Постанова
Іменем України
04 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 452/1284/16-ц
провадження № 61-2549св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу Мала Марта Володимирівна, державний реєстратор прав на нерухоме майно Самбірської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 18 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів, у якому з урахуванням уточнень та доповнень, просила суд визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку та двох земельних ділянок площами 0,1697 га та 0,054 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , укладені між нею та відповідачем ОСОБА_2 24 січня 2008 року, посвідчені приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В., зареєстровані в реєстрі за № 319 та, відповідно, за № 322; визнати її власником вказаного нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на це нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є особою похилого віку, інвалідом другої групи і потребувала допомоги, а тому, познайомившись спочатку з матір`ю відповідачів, а пізніше, із всією їхньою сім`єю, які часто її провідували, дала згоду відповідачу ОСОБА_2 на укладення договору довічного утримання, вважаючи, що саме такий договір вона підписала в нотаріуса, оскільки їй не було оголошено змісту укладеного договору. Позивач зазначала, що відповідачі, ввели її в оману, подавши для підписання договори купівлі-продажу, а не договір довічного утримання, як вони обіцяли, а відтак, її волевиявлення на укладення договорів купівлі-продажу не було і жодних коштів від відповідачів вона не отримувала. Про обманні наміри відповідачів, на думку позивача, свідчать ті обставини, що спочатку вони дійсно допомагали їй, зробили ремонт у її будинку, але влітку 2011 року відношення відповідачів до неї різко погіршилося, вони не дозволяли користуватися всім будинком, а лише виділеною їй однією кімнатою, зневажливо ставилися до неї, нанесли їй побої, що підтверджується вироком суду у кримінальній справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок площею 0,1697 га, кадастровий номер 4624287900:11:004:0119, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, та площею 0,054 га, кадастровий номер 4624287900:11:004:0100, з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, які знаходяться на АДРЕСА_1 , укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 січня 2008 року, посвідчені приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В. та зареєстровані у реєстрі за № 319 і, відповідно, за № 322, скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказані житловий будинок та земельні ділянки та визнано ОСОБА_1 власником цього нерухомого майна. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що покупець ОСОБА_2 кошти за придбані ним на підставі договорів купівлі-продажу будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку продавцю ОСОБА_1 не передав, а продавець такі кошти від покупця не отримував, вважав, що правочин було вчинено внаслідок обману зі сторони відповідача щодо позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених в обґрунтування своїх вимог обставин щодо обману з боку ОСОБА_2 ід час укладення правочинів щодо відчуження належної їй нерухомості.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У січні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні спірних правочинів волевиявлення позивача не було, коштів за відчужену нерухомість вона не отримувала.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2019 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у кому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 452/1284/16-ц з Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 24 січня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 (продавцем) та відповідачем ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 159 кв.м., житловою площею 83,5 кв.м., з належними до нього господарськими спорудами, на АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В. та зареєстрований в реєстрі за № 319.
У пункті 4 договору зазначено, що продаж будинку за домовленістю сторін вчинено за 147 553 грн, які продавець отримала від покупця під час підписання цього договору. Підписання цього договору буде свідчити про те, що розрахунки між сторонами здійснені повністю та про відсутність майнових претензій до покупця з боку продавця.
Пунктом 8 договору передбачено, що щодо житлового будинку, який є предметом цього договору, за домовленістю сторін встановлюється безкоштовний сервітут, за яким ОСОБА_1 має право довічного користування житловим будинком.
Цього ж дня, 24 січня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 (продавцем) та відповідачем ОСОБА_2 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1697 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, та земельної ділянки площею 0,54 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В. та зареєстрований у реєстрі за № 322.
Згідно з пунктом 2.1 договору, продаж земельних ділянок за домовленістю сторін вчинено за 25 000 грн, які отримані особисто продавцем від покупця готівкою до моменту нотаріального посвідчення цього договору.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги К. Г. на постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Отже, за вимогою вказаної вище норми статті 229 ЦК України, необхідно встановити, чи дійсно мала помилка щодо природи правочину та прав і обов`язків сторін цього договору.
Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 20 названої вище постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою омани є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Частиною першою статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За вимогами статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню
Відповідно до статті 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Ураховуючи те, що оспорюваними є договори купівлі-продажу нерухомого майна, підписанням яких сторони підтвердили факт здійснення повного розрахунку між ними за придбане нерухоме майно, ці договори було посвідчено нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення і умов вчинених правочинів та їх правових наслідків, встановленням відповідності цих договорів дійсним намірам сторін, окрім того, за умовами оспорюваного договору купівлі-продажу будинку позивачеві гарантовано право довічного проживання в будинку та користування ним, шляхом встановлення їй безоплатного сервітуту, що дозволено законом, тому правильними є висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для висновку про невідповідність оспорюваних договорів вимогам закону та/або про укладення їх позивачем під впливом помилки чи внаслідок обману зі сторони відповідачів, оскільки позивачем не доведено наявності для цього усіх необхідних ознак.
Посилання позивача на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2012 року є безпідставним, оскільки ним не підтверджено наявності в діях відповідачів умислу на введення позивача в оману при укладенні оспорюваних договорів, а підтверджено лише факт заподіяння позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 один одному легких тілесних ушкоджень на ґрунті виниклих між ними влітку 2011 року неприязних відносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун