№ 456/106/15-ц

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 456/106/15-ц

провадження № 61-20625св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Моршинська міська рада Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2019 року у складі судді Гули Л. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Моршинська міська рада Львівської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позов обґрунтований тим, що 30 березня 2009 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір дарування, відповідно до якого вона прийняла в дар 21/100 ідеальної частини житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 . Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 350242 вона є власником земельної ділянки площею 0,0292 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 .

Згідно з планом встановлених меж вказана земельна ділянка межує із землями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, самовільно встановив бетонні стовпці та натягнув металеву сітку. 10 лютого 2012 року на підставі її заяви відповідно до акта обстеження спірної земельної ділянки комісія провела огляд меж земельної ділянки та виявила, що огорожа зі сторони ділянки громадянина ОСОБА_2 та межа відповідно до акта встановлення та узгодження меж не відповідають схемі судового розподілу земельної ділянки між попередніми власниками цих земельних ділянок відповідно до рішення Стрийського районного суду Львівської області від 10 липня 1998 року. ОСОБА_2 рекомендовано встановити огорожу відповідно до схеми судового розподілу земельної ділянки.

На її неодноразові прохання перенести огорожу на встановлену межу відповідач реагує агресивно та погрожує їй. У зв`язку з порушенням її права володіння, користування та розпорядження майном змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Просила зобов`язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,0292 га на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі, що знаходиться на цій земельній ділянці.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0292 га на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі, що знаходиться на цій земельній ділянці.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, проаналізувавши докази у цивільній справі, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 довела факт порушення її права користування земельною ділянкою та вчинення відповідачем дій за межами його прав з порушенням прав, свобод та інтересів позивача. Відповідач допустив порушення норм земельного законодавства, у позасудовому порядку він не бажає усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка на праві власності належить ОСОБА_1 , тому, позивач обрала спосіб захисту, який передбачений чинним законодавством, відповідає змісту порушеного права та є ефективним для його відновлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всіх фактичних обставин справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Суди необґрунтовано зазначили у рішеннях, що межа сумісних земельних ділянок не відповідає схемі судового розподілу земельної ділянки відповідно до рішення Стрийського районного суду від 10 липня 1998 року.

Земельна ділянка відповідача відгороджена від земельної ділянки позивача металевою сіткою, яка облаштована понад п`ятдесят років і з того часу не змінювалася.

Клопотання про проведення судово-земельної експертизи для встановлення площі земельної ділянки, яка є у розпорядженні позивача, не розглянуте.

Суди не звернули уваги, що позивач підтвердила факт порушення своїх прав ОСОБА_3 , однак від претензій до неї відмовилася.

Замірів земельних ділянок проведено не було.

Демонтаж усієї огорожі належної відповідачу земельної ділянки призведе до порушення його прав землекористувача.

Позивач не погоджувала межі належної їй земельної ділянки із відповідачем.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 самовільно встановив огорожу, внаслідок чого позивач не може користуватися частиною своєї земельної ділянки і має перешкоди та ускладнений доступ до частини свого житлового будинку.

Комісія Моршинської міської ради провела обстеження меж земельної ділянки ОСОБА_1 та виявила, що огорожа зі сторони ОСОБА_2 та межа згідно з актом встановлення та узгодження меж не відповідають схемі судового розподілу.

Земельна ділянка позивача зі сторони меж Е-Д за державним актом має становити 5, 30 м, однак унаслідок захоплення сусідом частини земельної ділянки та самовільного встановлення огорожі ширина її земельної ділянки зменшилася і становить близько 3,17 м. Це перешкоджає заїзду до будинку, ускладнює його обслуговування.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідачу ОСОБА_2 належить 54/100 частинидомоволодіння, розташованого наАДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24березня 1966 року, позивачу ОСОБА_1 -21/100 частинидомоволодіння на підставі договору дарування від 30 березня 2009 року, ОСОБА_3 є власником 25/100 частинидомоволодіння.

Рішенням Виконавчого комітету Моршинської міської ради від 27 лютого 1997 року № 24 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» відповідачу ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,05 га.

Рішенням Моршинської міської ради 17-ї сесії 6-го скликання від 26 квітня 2012 року № 349 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0292 га, розташовану на АДРЕСА_1 .На підставі цього рішення 27 листопада 2012 рокупозивачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 350242 площею 0,0292 га (а. с. 5).

Згідно з рішенням Моршинської міської ради Львівської області від 26червня 2014 року № 914 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовно площею 0,0508 га, яка передана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих на АДРЕСА_1 (а. с.86).

Рішенням Стрийського районного суду Львівської області від 10липня 1998 рокуу справі№456/464/98 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про розподіл земельної ділянки, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10липня 2015 року, розподілено земельну ділянку, належну до будинку АДРЕСА_1 . Зокрема, згідно з таблицею № 1 висновку експертизи № 2 ОСОБА_7 виділено земельні ділянки площами 94,5 кв. м та 154,3 кв. м, які разом з площею забудови належної йому частини будинку становлять 292 кв. м, і зобов`язано ОСОБА_7 обладнати вхід на земельну ділянку площею 154,3 кв. м зі сторони об`їзної дороги. ОСОБА_8 виділено земельну ділянку площею 347,7 кв. м з урахуванням площі забудови належної їй частини будинку та зобов`язано її обладнати вхід - в`їзд на цю ділянку зі сторони об`їзної дороги (а. с. 6, 40-41).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду Україниз розгляду цивільних і кримінальних справ від 23листопада 2016 рокуу справі №456/464/98 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про розподіл земельної ділянки,за касаційною скаргою ОСОБА_2 , встановлено, що згідноз правовстановлюючимидокументами ОСОБА_7 належать земельні ділянки площами 94,5 кв. м і 154,3 кв. м, які разом з площею забудови належної йому частини будинку становлять 292 кв. м, відповідачу ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 347,7 кв. м з урахуванням площі забудови належної їй частини будинку.

Правонаступником ОСОБА_7 є ОСОБА_1 , а правонаступником ОСОБА_8 є ОСОБА_3 , які користуються вказаними земельними ділянками.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10серпня 2017 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05червня 2018 року,відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Моршинської міської ради Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , управління Держземагентства у Стрийському районі Львівської області,про визнання частково нечинним рішення Моршинської міської ради від 26 квітня 2012 року№ 349 (в частині переданняу власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0292 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої наАДРЕСА_1 ) та визнання недійсним виданого 27листопада 2012 року ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 350242 площею 0,0292 га, розташованої на АДРЕСА_1 (а. с. 74-83).

Відповідач ОСОБА_2 самовільно на земельній ділянці, яка належить позивачу встановив огорожу, внаслідок чого позивач не може належним чином користуватись своєю земельною ділянкою та має перешкоди щодо доступу до свого будинку. Самовільне встановлення огорожі стверджується актами,складеними комісією Моршинської міської ради від 10лютого 2012 року, від 02 листопада 2017 року та від 13лютого 2019 року (а. с.8,84, 192).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективнимобраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Спірні правовідносини виникли у сторін з приводу користування належними їм земельними ділянками. Звертаючись до суду, позивач вказувала, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, встановивши металеву сітку, що порушує межу земельних ділянок відповідно рішення Стрийського районного суду Львівської області від 10 липня 1998 року.

Верховний Суд зауважує, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи, а реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частинами першою, третьою, шостою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві, чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначенізаконом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Як на підставу позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що згідно з актом обстеження спірної ділянки комісія Моршинської міської ради провела огляд меж земельної ділянки та виявила, що існуюча огорожа зі сторони ділянки ОСОБА_2 та межа згідно з актом встановлення та узгодження меж не відповідають схемі судового розподілу земельної ділянки, які визначені рішенням Стрийського районного суду Львівської області від 10 липня 1998 року.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 самовільно на земельній ділянці, яка належить позивачу, встановив огорожу, що підтверджується актами, складеними комісією Моршинської міської ради від 10 лютого 2012 року, від 02 листопада 2017 року та від 13 лютого 2019 року (а. с. 8, 84, 192).

Верховний Суд зазначає, що рішення судів ґрунтується на дослідженні та оцінці актів, складених комісією Моршинської міської ради від 10 лютого 2012 року, від 02 листопада 2017 року та від 13 лютого 2019 року, а також суди взяли до уваги рішення Стрийського районного суду Львівської області від 10 липня 1998 року у справі № 456/464/98.

У матеріалах справи є також акт від 22 жовтня 2014 року, складений комісією Моршинської міської ради, згідно з яким при обстеженні земельної ділянки порушень межі не виявлено ( а. с. 110).

Акти зазначеної комісії від 10 лютого 2012 року, від 22 жовтня 2014 року, які є різними за змістом щодо порушення межі земельних ділянок, підписані, крім інших осіб, одними і тими ж особами. Всі акти, які є в матеріалах справи, підписані, зокрема начальником юридичного відділу Моршинської міської ради Гульчієм І. А.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що наданий акт обстеження земельної ділянки від 10 лютого 2012 року є необ`єктивним, проведений без його участі, йому невідомо про схему розподілу земельної ділянки, при її поділі рішенням Стрийського районного суду від 10 липня 1998 року він не був залучений до участі у справі.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не звернув уваги, що у матеріалах справи немає інформації про межі належних сторонам земельних ділянок, не з`ясував, чи надала позивач належні та допустимі докази, що відповідач встановив паркан саме на її земельній ділянці.

Суд першої інстанції вказав, що відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 серпня 2017 року у справі 456/1243/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Моршинської міської ради Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , управління Держемагенства у Стрийському районі Львівської області, про визнання частково нечинним рішення Моршинської міської ради та недійсним держаного акта на право власності на земельну ділянку встановлені обставини, що мають преюдиційне значення, дійшов висновку, що права відповідача не порушені, не зазначивши, які саме обставини не підлягають доказуванню.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 серпня 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року, зазначив, яке саме рішення ухвалив суд, проте не виклав висновки, чи встановлені цим рішенням обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, чи є такі преюдиційними.

Верховний Суд зауважує, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Верховний Суд зазначає, що у цьому рішенні встановлено, що правонаступником ОСОБА_7 є ОСОБА_1 , а правонаступником ОСОБА_8 є ОСОБА_3 , які користуються вказаними земельними ділянками, проте у цих рішеннях не встановлено обставини щодо межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у цій справі ОСОБА_2 участі не брав.

Здійснюючи захист порушених прав позивача, який вважає, що таке порушення завдано внаслідок протиправних дій відповідача, суду необхідно з`ясувати, чи не будуть порушені права інших осіб, у тому числі відповідача. Наведене зумовлене тим, що підлягає встановленню факт протиправності саме дій особи, до якої пред'явлено позов.

У справі відповідач заявляв про проведення судової будівельної експертизи (а. с. 69-70).

Ухвалою Стрийського міського суду Львівської області від 04 січня 2019 року відмовлено представнику відповідача ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи (а. с. 183).

Позивач та її представник заперечили проти проведення судової експертизи, мотивуючи тим, що відсутні підстави для її проведення.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки, які позивач суду не надала.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи є достатніми докази, надані позивачем, чи можливо без проведення судової експертизи вирішити спір між сторонами та дійти висновку про порушення прав позивача.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не спростував твердження та заперечення сторін, не встановив всіх обставин справи з урахуванням підстав позову та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції має з`ясувати обставини справи, надати належну оцінку доказам у справі, вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статі 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права,Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається в суді із січня 2015 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судами (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд надає перевагу праву позивача на доступ до суду у порівнянні з тривалістю розгляду справи (строками її розгляду).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючисьстаттями 400, 409, 411, 416, 419, 436 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко