№ 459/2645/21

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 459/2645/21

провадження № 61-9071св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 лютого 2022 року у складі судді Грабовського В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання договору припиненим, визнання незаконними та протиправними дій щодо нарахування заборгованості, визнання виконаним у повному обсязі зобов`язання щодо повернення заборгованості та зобов`язання анулювати заборгованість.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 березня 2013 року вона відкрила картковий рахунок у АТ КБ «ПриватБанк», картку використовувала для побутових потреб. У 2016 році строк дії картки закінчився, з цього часу карткою не користувалась, останню операцію здійснено 26 червня 2014 року.

У лютому 2017 року банк звернувся до неї з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 13 134,69 грн., оскільки нею не повернуто 293,03 грн.

Рішенням Червоноградського міського суду від 18 серпня 2017 року (справа № 459/1212/17) стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 1 280,04 грн., яка складається із: 293,03 грн - заборгованість за тілом кредиту, 346,99 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 640,02 грн - пеня.

На виконання рішення суду 24 травня 2018 року позивачка погасила вказану заборгованість, у зв`язку з чим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

У подальшому їй зателефонував представник банку та повідомив, що на її картковому рахунку наявна заборгованість у розмірі 156 385,23 грн, однак їй потрібно повернути 5 622,02 грн.

На її звернення банком надано відповідь про те, що в рішенні Червоноградського міського суду від 18 серпня 2017 року відсутні будь-які приписи щодо припинення зобов`язань за кредитним договором від 19 березня 2013 року.

Вказує, що рішення суду виконано, а тому жодних договірних відносин між нею та банком немає.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати договір банківського обслуговування № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року, укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк», припиненим у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим договором; визнати незаконними та протиправними дії відповідача щодо нарахування заборгованості; визнати виконаним 24 травня 2018 року у повному обсязі зобов`язання щодо повернення АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за договором банківського обслуговування № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» анулювати заборгованість за договором банківського обслуговування № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє кредитного договору, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Позивачкою не подано суду доказів строку дії кредитного договору, що відповідає строку дії картки, чим не доведено неправомірності дій банку щодо нарахування заборгованості за договором банківського обслуговування № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року.

Позивачкою не конкретизовано з якого часу слід визнати припиненим кредитний договір, тому її посилання на положення статті 599 ЦК України є необґрунтованими.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 серпня 2017 року набрало законної сили 24 вересня 2017 року, а заборгованість позивачкою погашено лише 24 травня 2018 року, що не позбавляє кредитора права на отримання сум згідно із частиною другою статті 625 ЦК України, зокрема, трьох процентів річних від можливо простроченої суми.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, може бути предметом доказування у спорі за позовом банку про стягнення з позичальника коштів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд також вказав, що позивачка просить визнати припиненим кредитний договір № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року, однак ця вимога, в такому формулюванні (редакції), не може бути задоволена, оскільки такого способу захисту порушеного права як визнання припиненим кредитного договору нормами ЦК України не передбачено.

Встановивши, що положеннями ЦК України не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання, як набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції врахував, що настання строку повернення заборгованості не тягне припинення зобов`язання, а такий спосіб захисту прав та інтересів, як визнання договору припиненим, не передбачений статтею 16 ЦК України.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вказуючи на неналежний спосіб захисту щодо однієї позовної вимоги, заявниця зазначає про те, що суд не виклав висновків щодо інших позовних вимог.

Судами залишено поза увагою, що банк не мав права нараховувати заборгованість за кредитом після звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 15 16 1048 1050 ЦК України), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 , від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18 та від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

Провадження у суді касаційної інстанції

28 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

07 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзивів на касаційні скарги

АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Червоноградського міського суду від 18 серпня 2017 року (справа № 459/1212/17) стягнуто із Степаник ( ОСОБА_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 1 280,04 грн., яка складається із: 293,03 грн - заборгованість за тілом кредиту, 346,99 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом, 640,02 грн - пеня (т. 1, а.с. 3-4).

У справі № 459/1212/17 встановлено, що 19 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, шляхом оформлення й підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, за яким остання отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У 2016 році строк дії платіжної картки закінчився.

Постановою державного виконавця від 25 липня 2018 року закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 459/1212/17 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 19 березня 2013 року у розмірі 1 280,04 грн на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1, а.с. 9).

У вказаній постанові державного виконавця зазначено, що згідно з витягом УДКС м. Червоноград та квитанції АТ «Ощадбанк» № 80 від 24 травня 2018 року заборгованість з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій сплачено у повному обсязі.

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 23 березня 2021 року, адресованій позивачці, у резолютивній частині рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 серпня 2017 року у справі № 459/1212/17 відсутні приписи щодо припинення зобов`язань за кредитним договором № б/н від 19 березня 2013 року, а тому просить позивачку здійснити погашення заборгованості перед банком.

Відповідно до копії витягу клієнта ОСОБА_1 за карткою НОМЕР_1 і додатковими рахунками до договору № SAMDN 52000078289767 від 19 березня 2013 року за період із 01 березня 2013 року по 31 травня 2021 року востаннє позивачкою здійснено використання коштів 25 травня 2014 року, а 25 червня 2018 року зараховано погашення заборгованості у розмірі 1 280,63 грн, яка стягнута на підставі рішення суду (т. 1, а.с. 13-18).

14 жовтня 2020 року банком скасовано штрафи за минулі періоди, а заборгованість позивачки становила 5 622,02 грн.

Згідно з випискою клієнта ОСОБА_1 , наданою АТ КБ «ПриватБанк» 14 грудня 2021 року, закрито рахунок за карткою НОМЕР_1 (угода № SAMDN 52000078289767 від 19 березня 2013 року) (т. 1, а.с. 60).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала про те, що вона здійснила погашення заборгованості, стягнутої за рішення суду, враховуючи, що банк скористався правом дострокового стягнення заборгованості, а тому втратив право на нарахування будь-яких процентів та штрафних санкцій.

Із матеріалів справи видно, що рішенням Червоноградського міського суду від 18 серпня 2017 року (справа № 459/1212/17) стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 1 280,04 грн., яка складається із: 293,03 грн - заборгованість за тілом кредиту, 346,99 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 640,02 грн - пеня.

На виконання вказаного рішення суду 24 травня 2018 року ОСОБА_1 погасила заборгованість, у зв`язку з чим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Разом з тим, згідно з наданим банком витягом клієнта ОСОБА_1 за карткою НОМЕР_1 (договір № SAMDN 52000078289767 від 19 березня 2013 року) після звернення банку до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості (справа № 459/1212/17) та ухвалення судового рішення у цій справі, АТ КБ «ПриватБанк» продовжувало нараховувати ОСОБА_1 проценти за користування кредитом, пеню та штрафи.

Враховуючи наявність судового рішення у справі № 459/1212/17, дії банку щодо нарахування ОСОБА_1 процентів за користування кредитом, пені та штрафів є неправомірними.

На думку колегії суддів, місцевий та апеляційний суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість вимог позивачки.

Кредитор (банк) має право (за наявності підстав) на отримання компенсаційних виплат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак банк має звернутись із такими вимогами до боржника, а не самовільно здійснювати такі нарахування.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка виконала зобов`язання за договором банківського обслуговування у повному обсязі, підстави вважати зобов`язання невиконаним відсутні, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення зобов`язань за таким договором.

Подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) та від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21).

За таких обставин із моменту виконання у повному обсязі зобов`язань, визначених рішенням Червоноградського міського суду від 18 серпня 2017 року (справа № 459/1212/17) про стягнення заборгованості за кредитом, зобов`язання позивачки за цим договором припинилися.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 рокуу справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22)).

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У справі, яка розглядається, позивачка фактично обрала спосіб захисту у вигляді визнання судом припиненими зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк» за договором банківського обслуговування внаслідок їх повного виконання, проведеного належним чином, але цього АТ КБ «ПриватБанк» не визнає.

За таких обставин позивачці недоступні інші можливості захисту її прав, тому нею заявлено до суду вимогу про захист охоронюваного законом інтересу у правовій визначеності на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України та статті 599 ЦК України, як превентивний спосіб захисту у правовідносинах між позивачкою і відповідачем, який має забезпечити, щоб обидві сторони могли знати свої права та обов`язки за кредитним договором та діяти, не порушуючи їх.

Подібний висновок викладено у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22)).

З урахуванням наведеного колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, який може бути застосований під час вирішення цього спору, в частині визнання договору банківського обслуговування припиненим.

Виходячи із конкретних обставин цієї справи, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного інтересу, у частині вимог про визнання договору банківського обслуговування припиненим, є ефективним у правовій визначеності щодо належного виконання нею зобов`язань за цим договором, а тому така позовна вимога підлягає задоволенню.

Натомість вимоги про визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо нарахування заборгованості, про визнання виконаним кредитного зобов`язання та про зобов`язати анулювати заборгованість є неефективними способами захисту, а тому задоволенню не підлягають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували наведені вище норми права, судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про визнання договору банківського обслуговування припиненим підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовної вимоги у цій частині.

Рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо нарахування заборгованості, визнання виконаним у повному обсязі зобов`язання щодо повернення заборгованості та зобов`язання анулювати заборгованість підлягають зміні у частині мотивування відмови у задоволенні вказаних позовних вимог з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

В решті рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 402 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року скасувати у частині вирішення вимоги про визнання припиненим договору банківського обслуговування № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим договором та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов у частині вирішення вимоги про визнання припиненим договору банківського обслуговування № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», задовольнити частково.

Визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» за договором банківського обслуговування № SAMDN52000078289767 від 19 березня 2013 року.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року змінити у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо нарахування заборгованості, визнання виконаним у повному обсязі зобов`язання щодо повернення заборгованості та зобов`язання анулювати заборгованість, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Резолютивні частини рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо нарахування заборгованості, визнання виконаним у повному обсязі зобов`язання щодо повернення заборгованості та зобов`язання анулювати заборгованість залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіС. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук