ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 460/1060/19
адміністративне провадження № К/9901/23084/19, К/9901/23593/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 460/1060/19
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа - Володимирецька селищна рада Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди,
за касаційними скаргами Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року (суд у складі головуючого судді Недашківської К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Шевчук С.М., суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.)
І РУХ СПРАВИ
1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа - Володимирецька селищна рада Рівненської області, в якому просив:
- визнати протиправним бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року (справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 (виконавче провадження №38662180) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_1 квартиру (виконавче провадження №31166879);
- стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 250 000 грн. з кожного за надмірно тривале продовження бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення ЄСПЛ від 06.06.2013 року (справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року, якою зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_1 квартиру.
2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа "Кононова та інші проти України") в частині зобов`язання держави - відповідача виконати рішення національних судів ухвалених на користь ОСОБА_1 , примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180.
Визнано протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо тривалого невиконання судового рішення національного суду в редакції ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №31166879.
Стягнуто солідарно з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 (нуль) коп.
Позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 480 000 грн. 00 коп. - залишено без задоволення.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року залишено без змін.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулися із касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просять їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
5. Верховний Суд ухвалами від 23 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №460/1060/19.
6. Позивач надав відзив на касаційні скарги, в якому просив залишити їх без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до рішень Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 року у справі №817/2190/15, від 26.09.2018 року у справі №817/400/18, які набрали законної сили (а.с.16-29), ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 у справі №6-А-4/08 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою.
8. Відповідно до вказаної угоди за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов`язалася надати позивачу житло, яке буде в наявності, позачергово.
9. В подальшому, за заявою позивача, ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року у справі №6-А-4/08 у зв`язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов`язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05.06.2007), з метою захисту конституційного права позивача на житло, судом змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05.06.2007 року та стягнуто з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164 004,00 грн. для придбання житла.
10. Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009 року.
11. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року у справі №К-7011/09 за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009 року, абз.2 резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року викладено у новій редакції: змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 року та зобов`язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48 50 Житлового кодексу України.
12. 10.02.2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відкрито виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 року Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08, про зобов`язання Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48 50 Житлового кодексу України (а.с.9).
13. Рішенням Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (заява №11770/03 та 89 інших заяв) зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, зокрема згідно з текстом рішення та додатку 1 до нього ухвалених на користь ОСОБА_1 (№36, заява №37355/0828/07/2008): ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду від 26.06.2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.7).
14. На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року №11770/03 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС від 03.07.2013 року відкрито відповідне виконавче провадження за №38662180, сторонами якого є Держава (боржник) - ОСОБА_1 (стягувач) (а.с.8).
15. Однак, рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 , залишилося не виконаним в межах виконавчого провадження №38662180. Також залишилась невиконаною ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року, що була змінена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року, якою зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_3 квартиру (виконавче провадження №31166879).
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем-1 дій на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року №11770/03 в частині виконання рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 .
17. Щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню №31166879, то суди визнали вчинені відповідачем-2 заходи пасивними, що по-суті є бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
18. Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суди керувалися доведеністю заподіяння такої шкоди та виходили з характеру допущених стосовно позивача порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості.
19. У касаційній скарзі Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області зазначило, що судами прийняті рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки державний виконавець вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання рішення суду у справі №6-А-4/08.
20. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначив, що судом неповно з`ясовано обставини справи, що заходи примусового виконання рішення національного суду зобов`язального характеру, яке підлягає виконанню в рамках рішення Європейського суду з прав людини, першочергово зобов`язаний вжити державний виконавець, на виконанні в якого перебувало рішення національного суду, а не державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
21. Касатор також зазначає, що боржником за рішенням національного суду ОСОБА_1 неодноразово надавались житлові приміщення на виконання рішення суду (рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради № 413 від 13.11.2008, рішення Володимирецької селищної ради № 284 від 24.12.2009, рішення Володимирецької селищної ради №118 від 31.07.2012), проте такі рішення не були реалізовані з вини останнього. Також рішенням виконавчого комітету Володимирецької селищної ради № 141 від 28.10.2014 року ОСОБА_1 було виділено житлове приміщення по АДРЕСА_1 для строкового проживання.
22. Відтак, на думку касатора, державними виконавцями та боржником здійснено всіх вичерпних заходів щодо виконання рішення національного суду, однак стягувач перешкоджає його виконанню. Зазначає, що вжиття державним виконавцем будь-яких інших заходів з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини, крім визначених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", законодавством не передбачено.
23. Департамент також вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано ту обставину, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року по справі № 817/400/18 з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Володимирецької селищної ради вже було стягнуто моральну шкоду за надмірно тривале невиконання судових рішень в розмірі 50 000 грн. Відтак, рішенням суду першої інстанції у справі, що розглядається, з Управління та Департаменту повторно стягнуто моральну шкоди за тими ж обставинами та з тих же підстав без наведення будь-яких обґрунтувань для стягнення моральної шкоди саме в такому розмірі, а позивачем не надано доказів нанесення йому моральної шкоди.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
25. Аналізуючи доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
26. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.
28. В свою чергу, нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закріплено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями, а також для учасників справи чи їхніх правонаступників на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
29. Відтак, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, судове рішення підлягає обов`язковому виконанню, що не потребує ухвалення будь-яких інших судових рішень. Добровільне виконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили, є його законодавчо встановленим обов`язком. У разі невиконання судового рішення стягувач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, а також звернутися до суду за захистом порушеного права, свободи чи інтересу.
30. Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
31. В рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.
32. Таким чином, невиконання судового рішення є підставою для цивільної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
33. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
34. Відносини, що виникають у зв`язку із обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, регулюються Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон №3477-IV).
35. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №3477-IV рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції (про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України).
36. За приписами частини 2 статті 2 Закону №3477-IV порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
37. Частиною першою статті 7 Закону №3477-IV визначено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.
38. Стаття 8 Закону №3477-IV передбачає, що виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження" (частини 1-4).
39. Суди попередніх інстанцій, аналізуючи спірні правовідносини, дійшли висновку, що вони є триваючими, а тому охоплюються положеннями Закону України "Про виконавче провадження" як в редакції Закону України №606-XIV, так і в редакції Закону України №1404-VIII.
40. На час відкриття виконавчих проваджень №38662180, №31166879 умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулював Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).
41. Стаття 1 Закону №606-XIV визначала, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
42. За приписами частин 1 та 3 статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
43. Пунктами 1, 9 ч. 2 ст. 17 Закону №606-XIV визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
44. Аналогічні за змістом містять положення статей 1, 3 та 18 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, який набув чинності на момент звернення позивача до суду з даним позовом.
45. Підзаконним нормативно-правовим актом щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини є Порядок взаємодії Державної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини, затверджений наказом Міністерства Юстиції України від 23 вересня 2013 року №1989/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.09.2013 за №1642/24174 (далі - Порядок №1989/5).
46. Згідно пункту 6 Порядку №1989/5 у разі постановлення Європейським судом рішення, відповідно до якого держава зобов`язана виконати рішення національного суду, Секретаріат протягом 10 днів після розміщення на сайті Європейського суду тексту остаточного рішення в справі проти України передає Державній виконавчій службі України автентичний переклад відповідного рішення Європейського суду.
47. У разі невиконання рішення національного суду на дату постановлення рішення Європейським судом ДВС України протягом місяця з дати отримання автентичного перекладу рішення Європейського суду організовує перевірку стану виконання рішення національного суду, вживає заходів щодо його виконання, при неможливості виконати рішення без зміни порядку та способу його виконання повідомляє Секретаріат з подальшим вжиттям заходів, передбачених пунктами 10, 11 та 12 цього порядку (п.9 Порядку №1989/5).
48. Відповідно до пункту 10 Порядку №1989/5, якщо рішення суду не виконано, його виконання знаходиться на постійному контролі ДВС до повного виконання рішення національного суду.
49. Згідно з пунктом 11 Порядку №1989/5 у разі якщо рішення національного суду, у якому передбачається вжиття заходів зобов`язального характеру, не може бути виконано протягом одного місяця з дня отримання ДВС автентичного перекладу тексту відповідного рішення Європейського суду, державний виконавець на виконанні якого перебувало рішення національного суду, звертається до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення із обов`язковим повідомленням суду про необхідність залучення представника Секретаріату як спеціаліста в галузі застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Європейського суду.
50. Пунктом 14 Порядку №1989/5 визначено, якщо рішенням Європейського суду передбачається вжиття додаткових заходів індивідуального характеру шляхом виконання рішення національного суду, Секретаріат надає ДВС практичну допомогу та роз`яснення щодо виконання.
51. У разі необхідності Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини може ініціювати проведення перевірки дій чи бездіяльності посадових осіб ДВС, якщо такі дії чи бездіяльність впливають на забезпечення представництва держави у Європейському суді та виконання рішень Європейського суду з прав людини (п.15 Порядку №1989/5).
52. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що органом, який є законодавчо уповноважений на здійснення контролю за виконанням рішень національного суду, які підлягають виконанню, в тому числі, у зв`язку із ухваленням рішень Європейського суду з прав людини, є орган Державної виконавчої служби України.
53. Як правильно встановили суди, на час прийняття Європейським судом з прав людини рішення у справі "Кононова та інші проти України" від 06.06.2013 року державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями згідно Положення «Про Державну виконавчу службу України», затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №385/2011, було покладено на Державну виконавчу службу України. Аналогічні завдання Державної виконавчої служби України були передбачені також Положенням «Про Державну виконавчу службу України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №229.
54. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин саме на Державну виконавчу служби України, правонаступником якої є Департамент ДВС Міністерства юстиції України, були законодавчо покладені обов`язки контролю за проведенням дій щодо оперативного виконання зазначеного вище рішення Європейського суд з прав людини.
55. З огляду на викладене, доводи касатора - Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про те, що відповідальність за невиконання рішень національних судів, які мають бути виконані у зв`язку із ухваленням Європейським судом з прав людини відповідного рішення, має покладатися виключно на підрозділ ДВС, у якому безпосередньо знаходиться на виконання такі рішення національних судів, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зазначеними вище нормами чинного законодавства.
56. Суди встановили, що примусове виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03( справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 , здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180 від 03.07.2013, яке перебуває на виконанні саме ВПВР ДВС України.
57. На підтвердження дій щодо виконання рішень національних судів, які здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180 та рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03, Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надано такі документи: постанову про відкриття виконавчого провадження № 38662180 від 03.07.2013 року (а.с.122); службову записку в.о.керівника Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини за №12.0.1-17/5509 від 20.06.2013 року, адресовану Державній виконавчій службі України (а.с.123); автентично перекладене рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року у справ «Кононова та інші проти України» (а.с.124-127); платіжні доручення №2745 від 06.09.2013 року та №1750 від 20.06.2014 року (а.с.128); відповідь відділу примусового виконання рішень ДДВС Міністерства Юстиції України від 06.01.2018 року № П-30417, 30418, 30792, 30801, 31126, П-268/20.1/23/1, адресована ОСОБА_1 на заяви від 01.12.2017 року, скарги ОСОБА_1 від 07.12.2017 року, клопотання від 05.12.2017 року, 27.12.2017 року (а.с.129-130); вимога державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України № 342/11-В від 12.11.2018 року №20.1-342/11, адресована Володимирецькій селищній раді, та для відома Уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини (а.с.131-132); відповідь Володимирецької селищної ради від 26.11.2018 року №02-23/2261 на №20.1-342/11 від 12.11.2018 року, адресована відділу примусового виконання рішень ДДВС МЮ України (а.с.133-137).
58. Проаналізовавши зазначені вище докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 щодо позивача виконано Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України лише в частині сплати 3000 євро та 247,00 грн. за несвоєчасне виконання цього рішення.
Однак, в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 , а саме: ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008 року), не виконано.
59. Державним виконавцем ВПВР ДВС Міністерства юстиції України не вчинено належних і достатніх дій (заходів), визначених Законами України «Про виконавче провадження» №606-XIV та №1404-VIII, спрямованих на виконання рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 щодо придбання надання квартири у користування, внаслідок чого права ОСОБА_1 залишаються не відновленими.
60. Суди також обґрунтовано звернули увагу, що відповідачами не надано доказів щодо можливого застосування пунктів 11, 14 Порядку №1989/5. Сама лише вимога державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України № 342/11-В від 12.11.2018 року №20.1-342/11, адресована Володимирецькій селищній раді Володимирецького району Рівненської області, щодо вжиття заходів для виконання ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008 року) для надання інформації не є достатнім доказом вжиття усіх можливих дій, визначених Законами України «Про виконавче провадження» №606-XIV та №1404-VIII.
61. Зазначене вище спростовує доводи касаторів про те, що державними виконавцями здійснено комплекс дій, спрямований на реальне виконання рішень суду, а тому рішення ЄСПЛ не виконане з незалежних від державних виконавців обставин.
62. Стосовно визнання протиправною бездіяльності Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року (виконавче провадження №31166879), суди попередніх інстанцій встановили наступне.
63. У провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 року Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08 за наслідками прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали від 16.11.2011 року у справі №К-7011/09.
64. На підтвердження дій щодо виконання, яке здійснюється в межах виконавчого провадження №31166879 з виконання виконавчого листа №6-А-4/08, виданого 23.01.2012 року Володимирецьким районним судом Рівненської області, яким зобов`язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, що має відповідати вимогам статей 48 50 Житлового кодексу України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області надано такі докази: постанову про накладення штрафу від 25.08.2016 року ВП №31166879 (а.с.87); постанову про накладення штрафу від 21.12.2017 року ВП №31166879 (а.с.88); подання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про притягнення службових осіб боржника до кримінальної відповідальності від 22.12.2017 року №29201, зверненого до Головного управління Національної поліції у Рівненській області (а.с.89-90).
65. Не зважаючи на те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» як в редакції №606-XIV, так і в редакції за №1404-VIII передбачають ряд заходів, які виконавець зобов`язаний та може вживати для примусового виконання рішень з метою неупередженого, ефективного, своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій з моменту відкриття виконавчого провадження №31166879 від 10.02.2012 року, Управлінням ДВС ГТУЮ у Рівненській області фактично були лише винесені постанови про накладення штрафу на боржника - Володимирецьку селищну раду від 25.08.2016 та від 21.12.2017, а також подання про притягнення службових осіб боржника до кримінальної відповідальності від 22.12.2017 року.
66. Водночас, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, державним виконавцем не було вжито всіх необхідних дій, передбачених, зокрема, частиною 3 статті 11 Закону №606-XIV та частиною 3 статті 18 Закону №1404-VIII, з метою виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року у справі №К-7011/09 (накладення арешту на майно, кошти та цінності боржника з метою забезпечення виконання рішення, виклик посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, вимога від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження тощо).
67. Вказане, з огляду на досить тривалий строк перебування даного судового рішення на виконанні - з 10.02.2012 року (відкриття виконавчого провадження №31166879) та станом на момент звернення позивача до суду у даній справі - березень 2019 року, дає підстави для висновку про вчинення відповідачем-2 протиправної бездіяльності в частині забезпечення виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року.
68. Суди встановили, що вказана вище бездіяльність Управління ДВС ГТУЮ у Рівненській області щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року (виконавче провадження №31166879) підтверджується рядом судових рішень: постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2018 року у справі №556/612/18 (857/3851/18), яка набрала законної силу 21.12.2018 року (а.с.34-37), постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2018 року у справі №556/225/18 (857/3236/18), яка набрала законної сили 07.12.2018 року (а.с.30-33), рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі №817/400/18, яке набрало законної сили 05.02.2019 року (а.с.23-29).
69. Наведеним спростовуються доводи касатора - Управління ДВС ГТУЮ у Рівненській області про вжиття державним виконавцем достатніх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду у справі №6-А-4/08.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про вчинення відповідачами протиправної бездіяльності щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року (справа "Кононова та інші проти України") в частині зобов`язання держави - відповідача виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 (виконавче провадження №38662180) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року у справі №К-7011/09 (виконавче провадження №31166879).
70. В частині доводів касаторів, що стосуються рішень судів про часткове задоволення позовних вимог з відшкодування моральної шкоди, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на наступне.
71. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
72. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
73. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
74. Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
75. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
76. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
77. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
78. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
79. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
80. У касаційній скарзі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зазначає, що позивачем не надано, а судами попередніх інстанцій не витребувано будь-яких доказів завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, не наведено жодних розрахунків розміру присудженої моральної шкоди.
81. В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду даної справи судом касаційної інстанції), за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
82. Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
83. Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
84. Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
85. Відповідно до статей 73 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
86. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
87. Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
88. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
89. Обґрунтовуючи наявність підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди, суди зазначили, що позивача, всупереч рішень національних судів та міжнародних установ, не забезпечено житловим приміщенням. Це, на думку судів, безумовно потребує від нього додаткових зусиль по організації свого побуту та побуту членів його сім`ї. Сама по собі тривалість невиконання судового рішення завдає моральних страждань, посилює відчуття безнадійності та відсутності правового захисту. Відповідні моральні страждання посилюються також й тим, що ситуація не зазнає змін навіть після ухвалення рішення Європейського суду з прав людини, яким зобов`язано виконати рішення національних судів щодо позивача.
90. Суди вказали, що виконання рішень національних судів цілком залежить від дій органів, які здійснюють примусове виконання рішень, а завдана шкода знаходиться у прямому причинному зв`язку із їх бездіяльністю. Жодних дій, які б спричинили реальне відновлення порушеного права позивача, відповідачами вчинено не було.
91. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що суди, визначаючи розмір моральної шкоди, мали навести розрахунки такої шкоди, які повинні ґрунтуватися на відповідних доказах, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати.
92. Відтак, рішення судів в цій частині не можуть вважатися такими, що прийняті на підставі належних і допустимих доказів та із врахуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
93. Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
94. З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті - рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін.
95. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
96. Керуючись статтями 341 344 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-
п о с т а н о в и в :
1. Касаційні скарги Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року по справі №460/1060/19 - скасувати в частині стягнення солідарно з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 (нуль) коп. Справу №460/1060/19 в цій частині - направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
3. В решті - рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року по справі №460/1060/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська А.Г. Загороднюк