12.06.2024

№ 454/4858/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06червня 2024 року

м. Київ

справа № 454/4858/23

провадження № 5817 св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне бюро розслідувань,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області у складі судді Адамович М. Я.

від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І. від 19 квітня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що його заяву про кримінальне правопорушення не було розглянуто в порядку статті 214 КПК України, натомість скеровано для розгляду за належністю до Територіального управління ДБР у м. Львові (далі - ТУ ДБР у

м. Львові), яке відповідним листом повідомило, що у його зверненні не наведено достатньо відомостей про обставини, які б свідчили про факт вчинення злочину.

Оскільки така бездіяльність спричинила шкоду честі, гідності, а також нанесла моральної шкоди ОСОБА_1 , просив стягнути з Держави Україна

в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 19 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відхиляючи позовні вимоги суд виходив з того, що позивач не надав відповідних доказів заподіяння йому моральної шкоди, доказів неправомірності дій працівників ДБР та відповідного причинного зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю), а також не обґрунтував розмір заявленої ним суми стягнення.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції з огляду на те, що сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою відповідача зобов`язано внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), не може бути доказом заподіяння позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що незаконні дії посадових осіб ДБР стосовно розгляду заяви спричинили приниження честі ОСОБА_1 , його гідності та ділової репутації, а тому він має законне право на присудження справедливої сатисфакції за спричинені страждання.

Зазначає, що суди не застосували відповідні норми Конституції України, що призвело до порушення гарантованого статтею 56 права на відшкодування, зокрема не достатньо мотивували відмову у задоволенні позовних вимог заявника.

Вказує, що суди попередніх інстанцій не виконали свого обов`язку щодо здійснення судового контролю у передбаченому КПК України порядку за виконанням ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року, якою встановлено вину та незаконність дій уповноважених осіб ДБР при розгляді заяви про злочин.

Просить вирішити питання щодо звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження.

Доводи інших учасників справи

Увідзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що касаційна скарга заявника є необґрунтованою та безпідставною, оскільки в межах справи, що переглядається відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, з огляду на те, що ухвала слідчого судді про зобов`язання внести відомості до реєстру не може слугувати преюдицією для задоволення позову.

Зокрема зазначає, що зобов`язання ДБР внести відповідні відомості за скаргою позивача є достатньо сатисфакцією і свідчить про реалізацію ОСОБА_1 права на оскарження та поновлення порушеного права (інтересу).

Звертає увагу, що після надходження до ДБО 29 вересня 2021 року я ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва

від 10 лютого 2021 року, 05 жовтня 2021 року були внесені відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 62021140010000500, за результати якого 11 березня 2022 року постановою ТУ ДБР провадження у справі закрито через відсутність складу кримінального правопорушення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Листом Управління забезпечення діяльності ДБР від 02 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення направлено за належністю для розгляду до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва

від 10 лютого 2021 року задоволено скаргу ОСОБА_1 , зобов`язано ДБР невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести відомості до ЄРДР за його заявою та зобов`язано надати заявнику відповідний витяг з ЄРДР, що підтверджує внесення до реєстру відомостей.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб

при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній

або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі

№ 216/3521/16-ц зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і

23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У справі, яка переглядається, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами ДБР його заяви про вчинення кримінального правопорушення та невнесенням відомостей до ЄРДР.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

(стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми

є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність

або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

(частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними

та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб ДБР, про які вказано у позові

ОСОБА_1 , та настанням шкоди.

Колегія суддів звертає увагу, що сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством його права поновлено : ухвалою слідчого судді про зобов`язання внести відомості до ЄРДР, на виконання якої 05 жовтня 2021 року були внесені відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 62021140010000500, проведено комплекс кримінально - процесуальних дій та 11 березня 2022 року провадження у справі закрито через відсутність складу кримінального правопорушення.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов`язання службових осіб виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України щодо внесення відомостей до ЄДРДР за заявою ОСОБА_1 про злочин не свідчить про завдання йому моральної шкоди.

Установивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку факт завдання йому моральної шкоди, суди зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права зроблений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі

№ 243/5118/19, від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18.

Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах:

від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17; від 08 вересня 2021 року у справі

№ 638/164/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20,

від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21, від 28 лютого 2024 року у

справі № 454/2857/22.

Щодо клопотання ОСОБА_1

У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення

статті 56 Конституції України.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

У зв`язку з неоднозначним, на думку заявника, застосуванням судами у цій справі норм Конституції України, для правильного застосування статті 56 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», просив Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення

статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (судами, суддями) і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.

Верховний Суд уважає, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.

Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.

Верховний Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою

статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.

Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара