Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 454/1401/13-ц
провадження № 61-4816св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Сокальська державна нотаріальна контора, Скоморохівська сільська рада, правонаступником якої є Сокальська міська рада Львівської області, ОСОБА_3 , його законний представник - ОСОБА_4 , приватний нотаріус Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Галина Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду
від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Шеремети Н. О. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 травня 2020 року у складі судді Веремчук О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними заповіту та свідоцтв про право на спадщину, скасування державної реєстрації, визнання факту прийняття спадщини, визнання недійсною відмови від частки у спадщині.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказував, що будинок АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи - «колгоспний двір», членами якого були його батько ОСОБА_5 (голова колгоспного двору) та мати ОСОБА_6 , будинок належав їм на праві спільної власності у рівних частках - по 1/2 ідеальній частці.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько ОСОБА_5 помер.
Спадщину після смерті батька шляхом фактичного вступу у володіння
та управління спадковим майном прийняли його мати ОСОБА_6 , яка
на момент смерті чоловіка була зареєстрована і постійно проживала разом
з ним у спірному будинку, а також він, взявши належне батькові майно, а саме: холодильник «Донбас», телевізор «Акай» та велосипед.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_6 .
Після смерті матері він дізнався, що спадщину після смерті батька оформила його сестра ОСОБА_7 на підставі заповіту, 28 грудня 1993 року посвідченого від імені батька секретарем Скоморохівської сільської ради ОСОБА_8
в приміщенні сільської ради.
На підставі цього заповіту 13 лютого 2003 року Сокальська державна нотаріальна контора видала його сестрі ОСОБА_7 свідоцтво про право
на спадщину за заповітом, на підставі якого вона здійснила державну реєстрацію права власності на спірний будинок в цілому.
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину після неї прийняла
її донька, відповідач у справі, ОСОБА_2 , яка 06 травня 2010 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері
та зареєструвала своє право власності на весь будинок.
ОСОБА_1 також вказував, що 16 березня 2009 року його мати ОСОБА_6 склала на його ім`я заповіт, однак після її смерті він дізнався про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 , за день до смерті, мати склала інший заповіт на користь відповідача ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сокальського нотаріального округу Сироїд Г. І.
Посилаючись на те, що після смерті батька до спадкової маси увійшла лише
1/2 частина будинку АДРЕСА_1 ,
і спадкоємцями, які прийняли спадщину після його смерті шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном були він (позивач) та його мати, дружина померлого ОСОБА_5 ОСОБА_6 , а складений
ОСОБА_5 28 грудня 1993 року заповіт є недійсним, оскільки згідно
з випискою з історії хвороби з 20 грудня 1993 року до 30 грудня 1993 року
ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в Сокальській центральній міській лікарні та 21 грудня 1993 року його було прооперовано, а тому заповіт батько не підписував, що підтверджено також висновком криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підпису від 24 квітня 2015 року № 1009,
а також на те, що заповіт матері від 31 січня 2012 року також є недійсним через те, що вона на час його складання перебувала у дуже хворобливому стані, не могла прибути до нотаріуса, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також не могла самостійно прочитати складений заповіт та підписати його, уточнивши позовні вимоги, просив:
1) визнати недійсним заповіт від імені його батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 28 грудня 1993 року секретарем Скоморохівської сільської ради Сокальського району Гібляк Н. Я.
і зареєстрований в реєстрі за №19;
2) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину
за заповітом після смерті ОСОБА_5 , видане 13 лютого 2003 року Сокальською державною нотаріальною конторою ОСОБА_7 та зареєстроване в реєстрі за №1-377;
3) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , видане 06 травня 2010 року Сокальською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстрі за №1-531;
4) скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2003 року, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за №1-377;
5) скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 травня 2010 року, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за №1-531;
6) визнати факт прийняття ним спадщини після смерті батька шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном;
7) визнати факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті
ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном та факт постійного проживання ОСОБА_6
із ОСОБА_7 на момент смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
8) визнати недійсним/нікчемним заповіт, складений від імені ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 31 січня 2012 року приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І. та зареєстрований у реєстрі за № 317;
9) визнати недійсною нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_6 про відмову від належної їй обов`язкової частки у спадщині після її доньки ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчену приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І.
та зареєстровану в реєстрі за №318.
Позивач вважав, що строк позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом він не пропустив, оскільки про заповіт, складений від імені батька на користь сестри ОСОБА_7 , він довідався лише після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26 травня
2020 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 28 грудня 1993 року секретарем Скоморохівської сільської ради Сокальського району Львівської області Гібляк Н. Я.
і зареєстрований у реєстрі за № 19.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , видане 13 лютого 2003 року Сокальською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_7 та зареєстроване
в реєстрі за № 1-377.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , видане 06 травня 2010 року Сокальською державною нотаріальною конторою
на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстрі за № 1-531.
Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок
на АДРЕСА_1
за ОСОБА_7 , вчинену на підставі свідоцтва про право на спадщину
за заповітом від 13 лютого 2003 року, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого у реєстрі за № 1-377.
Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок
на АДРЕСА_1
за ОСОБА_2 , здійснену на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 травня 2010 року, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 1-531.
Визнано факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу
у володіння та управління спадковим майном.
Визнано факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружиною ОСОБА_6 шляхом фактичного вступу
у володіння та управління спадковим майном, та факт її постійного проживання із спадкодавицею ОСОБА_7 на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнано нікчемним складений ОСОБА_6 заповіт, посвідчений 31 січня
2012 року приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І. і зареєстрований в реєстрі за № 317.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи вимоги про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5
від 28 грудня 1993 року, суд виходив з того, що згідно з висновком криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підпису від 24 квітня 2015 року № 1009, підписи (рукописний текст прізвища) від імені ОСОБА_5 , які розташовані в двох оригінальних примірниках заповіту, датованого 28 грудня 1993 року, виконані однією особою, проте
не ОСОБА_5 і не ОСОБА_7 , а іншою особою, без характерної зміни ознак власного почерку шляхом наслідування (імітації) почерку іншої особи. Визначити особою якої статі виконано підписи
та до якої групи за віком належить виконавець не виявляється можливим.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання факту прийняття ОСОБА_6
та ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу у володіння та управління його спадковим майном, а також про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 із спадкодавцем ОСОБА_7 на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 суд першої інстанції виходив з їх доведеності
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною відмови матері позивача ОСОБА_6 від належної їй частки у спадщині після її дочки ОСОБА_7 , оформленої заявою від 31 січня 2012 року, посвідченою приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І., суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність таких вимог, оскільки заява
від 31 січня 2012 року відповідає статті 1273 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання нікчемним заповіту від імені ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І., суд вважав, що заповіт складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, зокрема, такий заповіт посвідчений нотаріусом поза робочим місцем, а надаючи пояснення, приватний нотаріус підтвердила, що ОСОБА_5 не могла прочитати заповіт, їй його читали вголос. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 перебувала у стані, коли не могла повністю усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також суд вважав, що під час складання та посвідчення заповіту не було встановлено дійсного волевиявлення ОСОБА_5 .
Відмовляючи в застосуванні строків позовної давності, про що заявила
ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 про порушення свого права щодо спадкування майна після смерті матері та батька дізнався після
30 березня 2012 року, коли звернувся до Сокальської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, а позов до суду подав 20 травня 2013 року в межах визначеного законом строку позовної даності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 травня
2020 року в частині задоволення позову про визнання факту прийняття ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, та в частині задоволення позову про визнання нікчемним заповіту від імені ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого 31 січня 2012 року приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 317, скасовано і прийнято
в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи
в задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття
ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_5 , апеляційний суд виходив з недоведеності позовних вимог у цій частині.
Одночасно суд вказав, що факт прийняття спадщини після ОСОБА_5 матір`ю позивача ОСОБА_6 не оспорювався і не підлягає доведенню
та встановленню в судовому порядку.
Також апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_5 31 січня 2012 року, оскільки не доведено, що її волевиявлення не відповідало її волі, а підстав для визнання заповіту недійсним у зв`язку з недотриманням вимог до порядку його складання та посвідчення немає.
Апеляційний суд вказав, що згідно зі статтями 1268 1269 1270 ЦК України такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 є її син (позивач), який є пенсіонером за віком, і який у встановлений законом шестимісячний строк подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері. ОСОБА_1 відноситься до спадкоємців першої черги за законом і має право на обов`язкову частку у спадщині.
Іншим спадкоємцем є онука спадкодавиці - відповідачка ОСОБА_2 ,
яка на час відкриття спадщини постійно проживала і була зареєстрована разом із спадкодавцем у спірному будинку та у встановлений законом шестимісячний строк подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.
Відповідачка ОСОБА_2 має право на спадкування за заповітом від 31 січня 2012 року частини спадкового майна, яка не охоплюється обов`язковою часткою позивача.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У травні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 19 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16,
від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 16-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 тощо.
ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності
на звернення до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, складеного
від імені батька ОСОБА_5 , а тому судові рішення в цій частині
є помилковими.
У травні 2022 року ОСОБА_1 також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду
від 19 квітня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання факту прийняття ним та його матір`ю ОСОБА_6 спадщини після смерті батька ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу у володіння та управління його спадковим майном та про визнання нікчемним заповіту від імені ОСОБА_6 .
Просить виключити з мотивувальної частини постанови апеляційного суду висновки про те, що третя особа у справі ОСОБА_3 має право
на спадкування у порядку представлення після смерті ОСОБА_6 .
Також просить виключити з постанови апеляційного суду вказівку про те,
що ОСОБА_7 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , оскільки фактично вступила у володіння та управління його спадковим майном, як особа яка нібито завжди проживала разом з ним на момент смерті та вела спільне господарство, змінивши у вказаних частинах оскаржуване судове рішення.
У решті рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду просить залишити без змін.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду України
від 28 квітня 2010 року у справі № 6-15249св09.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вказує про безпідставність її доводів, просить залишити її без задоволення.
Зазначає, що він не знав про те, що від імені батька складено заповіт та довів
це в судовому засіданні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 454/1401/13-ц, витребувано справу із Сокальського районного суду Львівської області.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що будинок
АДРЕСА_1 , який станом
на 16 квітня 1991 року відносився до суспільної групи господарства - «колгоспний двір», членами якого були: ОСОБА_5 (голова колгоспного двору) та ОСОБА_6 (його дружина) (довідки виконавчого комітету Скоморохівської сільської ради від 24 жовтня 2012 року № 231.
Рішенням виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів Львівської області від 16 лютого 1989 року № 38 вирішено оформити право власності окремих громадян та колгоспних дворів на житлові будинки
в с. Скоморохи Скоморохівської сільської ради згідно з додатками № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, в яких (додаток № 1) міститься прізвище ОСОБА_5 навпроти будинку АДРЕСА_1 , господарство якого зазначено, як «колгоспний двір».
Цим рішенням доручено, зокрема, виконавчому комітету Скоморохівської сільської ради народних депутатів видати свідоцтва про право власності на житлові будинки громадянам с. Скоморохи, а Червоноградському МБТІ провести реєстрацію будинків, наведених у рішенні.
30 січня 2003 року виконавчий комітет Скоморохівської сільської ради Сокальського району Львівської області на підставі рішення виконавчого комітету від 09 січня 2003 року № 7, рішення райвиконкому від 16 лютого
1989 року № 38 видав свідоцтво про право власності на будівлі, згідно з яким будинок з господарськими спорудами і будівлями в
АДРЕСА_1 , як колгоспний двір, належав ОСОБА_5 , про якого у погосподарських книгах був запис як про голову колгоспного двору.
Житловий будинок по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_5 (голова колгоспного двору) та його дружині ОСОБА_6 (член колгоспного двору) на праві спільної сумісної власності, по 1/2 частці кожному.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мали дітей: ОСОБА_1 (позивач у справі), ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На момент відкриття спадщини після його смерті разом з ним постійно проживала і була зареєстрована його дружина ОСОБА_6
ОСОБА_7 (донька спадкодавця) з 15 листопада 1996 року була зареєстрована на АДРЕСА_2 , але фактично постійно проживала в будинку
на АДРЕСА_1 разом зі своєю сім`єю та батьками і вела зі спадкодавцем спільне господарство (довідка виконавчого комітету Скоморохівської сільської ради від 06 лютого 2003 року № 383).
Спадковасправа після смерті ОСОБА_5 була заведена Сокальською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_7 про прийняття спадщини від 13 лютого 2003 року.
Згідно із заповітом від 28 грудня 1993 року, посвідченим секретарем Скоморохівської сільської ради Сокальського району Гібляк Н. Я.
і зареєстрованим в реєстрі за № 19, ОСОБА_5 усе своє майно заповів дочці ОСОБА_7 , якій 13 лютого 2003 року державний нотаріус Сокальської державної нотаріальної контори Гук Н. М. видала свідоцтво про право
на спадщину за заповітом, яке зареєстроване в реєстрі за № 1-377, на підставі якого ОСОБА_7 зареєструвала право власності на спірний будинок.
У період з 20 грудня 1993 року до 01 січня 1994 року ОСОБА_5 знаходився
на стаціонарному лікуванні в комунальному закладі Сокальської районної ради Львівської області «Сокальська центральна районна лікарня», де 21 грудня
1993 року його прооперовано (епікризу з медичної картки стаціонарного хворого № 10868-11148).
Згідно з висновком криміналістичної експертизи з дослідження почерку
та підпису від 24 квітня 2015 року № 1009, підписи (рукописний текст прізвища) від імені ОСОБА_5 , які розташовані на двох оригінальних примірниках заповіту, датованого 28 грудня 1993 року, виконані однією особою, проте
не громадянином ОСОБА_5
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Її спадкоємцями є: донька ОСОБА_2 (відповідач у справі) та за правом представлення син її дочки ОСОБА_10 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_6 , неповнолітній на час подання позову ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 06 травня 2010 року державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори Гук Н. М., ОСОБА_2 зареєструвала право власності на спірний будинок.
ОСОБА_6 , якій належала 1/2 частина в спірному будинку і яка
у встановлений законом строк прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, до якої входила належна йому частка будинку, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
31 січня 2012 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І., яким вона заповіла усе своє майно онуці ОСОБА_2 .
У заповіті зазначено, що ОСОБА_6 у зв`язку з хворобою (поліартрит) не може власноручно підписати заповіт, тому на її прохання, за її дорученням
і в її присутності текст заповіту згідно зі статтею 207 ЦК України підписав
ОСОБА_11 на дому за адресою: Львівської області, Сокальський район,
с. Скоморохи.
Заповіт посвідчено у присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13
і зачитано вголос. Нотаріус засвідчила, що заповіт записаний нею зі слів ОСОБА_6 . Особу заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_11 , яка підписала заповіт у присутності нотаріуса, встановлено, справжність її підпису та дієздатність перевірено.
Вчинення нотаріальної дії поза приміщенням нотаріальної контори зафіксовано
у журналі обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори, зареєстровано в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій 31 січня 2012 року під № 317, № 318.
На день смерті спадкодавця ОСОБА_6 у спірному будинку на АДРЕСА_1 разом із нею постійно проживала і була зареєстрована онука ОСОБА_2 , яка 09 квітня 2012 року подала до Сокальської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Крім того, таким, що прийняв спадщину після смерті своєї прабаби
ОСОБА_6 за правом представлення вважається ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Після смерті ОСОБА_6 позивач ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк, а саме 30 березня 2012 року, подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини та за його заявою заведено спадкову справу.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі Верховного Суду від 22 червня 2022 року вказано, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а касаційна скарга ОСОБА_2 - передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_2 також посилає на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах
від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року
у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 16-2165цс15,
від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню
з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважав, що порушені його спадкові права щодо майна, яке залишилось після батька та матері.
Позивач ОСОБА_1 був одним із спадкоємців першої черги за законом після свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1
У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР).
Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно,
щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Як спадкоємець, ОСОБА_1 у разі виявлення бажання прийняти спадщину після смерті батька відповідно до статті 548 ЦК УРСР повинен був вчинити дії, передбачені статтею 549 ЦК УРСР, чинною на час відкриття спадщини, а саме:
1) фактично вступити в управління або володіння спадковим майном;
2) подати до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Тобто, чинним на час відкриття спадщини законодавством передбачено,
що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття
не проживав постійно із спадкодавцем, повинен був особисто подати
до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
На момент відкриття спадщини після ОСОБА_5 і до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини, чинною була Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затверджена наказом Міністерства юстиції Української РСР
від 31 жовтня 1975 року № 45/5, яка втратила чинність 07 липня 1994 року
на підставі наказу Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5.
Пунктом 124 цієї Інструкції було передбачено, що свідоцтво про право
на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву про прийняття спадщини в державну нотаріальну контору (стаття 549 ЦК УРСР).
Доказом вступу в управління чи володіння майном, відповідно до вказаної Інструкції, могли бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі за обов`язковим окладним страхуванням або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис
в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те,
що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку протягом шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном могла служити також наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорта на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва
на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом
з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і за відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Аналогічні за змістом норми містилися й у пункті 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5.
Належних і допустимих доказів, які б давали підстави дійти висновку про прийняття ним спадщини після батька шляхом фактичного вступу
у володіння та управління спадковим майном ОСОБА_1 суду не надав.
Отже, у справі встановлено, що дружина спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , яка є співвласником спірного будинку, на момент відкриття спадщини після ОСОБА_5 проживала разом з ним постійно, була зареєстрована разом
з ним у спірному будинку.
Також установлено, що ОСОБА_14 на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 не проживав разом із спадкодавцем постійно, не був зареєстрований разом з ним у спірному будинку, не звернувся у шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька
та не прийняв спадщину після батька шляхом фактичного вступу у володіння
та управління спадковим майном.
Тобто, суд установив на підставі належних та допустимих доказів, що особами, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , були: ОСОБА_6 , дружина спадкодавця, та ОСОБА_7 , донька спадкодавця, які на момент смерті спадкодавця постійно проживали у спірному будинку на
АДРЕСА_1 .
Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду погоджується
з висновком апеляційного суду про те, що спір у частині визнання факту прийняття ОСОБА_6 спадщини після ОСОБА_5 відсутній, а в частині визнання факту прийняття ОСОБА_1 спадщини після ОСОБА_5 -
не доведений, що є підставою для відмови у позові в цій частині. При цьому колегія суддів наголошує, що апеляційний суд дав належну оцінку наданим
ОСОБА_1 доказам, а переоцінка цих доказів до компетенції суду касаційної інстанції не входить.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків апеляційного суду щодо відмови в задоволенні вимог про визнання факту прийняття ним та його матір`ю ОСОБА_6 спадщини після батька
ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу у володіння та управління його спадковим майном спростовуються викладеним вище.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів,
а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи
чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Оскільки предметом спору у цій справі позивач зазначає порушення його спадкових прав у порядку спадкування за законом після батька, встановивши, що спадщину після батька позивач не прийняв, що є обов`язковою умовою для придбання спадщини, судам попередніх інстанцій слід було дійти висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту
від імені ОСОБА_5 , визнання недійсними і скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом і за законом, виданих на ім`я ОСОБА_7 , та на ім`я ОСОБА_2 , скасування державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_7 і за ОСОБА_2 , саме з цих підстав.
З висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог про визнання нікчемним заповіту від імені ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого 31 січня 2012 року приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І., Верховний Суд повністю погоджується, вважає такий висновок обґрунтованим, прийнятим на підставі повно встановлених обставин справи.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про безпідставність відмови
у задоволенні його позовних вимог про визнання нікчемним заповіту від імені ОСОБА_6 спростовуються з огляду на таке.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлені статтею 1247 ЦК України. Частиною першою цієї статті передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, а частиною другою визначено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 207 ЦК України передбачено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно,
за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
У частині третій статті 1247 ЦК України вказано, що заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними
у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 1247 ЦК України визначено, що заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 1248 ЦК України визначено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Згідно з частиною другою статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Частиною першою статті 1253 ЦК України передбачено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.
Відповідно до частини другої статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.
Вимоги до особи свідка визначені частинами третьою та четвертою статті 1253 ЦК України.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (частина п`ята статті 1253 ЦК).
У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків (частина шоста статті 1253 ЦК).
Частиною першою статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК).
Апеляційний суд установив, що оспорюваний заповіт від 31 січня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І., за формою відповідає вимогам закону, доказів про те, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_6 на момент посвідчення заповіту
не було вільним і не відповідало волі спадкодавця матеріали справи не містять, а тому немає підстав вважати помилковим висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання нікчемним заповіту ОСОБА_6 .
Отже, ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину після матері як спадкоємець першої черги за законом, проте мати склала заповіт, який є чинним, тому відбулось спадкування за заповітом.
Посилання в мотивувальній частині постанови апеляційного суду про те,
що ОСОБА_7 (донька ОСОБА_5 ), яка фактично проживала разом
з батьком в одному будинку та вела з ним спільне господарство і прийняла спадщину, зроблено з метою визначення обсягу її спадкового майна, спадкоємцем за яким є відповідач ОСОБА_2 . Колегія суддів не вбачає підстав для виключення цього посилання з постанови апеляційного суду.
Щодо доводів касаційної скарги про виключення з мотивувальної частини постанови апеляційного суду висновку про те, що третя особа у справі
ОСОБА_3 має право на спадкування у порядку представлення після ОСОБА_6 слід зазначити таке.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження. Якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, який може вплинути на спадкові права
й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року
№ 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
У цій справі заявлені ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту прийняття спадщини прямо впливають на права та обов`язки ОСОБА_3 як спадкоємця за правом представлення, оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є сином дочки ОСОБА_7 - ОСОБА_15 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_6 , та яка є її спадкоємицею.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду
в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 , визнання недійсними і скасування свідоцтв про право
на спадщину за заповітом і за законом, виданих на ім`я ОСОБА_7 ,
та на ім`я ОСОБА_2 , скасування державної реєстрації права власності
на спірний житловий будинок за ОСОБА_7 і за ОСОБА_2 , у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
У частині позовних вимог про визнання нікчемним заповіту ОСОБА_6 колегія суддів вважає за необхідне постанову апеляційного суду змінити, виклавши
її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У частині позовних вимог про визнання факту прийняття ОСОБА_1
та ОСОБА_6 спадщини після ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу
у володіння та управління спадковим майном на думку колегії суддів Верховного Суду постанову апеляційного суду слід залишити без змін, оскільки судове рішення в цій частині є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням норм процесуального і матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.
В частині позовних вимог про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 із ОСОБА_7 на момент смерті останньої та про визнання недійсною відмови ОСОБА_6 від належної їй обов`язкової частки у спадщині після її доньки ОСОБА_7 прийняті у справі судові рішення не оскаржуються.
Керуючись статтями 400 409 410 412 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року
в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання недійсними заповіту ОСОБА_5 і свідоцтв про право на спадщину, скасування державної реєстрації скасувати,
у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання нікчемним заповіту ОСОБА_6 змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання фактів прийняття спадщини шляхом фактичного вступу
в управління та володіння спадковим майном залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун