Постанова
Іменем України
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 454/2696/17
провадження № 61-10425св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа -- приватний нотаріус Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Галина Іванівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_5 , на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 червня 2018 року у складі судді Веремчук О. А. та постанову Львівського апеляційного суду 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила: визнати недійсним кредитний договір № СGZ0GА0000000085 від 02 квітня 2008 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк»; визнати недійсним договір іпотеки № СGZ0GА0000000085 від 02 квітня 2008 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк».
В обґрунтування позову зазначала, що 02 квітня 2008 року вона уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № CGZ0GA0000000085, а також договір іпотеки № CGZ0GA0000000085. Отримані кредитні кошти вона передала у релігійну організацію «Посольство Боже», а саме ОСОБА_2 , який обіцяв надавати кошти для погашення кредиту, однак обіцянки не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом. Предметом іпотечного договору є будинок АДРЕСА_1
В рамках кримінального провадження № 12012150010000011 проводилося психологічне дослідження на предмет її психологічного стану в момент укладення вищевказаних кредитного та іпотечного договорів під час відвідування релігійної організації «Посольство Боже». За результатами психологічного дослідження складено висновок про те, що систематичне відвідування нею зібрань, богослужінь та проповідей релігійної організації «Посольство Боже», в тому числі прослуховування проповідей пасторів та лідерів організації ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інших могло здійснити маніпулятивний, пов`язаний із навіюванням, вплив на її психіку. Систематичне відвідування зібрань релігійної організації «Посольство Боже» могло вплинути на можливість усвідомлення нею повною мірою суті, значення та наслідків власних вчинків. Це могло бути використано для маніпулятивного впливу щодо проведення фінансових операцій.
Оскільки кредитний та іпотечний договори були підписані нею внаслідок психічного тиску, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем позовної давності.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 червня 2018 року скасоване і ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмова у задоволенні позову з підстави пропуску позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові за умови його обґрунтованості.
Проте ОСОБА_1 не надала належні, допустимі та достатні докази на підтвердження наявності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, а саме не довела факт застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, вчинення правочину проти справжньої волі, наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і укладенням оспорюваних правочинів. Відтак у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з його безпідставністю.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 червня 2018 року і постанову Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суд першої інстанції при розгляді справи не оцінив всебічно, об`єктивно та безпосередньо докази, на які посилалася ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог та не вказав мотивів їх відхилення. Апеляційний суд не переглянув справу за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та не дослідив докази, які стосуються фактів, на які вона посилалася в апеляційній скарзі.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач уклала оспорювані договори не для своїх потреб, а для потреб релігійної організації «Посольство Боже».
Суди не надали правову оцінку доказам щодо укладення оспорюваних договорів позивачем під впливом психологічного тиску з боку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які позивач надала до суду першої інстанції.
Суди безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі № 461/15229/13-к.
Суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували частини першу, другу статті 231, частину третю статті 203, частину першу статті 215, частину другу статті 261 ЦК України
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Сокальського районного суду Львівської області.
09 липня 2019 року справа № 454/2696/17 надійшла до Верховного Суду.
АТ КБ «ПриватБанк» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 червня 2018 року скасоване постановою Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, воно не підлягає перегляду у касаційному порядку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що02 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № CGZOGA0000000085, за умовами якого отримала від банку кредитні кошти в розмірі 16 825 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення 03 квітня 2018 року.
Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» іпотечний договір № CGZOGA0000000085, відповідно до умов якого передала ПАТ КБ «ПриватБанк» в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області у справі № 459/1149/13-ц від 02 липня 2013 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання оспорюваного кредитного договору.
Судом у вказаній справі встановлено, що твердження позивачки про те, що вона уклала оспорюваний кредитний договір у зв`язку з перебуванням під маніпулятивним впливом релігійної організації «Посольство Боже» з метою передачі грошових коштів пастору релігійної організації, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається зі змісту оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 уклала його під споживчі цілі, тобто свідомо приховала мету укладення договору. Окрім того, з розрахунку заборгованості за кредитним договором №CGZ0GA0000000085 вбачається, що станом на 04 квітня 2013 року позивач частково погашала заборгованість за кредитом. Останнє свідчить про те, що ОСОБА_1 фактично погодилась із умовами кредитного договору та частково їх виконувала.
В ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 04 вересня 2013 року у вищевказаній справі надано оцінку висновку психологічної експертизи від 25 лютого 2013 року, на яку посилається позивач, зокрема зазначено, що висновок щодо ОСОБА_1 носить лише ймовірний характер, позивач не надала суду докази, що на час укладення кредитного договору вона була членом релігійної організації «Посольство Боже», висновком психологічної експертизи не визначено чіткий період перебування ОСОБА_1 під маніпулятивним впливом проповідей релігійної організації «Посольство Боже», зокрема, на момент укладення кредитного договору чи після його укладення.
Факт укладення позивачем 02 квітня 2008 року кредитного договору № СGZ0GA0000000085, отримання нею кредитних коштів, неналежного виконання умов договору, що призвело до виникнення заборгованості, були встановлені рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 листопада 2015 року у справі № 454/2623/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що уклала оспорювані договори внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку відповідачів, тобто її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, тому вказані договори підлягають визнанню недійсними на підставі статті 231 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
На підставі частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Для застосування такої статті у правовідносинах обов`язковим є наявність зв`язку між фізичних чи психічним тиском та вчиненням правочину, а також спрямованість вказаного неправомірного впливу на сторону правочину з метою примусити її вчинити правочин. Фізичний чи психічний тиск полягає у вчиненні фізичних чи душевних страждань безпосередньо стороні правочину.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що позивач власноруч підписала оспорювані правочини, отримала кредитні кошти та здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором, а також не довела за допомогою належних і допустимих доказів факт укладення кредитного та іпотечного договорів під впливом психічного тиску, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук