№ 460/19110/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа №460/19110/22

адміністративне провадження № К/990/3344/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 460/19110/22

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року (суд у складі головуючого судді Кульчицького С. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді Кушнерика М.П., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.) у справі № 460/19110/22

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2022 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі по тексту - позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо не нарахування та не виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення;

- зобов`язати здійснити з 01 січня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 769-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про державний бюджет України на відповідний рік).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак таке підвищення не виплачується.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 з 18 січня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 769-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 18 січня 2022 року нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 769-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

ОСОБА_2 має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи та проживає на території радіоактивного забруднення, і не перебуває у трудових відносинах.

Суди дійшли висновку про дотримання усіх умов, за одночасної наявності яких особа набуває право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: належність особи до категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; проживання особи в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, розташований на територіях радіоактивного забруднення; наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даною касаційною скаргою скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо правомірності виплати доплати як не працюючому пенсіонеру, який не є пенсіонером, а лише є отримувачем пенсії неповнолітньої дитини по втраті годувальника.

Скаржник посилається на наявність різних підходів судів щодо: вирішення справ із виплати доплати як не працюючому пенсіонеру, який не є пенсіонером, а лише є отримувачем пенсії неповнолітньої дитини по втраті годувальника, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; наявності різних підходів у правозастосуванні пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, що набрав чинності 01 січня 2017 року; щодо наявності різних правових висновків Верховного Суду та судів апеляційної інстанції щодо застосування розрахункової величини «мінімальної заробітної плати» чи «мінімального прожиткового мінімуму».

Зазначає, що норми статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на позивача не поширюється, так як неповнолітня дитина не відноситься до категорії працюючих на території радіоактивного забруднення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 січня 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Верховний суд ухвалою від 26 листопада 2024 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в письмовому провадженні з 27 листопада 2024 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_2 має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та з 18 січня 2022 року перебуває на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач проживає в АДРЕСА_1, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Рівненській області повідомило, що з 01 січня 2016 року передбачає доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач до категорії осіб, які працюють у зоні відчуження не належить, оскільки є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується матеріалами справи, а тому підстав для виплати доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-XII, немає.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії, після ухвалення Конституційним Судом рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У справі, яка розглядається предметом спору є бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати з 18 січня 2022 року підвищення до пенсії по інвалідності, яку ОСОБА_1 отримує на свою неповнолітню дитину ОСОБА_2 , що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015.

Спори, які виникли у правовідносинах щодо права у непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду як суду апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції та в касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року, ухвалене у зразковій справі № 240/4937/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, яка діяла до виключення цієї статті із Закону № 796-XII Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким було включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), дійшла висновку про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а також визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач є непрацюючим пенсіонером;

в) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України;

г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ.

В подальшому, Велика Палата Верховного Суду вирішуючи у справі №240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 04 квітня 2024 року дійшла таких висновків:

« 6.21. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

6.22. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 №2415-VIII).

6.23. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

6.24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

6.25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

6.26. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

6.27. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункт 30)).

6.28. Згідно із частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

6.29. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

6.30. Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

6.31. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

6.34. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

6.35. Суб`єктивне право ОСОБА_4 на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

6.36. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.».

Тобто, за загальним правилом, непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.

Водночас, вирішуючи питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по інвалідності, яку особа отримує на свою неповнолітню дитину, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Так, відновлена редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

При цьому, частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

З огляду на зазначене, колегія суддів КАС ВС зазначає, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

У свою чергу слід зазначити, що Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом;

непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону;

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію по інвалідності (ЧАЕС), а також проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення згідно «Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106.

Колегія суддів КАС ВС зазначає, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія по інвалідності (ЧАЕС), є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення).

До того ж слід зазначити про те, що за правилами статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.

Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності (ЧАЕС) на свою неповнолітню дитину ОСОБА_2 .

За таких обставин та наведеного вище правого регулювання, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для нарахування та виплати неповнолітній дитині як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.

Колегія суддів КАС ВС зазначає, що непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення мають право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII як компенсації реалізованого та/або потенційного ризику втрати здоров`я внаслідок Чорнобильської катастрофи, незалежно від наявності чи відсутності у таких осіб права на інші пільги чи компенсації, передбачені Законом № 796-XII.

Тому, доводи касаційної скарги відповідача, наведені на обґрунтування відсутності права на отримання щомісячного підвищення до пенсії у неповнолітньої дитини як непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, мають право виключно на пільги та компенсації, визначені Розділом V «Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи» Закону №796-ХІІ, є помилковими та не спростовують наведених вище висновків суду касаційної інстанції, оскільки такі діти, яким призначена пенсія по інвалідності є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, та відповідно вони мають право також й на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII як компенсацію реалізованого та/або потенційного ризику втрати здоров`я внаслідок Чорнобильської катастрофи, незалежно від наявності чи відсутності у таких осіб права на інші пільги чи компенсації, передбачені Законом № 796-XII.

Ураховуючи наведене, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, однак внаслідок неправильного застосування (незастосування) статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) та пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII дійшли помилкового висновку щодо розміру підвищення до пенсії, на який позивач має право.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із частиною першою статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя цієї статті).

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання щодо розміру підвищення пенсії позивача неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, то рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню у відповідній частині з ухваленням у цій частині нового рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року в адміністративній справі № 460/19110/22 скасувати в частині задоволення позову про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №769-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Ухвалити у вказаній частині нове рішення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_2 щомісячну доплату до пенсії, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, з 18 січня 2022 року.

В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року в адміністративній справі № 460/19110/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.