Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 452/3304/16-ц
провадження № 61-12018св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року у складі судді: Кравціва В. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення вартості будівельних матеріалів.
Позов мотивований тим, що 07 червня 2008 року між її сином - ОСОБА_4 та дочкою відповідача - ОСОБА_5 було укладено шлюб. Після реєстрації їх шлюбу між нею та батьками невістки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було прийнято рішення про будівництво для молодого подружжя нового житлового будинку неподалік старого будинку по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка належить на праві власності відповідачу. Будівництво нового будинку здійснювалося ними спільно, вона витратила значні кошти для придбання будівельних матеріалів, проте відповідач ввела її в оману і всі дозволи на будівництво та свідоцтво про право власності оформила на себе, а не на подружжя, унаслідок чого право власності на новозбудований житловий будинок було зареєстровано за відповідачем.
Сімейне життя між їхніми дітьми не склалося, що змусило її сина у 2016 році покинути сім`ю і він став проживати з нею у с. Торгановичі Старосамбірського району, хоча його місце проживання зареєстроване по АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим вона запропонувала відповідачу добровільно відшкодувати вартість використаних на будівництво матеріалів, проте відповідач відмовилась.
Вважала, що відповідач має відшкодувати їй вартість сплаченого нею майна, а саме вартість використаних на будівництво матеріалів, якими вона заволоділа без достатньої правової підстави, на підставі статей 1212 1213 ЦК України.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 238 926,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість будівельних матеріалів в сумі 238 926,00 грн та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1691,00 грн, всього 240 617,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони після одруження їхніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у 2008 році домовилися про будівництво нового житлового будинку для молодого подружжя на земельній ділянці, що належить ОСОБА_2 , яке було розпочато влітку 2009 року і закінчене на початку 2014 року, для будівництво якого позивачем надано частину будівельних матеріалів, що підтверджується належними й достовірними платіжними документами. При цьому суд зазначив, що оскільки будівельні матеріали, надані позивачем, використані під час будівництва будинку, власником якого стала відповідач у порушення їхньої домовленості, їх неможливо повернути в натурі, тому з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України належить стягнути на користь позивача їх вартість, яка визначена судом на час ухвалення рішення суду.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами встановлено наявність договірних правовідносин щодо будівництва житлового будинку, відтак, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування положень частини першої статті 1212 ЦК України. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що нею витрачались кошти на придбання будівельних матеріалів саме для будівництва будинку, власником якого є відповідач, оскільки надані нею товарні чеки, накладні, розрахункові квитанції на будівельні матеріали не містять відомостей про їх оплату, прізвище особи, на ім`я якої вони виписані і хто є їх отримувачем. Також зазначена у позовній заяві вартість будівельних матеріалів є орієнтовною, а з клопотанням про призначення судової експертизи для визначення вартості будівельних матеріалів позивач не зверталася.
Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково.
Постанову апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд формально послався на те, що розмір витрат на будівельні матеріали позивачем не доведено, проте належної правової оцінки наданим позивачем доказам (товарні чеки, накладні, квитанції) взагалі не надав, а послався на узагальнюючу фразу про недоведеність позовних вимог, тобто ухвалив судове рішення на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції за наслідками повторного перегляду
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки будівельні матеріали, надані позивачем, використані під час будівництва будинку, власником якого стала відповідач і їх неможливо повернути в натурі, то із відповідача на користь позивача необхідно стягнути їх вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи. Крім того, вартість будівельних матеріалів на час розгляду справи у ФОП, у яких вони були придбані позивачем, та інших ФОП суттєво не відрізняються.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення про задоволення позовних вимог, не врахувавши, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, нею не доведено. Суди не встановили суму, на яку позивачем придбано будівельних матеріалів. Жодним доказом не підтверджено, що зазначені в чеках будівельні матеріали були передані позивачем відповідачу або іншим особам для будівництва саме будинку, належного відповідачу. Частина документів не відповідає вимогам до таких документів. Крім того, не відповідає вимогам закону визначення судом вартості товарів на момент розгляду справи судом. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено оскаржені рішення на припущеннях, що заборонено частиною 6 статтею 81 ЦПК України.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_7 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, та залишити без змін рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувана цивільна справа із суду першої інстанції.
У серпні 2019 року матеріали цивільної справи № 452/3304/16-ц надійшли до Верховного Суду та 15 серпня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Судами встановлено, щожитловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30 вересня 1997 року. На час укладення договору дарування на земельній ділянці знаходилися: один дерев`яний жилий будинок, жилою площею 32,5 кв. м, який складається з двох кімнат і кухні, стайня, стодола, вбиральня, огорожа та криниця.
За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
10 лютого 2014 року ОСОБА_2 повідомила інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області про початок будівельних робіт «Будівництво житлового будинку» по АДРЕСА_1 .
Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26 травня 2014 року слід вважати закінченим будівництвом, а об`єкт, одноповерховий з мансардою житловий будинок загальною площею 269,16 кв. м, житловою площею 120,63 кв. м, по АДРЕСА_1 , готовим до експлуатації. Вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію 493,4 тис. грн, у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи у розмірі 200 тис. грн, витрати на машини, обладнання та інвентар у розмірі 25 тис. грн.
24 липня 2014 року за ОСОБА_2 на праві приватної власності зареєстровано житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 269,16 кв. м, житловою площею 120,63 кв. м.
ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, який було подаровано ОСОБА_2 . У новозбудованому будинку зареєстровані особи відсутні.
Судами встановлено, що сторони (мати і свекруха) після одруження ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у 2008 році домовилися про будівництво нового житлового будинку для молодого подружжя на земельній ділянці, що належить ОСОБА_2 , яке було розпочато влітку 2009 року, на будівництво якого ОСОБА_1 надала частину будівельних матеріалів і воно було закінчено на початку 2014 року, але після закінчення будівництва право власності на житловий будинок ОСОБА_2 оформила на себе.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Згідно з статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Оскільки будівельні матеріали, надані позивачем, використані під час будівництва будинку, власником якого стала відповідач і їх неможливо повернути в натурі, то із відповідача у користь позивача необхідно стягнути їх вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи.
За наслідками повторного перегляду суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зробив обґрунтований висновок, що у сторін не було угоди про створення їх спільної власності, а позивач надавала безоплатну допомогу своєму сину і невістці у будівництві для них будинку, а не відповідачу, але ті не стали власниками новозбудованого будинку, перехід майна від позивача до відповідача не ґрунтується на прямій вказівці закону і суперечить меті правовідношення щодо надання безоплатної допомоги іншим особам, а не відповідачу, тому є підстави для висновку про те, що відповідач набула майно позивача безпідставно.
Згідно частини першої статті 60 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів на їх спростування.
За змістом статті 212 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Керуючись статями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук