31.01.2024

№ 450/4288/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 450/4288/21

провадження № 61-12432св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Давидівської сільської об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року у складі судді Мусієвського В. Є., рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Давидівської сільської об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Давидівської сільської об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, про встановлення способу участі батька у вихованні дитини,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним первісним позовом, в якому просив:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також встановити порядок побачення та його участі у вихованні дитини, а саме перша і третя субота та друга і четверта неділя кожного місяця з можливістю проводити час не менше трьох годин поза фактичним місцем проживання сина з можливою присутністю матері;

- після досягнення сином п`ятирічного віку встановити побачення з дитиною у першу і третю суботу та другу і четверту неділю кожного місяця з можливістю проводити час не менше шести годин поза фактичним місцем проживання сина без присутності матері, а також тиждень влітку для відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю;

- встановити побачення з дитиною у першій половині святкових днів і днів релігійних свят, а саме 1 січня Новий рік, 7 січня Різдво Христове, 8 березня Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня День міжнародної солідарності трудящих, Великдень, 9 травня День Перемоги, Трійця, 28 червня День Конституції України, 24 серпня День Незалежності України, а також в день народження дитини 21 червня, щорічно, в першу половину дня з 9 год 00 хв до 15 год 00 хв. За взаємною згодою і погодженням, батьки можуть змінити час забезпечення святкування сина.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 27 травня 2017 року між ним та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього з відповідачем народився син ОСОБА_4 .

Починаючи з квітня 2019 року сім`я фактично припинила своє існування і вони почали проживати окремо. З вересня 2019 року в нього з відповідачем почали виникати труднощі в досягненні згоди щодо його участі у вихованні дитини, спільному проведенні часу з ним, спілкуванні. В листопаді 2019 року він скерував відповідачу лист, у якому просив надати реквізити для нарахування коштів на утримання сина, щоб знову надала йому можливість бачитися і спілкуватися з дитиною.

Вказував, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2021 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано, з нього на користь ОСОБА_2 ухвалено стягувати аліменти в розмірі 7 000 грн щомісячно, які підлягають індексації, починаючи з 01 лютого 2021 року і до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку, а також аліменти на її утримання у розмірі 2 300 грн щомісячно, які підлягають індексації, починаючи з 01 лютого 2021 року і до досягнення дитиною трирічного віку.

З квітня 2019 року він намагається підтримувати сина, приймає участь у його матеріальному забезпеченні та розвитку здібностей, сплачує аліменти, відправляє йому посилки, крім того, відкрив в банку дитячий депозит та періодично перераховує туди гроші.

Службою у справах дітей Давидівської сільської об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області 11 серпня 2021 року було надано розпорядження № 97/1, яким тимчасово встановлений порядок побачень з сином в присутності матері.

Незважаючи на вказане, відповідач продовжує чинити йому перешкоди у побаченні з сином, відмовляється від запланованих і погоджених з нею побачень з дитиною і з 11 серпня 2021 року він сина не бачив.

У січні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищевказаною зустрічною позовною заявою, в якій просила встановити систематичні побачення ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у першу і третю суботу та другу і четверту неділю кожного місяця з 16 год 00 хв до 17 год 00 хв за її присутності та за бажанням дитини.

Протокольною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2022 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Пустомитівський районний суд Львівської області ухвалою від 05 жовтня 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 залишив без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_2 повторно (тричі) не з`явилася в судові засідання та не подала заяв про розгляд справи по суті у її відсутності. Подані нею заяви про перебування за межами України у зв`язку з війною не підтверджені жодними письмовими доказами. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 повторно (тричі) не з`явилася в судові засідання, не повідомила причини своєї неявки, не подала заяви про розгляд справи по суті за її відсутності.

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 05 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в спілкуванні та побаченні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановив наступний порядок побачення та участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- перша і третя субота та друга і четверта неділя кожного місяця з можливістю проводити час не менше трьох годин поза фактичним місцем проживання сина з можливою присутністю матері ОСОБА_2 за її бажанням.

Після досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , п`ятирічного річного віку встановити наступний порядок прийняття участі у вихованні, спілкуванні та побаченні батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- перша і третя суботу та друга і четверта неділя кожного місяця з можливістю проводити час не менше шести годин поза фактичним місцем проживання сина без присутності матері ОСОБА_2 ;

- тиждень влітку для відпочинку та оздоровлення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 ;

- в першій половині святкових днів і днів релігійних свят (світла пора доби) - 1 січня Новий рік, 7 січня Різдво Христове, Великдень, Трійця, 28 червня День Конституції України, 24 серпня День Незалежності України;

- з 09 год 00 хв до 15 год 00 хв 21 червня щорічно, що може бути змінено за згодою обох батьків.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що суд частково погоджується з запропонованим позивачем порядком побачення та його участі у вихованні дитини, а також враховує не підтримання стороною позивача частини вимог у судовому засіданні, однак такий порядок не може бути затверджено в частині встановлення відповідного часу побачень дитини з матір`ю, з якою вона і так проживає.

Також місцевий суд зазначив, що посилання відповідача на насильницькі дії позивача, які вчинялися стосовно позивача та дитини не підтверджені належними доказами; довідка ГО «Центр «Жіночі перспективи» № 220 від 07 вересня 2020 року не містить фактичних даних на підтвердження обставин вчинення позивачем щодо відповідача домашнього насильства, які в ній викладені; скріншоти переписок, надані сторонами, не можуть бути визнані належними та допустимим доказами у справі, оскільки з таких неможливо конкретно встановити осіб, які ведуть переписку.

Львівський апеляційний суд постановою від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишив без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за наведених обставин, враховуючи необхідність дотримання розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні щодо неї та її спільного сина домашнього чи іншого насильства не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки вказані обставини не підтверджені належними доказами.

Львівський апеляційний суд постановою від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишив без задоволення, а ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 повторно (тричі) не з`явилася в судові засідання та не подала заяв про розгляд справи по суті у її відсутності, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Федькович Г. В. у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм закону, без участі матері дитини та без урахування її заперечень. Рішення суду порушує права дитини, не відповідає віку та найкращим інтересам дитини, та створює умови для подальшого домашнього насильства ОСОБА_1 щодо сина - який не пам`ятає батька і не знає його.

Вона не була присутня в судових засіданнях 12 та 22 червня 2023 року, звернулася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням у відпустці, однак суд відхилив клопотання.

ОСОБА_2 направила на електронну пошту суду листа з вкладенням, в якому була заява про відкладення розгляду справи 18 травня 2022 року, однак постановляючи ухвалу від 05 жовтня 2022 року суд вказану заяву не взяв до уваги.

Підготовче провадження у справі було закрито 18 травня 2022 року протокольною ухвалою, тому не могли ознайомитися на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

04 жовтня 2022 року ОСОБА_2 подала клопотання, засвідчене електронним цифровим підписом, про відкладення розгляду справи із зазначенням причин неможливості прибути на судове засідання та долученням доказів цього; ОСОБА_2 починаючи з березня 2022 року з сином перебувають за межами України, що підтверджується посвідками на місце проживання у Німеччині.

ОСОБА_1 становить реальну загрозу для психічного та фізичного здоров`я малолітньої дитини, перешкоджає його нормальному розвитку; протягом двох років ОСОБА_1 жодного разу не приїжджав до сина; ОСОБА_2 не мала можливості подати до суду додаткові докази, оскільки перебувала за межами України.

Оскаржувані судові рішення були прийняті з порушенням норм матеріального права та за відсутності висновку органу опіки та піклування.

Суд не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - право дитини висловлювати свою думку та право на врахування думки дитини щодо питань, які стосуються її життя, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 447/2136/20.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року витребувано у Давидівської сільської ради висновок щодо участі батька у вихованні дитини, однак 12 квітня 2023 року представниками Давидівської сільської ради було складено акт обстеження за місцем проживання ОСОБА_2 та дитини, в якому вказали, що останні відсутні за місцем проживання з 2022 року, оскільки перебувають у Німеччині.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Шишка О. М. у жовтні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заявником не надано доказів, які обґрунтовували доводи зустрічної позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у скоєні щодо неї та їх малолітнього сина домашнього чи іншого насильства.

Суд першої інстанції неодноразово відкладав на іншу дату та час як розгляд підготовчого, так і розгляд судового засідання з підстав неявки в судове засідання позивача за зустрічним позовом та її представника.

ОСОБА_2 та її представник жодного разу не з`явилися в судове засідання як на підготовчій стадії, так і на стадії судового розгляду, хоча ОСОБА_2 скористалася правом, наданим їй ЦПК України, на правничу допомогу та її інтереси у розгляді цієї справи здійснювала адвокат Федькович Г. В., що свідчить про зловживання процесуальними правами щодо затягування розгляду справи.

Посилання представника ОСОБА_2 про те, що вона не знала про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду не є поважними причинами неявки в судові засідання, оскільки з часу закриття підготовчого засідання до часу ухвалення рішення у справі сплинуло 5 місяців.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Пустомитівського районного суду Львівської області.

Справа № 450/4288/21 надійшла до Верховного Суду 26 вересня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 18 лютого 2021 року у справі № 450/4143/19 розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , укладений 27 травня 2017 року у Львівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 1144.

Відновив ОСОБА_6 її дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 ».

Визначив постійним місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матері ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 7 000 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 01 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 2 300 грн щомісячно, починаючи з 01 лютого 2021 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

Згідно з довідками № 490 від 08 червня 2021 року, № 906 від 07 червня 2021 року, серії ААН № 122045 від 09 червня 2021 року, сертифікатом серії РРТ № 598542 від 09 червня 2021 року ОСОБА_1 за медичною допомогою до лікаря-психіатра не звертався, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває, психіатричних та наркологічних протипоказань для спілкування з дитиною у нього не виявлено.

Судами також із поданих дублікатів квитанцій встановлено, що ОСОБА_1 за період з грудня 2019 року до червня 2021 року сплачував на користь відповідача аліменти на її утримання, а також за період з грудня 2019 року до вересня 2021 року сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначені рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2021 року у справі № 450/4143/19.

ОСОБА_1 відкрито на ОСОБА_3 у АТ «ОТП БАНК» депозитний рахунок строком на 6 052 днів до 21 червня 2036 року, що підтверджується заявою-анкетою про надання банківських послуг АТ «ОТП БАНК» № 600/006636/19 від 26 листопада 2019 року.

Судами з виписки з особового рахунку встановлено, що на вищевказаному рахунку містяться грошові кошти в сумі 2 000 доларів США.

Розпорядженням Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області від 11 серпня 2021 року № 97/1 ОСОБА_1 встановлено тимчасовий порядок побачень з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності матері дитини, а саме 14 серпня 2021 року, 22 серпня 2021 року, 28 серпня 2021 року, 05 вересня 2021 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року витребувано у комісії з питань захисту прав дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області висновок щодо способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання вимог вищезгаданої ухвали комісія з питань захисту прав дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області повідомила, що не може надати об`єктивного висновку щодо способу участі ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати малолітнього ОСОБА_2 перебуває за межами України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Що оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 142 СК України діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частинами першою-третьою статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню .

Стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

З огляду на статтю 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

На підставі статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Частиною другою статті 159 СК України встановлено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Положеннями статті 19 СК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Врахувавши розумний баланс на участь обох батьків у вихованні дитини, а також запропонований ОСОБА_1 порядок побачення та його участі у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - право дитини висловлювати свою думку та право на врахування думки дитини щодо питань, які стосуються її життя, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 447/2136/20, не заслуговують на увагу, з таких підстав.

У постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 447/2136/20 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що суду слід надати оцінку наявним у справі доказам, а саме: рішенню Виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області від 03 вересня 2019 року № 237, висновку психодіагностичного обстеження дитини, наданому КЗ ЛОР «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер», показаннями свідків та психологів у їх сукупності та у взаємозв`язку з висновком органів поліції, куди повинна бути направлена заява ОСОБА_8 щодо неправомірних дій ОСОБА_9 стосовно малолітньої дитини, а також виходячи з якнайкращих інтересів дитини.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Таким чином, викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведеній постанові суду касаційної інстанції, на які посилається заявник в касаційній скарзі, так як суди виконали свій обов`язок щодо встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку органу опіки та піклування суд касаційної інстанції також відхиляє з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що розпорядженням Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області від 11 серпня 2021 року № 97/1 встановлено ОСОБА_1 тимчасовий порядок побачень з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності матері дитини ОСОБА_2 , а саме: 14 серпня, 22 серпня, 28 серпня, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Години побачень узгоджувати за попередньою домовленістю з матір`ю в телефонному режимі із урахуванням режиму дня дитини; ОСОБА_2 не створювати перешкод у побаченнях батька з сином.

Також ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року витребувано у комісії з питань захисту прав дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області висновок щодо способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частин, четвертої, п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22)).

Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведеній постанові суду касаційної інстанції, на яку послався заявник у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Що оскарження ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині залишення без розгляду зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Залишаючи без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 повторно (тричі) не з`явилася в судові засідання та не подала заяв про розгляд справи по суті у її відсутності. Подані нею заяви про перебування за межами України у зв`язку з спричиненою війною не підтверджені жодними письмовими доказами. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 повторно (тричі) не з`явилася в судові засідання, не повідомила причини своєї неявки, не подала заяви про розгляд справи по суті за її відсутності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130 223 372 ЦПК України.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Давидівської сільської об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, про встановлення способу участі батька у вихованні дитини.

У підготовче судове засідання 24 січня 2022 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

21 січня 2022 року судом отримано заяву ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 24 січня 2022 року прийнято зустрічну позовну заяву та відкладено розгляд справи на 10 березня 2022 року на 09-00 год.

У підготовче судове засідання 10 березня 2022 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

09 березня 2022 року судом отримано заяву ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 10 березня 2022 року відкладено розгляд справи на 11 квітня 2022 року на 09-00 год.

У підготовче судове засідання 11 квітня 2022 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

04 квітня 2022 року судом отримано заяву ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 11 квітня 2022 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву на 18 травня 2022 року на 09-00 год.

У підготовче судове засідання 18 травня 2022 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися, клопотань про розгляд справи за їх відсутності або про відкладення судового розгляду не подали.

Протокольною ухвалою від 18 травня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 01 серпня 2022 року на 09-00 год.

В судове засідання 01 серпня 2022 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

25 липня 2022 року судом отримано заяву ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 01 серпня 2022 року відкладено розгляд справи на 06 вересня 2022 року на 12-00 год.

В судове засідання 06 вересня 2022 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

23 серпня 2022 року судом отримано заяву ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.

06 вересня 2022 року від представника ОСОБА_5 надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без участі сторони позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) та без її участі як представника.

Протокольною ухвалою від 06 вересня 2022 року відкладено розгляд справи на 05 жовтня 2022 року на 12-10 год.

В судове засідання 05 жовтня 2022 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

05 жовтня 2022 року від представника ОСОБА_5 надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без участі сторони позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) та без її участі як представника.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 повторно (тричі) не з`явилася в судові засідання та не подала заяв про розгляд справи по суті у її відсутності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров