 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII).
З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, що на підставі рішення 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_9 та реабілітованою ОСОБА_15 » ОСОБА_20 набула право користування земельною ділянкою, площею 0, 14 га, згідно абрису присадибної земельної ділянки, що є додатком до акту обстеження земельно-погоджувальної комісії.
В матеріалах справи відсутні докази відмови ОСОБА_5 від права користування земельною ділянкою площею 0, 14 га, чи вилучення цієї ділянки у користувача в передбаченому законом порядку.
Посилання заявника на те, що спори з приводу суміжного землекористування громадян на час розподілу земельної ділянки між ОСОБА_9 та ОСОБА_15 підлягали розгляду погоджувальною комісією відповідно до вимог статті 107 108 ЗК України 1990 року
(в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) зводяться до неправильного тлумачення заявником положень статей 103, 107-113 цього Кодексу, аналіз яких свідчить, що земельні спори підлягали розгляду саме місцевими Радами народних депутатів, або судом.
Спори з приводу суміжного землекористування громадян дійсно розглядалися погоджувальною комісією, однак остаточним документом, що приймався за результатами вирішення спору було саме рішення Ради народних депутатів, або суду.
Верховний Суд враховує, що рішення Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області
від 18 серпня 1994 року «Про розподіл присадибної ділянки між жителем
с. Відники ОСОБА_9 та реабілітованою ОСОБА_15 » є чинним, відомості про його оскарження ОСОБА_9 чи ОСОБА_5 , в тому числі з підстав неналежної вмотивованості чи невідповідності нормам законодавства в матеріалах справи відсутні.
Доводи касаційної скарги про незгоду ОСОБА_9 із встановленим в акті від 26 серпня 1994 року земельно-погоджувальною комісією порядком користування земельною ділянкою спростовані наявною в матеріалах справи копією цього акту і абрису присадибних ділянок
(т. 4 а.с. 44-45), в яких наявний підпис ОСОБА_9 та відсутні будь-які зауваження щодо його незгоди з цим актом і абрисом, або невідповідності відображених в них відомостей дійсним обставинам.
Оригінали акту від 26 серпня 1994 року та абрису присадибних ділянок, копії яких містяться на а. с. 44-45 т.4, були оглянуті судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 27 лютого 2020 року, що підтверджено протоколом та технічним записом судового засідання.
Твердження заявника, що рішенням Пустомитівського районного суду
від 02 листопада 1993 року по справі № 2-383 встановлено факт перебування у користуванні ОСОБА_9 земельної ділянки площею
0, 20 га та відсутність на ній будь-яких належних ОСОБА_5 господарських будівель є безпідставним, з огляду на те, що рішення про оформлення права власності ОСОБА_5 на жилий будинок в селі Відники Пустомитівського району Львівської області сільською радою було прийнято у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .
Аргументи касаційної скарги в цій частині переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди із обставинами встановленими судами.
Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 640/14671/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 722/1384/15-ц, від 05 вересня 2019 року у справі 234/16272/15-ц.
Щодо законності рішення Звенигородської сільської ради № 272
від 23 березня 2012 року
Статтями 1216 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно частини другої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 ), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набутті права власності на ці об`єкти, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За встановлених обставин, правильним є висновок судів, що до ОСОБА_1 у зв`язку з набуттям в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 права власності на житловий будинок із господарськими спорудами, перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 12 ЗК України (тут і надалі в редакції чинній на час прийняття органом місцевого самоврядування оспореного рішення) визначено, що до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, в тому числі: передача земельних ділянок у власність громадян відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів та інше.
За змістом статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно частин першої та другої статті 152 ЗК України, в редакції чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що рішенням ХІІ-ої сесії
VI-го демократичного скликання Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272 від 23 березня 2012 року погоджено технічну документацію земельної ділянки для передачі її у власність та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_9 земельну ділянку для обслуговування житлових будинків і господарських споруд площею 0, 2000 га, що становить площу більшу ніж ту, яка фактично перебувала у його користуванні та була погоджена із суміжним землекористувачем, а крім того, на переданій у власність ОСОБА_9 земельній ділянці розміщена частина належного позивачу житлового будинку, обґрунтовано вважав, що права позивача порушені і такі порушення підтверджені належними та допустимими доказами, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у обраний позивачем спосіб.
При цьому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що прийняте Звенигородською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 23 березня 2012 року рішення № 272 в частині передачі у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0, 20 га відповідає нормам чинного на час прийняття такого рішення законодавства та не порушує права ОСОБА_1 , як суміжного землекористувача.
Щодо застосування позовної давності
У справі, яка переглядається, відповідачем ОСОБА_3 було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яка мотивована тим, що про порушення своїх прав позивач могла довідатися під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 у листопаді 2013 року
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення
від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення
від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі
«Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:
- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);
- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);
- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).
Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256 257 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, надаючи оцінку доводам заяви про застосування позовної давності, обґрунтовано виходив з того, що
ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізналася у 2017 року під час оформлення прав щодо земельної ділянки, на якій розташований належний їй будинок, та яка перебувала у користуванні спадкодавця, а отже нею не пропущено строк для звернення до суду за захистом свого права.
Верховний Суд відхиляє аргументи заявника щодо обізнаності позивача про оскаржуване рішення сільської ради з посиланням на обов`язок ОСОБА_1 контролювати свої майнові права та знати про їх стан.
Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 могла довідатись про порушення своїх прав при оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 є припущенням. При цьому, колегія суддів враховує, що в матеріалах спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , дослідженої судами, наявний витяг від 27 листопада 2013 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманий на запит приватного нотаріуса Моісєєвої О. Я. щодо об`єктів нерухомого майна в с. Відники Пустомитівського району Львівської області, в якому відомості щодо реєстрації за ОСОБА_9 права власності на спірну земельну ділянку відсутні.
Припускати, що сільською радою було прийнято рішення, яким у власність іншої особи передано земельну ділянку, що накладається на домоволодіння, на яке нотаріусом їй видано свідоцтво про право на спадщину, ОСОБА_1 не повинна.
В діях ОСОБА_1 не встановлено зволікання зі зверненням до суду за захистом своїх прав.
При цьому, судове втручання в даному випадку є пропорційним та необхідним для виправлення допущеної сільською радою помилки.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі
№ 357/2801/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 924/1114/18,
від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15 від 11 березня 2020 року у справі № 753/6432/16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 619/739/17,
від 03 березня 2020 року у справі № 909/52/19, від 03 березня 2020 року у справі № 559/2667/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 10/5026/995/2012, від 12 лютого 2020 року у справі № 383/801/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 910/21805/16, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17,
від 15 травня 2018 року у справі № 922/2058/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 378/556/16-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 446/579/14-ц,
від 20 лютого 2018 року у справі № 148/1772/14-ц, від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, від 05 березня 2020 року у справі № 14/325»б», в постановах Верховного Суду України, від 22 лютого 2017 року у справі
№ 6-17цс17 від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15, від 30 вересня 2015 року №3-374гс15 та від 16 листопада 2016 року у справі № 487/10132/14-ц, на які заявник посилався, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі.
При цьому, на відміну від розглядуваної справи під час розгляду справ № 619/739/17, № 559/2667/17, № 383/801/16-ц, № 910/21805/16, № 911/3210/17, № 378/556/16-ц, № 397/1402/15-ц, № 446/579/14-ц, № 909/52/19 та № 924/1114/18 судами було достеменно встановлено час з якого особа дізналася, або об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
У постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі
№ 753/6432/16-ц та від 11 березня 2020 року у справі № 753/6432/16-ц викладено висновок щодо початку перебігу трирічного строку позовної давності за вимогами про визнання правочину недійсним.
Ухвалені у справах № 6-17цс17, № 3-374гс15, № 922/2058/17, № 487/10132/14-ц та № 910/31767/15 судові рішення були скасовані касаційним судом з передачею справ на новий розгляд з підстав того, що судами попередніх інстанцій не було з`ясовано обставин та не досліджено докази на підтвердження того, коли особа, яка звернулася до суду за захистом свого порушеного права дізналася, або могла дізнатися про таке, в тому числі не встановилено початок перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску.
Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15 відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції від 16 січня 2003 року), підпункту 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» та пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі
№ 148/1772/14-ц відмовлено у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 261 ЦК України.
Верховний Суд у постановах від 05 березня 2020 року у справі № 14/325«б» та від 11 лютого 2020 року у справі № 10/5026/995/2012 надав оцінку поважності пропуску позовної давності з підстав заміни ліквідатора у справі про банкрутство та підстав зупинення перебігу позовної давності.
Щодо способу захисту порушеного права
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неналежність обраного позивачем способу захисту та неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 758/2524/17, та від 05 лютого 2020 року у справі № 759/20387/18 та висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18,згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.
Відповідно до статті 11 Закону № 1952 державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня
2020 року, яка діяла на час звернення ОСОБА_1 з позовом у цій справі та на час ухвалення рішення судом першої інстанції) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року (далі - Закон № 340-IX), статтю 26 Закону
№ 1952 викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952
(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскарженої постанови апеляційним судом) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час прийняття оскарженої постанови апеляційним судом), на відміну від положень
статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час прийняття судом апеляційної інстанції постанови у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права Закон № 1952 не передбачав, тому доводи заявника в цій частині касаційним судом відхилені.
У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи
з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах
№ 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня
2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі
№ 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,
від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження
№61-13586св20).
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які в касаційній скарзі посилається заявник, щодо належного способу захисту, стосуються іншого матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, зокрема, порядку внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, який діяв до 16 січня 2020 року.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі
№ 179/1341/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 278/759/13-ц,
від 11 грудня 2018 року у справі 902/570/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 922/2657/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 2-13525/10,
від 10 травня 2018 року у справі № 922/3405/17, від 03 травня 2018 року у справі № 906/1024/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 910/12152/17, в
ід 15 січня 2019 року у справі № 927/76/18.
Внаслідок визнання недійсним і скасування рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_9 і виданого на підставі цього рішення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за спадкоємцями ОСОБА_9 є обґрунтованим та таким, що спрямовано на ефективний захист прав ОСОБА_1 , за яким вона звернулась до суду.
Щодо доводів заявника про відсутність повноважень у адвоката Колянковського Т. М. представляти інтереси позивача в апеляційному суді, то колегія суддів враховує, що вказаний адвокат був допущений судом апеляційної інстанції, як представник ОСОБА_1 на підставі ордеру про надання правової допомоги, що відповідає вимогам частини четвертої статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення районного суду та постанова апеляційного суду ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають.
Обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Підстав для закриття касаційного провадження, про що просив представник позивача у відзиві на касаційну скаргу, Верховним Судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня
2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого
2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович