№ 454/1511/19

Постанова

Іменем України

16 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 454/1511/19

провадження № 61-14815св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба в справах дітей Сокальської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба в справах дітей Сокальської районної державної адміністрації, про визначення способу участі батька у вихованні дитини, усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною та відшкодування шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спосіб участі його, як батька, у вихованні їхньої з відповідачем спільної дитини встановлений рішенням комісії з питань захисту прав дитини Сокальської районної державної адміністрації від 13 червня 2018 року, оформленим розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 22 червня 2018 року № 389. Однак, відповідач не виконує це рішення і чинить йому перешкоди в побаченнях з дитиною у визначені дні. Змінює місце перебування дитини, залишаючи дитину на сторонніх людей, про що йому не повідомляє, не забезпечує дитині належний догляд, лікування та дозвілля, у зв`язку з чим він, починаючи з 13 червня 2018 року, неодноразово звертався в Сокальське відділення поліції Червоноградського відділу поліції та Шевченківський відділ поліції ГУНП у Львівській області, а також у службу в справах дітей Сокальської районної державної адміністрації, однак, йому рекомендовано звернутись до суду за вирішенням даного спору.

Зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача та невиконання нею названого вище розпорядження, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних та фізичних стражданнях з приводу відсутності спілкування з дитиною, відсутності інформації про місце її перебування, безпідставної відмови у наданні дитини для побачення, розшуку дитини, образ та наклепів зі сторони відповідача, необхідності у постійних зверненнях в органи поліції, що призвело до погіршення стану його здоров`я.

Таким чином, позивач просив суд:

- визначити позивачу спосіб участі у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спілкуванні з нею, відповідно до розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 22 червня 2018 року № 389, наступним чином: понеділок, середа, п`ятниця - з 10.00 год до 20.00 год без присутності матері за місцем проживання батька; перша та третя субота місяця з 10.00 год до 20.00 год без присутності матері за місцем проживання батька; друга та четверта неділя місяця з 10.00 год до 20.00 год без присутності матері за місцем проживання батька;

- відшкодувати позивачу спричинену відповідачем моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача із вказаним позовом є передчасним, оскільки спір про визначення місця проживання дитини між сторонами в судовому порядку не вирішено і рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року у справі № 454/1921/18 на момент розгляду даної справи у суді першої інстанції не набрало законної сили, а також немає рішення органу опіки та піклування про визначення способу участі батька у вихованні дитини, оскільки ні висновок служби у справах дітей, ні назване вище розпорядження голови районної державної адміністрації не є тим документом, який визначає спосіб участі батька у вихованні дитини.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спілкуванні з нею наступним чином: з 10.00 год. до 20.00 год. кожної середи тижня, першої та третьої суботи, другої та четвертої неділі місяця за фактичним місцем проживання дитини без присутності матері ОСОБА_2 . У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано вимоги статті 159 СК України, якою визначено правові підстави для вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, та не надано належної правової оцінки дослідженим у судовому засіданні доказам, якими безспірно встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 проживає окремо від дитини, а ОСОБА_2 не виконує свого обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 157 цього Кодексу, не чинити перешкод позивачу спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, оскільки правових підстав для висновку про те, що спілкування дитини з батьком перешкоджає нормальному розвитку дитини, судом не встановлено.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та тривалість конфліктного характеру відносин, які склались між сторонами щодо реалізації своїх батьківських прав відносно дитини, малолітній вік дитини та зміну дитиною фактичного місця проживання, що знаходиться на значній відстані від місця проживання батька, з метою реального забезпечення законного права позивача на спілкування з дитиною та його участі у вихованні дитини, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, забезпечення яких було б можливим внаслідок поступової адаптації дитини до нових умов спілкування з батьком у звичному для неї середовищі, суд дійшов висновку про те, що необхідно визначити кількість побачень батька з дитиною двічі на тиждень, а саме: кожної середи тижня, першої та третьої суботи, другої та четвертої неділі місяця з 10.00 год до 20.00 год, за фактичним місцем проживання дитини, але без присутності матері, власне, як і було вирішено комісією з питань захисту прав дитини Сокальської районної державної адміністрації.

Оскільки обидві сторони вчиняли протиправні діяння у відносинах, які склались між ними під час реалізації батьківських прав кожного з них щодо дитини: позивач - вчинення насильства в сім`ї по відношенню до відповідача, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відповідач - невиконання свого обов`язку щодо забезпечення позивачу права на спілкування з дитиною та його участі у вихованні дитини після розірвання шлюбу, позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені: у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, відповідно до якого тлумачення положень статті 18, частин четвертої, п`ятої статті 19, частини першої статті 158, частини другої статті 159 СК України дає підстави дійти висновку, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї; у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 686/667/17, згідно з яким, якщо той з батьків, з ким проживає дитина чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Крім того, вважає, що позов поданий передчасно, оскільки позивач не може мати одночасно два рішення про визначення місця проживання дитини з батьком і рішення суду про визначення способу участі у вихованні дитини шляхом призначення побачень з дитиною. У даному випадку батько обрав неправильний спосіб захисту.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від адвоката ОСОБА_1 - Матвійчук Г. М., у якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не враховано, що право на звернення до суду з питанням про визначення способу участі батька у вихованні дитини не є похідним від прийняття судом рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, а залежить лише від того чи створюються іншим з батьків з яким фактично проживає дитина, іншому з батьків перешкоди у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Скасування постанови апеляційного суду призведе до фактичного позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо дитини та неможливості його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, оскільки за весь час розгляду даної справи судами з 2018 року до 08 вересня 2020 року він фактично був позбавлений цього.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що з 07 червня 2016 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано в судовому порядку рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 03 травня 2018 року.

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за місцем реєстрації батька - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розірвання шлюбу, дитина залишилась проживати з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , а позивач проживає без реєстрації по АДРЕСА_3 .

На підставі судового наказу, виданого 30 травня 2018 року Сокальським районним судом Львівської області, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісячно.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

За зверненням позивача, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини Сокальської районної державної адміністрації від 13 червня 2018 року прийнято розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 22 червня 2018 року № 389, яким позивачу визначено способи участі у вихованні малолітньої дочки та спілкуванні з нею наступним чином: понеділок, середа, п`ятниця - з 10.00 год до 20.00 год без присутності матері за місцем проживання батька; перша та третя субота місяця з 10.00 год до 20.00 год без присутності матері за місцем проживання батька; друга та четверта неділя місяця з 10.00 год до 20.00 год без присутності матері за місцем проживання батька.

ОСОБА_2 вказане розпорядження не виконувала, уникала зустрічей дитини з батьком, змінювала місце свого проживання і місце проживання дитини, у зв`язку з чим ОСОБА_1 , починаючи з червня 2018 року, неодноразово звертався до органів Національної поліції (Сокальське ВП Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області та Шевченківський ВП ГУНП у Львівській області), Урядову гарячу лінію служби у справах дітей Сокальської районної державної адміністрації, і висновки про результати розгляду звернень ОСОБА_1 наявні в матеріалах справи.

Установлено, що між сторонами склались неприязні відносини через спір про визначення місця проживання дитини та участі кожного з них у вихованні дитини, а тому у провадженні Сокальського районного суду Львівської області перебували справи за їхніми позовами: справа № 454/1921/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини; справа № 454/2536/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини; справа № 454/511/19 за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.

Із судових рішень, які набрали законної сили, зокрема, з рішення Сокальського районного суду Львівської області від 11 березня 2019 року за заявою ОСОБА_2 про видачу відносно ОСОБА_1 обмежувального припису (справа № 454/511/19) встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї щодо ОСОБА_2 .

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року у справі № 454/1921/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, визначено місце проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 .

До ухвалення судом цього рішення, існувало два розпорядження Сокальської районної державної адміністрації: від 22 червня 2018 року № 389 про визначення способу участі батька у вихованні малолітньої дитини та від 31 серпня 2018 року № 537 про визначення місця проживання дитини разом з батьком, однак, фактично дитина проживала разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому, ОСОБА_2 змінила місце свого проживання разом з дитиною і в судовому засіданні апеляційного суду підтвердила, що на даний час фактичне місце проживання дитини знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків щодо неї (частина друга статті 152 СК України).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, враховуючи наявність конфлікту між батьками, неможливість батьків самостійно дійти згоди у вихованні дочки, наявність перешкод, які відповідач чинила батьку у спілкуванні з дитиною, малолітній вік дитини та зміну дитиною фактичного місця проживання, що знаходиться на значній відстані від місця проживання батька, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність проводити побачення дочки з батьком у такому порядку: кожної середи тижня, першої та третьої суботи, другої та четвертої неділі місяця з 10.00 год до 20.00 год, за фактичним місцем проживання дитини, однак без присутності матері, як і було вирішено комісією з питань захисту прав дитини Сокальської районної державної адміністрації. Обраний судом спосіб участі батька у вихованні дитини якнайкраще відповідатиме інтересам не тільки батька, а й самої дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/667/17 колегією суддів не приймаються, оскільки вказані постанови прийняті за іншими встановленими судами фактичними обставинами справи, які не є тотожними правовідносинами у даній справі.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позов ОСОБА_1 поданий передчасно, оскільки останній не може мати одночасно два рішення про визначення місця проживання дитини з батьком і рішення суду про визначення способу участі у вихованні дитини шляхом призначення побачень з дитиною є безпідставним, оскільки позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком не залежить від результатів розгляду судом позову ОСОБА_1 про визначення способу участі у вихованні дитини. Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважав, що відповідач ухиляється від виконання розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 22 червня 2018 року, яким встановлено спосіб його участі у вихованні дочки та спілкуванні з нею, що в даному випадку є законним способом захисту прав позивача. При цьому, рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року у справі № 454/1921/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, визначено місце проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Щодо відшкодування моральної шкоди

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Оскільки обидві сторони вчиняли протиправні діяння у відносинах, які склались між ними під час реалізації батьківських прав кожного з них щодо дитини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук